07.02.2025
Справа № 497/2195/24
Провадження № 2/497/191/25
07.02.2025 року Болградський районний суд Одеської області у складі: головуючого - судді Кравцової А.В., секретар судового засідання Ільєва Д.Д., розглянувши за відсутністю сторін в залі суду в м.Болград цивільну справу за позовом заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
18.09.2024р. представник АТ КБ "ПРИВАТБАНК" звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 62751,32грн., що складається з наступного: 49000,69грн. - заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором №б/н від 22.01.2021, 13750,63грн. - заборгованість за відсотками та судові витрати - в розмірі сплаченого позивачем судового збору - 2422,4грн., посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що відповідач добровільно не виконує зобов'язань за вказаним кредитним договором, надавши відповідні докази, а також докази оплачених судових витрат, також надав суду заяву, якою просив суд розглянути справу за його відсутністю, погоджуючись на ухвалення судом рішення заочно, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
13.01.2025 року адвокатом Сахаровою Н.М. - представником відповідача ОСОБА_1 наданий відзив на позов, яким вона просить відмовити у задоволенні вимог позову, стверджуючи, що відповідач не отримував кредит - він дійсно мав рахунок у відділенні Позивача в місті Болград Одеської області у зв'язку з тим, що отримував на заробітну картку зарплатню, але працівниками Банку йому було нав'язано і кредитну картку, оскільки відповідач не хотів, щоб йому встановлювали кредитний ліміт, але працівник відділення вказав, що це обов'язково.
Відповідач не користувався кредитними коштами. Це підтверджується додатком до позову «Розрахунок заборгованості», згідно якого з січня 2021 року до липня 2023 року відповідач жодного разу не користувався кредитними коштами, оскільки вони йому не були потрібні, й тому він жодного разу не просив Банк збільшувати кредитний ліміт.
Позивач за власним бажання збільшував кредитний ліміт. Це підтверджується додатком до позову «Довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_2 (договір б/н)», згідно якого кредитний ліміт змінювався п'ять разів з 22.01.2021р. до 19.07.2023р., однак, Відповідач за цей період жодного разу не скористувався кредитними коштами.
19.07.2023р. позивач без заяви та згоди відповідача збільшив ліміт до 75000грн., а вже 22.07.2023р. ці кошти були переведені банком на рахунок магазину, який знаходиться в м.Киів. Відповідач, в очікуванні зарплатні, зайшов у додаток Приват-24 і побачив смс про списання коштів з кредитної картки, і відразу звернувся до банку, оскільки ці кошти не використовував. Відповідачу порадили звернутися до поліції. Відповідач звернувся до поліції з заявою про кримінальне правопорушення, яке містить ознаки ст.190ч.3 КК України.
02 серпня 2023 року відповідач звернувся до позивача з Заявою-поясненням про списання коштів шахраями. Він просив банк не нараховувати відсотки, але банк не звернув на це уваги. 22.09.2023 року на рахунок відповідача надішли кошти зі страховика в якості страхового відшкодування за настання страхового випадку - списання коштів шахраями. Ці кошти відповідач не використовував на особисті потреби, і спам попросив працівника Банку забрати в якоті відшкодування Банку збитк5ів, спричинених шахраями, розуміючи, що постраждалою стороною є саме Банк, але Банк за рахунок цих коштів погасив частину кредиту, вважаючи, що це Позивач відшкодував частину заборгованості, і у позові про це не вказав. Тому Відповідач вважає, що між збільшенням ліміту без згоди відповідача на кредитні кошті, якими відповідач взагалі не користувався, та списанням коштів шахраями через три дні є зв'язок. На думку Позивача і його представника - Відомості про збільшення кредитних лімітів шахраї отримують з банку - тобто, у шахраїв є можливість відстежувати рахунки клієнтів банку, але Банк вважає, що саме Позивач винен в тому, що шахраї мають відомості про збільшення кредитних лімітів клієнтів та кошті клієнтів на рахунках банку і не захищає належним чином цю інформацію і своїх клієнтів.
З відзиву на позов вбачається, що відповідач вважає, що Позивач вводить суд в оману, стверджуючи, що саме Відповідач користувався кредитними коштами, замовчуючи той факт, що на рахунок відповідача надішли страхові кошти. Працівник банку дзвонив відповідачу після зарахування коштів, які надішли як страховий платіж та стверджував, що відповідач здійснював дії по погашенню заборгованості. Але після заперечення відповідача працівник банку перевірив шлях надходження коштів та підтвердив надходження саме страхового платежу.
Щодо посилання позивача на ч.ч.1,2 ст.614 ЦК України - про те, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом, - то ця позиція представника Позивача про відповідальність клієнта (через сприяння зловмисникам у заволодінні коштами) підкріплена і судовою практикою, наприклад, - рішенням Апеляційного суду по справі № 524/5243/22 , провадження 22-ц/814/1191/24 від 28 лютого 2024, яке стосується випадку, коли клієнт банку втратила електронний платіжний засіб та не попередила про це банк в належні строки. Тому не має «підстав для висновку щодо відсутності її вини у знятті готівки з картки та перерахуванні спірних грошових коштів». Це інший випадок, не схожий на випадок шахрайських дії стосовно відповідача. Крім того, відповідач своєчасно звернувся до відділення банку з заявою про не нарахування відсотків, але згідно розрахунку заборгованості банк їх нараховував. Відповідач вважає, що його вини немає у викраденні шахраями коштів з рахунку банку. Це Банк, по-перше, нав'язав йому, відповідачу, свої послуги у виді обов'язкового отримання кредитної картки, залякуючи його тим, що не відкриє зарплатний рахунок ждя одержавння зарплатні, а, по-друге, - сприяє шахраям в їх шахрайських діях та нараховує відсотки за користування коштами, які клієнт не отримував і не мав бажання отримувати.
16.01.2025р від представника Відповідача надійшли уточнюючі письмові пояснення до відзиву, згідно яких заявник стверджує, що Відповідач працював в ТОВ «Агропрайм Холдинг» та отримував заробітну платню на рахунок, що був відкритий працедавцем в Банку «Південний». В січні 2021 року відділення Банку «Південний» в місті Болграді було закрито і в ТОВ «Агропрайм Холдинг» позивачу порадили відкрити зарплатний рахунок в АТ КБ "Приватбанк". Під час відкриття рахунку для отримування заробітної плати працівник банку нав'язала позивачу кредитну картку. Відповідач не хотів, щоб йому встановлювали кредитний ліміт, але працівник відділення вказала, що це обов'язково, інакше йому не видадуть картку для отримання заробітної плати, якщо він відмовиться від кредитної картки. Відповідач не користувався кредитними коштами - навіть не активував кредитну картку, та, навіть не розпечатував конверт, в якому знаходилиася картка і пін-код до неї. Відповідач користувався додатком «Приват 24». Але він ніколи не перевіряв шлях коштів на кредитній картці, тому що навіть не знав пінкод картки і не користувався нею.
24 липня 2023 року Відповідач увійшов до додатку «Приват 24» для перевірки рахунку на заробітній картці, тому що очікував зарахування заробітної платні та раптово помітив списання коштів з кредитного рахунку. 22.07.2023 року він звернувся до відділення банку, в якому відкрив рахунок та під час звернення віддав працівнику банку невідкритий конверт, в якому знаходилася кредитна картка і пін-код до неї. Ця картка залишилась в працівника Банку. Працівник банку порадила звернутися до поліції, написати пояснення в банк та звернутися з заявою до Страхової компанії, так як під час відкриття рахунку у 2021 році був укладений договір страхування та щомісяця з зарплатної картки списувалася сума по страховці. Відповідач зробив всі ці дії. 19.09.2023 року на рахунок відповідача надішли кошти, як страхове відшкодування за кошти, що були списані шахраями. Ці кошти відповідач не використовував на особисті потреби, він пояснив банку, що це не його кошти і вони можуть їх забрати собі, бо йому чужого не потрібно. Ці кошти Банком були перераховані на відшкодування коштів на кредитному рахунку, що підтверджується скріншотом виписки по рахунку. Банк за рахунок цих коштів погасив частину кредиту. Щомісяця відповідачу дзвонили з банку та цікавились чому він не сплачує кредит. Кожного разу відповідач роз'яснював, що кредит не брав та сплачувати не буде. Останнього разу працівник банку дзвонив в квітні 2024 року та стверджував, що відповідач здійснював дії по погашенню заборгованості. Але після заперечення відповідача працівник банку перевірив шлях надходження коштів та підтвердив надходження саме страхового платежу. Працівник попросив надіслати йому витяг з ЄРДР та пояснення, які відповідач раніше надав банку. Відповідач надіслав це на вказаний вайбер. З того разу більше ніхто не дзвонив та нарахування процентів більше не здійснювалося.
30.01.2025р. від представника позивача надійшла відповідь на відзив, якою вона просила вимоги позову задовольнити, зазначивши, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази погашеної кредитної заборгованості за договором. Враховуючи норми закону та докази що містяться в матеріалах справи можна дійти висновку, що правовідносини між сторонами тривають й належним чином зобов'язання не виконані та кредитором не прийняті. Також зауважила, що згідно виписки по рахунку, вбачається, що відповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов'язання за кредитом, що свідчить про те, що відповідач знав про умови кредитування та визнав свої зобовязання за Договором. Тому посилання відповідача про те, що він не був ознайомлений з умовами кредитування не має братися судом до уваги. На даний час, відповідач належним чином свої зобов'язання за кредитним договором не виконав.
Вивчивши надані суду документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.
Згідно відомостей та матеріалів, наданих суду позивачем, 22.01.2021відповідач підписав власноручно заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та погодив наступні умови:
1.Тип кредиту та розмір кредитного ліміту: відновлювана кредитна лінія до 50000грн. (п.1.2. Договору);
2. Тип кредитної карти: Картка «Універсальна»;
3. Строк кредитування: 12 місяців з пролонгацією (п.1.2. Договору);
4. Процентна ставка, відсотків річних: 42,0% (п.1.3 Договору);
5. Кількість та розмір платежів, періодичність: сплата мінімального обов'язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту (п.1.4. Договору);
6. Розмір мінімального обов'язкового платежу: - 5% від заборгованості, але не менше ніж 100 грн, щомісячно, або 10% від заборгованості, але не менше 100 грн, щомісячно - у разі прострочки, починаючи з другого місяця прострочення (п.1.4. Договору);
7. Проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які відповідно до ч.2ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю Сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 60,00% (п.1.5. та п. 2.1.1.2.12. Договору).( а.с. 17-30);
Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг відповідачем підписано власноруч на планшеті, що відповідає вимогам Постанови НБУ від 13.12.2019 №151 "Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України". На підставі укладеного Договору Відповідач отримав платіжний інструмент - кредитну картку номер - НОМЕР_1 , строк дії - 12/24 тип - Універсальна, що підтверджується випискою по рахунку.
Для подальшого користування рахунком Відповідачем додатково була отримана кредитна картка номер - НОМЕР_2 , строк дії - 03/25, тип - Універсальна, що підтверджується випискою по рахунку (а.с. 32).
На твердження представника Позивача, Відповідач користувався кредитним лімітом, відповідно до виписки по рахунку вчиняв операції, таким чином, згідно до Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, що затверджено Постановою НБУ №164 від 29.07.2022р., Відповідач є власником рахунку та держателем платіжного інструменту для здійснення операцій за рахунком.
Але Відповідач заперечує користування ним кредитними коштами і взагалі - кредитною карткою, що підтверджується наданими ним поясненнями і доказами.
Таким чином, представник Позивача у позові та письмових поясненнях стверджує, що Позивач виконав умови договору та надав Відповідачу кредитну картку(-ки) та можливість користуватися кредитними коштами у виді встановленого кредитного ліміту, що підтверджується випискою по рахунку, і Відповідач користувався кредитними коштами, адже повертав частину використаної суми кредитного ліміту та сплачував відсотки за користування кредитним лімітом, але припинив надавати своєчасно Позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором та підтверджується випискою за рахунком, оскільки в процесі підготовки позовної заяви, було встановлено, що відповідач перестав вносити кошти посилаючись на "спірні", на його думку, операції, які були проведені по його картці № НОМЕР_1 за 22.07.2023 - Одяг: АДРЕСА_1 . В ході перевірки данної інформації встановлено, що 2023-07-26 зафіксоване звернення клієнта ОСОБА_1 до Банку з оскарженням операцій, - яке було направлено на перевірку фахівцям.
На твердження представника Позивача, в ході перевірки, було встановлено, що Клієнт не підтверджує списання від 22/07/2023 о 22:03:59, та від 23/07/2023 P10 F DB -75.000 UAH -75.000 - 75.000 198002 5651 M12608GD UKR м.Київ, вул.Вифлеємська, буд.12, P 10 м.Київ, вул.Вифлеємська, буд.12 - Шопінг Одяг: АДРЕСА_1 ; Оплата виконана через Термінал: M12608GD, Власник терміналу: Margelis, Код авторизації: 198002, спосіб оплати - Безконтактно з вводом пін-коду.
В той же день - 2023-07-26 банком було сформовану заявку на оскарження операцій за №2619289 та надалі, здійснюючи перевірку, було проведено аналіз вибірки яка була отримана з Програмного комплексу FINNUM, та встановлено, що номер фінансового телефону НОМЕР_3 належить клієнту ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_4 - не змінювався.
Тому, аналізом логінів входів з 22 до 23 липня 2023року в Internet Banking Приват24 (далі Приват24) клієнта за номером +38068****858 зафіксовано вхід з різних пристроїв:
1. ZTE A7030|ZTE Android 11, ip 91.237.41.60 imei c1b04e426b78beea.
2. Galaxy S5|Samsung Android13, ip 88.155.4.167, та 88.155.135.150 imei caba24ef5f687e8d.
При цьому зміну клієнтом Радуловим логіну та паролю входу до Приват24 під акаунтом НОМЕР_3 у період з 22.07.2023р. до 23.07.2023р. - не виявлено.
Авторизацію в Приват24 було підтверджено в ІУК (телефонним дзвінком на фінансовий номер НОМЕР_3 ).
Згідно інформації про входи в Приват24 і інформації від клієнта все вказує - на фішінг, а зібрані в ході перевірки дані свідчать про те, що первинний несанкціонований вхід в акаунт Приват24 клієнта ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_4 , став можливим через компрометацію клієнтом конфіденціиних даних (фінансовий номер не змінювався, вхід в акаунт Приват24 здіиснено шляхом коректного вводу логіну, паролю). Компрометація конфіденціиних даних, могла виникнути внаслідок переходу клієнта за фішинговими посиланнями в мережі інтернет, з подальшим внесенням вказаних даних (логіну та паролю Приват24) у відповідну форму. Використовуючи вказані дані, треті особи отримали доступ до акаунту клієнта ОСОБА_1 , та отримали змогу здійснити операції по картковому рахунку. Вина банка у проведених операціях по картці - відсутня.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, Відповідач станом на 22.07.2024 року має заборгованість в розмірі 62751,32грн., яка складається з наступного: 49000,69грн. - заборгованість за тілом кредита, 13750,63грн. - заборгованість за відсотками, які представник позивача просить стягнути з відповідача.
Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Одним з основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін (ст. 12 ЦПК України), в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. При цьому кожна сторона в силу статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вимогами ст.13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Згідно правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 21.07.2021 у справі №287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування з важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на підставі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2022 року в справі 857/7/22).
Таким чином, Банк стверджує, що сие відповідач користувався кредитними коштами і саме з його вини сталася заборгованість за його кредитною карткою, але відповідач стверджує, що ніколи не користувався карткою і навіть не активував її - що не перевірив Позивач і не надав суду переконливих доказів на спростування цього твердження.
Тому суд дійшов висновку, що представником Позивача не доведено, що саме відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню інформації, яка надає доступ до відомостей по кредитній картці, та особового рахунку відповідача, акаунту чи мобільного додатку «Приват24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати несанкціоновані (а на твердження Позивача - санкціоновані) платіжні операції, не звернувся до кіберполіції та не ініціював пошук зловмисників, про які стверджує Відповідач. Тому суд не може визнати доведеним той факт, про який стверджується у позові - що саме Відповідачем ініційовано збільшення кредитного ліміту за його картковим рахунком по кредитній картці.
Також, оцінюючи доводи сторін, суд бере до уваги і нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою, а тому всі доводи представника Відповідача про некористування відповідачем кредитною карткою і навіть неактивування її, за відсутністю доказів з боку Позивача щодо користування Відповідачем кредитною карткою в інших випадка окрім тих, які Відповідач вважає шахрайськими діями - є слушними, заслуговують на увагу та ґрунтуються на вимогах Закону.
Таким чином, Позивачем не доведено користування Відповідачем кредитними коштами за обставин, викладених в позові, отже, позовні вимоги на підставі належних, допустимих та достатніх доказів позивачем не доведено, а тому вимоги вказаного позову не підлягають задоволенню за недоведеністю та необґрунтованістю, адже, враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, вбачається, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Так, судом встановлено, що кредитні кошти використовувалися в м.Київ, в той час, як відповідач проживає і працює в м.Болград, на момент зняття цих коштів також перебував в м.Болград, адже відразу звернувся до відділення Банку в м.Болград і цей факт позивачем не заперечується, до того ж позивач не спростовує вердження Відповідача, що він, відповідач, навіть не активував картку на момент вчинення шахрайських дій з кредитними коштами. як і не спростовує факт нав'язування бакківської послуги у виді примушування оформлення разом з зарплатною карткою і рахунком - також і кредитної картки з рахунком, - оскільки Відповідач заперечує свою добру волю на отримання кредитної картки, стверджуючи, що йому були висунуті умови, що він не зможе відкрити зарплатний рахунок без отримання кредитної картки, і цей факт добросовісності Відповідача підтверджується тим, що він, по-перше, не активував кредитну картку, по-друге, помітивши рух по кредитному рахунку відразу ж звернувся до Банку і в поліцію з відповідними заявами, а по-третє - кредитні кошти були витрачені в м.Київ, на твердження Відповідача - шахраями, а тому не вбачається належних і бзспірних доказів того, що саме Відповідач витратив кредитні кошти, заборгованість з повернення яких є предметом даного позову. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанні ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних коштів.
Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Частиною 1 статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Згідно із статтею 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17) від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц (провадження № 61-30583св18) , від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19 (провадження № 61-1035св21) та від 16 серпня 2023 року № 176/1445/22 (провадження № 61-8249св23).
Таким чином, оскільки суду не надано безспірних, належних і достатніх доказів того, що саме з вини Відповідача були списані з його кредитної картки кошти - суд позбавлений можливості вважати вимоги позову достатніми та підтвредженими доказами, а тому позов підлягає залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст.526,1049,1050,1054 ЦК України, ст.ст.5,6,10,12,80,263-265,280-284,354 ЦПК України, ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», суд
ухвалив:
Відмовити у задовленні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення його повного тексту, після чого набирає законної сили. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску з поважних причин. Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: bg.od.court.gov.ua. Повний текст судового рішення виготовлено 07.02.2024 року.
Суддя А.В. Кравцова