Справа № 607/24243/24Головуючий у 1-й інстанції Стельмащук П.Я.
Провадження № 33/817/84/25 Доповідач - Ваврів І.З.
Категорія - ч.1 ст.130 КУпАП
07 лютого 2025 р. м.Тернопіль
Суддя Тернопільського апеляційного суду Ваврів І.З.
розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника особи, що притягнута до адміністративної відповідальності, адвоката Щербатюка О.Д. на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 січня 2025 року,
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 січня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП і застосовано відносно нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Як визнав суд, 15.10.2024 о 22 год. 05 хв. в с. Великий Ходачків на вул. Чалдаєва, 31, Тернопільський район, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Volkswagen Golf», н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням технічного приладу газоаналізатора Алкофор 507 та проведення такого огляду у найближчому лікувальному закладі, категорично відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В апеляційній скарзі захисник особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, адвокат Щербатюк О.Д. вважає вказану постанову незаконною у зв'язку із неповним встановленням судом всіх обставин справи та висновки суду, не відповідають фактичним обставинам справи, тобто такою, що підлягає до скасування.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що при оформленні адміністративного матеріалу щодо ОСОБА_1 інспектором поліції не було дотримано вимог п.5 Розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС 18 грудня 2018 року №1026, оскільки долучені відеозаписи на оптичному диску не містять цифрових підписів їх автора, так і особи уповноваженої на виготовлення їх копій, відеозаписи є не безперервними, а складаються із фрагментів, таким чином вони є неналежними доказами.
Також апелянт посилається на те, що в матеріалах справи відсутня інформація про відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом.
Захисник вказує, що зі змісту протоколу ЕПР1 №151588 від 15.10.2024 неможливо встановити хто його складав та стосовно якої особи, оскільки пункти 3 -5 протоколу нечитабельні; в протоколі також зазначено, що до нього додаються відео з н/к 211730, однак в матеріалах справи відсутній відеозапис з назвою "н/к 211730".
На переконання апелянта, транспортний засіб марки «Volkswagen Golf», н.з. НОМЕР_1 , зупинено працівниками поліції без належних на те підстав, всупереч положенням ст.35 ЗУ "Про національну Поліцію", та те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в контексті ст.251 КУпАП, які б свідчили про наявність підстав у працівників поліції для зупинки транспортного засобу.
Звертає увагу суду, що відповідно до наявної в матеріалах справи довідки ВП №1 (м.Тернопіль) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області, згідно бази ІКС ІПНП ІП "ГСЦ Посвідчення водія" відсутні відомості щодо отримання посвідчення водія ОСОБА_1 .
На думку апелянта, враховуючи вищенаведене, особа, яка вчинила правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, керуючи транспортним засобом, але не маючи посвідчення водія відповідної категорії, не є водієм в розумінні ПДР та положень ч.1 ст.130 КУпАП, а тому до неї не можу бути застосоване покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Просить скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 січня 2025 року відносно ОСОБА_1 і закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього за ч.1 ст.130 КУпАП на підставі п.1 ст.247 КУпАП.
В судове засідання апелянт адвокат Щербатюк О.Д. та особа, яка притягнута до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , які належним чином були повідомлені апеляційним судом про дату, час та місце судового розгляду, повторно не з'явилися.
Поряд з цим адвокат Щербатюк О.Д. повідомив апеляційний суд засобами електронного зв'язку про можливість розгляду справи без його участі
Відповідно до ст.294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
За наведених обставин, вважаю, що розгляд справи можливо провести без участі осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення.
Дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, приходжу до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, виходячи з наступного.
Аналіз матеріалів справи та безпосередньо рішення місцевого суду, яке оскаржується апелянтом, дає підстави для висновку, що суд, розглядаючи дану справу, дотримався положень статей 245, 280 КУпАП, відповідно до яких провадження у справах про адміністративні правопорушення має забезпечувати повне, всебічне й об'єктивне з'ясування всіх обставин справи, що сприяє постановленню законного та обґрунтованого рішення, яке виключало б його двозначне тлумачення і сумніви щодо доведеності вини певної особи в учиненні адміністративного правопорушення.
