Новоархангельський районний суд Кіровоградської області
26100, смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, вул. Слави, 26, тел. 2-10-45, E-mail: inbox@na.kr.court.gov.ua
31.01.2025 2/394/32/25
394/1049/24
31 січня 2025 року Новоархангельський районний суд Кіровоградської області
в складі головуючого - судді: Запорожець О.М.
при секретарі: Лясковській О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Новоархангельськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом,
Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування посилаючись на те, що вона є рідною дочкою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 батько позивачки, ОСОБА_3 помер у с. Кальниболота Голованівського району Кіровоградської області.
Факт смерті ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданим 06.06.2024 року Новоархангельським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Голованівському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
Після смерті батька ОСОБА_3 відкрилась спадщина на нерухоме майно, а саме на частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належного на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі договору купівлі продажу житлового будинку, квартири, посвідченого 19 вересня 2001 року за реєстровим номером №2981 Степаненко Р.Г. , приватним нотаріусом Новоархангельського районного нотаріального округу Кіровоградської області.
Позивачка є єдиним спадкоємцем за законом.
10 жовтня 2024 року позивачка звернулася з заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Малютяк Альони Володимирівни, однак постановою від 10 жовтня 2024 року нотаріус відмовив позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з тим, що не виділена (визначена) частка спадкодавця у спільному майні.
3 огляду на зазначене, позивачка має право успадкувати та оформити нерухоме майно, що належало за життя ОСОБА_3 , однак через відмову нотаріуса позбавлена можливості здійснити це в позасудовому порядку.
Рішенням суду №2-150/2011 від 08.11.2011 року батько позивачки та мати розірвали шлюб. Поділ набутого майна на час шлюбу не проводилося.
Відповідно до договору купівлі продажу житлового будинку, квартири, посвідченого 19 вересня 2001 року за реєстровим номером № 2981 Степаненко Р.Г. , приватним нотаріусом Новоархангельського районного нотаріального округу Кіровоградської області власниками зазначеного будинку є померлий батько позивачки, ОСОБА_3 та її мати ОСОБА_6 даний будинок є майном що набуте під час шлюбу.
03.03.2012 року відповідач ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 та змінила прізвище на ОСОБА_2 ..
Позивачка просить суд визначити, що частка померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності на житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 62,2 кв. м., житловою площею 32,8 кв.м. що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , становила (одну другу) її частину; визнати за позивачкою право власності на частку житлового будинку що розташований за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 /а.с.1-4/.
Позивачка в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує, просила їх задовольнити.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги визнає в повному обсязі, не заперечувала проти їх задоволення.
Суд ухвалив проводити розгляд справи за відсутності учасників цивільного провадження на підставі письмових доказів.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування технічними засобами не здійснювалось.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку.
Ч. 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У відповідності до частин 1 та 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Крім того, ч. 1 ст. 30 ЦПК України визначено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказує на те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в селищі Новоархангельськ Кіровоградської області, її батьком записано ОСОБА_3 , матір'ю - ОСОБА_4 - світлокопія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 /а.с.8/.
Відповідно до світлокопії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Кальниболота Новоархангельського району Кіровоградської області/а.с.9/.
19.09.2001 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 придбали житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Новоархангельського районного нотаріального округу Степаненко Р.Г. /а.с.11/.
Згідно світлокопії витягу Ульянівського комунального міжміського бюро технічної інвентаризації про державну реєстрацію прав серії НОМЕР_7 житловий будинок АДРЕСА_1 перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 /а.с.12/.
Матеріали справи містять світлокопію технічного паспорта на будинок садибного типу по АДРЕСА_1 . Паспорт виготовлено 14.06.2024 року /а.с.13/.
Заочним рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 01.08.2011 року у справі №2-150/2011 вирішено розірвати шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстрований між ними 31.10.1998 року у Кальниболотській сільській раді Новоархангельського району Кіровоградської області за актовим записом № 14. Рішення суду набрало законної сили /а.с.18/.
03.03.2012 року ОСОБА_7 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб у Торговицькій сільській раді Новоархангельського району Кіровоградської області/а.с.19/.
Згідно світлокопії звіту про оцінку майна №04-241011-008 ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_1 складає 123526 грн./а.с.20-26/.
Своєю постановою від 10.10.2024 приватний нотаріус Голованівського районного нотаріального округу Кіровоградської області Малютяк А.В. постановила звернутися спадкоємцю ОСОБА_1 до суду щодо визначення частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, власниками якого у праві спільної сумісної власності є спадкодавець ОСОБА_3 та ОСОБА_4 /а.с.10/.
Згідно ч. 1 ст. 1 СК України - Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.
Частинами 1 та 2 ст. 3 СК України визначено, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
У частинах 1 та 2 ст. 60 СК України законодавець визначив, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Ч. 1 ст. 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
У ч. 1 ст. 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
В розумінні ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Частинами 1 та 2 ст. 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Ст. 357 ЦК України визначено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна . Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.
У відповідності до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що за загальним правилом, будь-яке майно, набуте одним із подружжя під час шлюбу вважається для подружжя спільним. Це правило діє навіть якщо другий із подружжя не вказаний у правовстановлюючих документах на майно. Частки кожного з подружжя є рівними, а розпоряджатись спільним майном подружжя можливо лише за спільною згодою.
Дружина та чоловік можуть бути суб'єктами і права спільної часткової, і права спільної сумісної власності одночасно. Інтересам подружжя відповідає поширення на майно, набуте за час шлюбу, саме правового режиму спільної сумісної власності.
Спільна сумісна власність подружжя насамперед є матеріальною передумовою міцності шлюбу, здійснення подружжям різних соціальних функцій.
Суд вказує, на те, що набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, тобто подружжя не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно набуде в період зареєстрованого шлюбу.
При цьому не здійснення одним із подружжя права спільної сумісної власності в жодному разі не припиняє його прав на подружнє майно.
Сенс спільної сумісної власності полягає в тому, що частки співвласників не виділені, а тому кожен з них (подружжя) має рівне право на володіння, користування та розпорядження майном (цивілістична тріада).
Характерними ознаками спільної сумісної власності є множинність суб'єктів та єдність об'єкта.
Учасники спільної часткової власності мають частку у праві власності на спільне майно в цілому, а не конкретну частку майна. Тобто не річ (майно) поділяється на частки, а право власності - на це майно.
За життя померлим та відповідачкою не здійснено поділу спільного майна подружжя.
З огляду на викладене суд зазначає, що померлий ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_2 мають ідеальні частки по у спільному майні набутому в період шлюбу, а саме житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 .
З приводу позовної вимоги про визнання права власності на частку житлового будинку суд зазначає наступне.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Право власності є найважливішим речовим правом, з яким пов'язуються всі інші права. Право власності належить до природних прав людини, є абсолютним правом і ніхто не може його порушувати. Праву власника протистоїть невизначена кількість людей, і на всіх них покладено обов'язок не порушувати права власника.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Приписами ст. 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Ст. 1217 ЦК України вказує на те, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Ст. 1218 ЦК України визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Зі змісту ч. 1 ст. 1222 ЦК України вбачається, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
У ч. 1 ст. 1225 ЦК йдеться мова про те, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Ч. 1 ст. 1268 ЦК України наголошує, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Суд зважує на те, що спадкове право це один з інститутів цивільного права, в якому мають визначатися межі дозволеної поведінки суб'єктів спадкових правовідносин. Спадкуванням слід розуміти перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). У законодавстві закріплюється традиційний підхід, згідно яким до складу спадщини належать усі права та обов'язки спадкодавця, їх перехід до спадкоємця здійснюється у порядку правонаступництва. Спадкове правонаступництво має універсальний характер, що вказує на те, що спадкоємець спадкує усі права та обов'язки спадкодавця, за винятком тих, які за своєю природою не можуть бути передані іншій особі. Судовий процес, щодо спадкування має на меті, захист порушених чи оспорюваних або охоронюваних законом інтересів.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 ЦК України (ст. 1258 ЦК України).
Основною засадою правового регулювання спадкування за законом є принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга спадкоємців - це певне (визначене законом) коло осіб з урахуванням ступеня їх спорідненості із спадкодавцем, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям або іншим родичам до шостого ступеня споріднення.
З наявних у суду матеріалів позивачка в розумінні ч. 1 ст. 1261 ЦК України є спадкоємицею першої черги майна померлого ОСОБА_3 .
Разом з тим позивачкою не надано суду ні свідоцтва про право власності на спадщину, ні постанову приватного нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право власності на спадщину.
На це суд вказує, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством, і за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Тобто, зверненню до суду з позовом має передувати вирішення питання про видачу спадкоємцю нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину або постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Якщо відсутність умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними та допустимими доказами (ст. ст. 77,78 ЦПК України), а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може слугувати підставою для відмови у позові.
Виходячи із змісту завдань та основних засад цивільного судочинства позивач, звертаючись до суду, повинен самостійно визначати у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.
Враховуючи наведене суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на спадкове майно.
На підставі викладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 355, 356, 357, 358, 1216, 1217, 1218, 1220, 1222, 1225, 1258, 1259, 1261, 1262, 1268 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 60, 61, 63, 65, 68 СК України, ст. ст. 2, 4, 5, 13, 30, 77, 78, 247, 263, 264, 265 ЦПК України, суд -
Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити частково.
Визначити, що частка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Кальниболота Новоархангельського району Кіровоградської області у праві на спільну сумісну власність на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 становить його частину.
Ідентифікаційні дані учасників:
ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 .
ОСОБА_2 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_6 .
Рішення може бути оскаржено до Кропивницького Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 10 лютого 2025 року.
Суддя: