Справа № 752/6730/22
Провадження № 2/752/677/25
29.01.2025 року м. Київ
Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Овдій-Барандич В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп», ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними, -
присутні:
позивач: не з'явився
представник позивача: Газізова Ю.Л. - адвокат (ордер серії ВВ №102793 від 03.03.2023р)
представник відповідача 1: Стовбун О.Й. - (дов. від 19.08.2024р.)
відповідач 2: не з'явився
відповідач 3: не з'явився
ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Сенс Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп», ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними та просить визнати Договір факторингу від 09.04.2019р., укладений між АТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп», недійсним; визнати Договір про відступлення права вимоги між ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» та ОСОБА_3 від 04.09.2019р. недійсним.
В обгрунтування позову зазначає, що 29.02.2008р. між ним та АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», був укладений Договір невідновлювальної кредитної лінії №770/11/379, за яким позивач, як позичальник, отримав кредит у розмірі 80 000,00 доларів США зі сплатою 12,75% річних та комісій в розмірі та в порядку, визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів. Термін дії кредитного договору до 27.02.2023р. Вартість предмету іпотеки, визначена за згодою сторін, становить 129 000,00 доларів США. На забезпечення виконання зобов'язань за даним Договором був укладений Договір іпотеки від 29.02.2008р., за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . 26.06.2024р. Постійно діючим третейським судом при Асоціації українських банків прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості за Договором невідновлювальної кредитної лінії №770/11/379 від 29.02.2008р. в сумі 1 094 400,00
грн. та третейського збору в розмірі 11 344,00 грн. На виконання даного рішення Дніпровським районним судом міста Києва 20.10.2014р. було видано виконавчий лист, на підставі якого відкрито виконавче провадження НОМЕР_3, яке перебуває на виконанні в Тернопільському міському відділі Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області. Позивач зазначає, що враховуючи сталу практику Верховного Суду, після подачі позовної заяви та отримання судового рішення про стягнення заборгованості за Договором №770/11/379 від 29.02.2008р. АТ «Укрсоцбанк» втратило право нараховувати відсотки за даним Кредитним договором та штрафні санкції. Разом з тим, 09.04.2019р. між АТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» було укладено Договір факторингу, за яким ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» отримало право вимоги за Договором невідновлювальної кредитної лінії №770/11/379 від 29.02.2008р на загальну суму 10 430 837,13 грн., що практично в 10 раз перевищує заборгованість, встановлену судовим рішенням. Того ж дня, 09.04.2019р. ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» та ОСОБА_2 уклали Договір №09-04/19-2 про відступлення права вимоги за Договором невідновлювальної кредитної лінії №770/11/379, за яким ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» відступило, а ОСОБА_2 отримала право вимоги до ОСОБА_1 за даним Кредитним договором на загальну суму 10 430 837,13 грн. Після чого ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за Договором невідновлювальної кредитної лінії №770/11/-379 від 29.02.2008р. на загальну суму 10 430 837,13 грн. Позивач зазначає, що і Договір факторингу від 09.04.2019р., і Договір про відступлення прав вимоги від 09.04.2019р. мають бути визнані недійсними в судовому порядку. Позивач вказує, що ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передачі права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії не вчинення операцій з валютними цінностями. Проте, згідно даних із сайту Youcontrol ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» не отримувало в установленому порядку ліцензію, що надає небанківській установі, яка є фінансовою установою, право на здійснення валютних операцій, а, отже, товариство не мало права набувати право вимоги за валютним кредитом. Крім того, у позивача є всі підстави вважати, що вказаний правочин має ознаки фіктивного, тобто такого, що не спрямований на настання реальних наслідків, так як ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» відступило право грошової вимоги на користь ОСОБА_2 в той же день, 09.04.2019р., що і само їх здобуло. Фактично, відчуження з боку АТ «Укрсоцбанк» прав грошової вимоги на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» відбувалося з метою створення механізму «формально» правильного відчуження відповідних прав грошової вимоги на користь фізичної особи - ОСОБА_2 , яка є колишньою дружиною позивача. Позивач звертає увагу суду на те, що кредитні кошти ОСОБА_1 отримувалися саме під час перебування у шлюбі з відповідачем 3. Остання надавала згоду як на отримання кредитних коштів, так і на передачу квартири в іпотеку. Щодо недійсності Договору відступлення права вимоги від 09.04.2019р., то позивач вказує, що цей Договір є таким, що укладений з порушенням ч. 3 ст. 512, ст. 1054, ч. 3 ст. 1079, ч. 2 ст. 1083 Цивільного кодексу України, ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Укладений між ТОВ «Фінансова
компанія «Ел.Ен.Груп» Договір відступлення права вимоги є договором факторингу, з огляду на те, що за цим Договором відступлено грошову вимогу в обмін на грошові кошти, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи. Однак, ОСОБА_2 не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», які можуть надавати фінансові послуги, в тому числі і у формі факторингу, а, відповідно, не може бути стороною договору факторингу. Крім того, відповідно до п. 1.3. спірного Договору факторингу право вимоги вважається відступленим у день підписання цього Договору після отримання Банком грошових коштів від фактора. Зважаючи на те, що фінансова компанія відступила право вимоги ОСОБА_2 у той же день, що і сама отримала його від Банку, у позивача є всі підстави вважати, що на момент такого відступлення фінансова компанія ще не набула права вимоги за Кредитним договором, адже право вимоги вважається відступленим саме після отримання грошових коштів Банком, а не після укладення сторонами спірного правочину.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 27.06.2022р. суддею Мазуром Ю.Ю. відкрито провадження в даній справі, постановлено розглядати її в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою від 16.02.2023р. здійснено заміну первісного відповідача 1 Акціонерне товариство «Альфа Банк» на належного відповідача 1 - Акціонерне товариство «Сенс Банк».
Ухвалою суду від 16.02.2023р. провадження в даній справі закрито.
Постановою Київського апеляційного суду від 03.07.2023р. ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 16.02.2023р. скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.08.2023р. справу за позовом ОСОБА_1 розподілено на суддю Ольшевську І.О.
За ухвалою від 01.08.2023р. суддя Ольшевська І.О. прийняла до свого провадження за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп», ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними, постановила розглядати її в порядку загального позовного провадження, призначила підготовче засідання.
Представником відповідача 3 заявлено про застосування строку позовної давності та відсутності підстав для їх поновлення. У заяві зазначено, що позивачка ОСОБА_2 не погоджується з позовом, вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. Оспорюваний Договір факторингу від 09.04.2019р. та Договір відступлення прав вимоги від 09.04.2019р. не містять ознак фіктивності або недійсності, оскільки укладені відповідно до вимог закону та з метою настання реальних правових наслідків, які ними обумовлені. Представник відповідача 3 вказує, що якщо врахувати твердження позивача про те, що спірні правочини порушують його права та законні інтереси, то про їх існування він дізнався безпосередньо з моменту укладення, оскільки первісний кредитор АТ «Альфа-Банк» надсилав йому повідомлення про укладення спірного факторингового договору. Крім того, позивач ще в липні 2019р. звертався до Голосіївського
районного суду міста Києва (справа №752/15699/19) із позовом про визнання спірних правочинів недійсними. Отже, про їх укладення позивачу було відомо.
Представник позивача надіслала заяву про відмову в застосуванні строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 . Адвокат позивача зазначає, що про існування даних договорів позивач, який не був їх стороною, дізнався в липні 2019р. від свого представника, після того, коли останній ознайомився з матеріалами провадження по цивільній справі №607/12286/19. Посилання представника відповідача 3 на те, що про існування оспорюваних договорів позивач дізнався безпосередньо з моменту їх укладення, оскільки первісний кредитор АТ «Альфа-Банк» надсилав йому повідомлення про укладення спірного факторингового договору, не заслуговують на увагу, адже не підтверджені жодними доказами, крім слів відповідача 3. Натомість представник правонаступника АТ «Альфа-Банк», який є відповідачем 1 у даній справі, жодних доказів надсилання позивачу належних повідомлень про укладення оскаржуваного договору факторингу суду не надавав, хоча мав достатньо часу це зробити. Позивач не отримував жодних повідомлень від Банку. При цьому відповідач 3 також не повідомляла позивача про те, що набула право вимоги до нього на загальну суму 10 430 837,13 грн. Також представник позивача звертає увагу на положення п. 12, 19 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України, згідно з якими перебіг строку позовної давності зупиняється під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби та дії воєнного стану. Тож, враховуючи те, що карантин введено постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19» , спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020р. №211, воєнний стан триває і зараз, а оскаржувані позивачем договори факторингу та відступлення права вимоги укладено 09.04.2019р., то відсутні підстави стверджувати про застосування строків позовної давності, перебіг яких імперативно зупинено законом з 12.03.2020р. Отже, як підсумовує позивач, якщо навіть уявити, що позивач, який не був учасником жодного з оскаржуваних правочинів, дійсно якимось чином довідався про їх укладення саме в день їх укладення 09.04.2019р., то перебіг позовної давності щодо позовних вимог позивача був зупинений 12.03.2020р. і станом на день подання заяви до суду не відновлювався у зв'язку з дією воєнного стану на території України.
Відповідачі письмових відзивів на позовну заяву не надали.
У судовому засіданні представник відповідача 1 заперечив проти позовних вимог, просив відмовити в їх задоволенні.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 16.10.2024р. закрито підготовче засідання, призначено справу до судового розгляду по суті.
Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, заслухавши учасників справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
29.02.2008р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», як кредитором, та ОСОБА_1 , як позичальником, був укладений Договір невідновлювальної кредитної лінії №770/11/379, за умовами якого кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Підпунктом 1.1.1. пункту 1.1. Договору було визначено, що кредит надається в сумі 80 000,00 доларів США зі сплатою 12,75 процентів річних за кредитом та комісій, у розмірі та в порядку, визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів.
26.06.2014р. рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у справі №729/14 позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість по Договору невідновлювальної кредитної лінії від 29.02.2008р. №770/11/379 в сумі 1 094 400,02 грн., стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» третейський збір у сумі 11 344,00 грн.
01.02.2019р. державним виконавцем Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області прийнято виконавче провадження ВП НОМЕР_3 з виконання виконавчого листа №755/27099/14-ц від 31.12.2014р., виданого Дніпровським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості по кредиту в сумі 1 094 400,02 грн. та сплачених судових витрат 11 344,00 грн.
09.04.2019р. між Акціонерним товариством «Укрсоцбанк», як клієнтом, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп», як фактором, укладено Договір факторингу, за яким у порядку та на умовах, визначених цим Договором, фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язується відступити факторові свої права грошової вимоги до боржника за Договором невідновлювальної кредитної лінії №770/11-379 від 29.02.2008р., що укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та громадянином України ОСОБА_1 .
Згідно з п. 1.2. Договору факторингу за Основним договором відступаються наступні права: право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредиту відповідно до Основного договору в сумі 75 005,60 доларів США, що за офіційно встановленим курсом НБУ на дату укладення цього Договору становить
1 998 459,56 грн.; право вимоги сплати процентів за користування кредитом у розмірі, встановленому Основним договором, нарахованих та несплачених станом на дату підписання цього Договору, в сумі 92 949,57 доларів США, що за офіційно встановленим курсом НБУ на дату укладання цього Договору становить 2 476 561,17 грн., а також право вимоги сплати процентів за користування кредитом, нарахованих у майбутньому; право вимоги сплати пені в сумі 5 955 816,40 грн.
Пунктами 3.2. та 3.3. Договору факторингу визначено, що фактор зобов'язаний передати в розпорядження клієнта грошові кошти в розмірі не менше ніж 9 000,00 грн. без ПДВ шляхом перерахування в день підписання цього Договору на рахунок. За передані фактором у розпорядження клієнта грошові кошти клієнт сплачує фактору плату в розмірі 100,00 грн. без ПДВ шляхом перерахування протягом трьох днів з моменту проведення фактором оплати, передбаченої п. 3.2. цього Договору на рахунок фактора.
Позивач вважає, що вказаний Договір факторингу має бути визнаний недійсним, оскільки відповідач 2, як сторона Договору факторингу, не отримував в установленому порядку ліцензію, що надає небанківській установі, яка є фінансовою установою, право на здійснення валютних операцій, а, отже, не мав право набувати право вимоги за валютним кредитом. Крім того, на думку позивача, Договір факторингу містить ознаки фіктивного правочину.
Згідно положення частини 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України)
Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.
Перш за все необхідно зазначити, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу в будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення
цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин. Вона полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно. Своїм підґрунтям встановлення презумпції правомірності правочину має визначальні засади цивільного права як свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність цивільного законодавства (ст. 3 Цивільного кодексу України). Згідно з цими засадами припускається, що особа може, реалізуючи своє право свободи договору (а точніше - право свободи правочину), вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов'язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій у акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.
Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
У відповідності до ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі ст. 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі
факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Відповідно до підпункту 13-1 пункту 2 розділу І Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв'язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 09 серпня 2002 року № 297, що було чинне на момент укладення спірного Договору факторингу, ліцензією є ліцензія Національного банку на здійснення валютних операцій або ліцензія на здійснення валютних операцій, яка не втратила чинність після введення в дію Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції».
Згідно з підпунктом 14 пункту 2 розділу І цього Положення небанківська установа, яка є фінансовою установою, - юридична особа, яка відповідно до законодавства України не є банком, надає одну або кілька фінансових послуг та яку внесено до державного реєстру фінансових установ, який ведеться Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, або Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку у порядку, установленому законодавством України.
Небанківська установа, яка є фінансовою установою, здійснює валютні операції, передбачені пунктами 1-4 частини другої статті 9 Закону про валюту, а також інші валютні операції, які є наданням фінансових послуг, передбачених частиною першою статті 4 Закону № 2664-III, на підставі ліцензії, що надає небанківській установі, яка є фінансовою установою, право на здійснення таких валютних операцій (пункт 3 Положення).
Відповідно до пунктів 1-5 частини другої статті 9 Закону України "Про валюту і валютні операції" небанківські фінансові установи на підставі ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій здійснюють такі валютні операції: 1) торгівля валютними цінностями в готівковій формі; 2) здійснення платіжних операцій; 3) здійснення розрахунків у іноземній валюті на території України за договорами страхування життя; 4) факторинг (у частині здійснення розрахунків на території України в іноземній валюті між факторами та клієнтами за операціями з міжнародного факторингу щодо відступлення права грошової вимоги до боржника-нерезидента); 5) інші валютні операції, визначені Національним банком України.
Отже, укладений 09.04.2019р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 Договір факторингу не містить іноземного елементу та не має ознак валютної операції, яка потребує ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій, оскільки цим Договором передбачені розрахунки між сторонами в національній валюті України - гривні.
На момент укладення договору відповідач 2 був фінансовою компанією та мав право надавати фінансові послуги без отримання ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до законодавства.
Отже, оспорюваний договір є договором факторингу, з укладенням такого договору відбулася заміна кредитодавця на іншу юридичну особу - ТОВ «ФК
«Ел.Ен.Груп», що на момент укладення договору належало до фінансових установ та могло надавати фінансові послуги, зокрема факторингу. Відсутність у вказаного товариства на час вчинення оспорюваного правочину ліцензії Національного банку України на право здійснення операцій з іноземною валютою не може бути підставою для визнання його недійсним.
У постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2019 року в справі №204/7396/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі №336/6704/13-ц, від 11 грудня 2019 року у справі №755/12702/16-ц вказано, що відсутність у юридичної особи ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями не може бути підставою для задоволення вимог щодо визнання договору факторингу частково недійсним, адже ліцензія є необхідною при укладенні кредитного валютного договору, проте право вимоги за кредитним договором, яке переходить до юридичної особи за договором факторингу, не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії.
Щодо фіктивності Договору факторингу від 09.04.2019р. слід зазначити наступне.
Так, у відповідності до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Разом з тим, позивачем не доведено, що Договір факторингу є фіктивним, надані докази, пояснення не дають можливості встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Таким чином, суд не знайшов підстав для визнання Договору факторингу від 09.04.2019р. недійсним.
09.04.2029р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп», як первісним кредитором, та ОСОБА_2 , як новим кредитором, укладено Договір про відступлення права вимоги за Договором невідновлювальної кредитної лінії №770/11/379 від 29.02.2008р., за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває права вимоги та інші права, що належать первісному кредитору на момент
переходу права вимоги на підставі Договору невідновлювальної кредитної лінії №770/11/379 від 29.02.2008р., з урахуванням всіх змін та доповнень до нього, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 .
Згідно з п. 1.2. Договору про відступлення права вимоги за цим Договором новий кредитор одержує права вимагати від боржника належного виконання зобов'язань відповідно до Основного договору в сумі 10 430 837,13 грн.
Згідно з п. 2.1. Договору про відступлення права вимоги відступлення права вимоги здійснюється на платній основі та становить 12 000,00 грн., яка сплачується новим кредитором на користь первісного кредитора шляхом внесення на рахунок.
Позивач вважає, що вказаний Договір про відступлення прав вимоги від 09.04.2019р. укладений з порушенням ч. 3 ст. 512, ст. 1054, ч. 3 ст. 1079, ч. 2 ст. 1083 Цивільного кодексу України, ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Відповідач 3, як сторона цього Договору, не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», які можуть надавати фінансові послуги, в тому числі і у формі факторингу, а, відповідно, не може бути стороною договору факторингу. Крім того, відсутні докази того, що відповідач 2 станом на час укладення Договору про відступлення права вимоги набув це право за Договором факторингу.
У відповідності до ст. 1083 Цивільного кодексу України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.
Таким чином, клієнту надано право дозволити факторові наступне відступлення вимоги, про що повинно бути прямо зазначено в договорі факторингу. У цьому випадку наступне відступлення вимоги здійснюється за правилами глави 73 Цивільного кодексу України, якими встановлено спеціальні вимоги до суб'єктного складу договору факторингу, особливості взаємовідносин між його сторонами, їх правовий статус тощо.
Як вбачається з підпункту 4.1.5. пункту 4.1. Договору факторингу від 09.40.2019р., фактору надано право на наступне відступлення права грошової вимоги третім особам в рамках цього Договору.
Разом з тим, новим кредитором за Договором про відступлення прав вимоги стала фізична особа.
Верховний Суд неодноразово наголошував на сформульованій правовій позиції, що фізична особа в будь-якому статусі не наділена право надавати фінансові послуги, зокрема, за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банка або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору характерним є спеціальний суб'єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.
За таких обставин, наявні підстави для визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 09.04.2019р.
Разом з тим, відповідачем 3 заявлено про застосування строку позовної давності до розглянутих вище вимог.
Позивач подав заперечення на заяву про застосування строку позовної давності.
Слід відмітити, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц; від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц; від 7 листопада 2018 року у справі №575/476/16-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 ; від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц; від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц ; №522/2201/15-ц та №522/2110/15-ц; від 7 серпня 2019 року у справі №2004/1979/12; від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18 ; від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц.
У відповідності до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позивач не є стороною спірних договорів і, як вказує, дізнався про їх наявність у липні 2019р. від свого представника після того, як останній ознайомився з матеріалами провадження по цивільній справі №607/12286/19.
При цьому відповідач 3, заперечуючи, зазначає, що позивач дізнався про них безпосередньо з моменту укладення, оскільки первісний кредитор АТ «Альфа-Банк» надсилав йому повідомлення про укладення спірного факторингового договору.
Суд відмічає з цього приводу про те, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач знав про укладені спірні договори з моменту їх укладення, відповідачі не надали доказів про те, що позивачу, як боржнику, надсилались повідомлення про відступлення прав вимоги до нього, а, відтак, слід взяти до уваги повідомлене позивачем про обізнаність із договорами в липні 2019р.
До того ж, у відповідності до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента
України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
З урахуванням наведеного, суд констатує про те, що позовна заява ОСОБА_1 подана в межах трирічного строку позовної давності.
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Судовий збір стягується у відповідності до ст. 141 ЦПК України, а саме: з відповідача 2 на користь позивача в сумі 496,20 грн., з відповідача 3 на користь позивача в сумі 496,20 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 354 ЦПК України, -
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп», ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними задовольнити частково.
2. Визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» та ОСОБА_2 , від 09.04.2019р.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» на користь ОСОБА_1 496,20 (чотириста дев'яносто шість грн. 20 коп.) судового збору.
5. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 496,20 (чотириста дев'яносто шість грн. 20 коп.) судового збору
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач 1: Акціонерне товариство «Сенс Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, код ЄДРПОУ 23494714).
Відповідач 2: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» (01001, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 10, код ЄДРПОУ 41240530).
Відповідач 3: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Повний текст рішення суду складено та підписано 07.02.2025р.
Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА