Номер провадження: 11-кп/813/647/25
Справа № 946/198/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
22.01.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції між Одеським апеляційним судом та з використанням системи «Електронний суд» за участю прокурора ОСОБА_6 апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14.02.2024 року, у кримінальному провадженні №62023150020000794 від 14.10.2023 року за обвинуваченням:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Тимково Кодимського району Одеської області, громадянина України, з неповною середньою освітою, неодруженого, військовослужбовця за мобілізацією - старшого хіміка відділення радіаційного, хімічного та біологічного захисту ВЧ НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.121 КК України,
встановив:
оскарженим вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.121 КК України, та йому призначене покарання у виді 5 (п?яти) років позбавлення волі.
Строк відбування покарання рахується з часу затримання, з 15.10.2023 року.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_8 у виді тримання під вартою вироком суду залишено без змін.
Вироком суду вирішено долю речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно вироку суду, ОСОБА_8 визнаний винуватим у скоєнні кримінального правопорушення за наступних обставин.
14.10.2023 року, о 18:00 год., у коридорі казарми військової частини НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_8 під час проходження військової служби під час мобілізації, у стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з військовослужбовцем вказаної військової частини ОСОБА_9 , діючи умисно, протиправно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки у виді завдання тілесних ушкоджень, шкоди життю та здоров?ю потерпілого ОСОБА_9 свідомо допускаючи і бажаючи їх настання, наніс один удар ножем у черевну порожнину ОСОБА_9 , спричинивши останньому проникаючу колото-різану рану черевної порожнини, поранення лівої долі печінки, внутрішньо черевну кровотечу, що викликало для потерпілого ОСОБА_9 небезпечні для життя явища та відповідно до п. 2.1.3 к, о, «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року, № 6, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.
Суд першої інстанції визнав ОСОБА_8 винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, за кваліфікуючими ознаками: тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Не погоджуючись з вироком захисник подав апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи доведеності вини обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій, просить змінити в частині призначеного покарання та звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Захисник посилається на те, що вирок суду першої інстанції підлягає зміні, у зв'язку із суворістю призначеного покарання та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник посилається на неврахування судом особи обвинуваченого, його щирого каяття, відсутність судимостей, проходження військової служби, відсутність у потерпілого претензій до обвинуваченого.
Також, на думку захисника, суд першої інстанції формально послався як на обставину, яка унеможливлює застосування звільнення від покарання з випробуванням на факт вчинення правопорушення у військовій частині під час воєнного стану. Захисник вказує, що місцевий суд не взяв до уваги мотиви вчинення ОСОБА_8 суспільно-небезпечних діянь, а також обставини кримінального правопорушення, не врахував положення ст. 50 КК України та не навів аргументи про неможливість застосування ст.75 КК України при призначенні покарання.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.
До початку апеляційного розгляду, прокурором Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_10 подано заперечення на апеляційну скаргу захисника, в яких він про просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін вирок суду.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України (далі - КПК), вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами.
Відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються, апеляційним судом не встановлено, а тому ці обставини, не є предметом апеляційного розгляду, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, переглядає вирок суду лише в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги стосовно суворості призначеного покарання та можливість призначення обвинуваченому покарання, із застосуванням положень ст. 75 КК України, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст.121 КК України, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, врахував характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, особу винного, та дійшов висновку про необхідність призначення покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі.
Надаючи оцінку обставинам даного кримінального провадження колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, як за своїм видом, так і за розміром, не можна вважати занадто суворим, з огляду на таке.
Так, визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що сторона захисту порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання пов'язаних із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до ст.ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Вирішуючи питання про те, яке покарання має бути призначене обвинуваченому ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, і чи повинен він його відбувати, суд першої інстанції в повній мірі врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, суспільну небезпеку вчиненого діяння, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів; обставини скоєного кримінального правопорушення, а саме вчинення злочину під час воєнного стану у підрозділі військової частини Збройних Сил України; обставини, що пом'якшують покарання, передбачені ст.66 КК України, а саме: активне сприяння розкриттю злочину, щиросердне каяття у вчиненні злочину. Також суд врахував обставину, яка обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває в стані алкогольного сп?яніння. Суд також врахував дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 та досудову доповідь Ізмаїльського міськрайонного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області. Врахувавши вказані обставини, місцевий суд дійшов висновку, що покарання у виді позбавлення волі є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нового злочину.
Оцінюючи доводи сторони захисту про можливість призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання із застосуванням положень ст.75 КК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст. 403, 405, 407, 408, 429 КПК, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п?яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При вирішенні питання щодо можливості чи неможливості застосування ст.75 КК України призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 колегія судді враховує, обставини, тяжкість та характер вчиненого ним кримінального правопорушення.
З оскарженого вироку вбачається, що 14.10.2023 року, у казармі військової частини ОСОБА_8 під час проходження військової служби під час мобілізації, у стані алкогольного сп'яніння, наніс один удар ножем у черевну порожнину потерпілого, спричинивши останньому проникаючу колото-різану рану черевної порожнини, поранення лівої долі печінки, внутрішньо черевну кровотечу, що викликало для потерпілого небезпечні для життя явища та відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.
Тобто, під час дії воєнного стану в країні, ОСОБА_8 перебуваючи у стані алкогольного сп?яніння в казармі військової частини вчинив тяжке кримінальне правопорушення відносно військовослужбовця.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням особи за скоєння тяжкого злочину, що завдало потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, поранення викликало для потерпілого ОСОБА_9 небезпечні для життя явища, на думку колегії суддів, не буде достатнім для виправлення ОСОБА_8 та не сприятиме запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень іншими особами та породить в них відчуття безкарності, впевненість в тому, що скоєння у воєнний час, у військових частинах тяжких злочинів проти здоров?я людини, не матиме наслідком реального покарання.
За таких обставин доводи сторони захисту про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства є необґрунтованими.
Встановлені судом першої інстанції дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , та посилання сторони захисту про відсутність судимостей у обвинуваченого та його позитивна характеристика за місцем проходження служби, є недостатніми для застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України.
Доводи захисника, що місцевим судом при призначенні покарання обвинуваченому не було враховано «аморальну поведінку потерпілого», колегія суддів не приймає до уваги, оскільки невідповідність поведінки потерпілого не була встановлена місцевим судом та не може слугувати виправданням для завдання тяжких тілесних ушкоджень особі.
Колегія суддів вважає, що з врахуванням обставин скоєного кримінального правопорушення, тяжкості злочину та його наслідків, призначення обвинуваченому ОСОБА_8 за ч.1 ст.121 КК України покарання із застосуванням ст.75 КК України, яке просить призначити сторона захисту є недостатнім для виправлення обвинуваченого та явно несправедливим внаслідок надмірної його м'якості.
Колегія суддів наголошує, що відповідно до ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Колегія суддів враховує, що місцевим судом обвинуваченому призначене мінімальне покарання, визначене санкцією ч.1 ст.121 КК України.
Апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому покарання ґрунтується на положеннях ст.ст. 50 і 65 КК України, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання і є необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів, а тому не вбачає підстав вважати, що призначене покарання є явно несправедливим через його суворість.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що кримінальне правопорушення, яке вчинене ОСОБА_8 зазіхає на суспільну складову безпечного життя та здоров'я, оскільки формує думку суспільства про незахищеність та уразливість до вчинення відносно них злочинних дій проти здоров?я громадян.
Разом з цим, належна правова охорона будь-яких соціальних цінностей, у тому числі й таких найбільш соціально значимих, як життя та здоров'я людини, забезпечується лише тоді, коли застосовується ефективний кримінально-правовий засіб, яким є кримінальна відповідальність.
Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Істотних порушень вимог КПК України, які б слугували підставами для скасування чи зміни вироку, апеляційним судом не встановлено.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для зміни вироку, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14.02.2024 року у кримінальному провадженні №62023150020000794 від 14.10.2023 року, яким ОСОБА_8 засуджений за ч.1 ст.121 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженою особою у той самий строк, з моменту отримання ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4