Справа № 454/446/25
06 лютого 2025 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Адамович М. Я. ,
за участю секретаря Калиш В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокаль справу за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю заінтересованої особи ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису,
Заявники звернулися в суд та просять обмежити ОСОБА_3 в його правах щодо проживання із заявниками, наближення та перебування в місцях проживання і перебування останніх, вжиття заходів щодо їх розшукування, спілкування, листування тощо.
Свої вимоги мотивують тим, що ОСОБА_3 після досягнення повноліття систематично зловживає спиртними напоями, з огляду на що стає агресивним та вдома влаштовує сварки із заявниками, принижує та ображає їх, погрожує фізичною розправою, вимагає грошові кошти на алкоголь, погрожує спалити будинок. Заявники постійно перебувають в страху за своє життя та здоров'я.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Вислухавши сторони, дослідивши докази по справі, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 року № 2229-VIII
Статтею 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено значення термінів, які вживаються у цьому Законі, зокрема:
домашнє насильство діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сімї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сімєю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону);
кривдник особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону);
обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обовязків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону);
особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі (п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону);
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру..
Згідно з ч.2 ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких, подружжя, та особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти.
Положеннями ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків, зокрема: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Звертаючись до суду з вимогами про видачу обмежувального припису заявники стверджують, що ОСОБА_3 вчиняє щодо них дії, які є фізичним, психологічним та економічним насильством.
Постановою Сокальського районного суду Львівської області від 27.08.2024р. ОСОБА_3 визнано винуватим у повторному вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-1 КУпАП, зокрема - домашнього насильства 03.08.2024р. щодо ОСОБА_1 та невиконання термінового заборонного припису, накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу.
Відповідно до ст.411 ЦПК України правові позиції Верховного Суду є обов'язковими для суду першої інстанції.
У справі № 531/352/22Верховний Суд у своїй постанові від 22 лютого 2023 року вказав, що відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме на захист людини, її життя і здоров'я, недоторканості та безпеки спрямоване обґрунтоване застосування обмежувального припису. В свою чергу, згідно із частиною четвертою статті 13 Конституції України держава взяла на себе зобов'язання забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності. Однак частина перша статті 63 Конституції України передбачає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Відповідно, враховуючи що найвища соціальна цінність, закріплена у статті 3 Конституції України, переважає над конституційним правом особи, передбаченим частиною четвертою статті 13 Конституції України, що відповідає загальному інтересу суспільства, допускається обмеження останнього на користь першого в межах правил, встановлених законом. Тому висновок суду першої інстанції щодо можливості застосування обмежувального припису, за яким звернулась заявниця, не суперечить вимогам закону в цьому аспекті.
У цій справі суд апеляційної інстанції не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції безпідставно проігнорував той факт, що життя та здоров'я, недоторканність і безпека заявниці як найвища соціальна цінність переважають над правом заінтересованої особи на її житло, а тому допускається його обмеження, оскільки втручання держави у це право через механізм обмежувального припису є виправданим, якщо суд встановив підстави для застосування цього обмежувального припису. Отже, відмова у задоволенні заяви про застосування обмежувального припису на тій підставі, що такий припис обмежить (тимчасово) право приватної власності особи на житло, в цьому випадку є безпідставним.
За статтею 3 Європейської Конвенції, Україна має зобов'язання захистити громадян від нелюдського і принизливого поводження і ставлення шляхом вжиття заходів для забезпечення того, щоб особи не піддавалися такому поводженню, включаючи нелюдське і принизливе поводження зі сторони інших осіб (не представників держави). Такі заходи повинні передбачати ефективний захист і включати кроки по попередження нелюдського та принизливого ставлення про яке влада знала чи повинна була знати.
У рішенні Європейського Суду по справі Опуз проти Туреччини (Орuz V. Тurkеу, по. 33401/02, 09.06.2009) суд дав характеристику зобов'язань держави у зв'язку з насильством в сім'ї, визнавши серйозність домашнього насильства в Європі та підкресливши серйозність, з якою держави повинні вживати відповідних заходів з метою протидії цьому порушенню прав людини. У своєму рішенні Суд підкреслив, що насильство в сім'ї не є приватною чи сімейною справою, але є проблемою, яка зачіпає суспільні інтереси, що в свою чергу вимагає ефективних дій з боку держави. Суд також вказав, що недостатньо мати закони щодо протидії домашньому насильству, більш важливим є наявність ефективних механізмів їх реалізації.
Аналіз практики ЄСПЛ стосовно порушеного заявницею питання свідчить, що питання можливості отримання та належного виконання обмежувальних приписів є тісно пов'язаним із позитивними обов'язками держави із забезпечення права особи не зазнавати катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження згідно зі ст. 3 ЄКПЛ, а також права на життя згідно ст. 2 та повагу до сімейного і приватного життя, зокрема фізичну і психологічну недоторканність особи, згідно ст. 8 ЄКПЛ.
Суд вважає, що вжиті заявниками розумні заходи для їх захисту, а саме звернення до правоохоронних органів не дали очікуваного результату, а тому обмежувальний припис є належним та допустимим способом захисту їх прав.
Враховуючи усі докази, з огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що наявні обґрунтовані ризики вчинення заінтересованою особою домашнього насильства щодо заявників, тому суд дійшов висновку про обґрунтованість заяви та необхідність видачі обмежувального припису відносно заінтересованої особи, шляхом встановлення заходів тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього ряду обов'язків.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд
Заяву задовольнити.
Видати обмежувальний припис, яким заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом 6 (шість) місяців:
- перебувати в місці спільного проживання (перебування) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- наближатися на відстань менше 100 м до місця проживання (перебування), роботи, інших місця частого відвідування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- особисто або через третіх розшукувати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому йому, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними;
- вести листування, телефонні розмови з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 або контактувати з ними через інші засоби особисто і через третіх осіб.
Допустити рішення суду до негайного виконання.
Копію рішення направити до відділення поліції №2 Шептицького РВП ГУНП у Львівській області для взяття на профілактичний облік ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису віднести на рахунок держави.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину рішення воно може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Заявник: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Заінтересована особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Головуючий: М. Я. Адамович