79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"28" січня 2025 р. Справа №926/2060/24
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого судді Кравчук Н.М.
суддів Матущак О.І.
Скрипчук О.С.
секретар судового засідання Процевич Р.Б.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“Національна енергетична група» від 12.11.2024 (вх..№ ЗАГС 01-
05/3224/24 від 13.11.2024)
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 30.10.2024 (повний текст рішення складено та підписано 04.11.2024, суддя Дутка В.В.)
у справі № 926/2060/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група» (надалі ТзОВ “Національна енергетична група»), м.Чернівці
до відповідача: Комунального некомерційного підприємства “Глибоцька
багатопрофільна лікарня» Глибоцької селищної ради (надалі КНП
“Глибоцька багатопрофільна лікарня» Глибоцької селищної ради),
смт.Глибока Чернівецької області
про: визнання недійсним договору про постачання електричної енергії,
за участі представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився
09.08.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Комунального некомерційного підприємства “Глибоцька багатопрофільна лікарня» Глибоцької селищної ради про визнання недійсним договору про постачання електричної енергії споживачу № 347 від 08.07.2021.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір про постачання електричної енергії споживачу № 347 від 08.07.2021 не відповідає вимогам Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312, оскільки у ньому відсутня умова про порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку, яку позивач вважає істотною. При цьому, позивач покликається на порушення цим договором його суб'єктивного права, позаяк на момент його укладення Товариство не володіло інформацією, яким чином влаштований комерційний облік в КНП “Глибоцька багатопрофільна лікарня» Глибоцької селищної ради, хто є його постачальником послуг комерційного обліку (ППКО), чи виконує ППКО функції оператора даних комерційного обліку (ОДКО) і про стан засобів комерційного обліку. Водночас зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту права є належним та ефективним, оскільки ефективність полягає в тому, що буде захищено законний інтерес позивача у правовій визначеності щодо прав та обов'язків вже по виконаному правочину, не тільки перед відповідачем, а й перед третіми особами, що є його сторонами.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 30.10.2024 у справі №926/2060/24 (суддя В.В. Дутка) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
При прийнятті рішення суд виходив з того, що позивач не навів конкретних фактів порушення його майнових прав та інтересів, не обґрунтував в чому саме полягає порушення матеріальних інтересів позивача внаслідок укладення оспорюваного правочину. Відтак, суд констатував, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. При цьому, врахувавши правову позицію Верховного Суду, суд зазначив, що у разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТзОВ “Національна енергетична група» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Скаржник вважає оскаржуване рішення прийнятим при неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права. Зокрема, зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції лише обмежився висновком, що права позивача не є порушеними, не встановивши при цьому, що на момент укладення договору він не відповідав нормам спеціального законодавства (відсутність істотної умови щодо комерційного обліку), а також те, що пред'явлення прокурором позову в інтересах відповідача (справа № 926/1898/24) про визнання додаткових угод до договору недійсними з підстав «ціни» виникає спір щодо обсягів поставленої електричної енергії, що визначається «комерційним обліком». Окрім того, на думку скаржника, місцевий господарський суд не врахував висновку Верховного Суду щодо умов для визнання судом оспорюваного правочину недійсним, викладеного у постанові від 31.01.2024 справа №310/8989/20, а саме, наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину, правочин є недійсним в силу закону на момент його укладення незалежно від того, чи виконувався він в подальшому. Скаржник наголошує, що на момент укладення спірного договору у даній справі підстава визнання його недійсним має місце, так як відсутня його істотна умова в силу спеціального закону на момент його укладення, а отже спірний договір є недійсним в силу закону. На переконання скаржника, з огляду на те, що спірний договір був виконаний сторонами, суд першої інстанції мав надати оцінку відповідності його умов вимогам закону саме на момент його укладення. Виходячи з позиції суду першої інстанції, що факт виконання договору робить необов'язковим наявності в ньому істотних умов, суд фактично “заперечив застосування спеціального законодавства», що врегульовує відносини на ринку електричної енергії. Скаржник зазначає, що законодавцем надано право сторонам самостійно визначати предмет позову та спосіб захисту права, не зобов'язуючи при цьому одночасного заявлення вимоги про визнання недійсним правочину із вимогою застосування наслідків його недійсності, так як звернення з позовом є правом сторони, а не її обов'язком.
Позивач (скаржник) в судове засідання не з'явився, через систему «Електронний суд» 26.01.2025 надіслав заяву (вх. № ЗАГС 01-04/726/25), в якій повідомив про неможливість взяти участь в судовому засіданні, подану апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі.
Відповідач також в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Відзиву на апеляційну скаргу суду не надав.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що явка сторін у справі не визнавалася судом обов'язковою, участь у судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, справу може бути розглянуто при відсутності уповноважених представників сторін.
Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.
08.07.2021 за результатами закупівлі UA-2021-06-01-008106-b між Товариством з обмеженою відповідальністю «Національна енергетична група» (Постачальник) та Комунальним некомерційним підприємством Глибоцької районної ради «Глибоцька центральна районна лікарня» (найменування змінено на Комунальне некомерційне підприємство "Глибоцька багатопрофільна лікарня" Глибоцької селищної ради) (Споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 347.
Цей договір про постачання електричної енергії споживачу є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії та укладається сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641,642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання Споживача до умов цього договору (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2 договору умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312, та є однаковими для всіх споживачів.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що Постачальник зобов'язується постачати Споживачу у 2021 році товар (електрична енергія), а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити цю електричну енергію, на умовах цьгого договору.
Договірні обсяги закупівлі електричної енрегії за цим договором визначені в додатку №1 до договору (п. 2.2 договору).
Постачальник за цим договором не має права вимагати від Споживача будь-якої іншої плати за постачання електричної енергії, крім передбаченої умовами цього договору (п. 3.3 договору).
Пунктами 4.1, 4.2 договору сторони погодили, що для забезпечення безперервного надання послуг з постачання електричної енергії Споживачу Постачальник зобов'язується здійснювати своєчасну закупівлю електричної енергії в обсягах, що за належних умов забезпечать задоволення попиту на споживання електричної енергії Споживачем. Постачальник зобов'язується забезпечити комерційну якість послуг, які надаються Споживачу за цим договором, що передбачає вчасне та повне інформування Споживача про умови постачання електричної енергії, ціни на електричну енергію та вартість послуг, що надаються, надання роз'яснень положень актів чинного законодавства, якими регулюються відносини сторін, ведення точних та прозорих розрахунків із Споживачем, а також можливість вирішення спірних питань шляхом досудового врегулювання.
Договір набирає чинності з дати підписання сторонами та скріплення підписів печатками та діє до 31 грудня 2021 року, а в частині розрахунків діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором.
Відповідно до пункту 16.1 договору невід'ємною частиною цього договору є: додаток №1 «Договірні обсяги закупівлі електричної енергії».
З матеріалів справи вбачається, що впродовж дії договору сторони укладали додаткові угоди №№ 1-11 до договору (остання: додаткова угода № 11 від 22 грудня 2021 року) (а.с. 12-22).
В обґрунтування позовних вимог ТзОВ «Національна енергетична група» покликається на відсутність в договорі такої істотної умови, як порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку. У зв'язку з чим спірний правочин, на думку позивача, підлягає визнанню недійсним без застосування наслідків недійсності правочину.
При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Положеннями статті 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).
Як зазначалося вище, між сторонами було укладено договір про постачання електричної енергії №347 від 08.07.2021. Договір укладено за результатами проведення процедури торгів відповідно до Закону України “Про публічні закупівлі».
Відповідно до п. 25 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" публічна закупівля - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені положеннями статті 203 ЦК України, зокрема, такі, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності тощо. При цьому відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Суд зазначає, що при зверненні з позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 ГК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову.
Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Водночас за результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
У постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2021 року у справі 388/1298/16-ц суд дійшов висновку про те, що відсутність у договорі однієї чи більше з істотних умов не унеможливила виконання договору і сторони протягом певного часу виконували їх умови, отже, незгода позивача з умовами виконаного договорів не може бути підставою для визнання її прав порушеними в момент укладення договорів та визнання їх недійсним з цих підстав.
Надавши оцінку оскаржуваному договору, суд апеляційної інстанції погоджується з твердженнями позивача, що договір про постачання електричної енергії споживачу №347 від 08.07.2021 не містить умови про порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії.
Водночас, як вже зазначалося, упродовж дії договору сторони щомісячно укладали додаткові угоди №№: 1-11 до договору (а.с.12-22), якими змінювали ціну за 1 кВт год електричної енергії, визначеної у п.5.2 договору.
Зі змісту позовної заяви суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір про постачання електричної енергії №347 від 08.07.2021 був виконаний сторонами.
З матеріалів справи також вбачається, що упродовж дії договору і до подання позову у цій справі жодною із сторін не ставилося питання про те, що спірний договір не містить істотної умови щодо порядку організації комерційного обліку електричної енергії.
Разом з тим, відсутність у договорі умови про порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку була відома позивачу зі змісту тендерної пропозиції, проекту договору. Відтак, позивач вправі був відмовитись від укладення договору про закупівлю чи запропонувати доповнити його умовою про порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку.
Отже, в матеріалах справи відсутні докази того, що у сторін виникали проблеми з виконанням договору, а також відсутні підстави визнавати його недійсним з причин того, що як стверджує позивач (скаржник), він не володів інформацією, як влаштований комерційний облік у відповідача, хто є його постачальником послуг комерційного обліку, чи виконує ППКО функції оператора даних комерційного обліку, про стан засобів комерційного обліку.
Таким чином, відсутність у договорі умови про порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку не унеможливила виконання договору, укладення додаткових угод і, за наведених обставин, відсутність у договорі цієї умови не може бути підставою для визнання порушеними прав чи інтересів позивача та визнання його недійсним.
Як слушно зауважив суд першої інстанції, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Водночас, позивач не навів конкретних фактів порушення його майнових прав та інтересів, не обґрунтував в чому саме полягає порушення матеріальних інтересів позивача внаслідок укладення оспорюваного правочину.
При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. У разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
Згідно з правовою позицією, наведеної Верховним Судом у постанові від 29.08.2023 справа № 910/5958/20, встановивши те, що оспорюваний правочин не порушує прав і законних інтересів позивача, суди попередніх судових інстанцій необґрунтовано вдалися також й до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності підстав для визнання контракту недійсним, і не врахували того, що встановлена ними відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм права та фактичних обставин даної справи, колегія суддів вважає законним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору про постачання електричної енергії споживачу № 347 від 08.07.2021.
Щодо тверджень скаржника про неврахування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення висновку Верховного Суду щодо умов для визнання оспорюваного правочину недійсним, викладеного у постанові від 31.01.2024 справа №310/8989/20, колегія суддів враховує таке.
У справі № 310/8989/20 позивач оскаржував договір і просив застосувати наслідки недійсності правочину як такого, що суперечив частині третій статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" на тій підставі, що відповідач залучив інвестиційні кошти від позивача, як фізична особа без створення будь-яких фондів чи випуску цільових облігацій, що також суперечило нормам Земельного та Водного кодексів України, позаяк здійснення будівельних робіт на земельній ділянці у межах прибережної захисної смуги заборонено. Суди відмовили у позові, встановивши наявність в оспорюваному договорі усіх істотних умов з урахуванням, у тому числі, того, що предметом спірного договору була інвестиційна участь позивача у будівництві житлового будинку з апартаментами для відпочиваючих, внаслідок здійснення якої позивач має право отримати у власність об'єкти інвестицій. Суди не встановили порушень норм права, наведених позивачем. При цьому, Верховний Суд у постанові від 31.01.2024, погоджуючись із судами, які відмовили у позові, зазначив лише про те, що відмова мала бути мотивована відсутністю порушеного права чи інтересу позивача, у зв'язку з чим змінив мотивувальні частини оскаржуваних судових рішень.
Також скаржник покликається на висновок Верховного Суду у постанові від 24.01.2021 справа № 926/2308/19. При цьому колегія суддів зазначає, що Верховний Суд в ухвалі від 17.12.2024 справа № 926/714/24 зазначив, що висновок суду касаційної інстанції про те, що "вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин" не суперечить висновкам, зробленим судами у цій справі, а лише визначає критерії, якими має керуватися суд при вирішенні спорів, в яких оскаржуються правочини.
Скаржник також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що суд, здійснюючи тлумачення норми, не повинен тлумачити норму не у повній відповідності до її змісту, вбачати в ній щось інше або взагалі заперечувати необхідність застосування такої норми права. У цьому контексті наголошує на неврахуванні судом першої інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.01.2023 справа № 334/9179/21. Разом з тим, скаржник не обґрунтував, як застосування у справі № 334/9179/21 "методу чесного читання" вплинуло на порушення судом першої інстанцій норм матеріального права у справі, що розглядається. Водночас, правовідносини у справі № 334/9179/21 не є релевантними правовідносинам у даній справі.
Доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги та жодним чином не спростовують висновків, наведених в рішенні Господарського суду Чернівецької області від 30.10.2024 року у справі № 926/2060/24.
За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, у господарському процесі обов'язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень, коригується (співвідноситься) з правом суду прийняти чи не прийняти докази в контексті їхнього значення для справи, що і є предметом оцінки господарського суду.
Відповідно до ч.ч.1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись, ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Національна енергетична група» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 30.10.2024 року у справі №926/2060/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст.ст. 287-288 ГПК України.
5. Справу повернути до Господарського суду Чернівецької області.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Головуючий суддя Н.М. Кравчук
Судді О.І. Матущак
О.С. Скрипчук