Винуватість та кваліфікація дій ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП України доведена належним чином перевіреними, оціненими та викладеними у постанові суду доказами.
Так, відповідно до п.2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою вставлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Як слідує з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №151588 від 15 жовтня 2024 року, 15 жовтня 2024 о 22 год. 05 хв. в с. Великий Ходачків на вул. Чалдаєва, 31, Тернопільський район, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Volkswagen Golf», н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням технічного приладу газоаналізатора Алкофор 507 та проведення такого огляду у найближчому лікувальному закладі, категорично відмовився.
В протоколі про адміністративне правопорушення, який був предметом розгляду суду, зазначено про роз'яснення ОСОБА_1 його прав, передбачених ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП.
Цей документ був предметом розгляду у суді першої інстанції та отримав належну правову оцінку з якою суд апеляційної інстанції погоджується.
Вказаний протокол відповідає вимогам ст.ст.254, 256 КУпАП, складений уповноваженою на те особою, визначеною ст.255 КУпАП, а наведені у ньому обставини об'єктивно стверджуються іншими доказами, дослідженими судом по справі, а доводи апелянта з цього приводу є безпідставними.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Як слідує з матеріалів справи, одним з таких доказів, яким обґрунтовано винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП є відеозапис з відеореєстратора службового автомобіля та нагрудних камер працівників патрульної поліції.
Так, оглянутим в судовому засіданні відеоматеріалом, що зафіксований нагрудною камерою працівника патрульної поліції встановлено, що працівниками поліції було виявлено факт керування гр. ОСОБА_1 транспортним засобом марки «Volkswagen Golf», н.з. НОМЕР_1 , якого було зупинено за порушення ПДР.
Також в матеріалах справи міститься копія постанови серії ББА №615033 від 15 жовтня 2024 року про накладення адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_1 за ч.2 ст.126, ч.5 ст.121 КУпАП.
Доводи сторони захисту про відсутність доказів вчинення ОСОБА_1 адмінправопорушення, що слугувало підставою зупинки та доказів зупинки транспортного засобу працівниками поліції і, відповідно, недопустимості всіх інших доказів по справ, є непереконливі.
Апеляційний суд не погоджується з такими доводами сторони захисту, оскільки досліджені судом матеріали провадження підтверджують наявність у працівників поліції, за обставин відображених у матеріалах справи, підстав для перевірки водія транспортного засобу ОСОБА_1 .
Керування транспортним засобом особою, яка перебуває в стані алкогольного сп'яніння, саме по собі є самостійним складом правопорушення і доведеність факту вчинення цього правопорушення не залежить від того, чи були у поліцейських підстави зупиняти транспортний засіб. Тому доводи апелянта і в цій частині є необґрунтованими.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції не має підстав вважати, що працівники поліції, здійснюючи зупинку транспортного засобу під керування ОСОБА_1 , діяли без достатніх на це підстав, як про це зазначено в апеляційній скарзі.
Також відеозаписом з нагрудних камер поліцейських зафіксовано, що після зупинки транспортного засобу поліцейським під час спілкування з ОСОБА_1 патрульні поліцейські встановили, що останній перебував з явними ознаками алкогольного сп'яніння, зокрема: різкий запах алкоголю з порожнини рота, нечітка мова, нестійка хода, поведінка, що не відповідає обстановці, після чого запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння безпосередньо на місці, від чого ОСОБА_1 відмовився і йому було запропоновано пройти такий огляд в закладі охорони здоров'я, від чого ОСОБА_1 також відмовився.
Апеляційний суд зазначає, що відеозаписом об'єктивно зафіксовані обставини адміністративного правопорушення у об'ємі, достатньому для вирішення питання про наявність події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та винуватості ОСОБА_1 у його вчиненні.
Той факт, що порушено безперервність відеозаписів долучених до матеріалів справи, що на думку апелянта є недопустимим доказом, на переконання апеляційного суду не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки відеозаписом чітко зафіксовано виявлене працівниками поліції правопорушення, відомості про яке відображено у протоколі про адміністративне правопорушення.
Також, суд зазначає, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, за порушення ним п. 2.5 Правил дорожнього руху, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений наявними в матеріалах справи доказами, а зміст постанови відповідає вимогам статей 283, 284 КУпАП.
Аналіз матеріалів провадження дає підстави для висновку, що дії працівників поліції щодо фіксації правопорушення, вчиненого ОСОБА_1 узгоджуються з вимогами ст.266 КУпАП та приписами Інструкції "Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 09.11.2015 р № 1452/735 та Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 року № 1376.
Тому, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість постанови у зв'язку з порушенням норм матеріального права, апеляційний суд визнає такими, що спрямовані виключно на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.
Інші доводи апеляційної скарги в цілому повторюють доводи клопотання захисника про закриття провадження у справі, які були предметом дослідження суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку, з якою апеляційний суд погоджується.
Апеляційний суд також звертає увагу, що у рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Відповідно до диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП однією з підстав адміністративної відповідальності за даною правовою нормою є відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу на швидкість реакції.
Таким чином, виходячи з аналізу доказів досліджених судом першої інстанції та перевірених під час апеляційного розгляду матеріалів справи, висновок місцевого суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення та кваліфікація його дій за ч.1 ст.130 КУпАП є правильним.
Жодних аргументованих доводів, які б викликали сумніви у об'єктивності оцінки доказів зроблених судом першої інстанції на підставі вищевказаних матеріалів справи, апелянтом не надано і не здобуто таких в процесі апеляційного розгляду.
Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді та закриття провадження у справі, апеляційним переглядом не встановлено.
Доводи захисника про те, що судом незаконно застосовано, щодо ОСОБА_1 додаткове стягнення у вигляді позбавленням права керування транспортними засобами, оскільки він не є суб'єктом правопорушення так як не має посвідчення водія на переконання апеляційного суду є необґрунтованими.
Так, ч. 1 статті 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Санкція цієї норми закону передбачає стягнення у виді штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з обов'язковим позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Як встановлено ОСОБА_1 був водієм, оскільки керував транспортним засобом.
Системний аналіз цієї норми закону дає підстави для висновку, що такий обов'язковий вид стягнення як позбавлення права керування транспортним засобом повинен застосовуватися не залежно від того чи має особа на час вчинення правопорушення право керувати транспортним засобом.
Статтею 30 КУпАП не передбачено можливість не застосування цього обов'язкового виду стягнення до осіб, які керують транспортним засобом не маючи такого права відповідно до вимог закону.
Метою застосування адміністративного стягнення, відповідно до змісту ст. 23 КУпАП, є виховання особи в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню правопорушень як самим правопорушником так і іншими особами, а тому, не застосування такого обов'язкового виду стягнення до осіб, які керують транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп'яніння не маючи права виконувати функції водія, очевидно не відповідатиме цим вимогам закону.
Адміністративне правопорушення, яке вчинив ОСОБА_1 за своїм характером має велику суспільну небезпеку, оскільки особа яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння створює загрозу життю та здоров'ю, як собі так і наражає на цю небезпеку інших учасників руху.
Стягнення ОСОБА_1 судом першої інстанції призначено відповідно до санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому підстав вважати його таким, що не відповідає тяжкості вчиненого правопорушення та особі правопорушника через його суворість апеляційний суд не вбачає.
З урахуванням наведеного, приходжу до висновку, що постанова Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 січня 2025 р. відносно ОСОБА_1 є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування, про що ставить питання апелянт, не вбачаю.
Керуючись ст.294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу захисника особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності, адвоката Щербатюка О.Д. залишити без задоволення, а постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 січня 2025 року щодо ОСОБА_1 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя