Справа № 462/8386/13-ц
28 січня 2025 року м.Львів
Залізничний районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді: Палюх Н.М.,
при секретарі: Мельник А.-В.П.
з участю представника відповідачів ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду у м. Львові справу за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю України, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Львові, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 про знесення самовільного будівництва, усунення перешкод в користуванні гаражем та усунення перешкод у користуванні земельними ділянками за їх цільовим призначенням,
Позивачі звернулись у суд з позовом, збільшивши в подальшому позовні вимоги, востаннє 27.11.2019, у якому просять визнати: недійсним повідомлення про початок будівельних робіт №ЛВ062130510740 та застосувати наслідки його недійсності; будівництво прибудови, що проводить ОСОБА_5 до індивідуального будинку, що розміщений на земельній ділянці у АДРЕСА_1 , яка позначена у технічному паспорті на присадибний житловий будинок по АДРЕСА_1 від 23.12.2013 «літ. А''-1» - самочинним будівництвом, що проведене з порушенням вимог ДБН 360-92**; впливає на обов'язки, порушує права та інтереси ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зокрема передбачені ДБН 360-92**; не можливістю проведення перебудови відповідачем цієї самовільно побудованої прибудови до будинку у відповідності до норм ДБН 360-92**; дії ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , як землевласників домоволодіння по АДРЕСА_1 в частині переміщення та самочинного будівництва паркану між присадибними земельними ділянками по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , а сам паркан таким, що створює перешкоди ОСОБА_3 щодо користування гаражем, що розміщений на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , що позначений у технічному паспорті на присадибний житловий будинок по АДРЕСА_1 від 12.06.2012 «літ.В» та унеможливив заїзд (виїзд) автомобілями, що належать ОСОБА_3 у вказаний гараж, такими, що порушують правила добросусідства, передбачені ст. 103 Земельного кодексу України; дії ОСОБА_5 в частині руйнування паркана між присадибними ділянками по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 такими, що створюють перешкоди у користуванні вказаним парканом; зобов'язати: ОСОБА_5 знести самочинно збудовану ним прибудову до індивідуального будинку, що розміщений на земельній ділянці у АДРЕСА_1 , яка позначена у технічному паспорті на присадибний житловий будинок по АДРЕСА_1 від 23.12.2013 «літ. А''-1»; ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , як землевласників домоволодіння по АДРЕСА_1 : усунути перешкоди у користуванні гаражем, який розміщений на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , що позначений у технічному паспорті на присадибний житловий будинок по АДРЕСА_1 від 12.06.2012 «літ.В» та належать ОСОБА_3 шляхом знесення існуючого самочинно збудованого паркану між присадибними земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , та зміни конфігурації меж між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , чим забезпечити належну ширину проїзду, яка необхідна для заїзду (виїзду) автомобілями в означений гараж, та користування позивачем ним за його цільовим призначенням (для утримання та зберігання автотранспорту); надати дозвіл ОСОБА_2 на відновлення паркану між присадибними земельними ділянками по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 у місці у якому такий стояв до початку проведення ОСОБА_5 будівництва прибудови до індивідуального будинку, що розміщений на земельній ділянці у АДРЕСА_1 , яка позначена у технічному паспорті а присадибний житловий будинок по АДРЕСА_1 від 23.12.2013 «літ. А''-1». В обґрунтування своїх вимог покликаються на те, що відповідачами ведеться будівництво нового індивідуального житлового будинку, без належним чином розробленого та затвердженого проекту, з істотним порушенням будівельних норм і правил, без дотримання архітектурних, будівельних, санітарних та екологічних та інших норм та правил. Окрім цього, таке будівництво суттєво звужує можливість використання належних їм земельних ділянок за їх цільовим призначенням, оскільки повинне проводитись з урахуванням відстаней до будівель, які незаконно будують відповідачі на території домоволодіння по АДРЕСА_1 у відповідності до вимог протипожежної безпеки, що суттєво звужує їхні права на забудову їхніх земельних ділянок. Окрім цього, інспекцією ДАБК винесено припис від 10.07.2013 №64/07, яким ОСОБА_5 зобов'язано в 60-ти денний термін з дня його отримання, з метою усунення правопорушень містобудівного законодавства, знести об'єкт самочинного будівництва. Відповідач з самого початку добровільно відмовлявся виконати вимоги припису, неправомірно використав підроблений документ та продовжує будівельні роботи. Окрім цього, відповідачі самовільно, без належно затвердженого проекту збудували паркан між присадибними земельними ділянками по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 так, що звузили ширину існуючого внутрішнього проїзду, що розташований на території присадибної земельної ділянки АДРЕСА_1 між вказаним парканом та «Тамбуром» позначеним на плані земельної ділянки у «Технічному паспорті на буд. АДРЕСА_1 » літерою «а-1» до ширини (1,70м), яка менша ніж ширина легкового автомобіля, чим створили перешкоди в користуванні гаражем, що розміщений на території присадибної земельної ділянки АДРЕСА_1 та позначеній на плані у технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 від 12.06.2012 - літерою «В». За наведеного просять позов задовольнити.
Ухвалою суду від 15 листопада 2013 року відкрито провадження у справі, надано сторонам строк для подачі письмових заперечень/пояснень проти заявленого позову /Т.1 а.с.17/.
Ухвалою суду від 27 червня 2014 року зупинено провадження у справі №462/8386/13-ц до розгляду справи №813/8388/13а /Т.1 а.с.129/.
06 липня 2015 року на підставі розпорядження керівника апарату №95/15/В, згідно з Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, здійснено повторний розподіл справи та передано таку до провадження судді Колодяжного С.Ю. /Т.1 а.с.135/.
04 жовтня 2017 року на підставі розпорядження керівника апарату №33/17/В, згідно з Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, здійснено повторний розподіл справи та передано таку до провадження судді Палюх Н.М. /Т.1 а.с.152/.
13 листопада 2017 року ухвалою суду справу №462/8386/13-ц прийнято до свого провадження суддею Палюх Н.М., відновлено провадження у справі та призначено її до розгляду /Т.1 а.с.159/.
07 березня 2018 відповідач ОСОБА_5 подав заперечення на позовну заяву, в яких зазначив, що припис Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області №64/07-з від 10.07.2013 скасований Постановою Вищого адміністративного суду України від 23.07.2015 у справі №К/800/15479/15. Як вбачається із акту перевірки дотримання вимог діючого містобудівного законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил №64/07-з від 10.07.13, протоколу про адміністративне правопорушення №64/07-з від 10.07.13, припису №64/07-з від 10.07.13 про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, позивачем не доведено, що начебто допущені порушення 3.1 ДБН 360-92 існують та є істотними, що такі загрожують життю та здоров'ю людини, оскільки в матеріалах справи відсутня відповідна експертиза, не доведено відповідачем і прав та інтересів інших осіб та інтересів суспільства, не доведено неможливості проведення перебудови спірної господарської будівлі та, що відповідачем використано усі передбачені законодавством України заходи реагування. Крім цього, необхідно врахувати, що змінами до Правил пожежної безпеки в Україні, затвердженими наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій №126 від 19.10.2004 визначено, що з 2012 року ці правила не застосовуються до об'єктів площею до 300 кв.м, а тому порушень протипожежних норм щодо господарських будівель позивачів немає і з цих підстав, у даному випадку відсутнє порушення їх прав. Стосовно вимоги про зобов'язання демонтувати огорожу, вважає за необхідне зазначити, що позивачами не надано відповідних доказів, які б свідчили про порушення їхніх прав на користування земельною ділянкою, зокрема відповідних актів земельної ділянки, розмір площі самовільно захопленої ділянки, будь-яких приписів усунення виявлених порушень добросусідства, висновку експерта, актів органів контролю по дотриманню земельного законодавства по використанню земельних ділянок. Оскільки позивачами не надано доказів того, що збудованою огорожею порушуються їх права та законні інтереси і в чому дані порушення полягають, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог. У зв'язку з наведеним просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
18 квітня 2018 року позивачем подано відповідь на заперечення відповідача, у яких зазначав, що скасування припису Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області з перевищенням повноважень - не скасовує порушення будівельних норм, які допустив забудовник при будівництві перебудови до індивідуального будинку по АДРЕСА_1 . Окрім цього, вказує на те, що відповідачем порушується їхнє право на пожежну безпеку. Твердження відповідача, що позивачами не доведено порушення прав інших осіб спростовується рішенням Львівського апеляційного суду від 02.11.2015. Знесення самочинного будівництва, як крайньої міри, можливо, зокрема за умови, якщо цим будівництвом порушуються права третіх осіб, а перебудова не призведе до усунення їх порушених прав, а також у разі, якщо перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, неможливо, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.
В липні 2018 року відповідач подав додаткові письмові пояснення на позов, у яких зазначав, що належних та допустимих доказів, якими позивачі обґрунтовують свої вимоги суду не надано. В процесі розгляду справи, встановлюється, чи є спірний об'єкт самовільним будівництвом на підставі належних та допустимих доказів, за наслідками чого приймається відповідне рішення. І саме позивачі мають доводити факт самовільного будівництва, як на підставу своїх порушених прав чи охоронюваних законом інтересів. Також не можливе прийняття рішення суду у вигляді викладеної позивачами конкретизації, а саме: що самовільне будівництво проведене з порушенням вимог ДБН 360-92**; впливає на обов'язки, порушує права та інтереси позивачів, зокрема передбачені ДБН 360-92**; не можливістю проведення перебудови відповідачем цієї самовільно будованої прибудови до будинку у відповідності до норм ДБН 360-92** - оскільки також відноситься до обставин, які встановлюються під час судового розгляду справи, і мають доводитись позивачами та підтверджуватися належними, допустимими доказами, на підставі яких має прийматися рішення суду. Дана вимога є наміром позивачів саме через рішення суду встановити обставини, які саме вони, відповідно до вимог законодавства, мають доводити, тобто є такою, що підміняє обов'язок позивачів довести ті обставини, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а отже є нікчемною. Окрім цього, позивачами досі не наведено підстав і не надано суду достатніх доказів того, що порушено їх право на здійснення володіння, розпорядження та користування належними їм земельними ділянками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 внаслідок встановлених відповідачами огорож, а також, що у них існують перешкоди щодо користування належними їм земельними ділянками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 відповідно через встановлення огорожі. Відсутні будь які докази, що власникам сусідніх земельних ділянок АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 завдаються будь які незручності (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо) передбачені ст. 103 ЗК України. Щодо вимоги в частині визнати « сам паркан таким, що створює перешкоди щодо користуванням гаражем, що розміщений на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , що позначений у технічному паспорті на присадибний житловий будинок по АДРЕСА_1 від 12.06.2012 «літ. В» та унеможливив заїзд (виїзд) автомобілями, що належать позивачці у вказаний гараж» - також відноситься до обставин, які встановлюються під час судового розгляду справи, і мають доводитись позивачами, оскільки саме вони посилаються на них як на підставу своїх вимог і заперечень. Звернення до суду із позовом щодо знесення самочинного будівництва відноситься до компетенції відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування. На даний час в матеріалах справи відсутні докази, що побудована ним прибудова до індивідуального житлового будинку, що розміщений на земельній ділянці у АДРЕСА_1 , яка позначена у технічному паспорті на присадибний житловий будинок по АДРЕСА_1 від 23.12.2013 «літ. А''-1» порушує права позивачів, які є власниками суміжних будинковолодінь АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 відповідно. На даний час позов щодо знесення самочинного будівництва, який відноситься до компетенції відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування - не пред'явлено. Також позивачами не надано суду і в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що вони є суміжними землекористувачами відповідачів, а саме - відсутні матеріали земельно-кадастрової документації. На сьогоднішній день спірна прибудова вже збудована ОСОБА_5 , про що є належні докази в матеріалах справи, надані самими позивачами. Однак вона ніяким чином не порушує прав відповідачів по справі, як співвласників будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , так і прав позивачів, оскільки збудована в менших межах до того існуючих: літньої кухні «Б» по межі із будинковолодінням АДРЕСА_3 та сараю «Д» по межі із будинковолодінням АДРЕСА_2 , що підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи будинковолодіння АДРЕСА_1 . Також позивачем не надано жодного доказу, що збудованою новою огорожею, яка встановлена на місці старої відповідачами порушено межу суміжного землекористувача, і які б свідчили про порушення прав позивачів на користування земельною ділянкою, зокрема відповідних актів земельної комісії, які б встановили факт самовільного зайняття земельної ділянки, її розмір, будь-яких приписів усунення виявлених порушень добросусідства, актів органів контролю по дотриманню земельного законодавства щодо використання земельних ділянок. Разом із тим, на аркуші 107 інвентаризаційної справи по будинковолодінню АДРЕСА_1 міститься скарга ОСОБА_19 від 18.10.2002, в якій вона звинувачує відповідачів що її запорожець (ЗА3) не може заїхати в гараж, бо вони «вкрали» 0,50 м землі та відповідь БТІ 15.11.2002 (а.108), де роз'яснено її право на звернення до суду. Дані докази підтверджують, що позивач не могла проїхати належною їй машиною в гараж ще у 2002 році, тобто до встановлення відповідачами нової огорожі на місці старої. Спірний новий паркан було збудовано на місці старої огорожі, яка стояла ще з 1997 року, що видно з Довідки-характеристики, яка знаходиться на аркуші 87 інвентаризаційної справи будинку АДРЕСА_1 . Позивачами не надав жодного доказу, що парканом, який встановлено відповідачами між земельними ділянка АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 , порушено межу суміжного землекористувача, і які б свідчили про порушення прав позивачів на користування земельною ділянкою, зокрема відповідних актів земельної комісії, які б встановили факт самовільного зайняття земельної ділянки, її розмір, будь-яких приписів усунення виявлених. порушень добросусідства, актів органів контролю по дотриманню земельного законодавства щодо використання земельних ділянок.
22 травня 2019 року представник Інспекції ДАБК у м. Львові подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що Інспекцією в 2016 та 2018 роках було організовано проведення перевірки об'єкта «Будівництво індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 », однак, відповідно до даних акту перевірок, провести перевірку не вдалось через відсутність суб'єкта містобудування на об'єкті будівництва. Таким чином, підстав для скасування повідомлення про початок виконання будівельних робіт виявлено не було. Окрім цього, 13.07.2018 Інспекцією було складено акт №1/104-пп, яким встановлено, що Інспекцією ДАБК у Львівській області винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення від 16.07.2013 за №1ф-240-ф та притягнуто ОСОБА_5 до відповідальності за внесення недостовірних даних у повідомлення про початок виконання будівельних робіт з будівництва індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 та розпочав будівельні роботи без виготовлення проектної документації або ж будівельного паспорта та влаштування фундаменту будинку на відстані 1,3 м від господарської будівлі на суміжній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_4 . Оскільки, Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області в 2013 році вже було встановлено порушення норм містобудівного законодавства під час будівництва, то в Інспекції відсутні підстави для того, щоб розпочати провадження у справі про адміністративне правопорушення за фактом порушень вимог законодавства під час будівництва, оскільки КУпАП виключає можливість повторного притягнення до відповідальності за вчинення такого ж діяння, а компетентним органом відповідний факт вже розглянуто по суті.
14 серпня 2019 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова у справі призначено комплексну інженерно-технічну експертизу, провадження у справі зупинено.
04 серпня 2020 року матеріали справи повернуто у суд без виконання ухвали від 14.08.2019, оскільки рахунок вартості проведення експертизи не оплачений, а тому ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 12 серпня 2020 року відновлено провадження у справі.
22 жовтня 2020 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова зупинено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_19 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю України, Інспекція державного архітектурно- будівельного контролю у місті Львові, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 , ОСОБА_3 , ОСОБА_18 про знесення самовільного будівництва, усунення перешкод в користуванні гаражем, встановлення земельного сервітуту та усунення перешкод у користуванні земельними ділянками за їх цільовим призначенням, до залучення до участі у справі правонаступника ОСОБА_19 .
УхвалоюЗалізничного районного суду м. Львова, занесеною в протокол судового засідання від 14 грудня 2021 року, до участі у справі залучено правонаступників ОСОБА_19 - ОСОБА_20 та ОСОБА_21 .
28 березня 2022 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова у справі призначено комплексну інженерно-технічну експертизу, провадження у справі зупинено.
08 серпня 2024 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова відновлено провадження у справі, оскільки матеріали справи повернулись без виконання ухвали від 28.03.2022, так як рахунок на оплату експертизи не сплачений та позивачами не виконано клопотання експерта про надання додаткових матеріалів.
УхвалоюЗалізничного районного суду м. Львова, занесеною в протокол судового засідання від 04 грудня 2024 року, до участі у справі залучено правонаступника ОСОБА_21 - ОСОБА_3 .
30 грудня 2024 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова позов ОСОБА_2 , ОСОБА_20 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю України, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Львові, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 про знесення самовільного будівництва, усунення перешкод в користуванні гаражем та усунення перешкод у користуванні земельними ділянками за їх цільовим призначенням в частині позовних вимог ОСОБА_20 - залишено без розгляду.
30 грудня 2024 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова призначено до судового розгляду по сутісправу за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю України, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Львові, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 про знесення самовільного будівництва, усунення перешкод в користуванні гаражем та усунення перешкод у користуванні земельними ділянками за їх цільовим призначенням.
В судове засідання позивачі не з'явилися, проте подали до суду заяви, в яких позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили розглядати справу без їх участі, що суд вважає за можливе.
Представник відповідачів у судовому засіданні проти позову заперечив, надав пояснення аналогічні наведеним у письмових поясненнях на позов. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Треті особи та їх представники в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, причини неявки не повідомили і суд вважає за можливе розглядати справу без їх участі.
Суд, заслухавши пояснення представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, матеріали інвентаризаційних справ на будинковолодіння АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4 , а також матеріали цивільної справи №462/2686/14-ц, виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Як встановлено судом, на найближчій віддалі від об'єкту прибудови до будинку АДРЕСА_1 , співвласниками якого є ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , знаходяться три житлові будинки: АДРЕСА_2 , співвласником 1/4 частки якого була ОСОБА_19 , правонаступниками якої є ОСОБА_20 та ОСОБА_3 ; АДРЕСА_3 , співвласники якого були ОСОБА_2 , ОСОБА_22 ; АДРЕСА_4 , співвласники якого є ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_16 .
Згідно із рішенням виконкому Залізничної Райради депутатів трудящих м. Львова №38 від 17 грудня 1957 року ОСОБА_25 передано земельну ділянку площею 600 кв.м для індивідуальної забудови по АДРЕСА_2 з уточненням меж при відводі /Т.1 а.с. 39/.
Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ЛВ №002090, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за 3-3 №915, виданого на підставі ухвали Львівської міської ради народних депутатів від 28.09.2000 №796, земельна ділянка площею 0,0592 га для обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_7 та ОСОБА_19 . Згідно з описом зовнішніх меж земельної ділянки, така від літери А до Б межує зі землекористувачем буд. АДРЕСА_1 /Т.1 а.с.8/.
Згідно з актом встановлення та узгодження меж земельної ділянки встановлено, що такий складено комісією у складі інженера-землевпорядника та інженера-геодезиста, в присутності представників суміжних землекористувань проведено встановлення і узгодження меж та опис положення їх на місцевості, а саме: від А до Б межа землекористувача по АДРЕСА_1 , від Б до В межа землекористувача по АДРЕСА_5 , від В до Г межа земель міста, від Г до Д межа землекористувача по АДРЕСА_6 , від Д до А межа вулиці Підлісна - землі загального користування /Т.3 а.с.152/.
Згідно з рішенням виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів м. Львова №423 від 14.09.1982 погоджено технічні висновки міжвідомчої комісії району від 24.06.1982 щодо відповідності містобудівельним нормам здійснені без дозволу виконкому прибудови двох тамбурів розмірами 3,25х2,80м, 4,50х2м та реконструкцію житлової кімнати з метою обладнання окремих входів та зобов'язано Міжміське БТІ зробити відповідні зміні у поверховому плані будинку АДРЕСА_2 (мат. інв. справи на буд. АДРЕСА_2 , а.с. 37).
Відповідно до Рішення виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів м. Львова №223 від 30.06.1994 про розгляд заяв громадян, які здійснили самовільне будівництво на території району вирішено прийняти в експлуатацію самовільно встановлений в 1986 році ОСОБА_19 металевий гараж розм. 3,50х4,0м /Т.1 а.с.43/.
Згідно з актом Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 23.05.2008, пред'явленій державній приймальній комісії частині індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_2 , після реконструкції з розширенням за рахунок прибудови та надбудови прийнято в експлуатацію /Т.2 а.с.179-180/.
З матеріалів інвентаризаційної справи на будинковолодіння АДРЕСА_1 , вбачається, що металевий гараж під літ. В був встановлений пізніше за прибудову тамбура під літ. а-1 до будинку під літ. А-1, при цьому було враховано існуючу ширину проїзду між тамбуром під літ. а-1 та огорожею з присадибною ділянкою АДРЕСА_1 .
Таким чином, саме самовільним влаштуванням тамбура під літ. а-1 до будинку під літ. А-1, а пізніше самовільним будівництвом гаража під літ. «В», здійсненими позивачами по справі, було зменшено ширину проїзду від межі (визначеної парканом) земельної ділянки будинковолодіння АДРЕСА_7 .
Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії ЯИ №845204, виданого на підставі ухвали Львівської міської ради від 16.02.2009 №2365, земельна ділянка площею 0,0644 га для обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 . Згідно з описом зовнішніх меж земельної ділянки, така від літери Г до Д межує із землекористувачем буд. АДРЕСА_1 /Т.1 а.с.9/.
Згідно зі Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 05.12.2013 та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії БАР №012089 від 05.12.2013 встановлено, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 із сараєм під літерою «Б» на праві приватної спільної часткової власності належить ОСОБА_2 /Т.1 а.с.185-186/.
Згідно з актом встановлення та узгодження меж земельної ділянки від 2008 року встановлено, що такий складено з метою виготовлення технічної документації на земельну ділянку, землекористувачем разом із суміжними землекористувачами про те, що між ними встановлено та узгоджено межі земельної ділянки у АДРЕСА_1 . Межі земельної ділянки проходять згідно «Схеми розмежування землекористувань», проходять по лініях: А-Б суміжний землекористувач ОСОБА_26 по АДРЕСА_8 , межа проходить по огорожі; Б-В суміжний землекористувач ОСОБА_27 по АДРЕСА_9 , межа проходить по огорожі; В-Г суміжний землекористувач ОСОБА_16 по АДРЕСА_10 , межа проходить по огорожі. Далі по стіні ДН; Г-Д суміжний землекористувач ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 , межа проходить по стіні ДН, далі по дерев'яній огорожі; Д-А землі загального користування АДРЕСА_1 , межа проходить по металевій огорожі. Встановлені в натурі межі є явними і беззаперечними, у зв'язку з чим ніяких заперечень з боку присутніх не поступило /Т.5 а.с.116/.
Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЛВ №092260 від 15.03.2004 року /мат. справи №462/2686/14-ц, а.с.8/, ОСОБА_5 та відповідачу ОСОБА_4 належить на праві власності земельна ділянка по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0629 га, кадастровий номер 4610136300:06:018:0032, цільове призначення котрої є обслуговування житлового будинок АДРЕСА_1 , /мат. справи №462/2686/14-ц, а.с.6,7/.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 13.01.2016, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної спільної часткової власності належить ОСОБА_5 /Т.1 а.с.224/.
Згідно з актом встановлення та узгодження меж земельної ділянки встановлено, що такий складено комісією у складі інженера-землевпорядника та інженера-геодезиста, в присутності представників суміжних землекористувань проведено встановленні і узгодження меж та опис положення їх на місцевості, а саме: від А до Б межа будинковолодіння по АДРЕСА_3 , від Б до В межа будинковолодіння по АДРЕСА_4 , від В до Г межа будинковолодіння по АДРЕСА_2 , від Г до Д межа земель загального користування по АДРЕСА_1 /Т.5 а.с. 142, зворотна сторона/. Обмежень щодо червоних ліній вулиці, суміжних землекористувачі «сервітути» - не має /Т.5 а.с. 142/.
З матеріалів інвентаризаційних справ на будинковолодіння АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4 , вбачається, що по межі земельних ділянок вказаних будинковолодінь з 80-х років знаходиться металева огорожа.
З пояснень представника відповідачів та долучених до матеріалів справи фотознімків встановлено, що місце розташування огорожі між будинковолодіннями АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 з 80-х років не змінювалось, лише частина огорожі між будинковолодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 була відновлена на місці старої огорожі, яку зруйнували позивачі, проїжджаючи по ній до гаражу під літ. В, що також підтверджується талонами- повідомленнями № 159 від 01.03.2010; №379 від серпня 2010 року та № 138 від 18.06.2011 року.
Зазначене додатково підтверджується виготовленим у 2018 на замовлення відповідачів топографічним зніманням земельних ділянок АДРЕСА_3 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_1 з нанесенням червоних ліній та погодженням інженерних мереж, що відображають фактичне розташування будівель, споруд та огорож (парканів), які повністю відповідають кресленням інвентаризаційних справ № 21, 23, 25.
Технічними вказівками щодо визначення меж земельних ділянок спільної та спільної часткової власності фізичних і юридичних осіб на забудованій території в населених пунктах, затвердженими Державним комітетом України по земельних ресурсах 18.05.1998, визначено:
Власник земельної ділянки - юридична особа, громадянин, які володіють сукупністю трьох правомочностей на власність: володіння, користування, розпорядження.
Право на земельну ділянку - вся сукупність прав на землю у відповідності із Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами і законодавчими актами, включаючи обтяження.
Земельна ділянка - ділянка землі, на яку розповсюджуються гомогенні права власності і яка являє собою єдину власність, має фіксовані межі та характеризується певним місцем розташування, природними властивостями, фізичними параметрами, правовим і господарським статусом та іншими характеристиками, які є її суттєвими складовими.
Формування земельної ділянки об'єкта земельної власності - встановлення технічних і економічних характеристик, правового статусу, опис та індивідуалізація об'єкта земельної власності, внаслідок чого вона отримує характеристики, які дають змогу виділити її серед інших земельних ділянок.
Землеволодіння - форма здійснення прав на землю.
Землекористування - вид використання землі, з врахуванням покриву її поверхні. (п. 1.5)
Розміри земельних ділянок та їх компонентів обумовлюються функціональним використанням (призначенням) і обґрунтовуються раціональним (ефективним) використанням землі, будівельними, протипожежними, санітарними та іншими нормами з урахуванням придатності та цінності території населеного пункту (п. 2.2).
Розміри земельних ділянок різного функціонального використання в існуючій забудові визначаються виходячи з необхідності забезпечення умов експлуатації розташованих на них будинків, будівель, споруд, насаджень на підставі дотримання встановлених будівельних, протипожежних і санітарних норм у відповідності з цільовим призначенням цих ділянок, а також раціонального використання суміжних ділянок (п. 3.1).
Як про те роз'яснено в листі Міністерства юстиції України до Нотаріальної палати України від 17.12.2020 р. №56856/38493-33-20/19.1.1, статтею 78 ЗК визначено зміст права власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Земельна ділянка як об'єкт права власності - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташуванням, з визначеними щодо неї правами (стаття 79 ЗК).
Відповідно до положень статті 79-1 ЗК формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав та передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
При цьому, відповідно до правового висновку, зазначеного в постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 20.06.2018 р. у справі №713/1291/17 (провадження №61-26716св18) згідно з вимогами Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
Аналогічно в листі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 10.03.2021 за №22-28-0.211-2636/2-21 «Про державну реєстрацію земельних ділянок, переданих у приватну власність згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок» Держгеокадастром проведено узагальнення реєстраційної практики, котре засвідчує, що мають місце випадки неоднозначного застосування норм чинного законодавства щодо внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки, приватизовані згідно із Декретом Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 «Про приватизацію земельних ділянок», що подекуди призводить до необґрунтованих відмов у державній реєстрації земельних ділянок. Правова позиція, за якою право власності щодо ділянок, приватизованих згідно з Декретом, виникає незалежно від їх посвідчення державним актом, висловлена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №372/2626/15-ц. Згідно з пунктом 2 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
Разом із тим, так звана «книжкова» ідентифікація земельної ділянки відбувається шляхом так званого «формування земельної ділянки», що «передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру» (ч. 1 ст. 79-1 ЗК України). Своєю чергою, «внесення інформації про земельну ділянку» до Державного земельного кадастру передбачає її державну реєстрацію, в процесі чого земельній ділянці присвоюється кадастровий номер (див. статті 1, 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»), до кадастру вносяться координати поворотних точок, що ідентифікують межі земельної ділянки.
Відповідно до Декрету КМУ від 26.12.1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок» користувачі земельних ділянок ставали власниками земельних ділянок після прийняття рішень про приватизацію відповідними радами «з наступною видачею державного акта про право власності на землю» (ст. 3 Декрету). Таким чином, земельна ділянка та право власності на неї ідентифікувалися сукупністю «книжкових» засобів (рішення відповідної ради про приватизацію земельної ділянки) та «фактичним володінням» - парканом земельної ділянки чи іншими доказами користування земельною ділянкою в певних межах. Такі докази часто формалізувалися документально, наприклад, матеріалами технічної інвентаризації об'єктів нерухомості, які містили опис відповідних земельних ділянок.
Державний акт на право власності на земельну ділянку, оформлений до 2004 р., визначав межі земельної ділянки, але дуже приблизно - адже креслення меж у державному акті дуже важко співвіднести з місцевістю. Тому при виникненні спірних ситуацій правове значення мало фактичне користування земельною ділянкою.
При оформленні права на земельну ділянку державними актами після 2004 р. (часу запровадження Державного реєстру земель в електронному вигляді) відомості про координати земельної ділянки вносилися до електронної бази даних (Поземельної книги, що була складовою Державного реєстру земель, що, в свою чергу, був складовою Державного земельного кадастру - ст. 202 ЗК України у відповідній редакції), що дозволяє говорити про виникнення «книжкового володіння» земельною ділянкою в чистому вигляді.
У даній справі до суду представлено: - Державний акт на право приватної власності на землю серії ІV-ЛВ №002090 (2000 р., щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 , котра належить ОСОБА_7 та ОСОБА_19 ); - Державний акт на право приватної власності на землю серії ЯИ №845204 (2009 р., щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 , котра належить ОСОБА_2 ); - Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЛВ №092260 (2004 р., щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4610136300:06:018:0032, котра належить на праві власності ОСОБА_5 та відповідачу ОСОБА_4 ).
Відтак, для ідентифікації зазначених земельних ділянок щодо площ, лінійних розмірів та конфігурації суд виходить із принципу можливості застосування комбінації різних способів ідентифікації земельної ділянки: аналіз змісту певних документів («книжкове» володіння), точного опису меж (або опису меж взагалі), матеріалів технічної інвентаризації.
При цьому, суд наголошує, що лише щодо однієї із вказаних земельних ділянок (належної відповідачам) відомості внесені до Державного земельного кадастру.
А відтак, належних, достатніх та безспірних доказів «накладання» («знаходження в межах земельної ділянки іншої земельної ділянки або її частини») земельної ділянки по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 4610136300:06:018:0032) на земельні ділянки по АДРЕСА_3 та по АДРЕСА_1 - суду не представлено.
У разі існування «накладки» законодавство (ст. 37, абз. 3 п. 4 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр», пп. 138-161 Порядку ведення Державного земельного кадастру) допускає «виправлення помилок, допущених при веденні Державного земельного кадастру», за згодою власника та користувача земельної ділянки.
Зміни до Державного земельного кадастру можуть бути внесені на підставі «електронного документа, що містить результати робіт із землеустрою» (ст. 23 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Оскільки «результати робіт» відображають зміст документації, змінений електронний файл можна створити лише після того, як будуть внесені зміни до відповідної документації (ч. 4 ст. 37 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). У свою чергу, документація - це результат виконання робіт за договором із замовником, яким і є власник суміжної земельної ділянки. Він є «власником документації із землеустрою» (ст. 27 Закону України «Про землеустрій»). До того ж, відповідно до ч. 2 ст. 31 Закону України «Про землеустрій», погодження та затвердження змін до документації із землеустрою здійснюються в порядку, передбаченому для погодження та затвердження документації із землеустрою (ч. 2 ст. 31 Закону України «Про землеустрій»).
У певних випадках виправлення здійснюється державним кадастровим реєстратором без зміни геометрії земельної ділянки, тобто «за умови незмінності значень внутрішніх кутів та мір ліній між поворотними точками меж» (п. 156-4 Порядку ведення Державного земельного кадастру).
Пункт 156 Порядку ведення Державного земельного кадастру передбачає, що «виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку може здійснюватися також … на підставі рішення суду».
На підставі рішення суду відповідні відомості в безспірному порядку повинні бути внесені до Державного земельного кадастру, і «накладка» усунута. Це може бути зроблено в порядку ст.37 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та п. 156 Порядку ведення Державного земельного кадастру.
У випадку так званих «накладок» належним способом захисту прав власника або іншої особи, що має речове право на земельну ділянку, є віндикаційний позов (щодо частини земельної ділянки, що накладається).
Спір про встановлення меж у порядку ст. 107 ЗК України не є повною мірою віндикаційним і має особливу правову природу. У разі пред'явлення віндикаційної вимоги суд не може відмовити в задоволенні позовної вимоги в разі неможливості встановити дійсну межу і повинен встановити таку межу відповідно до правил ст. 107 ЗК України.
При цьому, видається, що й позовні вимоги, і рішення суду повинні з достатньою однозначністю ідентифікувати земельну ділянку (її частину), якої слід позбавити не власника (особи, яка не має речового права).
Це можна зробити лише шляхом посилання на існуючу ділянку або посилання на поворотні точки, які ідентифікують частину земельної ділянки. За практикою, яка склалася, координати поворотних точок можуть бути визначені шляхом проведення земельно-технічної експертизи (Постанова КЦС ВС від 06.06.2018 у справі №539/1427/16-ц).
Відтак, для встановлення обставин відповідності меж земельних ділянок позивачів та відповідачів фактичному землекористуванню та можливого накладення земельної ділянки відповідачів на земельні ділянки позивачів, а також для виправлення можливих таких недоліків, накладень (перетину) з іншими ділянками та виправлення інших технічних даних необхідно виготовити технічну документацію та провести земельно-технічної експертизу.
28 березня 2022 року за клопотанням позивачів ухвалою Залізничного районного суду м. Львова у справі призначено комплексну інженерно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні запитання:
1) Чи відповідає розташування об'єкту будівництва, а саме прибудови, яка будується на території присадибної земельної ділянки домоволодіння по АДРЕСА_1 (об'єкт позначений у технічному паспорті на присадибний житловий будинок по АДРЕСА_1 від 23.12.2013 року «літ. А"-1») вимогам: протипожежних розривів; санітарних розривів; вимогам ДБН, по відношенню до усіх навколишніх будівель та господарських споруд, які розміщені на сусідніх (суміжних) присадибних земельних ділянках, що межують з земельною ділянкою по АДРЕСА_1 ;
2) Чи можливо в межах площі, яка не підпадає під санітарні, протипожежні обмеження та вимоги ДБН щодо планування, розміщення об'єктів нового будівництва, та знаходяться в межах об'єкту по АДРЕСА_1 , позначені на плані розміщення об'єктів архітектури у технічному паспорті на присадибний житловий будинок по АДРЕСА_1 від 23.12.2013 року на плані розміщення об'єктів архітектури на земельній ділянці АДРЕСА_12 під «літ. А"-1», провести перебудову прибудови, що позначена у технічному паспорті на присадибний житловий будинок по АДРЕСА_1 від 23.12.2013 року на плані розміщення об'єктів архітектури та земельної ділянки по АДРЕСА_1 під «літ. А"-1» у відповідність до вимог державних будівельних норм, санітарних і пожежних норм (розривів), від усіх навколишніх будівель і господарських споруд, які розміщені на сусідніх земельних ділянках, що межують з земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , якщо ні, то що необхідно виконати щоб привести зазначене будівництво у відповідність до вимог ДБН, санітарних і пожежних норм (розривів);
3) Беручи за основу Генплани у проектах прив'язки земельних ділянок до житлових будинків АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , визначити чи відповідає розташування вказаних земельних ділянок вказаній прив'язці, якщо ні, то чи має місце накладення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 ? Якщо має місце накладення, то в якій частині земельної ділянки по АДРЕСА_1 і яка його площа?
4) Чи відповідає фактична межа, зокрема А-Д земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 (є менша, більша або рівна цій же межі А-Д), що зазначена у Державному акті на право приватної власності на землю серії IV-ЛВ №002090, виданого ОСОБА_7 та ОСОБА_19 .? Виходячи з цього, на якій з двох земельних ділянок по АДРЕСА_1 чи по АДРЕСА_1 встановлені стовпчики, на яких змонтовано огорожу (новий паркан з гофрованої металевої бляхи), що розділяє ці дві присадибні земельні ділянки?
5) Яка ширина у найвужчому місці існуючого внутрішнього проїзду, що розташований на території присадибної земельної ділянки по АДРЕСА_1 між фундаментом, на якому влаштовано " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (як об'єкт нерухомого майна), який позначений на плані земельної ділянки у технічному паспорті на присадибний житловий будинок по АДРЕСА_1 під літ. "а-1" та зовнішнім краєм огорожі, що розділяє присадибні земельні ділянки по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 ?
Суд звертає увагу на те, що судом за клопотанням позивачів двічі призначалась судова комплексна інженерно-технічна експертиза, однак жодний рахунок експерта не був оплачений та, окрім цього, клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи, а саме: технічну документацію із землеустрою (в повному обсязі та з каталогами координат в державній системі координат СК-63) на земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_4 ; топографо-геодезичну зйомку земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 з нанесеним фактичним порядком користування земельними ділянками, з нанесеними межами земельних ділянок згідно правовстановлюючих документів та з нанесеними будівлями та спорудами, що розташовані на земельних ділянках з каталогами координат кутів зовнішніх меж з/д в системі координат СК-63 або УСК-2000 на паперовому та електронному носіях; - генплан проекту прив'язки земельної ділянки до житлового будинку АДРЕСА_1 , позивачами не виконано, відтак матеріали справи повертались на адресу суду без виконання ухвали суду про призначення експертизи.
За правилами статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Приписами статті 109 ЦПК України передбачено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі №514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) вказувала, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право особи порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.
Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Суд розглядає справи по відновленню меж земельної ділянки, тобто спір про поновлення права, яке існувало у разі його можливого порушення.
Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року №376, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за №391/17686 (далі - Інструкція №376), чинною на дату виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до Інструкції № 376 межовий знак - спеціальний знак встановленого зразка, яким закріплюється місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Згідно з пунктом 3.12 Інструкції №376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції №376 виконавець - юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа-підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником.
Згідно з пунктами 4.2, 4.3 Інструкції №376 власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою.
У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин (стаття 107 ЗК України).
Дані земельно-кадастрової документації відповідно до статті 193 ЗК України повинні містити сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.
З огляду на зазначене, на переконання суду, у задоволенні позовних вимог щодо: визнання: - дій ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , як землевласників домоволодіння по АДРЕСА_1 в частині переміщення та самочинного будівництва паркану між присадибними земельними ділянками по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , а сам паркан таким, що створює перешкоди ОСОБА_3 щодо користування гаражем, що розміщений на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , що позначений у технічному паспорті на присадибний житловий будинок по АДРЕСА_1 від 12.06.2012 «літ.В» та унеможливив заїзд (виїзд) автомобілями, що належать ОСОБА_3 у вказаний гараж, такими, що порушують правила добросусідства, передбачені ст. 103 Земельного кодексу України; - дій ОСОБА_5 в частині руйнування паркана між присадибними ділянками по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 такими, що створюють перешкоди у користуванні вказаним парканом; - зобов'язання ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , як землевласників домоволодіння по АДРЕСА_1 : усунути перешкоди у користуванні гаражем, який розміщений на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , що позначений у технічному паспорті на присадибний житловий будинок по АДРЕСА_1 від 12.06.2012 «літ. В» та належать ОСОБА_3 шляхом знесення існуючого самочинно збудованого паркану між присадибними земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , та зміни конфігурації меж між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , чим забезпечити належну ширину проїзду, яка необхідна для заїзду (виїзду) автомобілями в означений гараж, та користування позивачем ним за його цільовим призначенням (для утримання та зберігання автотранспорту); - надання дозволу ОСОБА_2 на відновлення паркану між присадибними земельними ділянками по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 у місці у якому такий стояв до початку проведення ОСОБА_5 будівництва прибудови до індивідуального будинку, що розміщений на земельній ділянці у АДРЕСА_1 , яка позначена у технічному паспорті а присадибний житловий будинок по АДРЕСА_1 від 23.12.2013 «літ. А''-1» - слід відмовити у зв'язку із недоведеністю та безпідставністю таких.
Суд також звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Як предмет спору слід розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем (п. 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 року у справі №18/266, провадження №12-186звг19).
Так, суд приймає до уваги, що речове право у вигляді сервітуту дає змогу власникові повною мірою реалізувати надані йому правомочності щодо належного цій особі майна і забезпечити його ефективне використання, а також передбачає право на задоволення немайнових інтересів інших осіб, речове право яких на чужу річ не пов'язано зі здійсненням майнових прав.
Відповідно до ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Частиною 1 ст. 100 Земельного кодексу України визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Згідно ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Статтею 403 Цивільного кодексу України визначено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.
Відповідно до ст. 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації, тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Однією з основних ознак сервітуту, який підлягає встановленню за рішенням суду, є неможливість задоволення інтересів у будь-який інший спосіб у ситуації, коли власник і потенційний сервітуарій не можуть досягнути згоди щодо встановлення сервітуту або способу його здійснення, плати тощо. Умовою встановлення сервітуту у такий спосіб є те, що позивач має довести у суді, що нормальне функціонування його господарства чи задоволення його інтересів при використанні свого майна неможливе без встановлення сервітуту.
Правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.05.2019 року по справі №348/1992/16-ц, провадження № 61-45579св18.
З огляду на наведене, на переконання суду, належним та ефективним способом захисту інтересів позивачів (нормальне використання своєї власності) у спірних правовідносинах може бути обтяження сервітутом чужої земельної ділянки (відповідачів).
Відповідно до акту проведення перевірки №64/07-3 від 10.07.2013 встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_5 розпочав будівництво індивідуального житлового будинку. Будівництво будинку розпочато на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт, що зареєстроване в інспекції ДАБК у Львівській області за №ЛВ062130510740 відповідно до Порядку виконання будівельних робіт затвердженого постановою КМУ №466 від 13.04.2011 на підставі інформації зазначеної замовником /Т.1 а.с.52/.
10.07.2013 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області винесено припис №64/07-з про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, згідно з яким ОСОБА_5 зобов'язано у 60-ти денний термін знести об'єкт самочинного будівництва - фундамент індивідуального нового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .1 а.с.54/.
Інспекцією ДАБК у Львівській області винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення від 16.07.2013 року за № 1ф-240-ф /Т.1 а.с.55/ та притягнуто до відповідальності гр. ОСОБА_5 за внесення недостовірних даних у повідомлення про початок будівельних робіт з будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 та розпочато будівельні роботи без виготовлення проектної документації або ж будівельного паспорта та влаштування фундаменту будинку на відстані 1,3 м від господарської будівлі на суміжній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_4 .
З заяви ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , посвідченої 24.07.2013 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шахрай С.О., вбачається, що ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , що діє від імені ОСОБА_16 , дали згоду на будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на відстані не менше 1 метра від господарської будівлі, позначеної в технічному паспорті літерою «Б» (сарай), що належить до будинку АДРЕСА_4 , де співвласниками є ОСОБА_29 та ОСОБА_16 (Т.5 а.с.42).
Постановою Вищого адміністративного суду України від 23.07.2015 у справі №К/800/15479/15 припис Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області №64/07-з від 10.07.2013 визнано протиправним та скасовано такий /Т.2 а.с.171-172/.
Згідно зі звітом про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єкту, розробленого ФОП ОСОБА_31 , за результатами проведення технічного обстеження об'єкта «Житлового будинку після реконструкції житловою прибудовою А''-1 та надбудовою мансарди по АДРЕСА_1 », що знаходиться у власності ОСОБА_5 , будівельним об'ємом 1846,0 м. куб. встановлено його відповідність вимогам надійності і безпечної експлуатації і можливість його безпечної експлуатації (мат. справи №462/2686/14-ц).
З матеріалів інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1 та технічного паспорту виданого ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" вбачається, що відповідачі знесли літню кухню під літ. Б, яка знаходилась біля огорожі зі сторони будинковолодіння АДРЕСА_2 , та сарай під літ. Д, який знаходився на межі зі сторони будинковолодіння АДРЕСА_3 , та розпочали будівництво прибудови під літ. А''-1, при цьому відстань від цієї прибудови до будинковолодінь АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 значно збільшилась.
Суд повторно звертає увагу на те, що за клопотанням позивачів двічі призначалась судова комплексна інженерно-технічна експертиза, однак жодний рахунок експерта не був оплачений та клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи, позивачами не було виконано, відтак матеріали справи повертались на адресу суду без виконання ухвали суду про призначення експертизи.
Регламентації відносин щодо самочинного будівництва присвячена ст. 376, що розміщена в главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)» ЦК України безпосередньо після ст. 375, яка закріплює право власника земельної ділянки на її забудову. Таке структурне рішення є логічним: якщо ст. 375 ЦК України вказує на вчинення правомірних дій щодо забудови земельної ділянки, то наступна стаття послідовно окреслює коло і ключові приватноправові наслідки найістотніших порушень правил такої забудови.
Частина 1 ст. 376 ЦК України містить відкритий перелік об'єктів, які за наявності для цього підстав можуть бути визнані самочинним будівництвом, - житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно.
Об'єктом самочинного будівництва може бути будь-який об'єкт нерухомості. Обмеженням у цьому аспекті є лише те, що такий об'єкт має бути штучною нерухомою річчю. Природна нерухомість (земельна ділянка) за жодних умов не може вважатися самочинним будівництвом.
Об'єктом самочинного будівництва може бути лише самостійний об'єкт нерухомості, а не його частина, хоча б і відокремлена. З цього приводу КЦС ВС у постанові, зокрема, зазначив, що господарсько-побутові будівлі, які розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв'язку з чим право власності на такі будівлі як на окремі об'єкти визнаватися не може, а так само вони не можуть вважатися самочинним будівництвом (Постанова КЦС ВС від 04.12.2019 у справі №187/1177/15-ц).
Для застосування приписів ст. 376 ЦК України значення має саме наявність об'єктивного факту порушення встановленого порядку будівництва, що втілилося в ту чи іншу передбачену законом ознаку самочинного будівництва.
Частиною 1 ст. 376 ЦК України визначено чотири ознаки, за наявності хоча б однієї з яких об'єкт вважається самочинним будівництвом, а саме якщо будівництво здійснено: а) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети (дефект будівництва щодо правового титулу на землю); б) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи (дефект будівництва щодо права на виконання будівельних робіт.); в) без належно затвердженого проекту; г) з істотними порушеннями будівельних норм і правил (дефект будівництва щодо істотного порушення будівельних норм і правил).
Дійсний зміст вказаних приписів ст. 376 ЦК України полягає в тому, що самочинним є будівництво, яке здійснено чи здійснюється особою за відсутності в неї права на відповідну земельну ділянку. Таке право може бути речовим чи зобов'язальним, але у всякому випадку має передбачати можливість експлуатації відповідної земельної ділянки для здійснення саме такого, а не іншого будівництва. Будівництвом об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об'єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку (Постанова КЦС ВС від 10.04.2019 у справі №609/1244/17).
Дозвільні процедури в будівництві врегульовані передусім положеннями ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до ч. 1 якої замовник (тобто фізична чи юридична особа, яка має у власності чи користуванні одну чи декілька земельних ділянок або у власності чи управлінні будівлю/споруду і має намір щодо виконання підготовчих та/або будівельних робіт /п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»/) має право виконувати будівельні роботи щодо об'єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з: а) незначними наслідками (СС1), та щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з Переліком об'єктів будівництва, затвердженим КМУ, - після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю; б) середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля» - після видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт. Вказані дозвільні документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва (ч. 2 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»). Визнання об'єкта самочинним будівництвом за розглядуваною ознакою можливе лише в тому разі, коли його спорудження вимагає отримання відповідних дозвільних документів.
Щоб будівництво вважалося самочинним, допущені в процесі його здійснення порушення будівельних норм і правил обов'язково повинні бути істотними. Неістотні порушення не мають наслідком визнання відповідного об'єкта самочинним будівництвом. Істотним порушенням будівельних норм і правил зазвичай вважається таке їх порушення, яке суперечить інтересам суспільства через вплив на міцність і безпеку результатів робіт, спричинення неможливості нормальної їх експлуатації або того чи іншого порушення (реальної загрози порушення) прав окремих осіб. Відповідно до абз. 9 п. 4 постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 р. № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» будівництвом, яке здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил, вважається в тому числі будівництво, яке хоча і здійснюється за наявності проекту, але з порушенням державно-будівельних норм та санітарних правил, що загрожують життю та здоров'ю людини в разі невиконання приписів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил тощо. Відповідне порушення може становити грубе порушення прав суміжного землевласника (у разі затінення будівель останнього з порушенням норм інсоляції, будівництва без додержання норм протипожежних розривів тощо). Зазначена ознака самочинного будівництва може виникнути на будь-якій стадії будівництва і може бути ефективно усунута як у процесі такого будівництва, так і після його фактичного завершення. Саме цією обставиною пояснюється обов'язковість попереднього направлення забудовнику вимоги про усунення відповідного порушення з боку повноважного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування до вжиття ними інших заходів реагування відповідно до закону (ч. 7 ст. 376 ЦК України).
Знесення самочинно збудованого об'єкта нерухомості є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. На зазначене вказує Верховний Суд у постанові від 23 липня 2024 року у справі №359/1365/22.
Знесення об'єкта самочинного будівництва як категорія приватного права є конкретним різновидом такого способу захисту суб'єктивних цивільних прав і законних інтересів, як відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України) або припинення дії, яка порушує право (п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Відповідні відносини регламентовані положеннями ч. 4 ст. 376 ЦК України, а позови про таке знесення розглядаються за правилами цивільного (господарського) судочинства.
Право на відповідний позов належить:
а) власнику або користувачу земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. У такому разі відповідний позов кваліфікується як позов негаторний, різновид відновлення становища, яке існувало до порушення;
б) будь-якій іншій особі, права або законні інтереси якої дійсно порушені здійсненням самочинного будівництва. У такому разі відповідний позов є позовом про припинення дії, яка порушує право, а позивач повинен довести факт такого порушення і через це - наявність свого юридичного інтересу в справі (Постанова КГС ВС від 25.06.2019 у справі №2/5005/9900/2012);
в) власнику або користувачу суміжної (чи іншим чином поряд розташованої) земельної ділянки, але природа його позову залежить від характеру порушення його прав і законних інтересів у конкретному випадку.
Аналогічний підхід закріплений в абз. 1 п. 17 постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 р. № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», відповідно до якого «позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК, статтею 103 ЗК».
Практика ВСУ та ВС свідчить про те, що для задоволення позовів про зобов'язання власників сусідніх земельних ділянок здійснити знесення (перенесення) об'єктів, які знаходяться на їх земельній ділянці або на земельній ділянці загального користування, мають існувати певні підстави. Першою підставою для задоволення подібних позовів є порушення відповідачем положень і чинного законодавства, будівельних або санітарних норм під час розміщення відповідних об'єктів на його земельній ділянці (постанова КЦС ВС від 12.09.2018 у справі №333/9010/15-ц; постанова КЦС ВС від 30.05.2018 у справі №392/900/16-ц). Другою підставою для задоволення позову про знесення (перенесення) об'єктів, які розташовані на земельній ділянці відповідача, є порушення права власності або іншого речового права позивача у зв'язку з розміщенням цих об'єктів. На цю обставину свого часу звернув увагу ВСУ в Аналізі деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ. Зокрема ВСУ зазначив, що позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди, чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод (наприклад, шляхом знесення неправомірно збудованих споруд).
На відміну від знесення самочинного будівництва за позовом землевласника, аналогічна за змістом позовна вимога органу архітектурно-будівельного контролю має істотні обмеження за можливою підставою. Захист суспільного інтересу в порядку реалізації органами архітектурно-будівельного контролю своїх повноважень, пов'язаних із наслідками здійснення самочинного будівництва, здійснюється в певній досить жорсткій послідовності. Визначена ЦК України послідовність дій органу архітектурно-будівельного контролю в розглядуваному випадку має бути такою: - у разі виявлення ознак самочинного будівництва, вказаних в абз. 1 ч. 7 ст. 376 ЦК України має бути поданий позов про зобов'язання здійснити відповідну перебудову; - якщо після набрання законної сили рішенням суду про зобов'язання самочинного забудовника здійснити перебудову об'єкта він не здійснить відповідної перебудови в розумний строк або ж прямо й недвозначно відмовиться від її здійснення, то орган архітектурно-будівельного контролю набуває права на позов про знесення відповідного об'єкта самочинного будівництва. КАС ВС підтримав підхід, що в разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов'язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Проте рішення суду щодо проведення перебудови відсутнє (Постанова КАС ВС від 06.03.2019 у справі №814/2645/15). Також КАС ВС зазначив, що виявлення органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних може мати місце як у спосіб проведення заходів державного архітектурно-будівельного контролю і оформлення їх результатів (відповідні акти перевірок та/або розпорядчі чи інші документи, оформлені у межах таких контрольних заходів), так і шляхом виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації, які є очевидними. У цьому випадку проведення заходів державного архітектурно-будівельного контролю і оформлення їх результатів не є передумовою для звернення до суду, оскільки недостовірність даних є очевидною, що є підставою для позову про припинення в судовому порядку права на виконання будівельних робіт, набутого на підставі поданого замовником будівництва повідомлення відповідно до частини другої статті 39-1 Закону №3038-VI (Постанова КАС ВС від 20 січня 2025 року у справі №520/7198/22).
Суд звертає увагу, що будівництво проведено відповідачами на належній їм на праві власності земельній ділянці за наявності нескасованого повідомлення про початок виконання будівельних робіт, що зареєстроване в інспекції ДАБК у Львівській області.
Припис Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, виданий на ім'я відповідачів, - скасований у встановленому законом порядку судовим рішенням, котре набрало законної сили. Зазначене визначає відсутність обов'язкового попереднього направлення забудовнику вимоги про усунення відповідного порушення з боку повноважного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування до вжиття ними інших заходів реагування відповідно до закону. Відсутні позови компетентного органу ДАБК щодо припинення права на виконання будівельних робіт, набутого на підставі поданого замовником будівництва повідомлення, чи зобов'язання здійснити перебудову.
Суд зазначає, що позивачі належними й достатніми доказами у їх сукупності не довели, що діями відповідачів щодо перебудови існуючої будівлі зі зміною її геометричних розмірів (у будь-якому з трьох просторових вимірів) та/або функціонального призначення було порушено державні будівельні норми чи їх права та інтереси як власників та що їм створено перешкоди для користування й розпорядження своїм майном. Натомість, знесення всього об'єкта є непропорційним втручанням у право власності особи.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частини 1 та 2 ст. 15 ЦК).
За змістом наведених приписів спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови ВП ВС від 22 серпня 2018 р. у справі №925/1265/16). Іншими словами, це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. п. 14 постанови ВП ВС від 29 травня 2019 р. у справі №310/11024/15-ц).
Під ефективним способом захисту слід розуміти такий, застосування якого приводить до реального поновлення порушеного права (забезпечує припинення його невизнання чи оспорювання) або припиняє неможливість задоволення інтересу, а у випадку неможливості вказаного - забезпечує отримання відповідного відшкодування.
Належність способу захисту традиційно розуміється таким чином: спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права; способу (характеру) порушення; наслідкам, які спричинило порушення; правовій меті, до якої прагне суб'єкт захисту (Постанова ВС у складі КГС від 08.05.2018 у справі № 910/1607/17). Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (Постанова ВС у складі КГС від 27.11.2018 у справі №908/236/18).
У зв'язку з наведеним, обраний позивачами спосіб захисту порушеного, на їхню думку, права шляхом визнання недійсним повідомлення про початок будівельних робіт №ЛВ062130510740 та застосування наслідків його недійсності за аналогією із недійсним правочином, - безспірно не відповідає критеріям належності та ефективності.
Щодо позовних вимог у іншій частині, зокрема, щодо визнання будівництва прибудови, що проводить ОСОБА_5 до індивідуального будинку, що розміщений на земельній ділянці у АДРЕСА_1 , яка позначена у технічному паспорті на присадибний житловий будинок по АДРЕСА_1 від 23.12.2013 «літ. А''-1» - самочинним будівництвом, що проведене з порушенням вимог ДБН 360-92**; впливає на обов'язки, порушує права та інтереси ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зокрема передбачені ДБН 360-92**; не можливості проведення перебудови відповідачем цієї самовільно побудованої прибудови до будинку у відповідності до норм ДБН 360-92**; зобов'язання: ОСОБА_5 знести самочинно збудовану ним прибудову до індивідуального будинку, що розміщений на земельній ділянці у АДРЕСА_1 , яка позначена у технічному паспорті на присадибний житловий будинок по АДРЕСА_1 від 23.12.2013 «літ. А''-1», - то такі, на переконання суду, є передчасними, необґрунтованими й безпідставними та не підлягають до задоволення.
У відповідності до вимог ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 1, 4 ст. 77 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відтак, з'ясувавши характер, суть та підстави заявлених позивачами вимог, норми права, якими вони регулюються, давши належну правову оцінку зібраним у справі доказам та поясненням сторін у їх сукупності, суд приходить до переконання про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, тому підстав для задоволення позову не вбачає.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 77, 78, 80, 81, 141, 223, 259, 263, 265 ЦПК України, суд, -
у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю України, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Львові, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 про знесення самовільного будівництва, усунення перешкод в користуванні гаражем та усунення перешкод у користуванні земельними ділянками за їх цільовим призначенням відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 07 лютого 2025 року.
Суддя: