23 січня 2025 року м. Київ
Справа № 758/5992/24
Провадження: № 22-ц/824/4307/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Нежури В. А., Соколової В. В.,
секретар Сакалош Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Васюка Миколи Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 ,
на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року, постановлену під головуванням судді Гребенюка В. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 29.05.2024 року позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 9271 від 19.02.2021 року, який було вчинено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною, стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. та судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року в задоволенні заяви адвоката Васюка М. М. в інтересах ОСОБА_1 про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Васюк М. М. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, судове рішення просив скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що в позовній заяві ОСОБА_1 заявив лише про орієнтовний розрахунок судових витрат на правову допомогу у розмірі 30 000 грн та вказував, що остаточний розмір витрат буде визначений з урахуванням вчинених процесуальних дій, проте суд на такі обставини уваги не звернув, та передчасно вирішив питання про стягнення витрат на правничу допомогу в рішенні суду від 29 травня 2024 року.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення із АТ «Перший український міжнародний банк» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що, судом було вирішено питання щодо розподілу судових витрат безпосередньо в рішенні суду від 29 травня 2024 року, в тому числі, витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000 грн.
Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм процесуального права, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 133 ЦПК Україна, правнича допомога є складовою судових витрат.
Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Тобто, відповідно до вказаної норми суд має право ухвалити в справі додаткове рішення, зокрема, якщо ним при ухваленні судового рішення не було вирішено питання про судові витрати.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 при пред'явленні позову зазначав про те, що ним будуть понесені витрати на правничу допомогу ворієнтовномурозмірі 30 000 грн, які і просив покласти на відповідача.
Зі змісту рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 травня 2024року, ухваленого за наслідком розгляду позову ОСОБА_1 , судом першої інстанції в порядку вирішення питання розподілу судових витрат було стягнуто з АТ «Перший український міжнародний банк» на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 1 000, ураховуючи заяву відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу.
Тобто, судом першої інстанції при ухваленні рішення було вирішено питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, колегія суддів відмічає, що при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 зазначав орієнтовний розмір судових витрат у сумі 30 000 грн, який в подальшому (при зверенні до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення) залишився незмінним. А тому, у суду були відсутні передбачені ч. 1 ст. 270 ЦПК України підстави для ухвалення додаткового рішення в справі про відшкодування позивачеві витрат на правничу допомогу у вказаній сумі.
Отже, колегією суддів процесуальних порушень при вирішенні питання щодо ухвалення додаткового рішення судом першої інстанції не встановлено. При цьому, колегія суддів зауважує, що у разі незгоди позивача із визначеним судом розміром витрат на правничу допомогу, зазначеного у рішенні суду, ОСОБА_1 не був позбавлений процесуальної можливості оскаржити безпосередньо рішення суду від 29 травня 2024 року, проте таким правом не скористався, а помилково оскаржив ухвалу про відмову в ухваленні додаткового рішення.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Васюка М. М. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Подільського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Васюка Миколи Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 07 лютого 2025 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді В. А. Нежура
В. В. Соколова