07 лютого 2025 року справа №640/22969/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту також позивачка, ОСОБА_1 ) з позовом до прокуратури Київської області (далі по тексту також відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним і скасувати наказ прокуратури Київської області від 23.10.2019 №608к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 28.10.2019;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області в органі прокуратури з 28.10.2019;
- стягнути з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 28.10.2019 і до моменту фактичного поновлення на роботі.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка вказувала на протиправність оскаржуваного наказу про звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», яким передбачено звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Позивачка зазначає, що відповідач не конкретизував, яка саме з перелічених в цій правові нормі підстав зумовила звільнення позивачки, що є порушенням принципу правової визначеності. При цьому станом на день видання спірного наказу ліквідації, реорганізації або скорочення чисельності або штату Генеральної прокуратури України не відбулося.
Також позивачка зазначила, що підпункт 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ), на який посилається відповідач в оскаржуваному наказі, може бути підставою для звільнення прокурора лише з посади, а не з органів прокуратури.
Стверджує, що оскаржуваний наказ виданий прокурором області поза межами його повноважень, оскільки позивачка обіймала адміністративну посаду, звільнення з якої здійснюється Генеральним прокурором.
На переконання позивачки, звільнення відбулося без дотримання гарантій, встановлених статтями 40, 42 та 184 Кодексу законів про працю України. Зокрема, відповідачем не враховано тривалість безперервної служби позивачки в органах прокуратури, її бездоганну роботу, відсутність в сім'ї інших осіб із самостійним заробітком та її статус одинокої матері, на утриманні якої перебуває малолітня дитина.
Також позивачка вважає, що встановлення цим Законом обов'язковою умовою для переведення прокурора до Офісу Генерального, обласної прокуратури, окружної прокуратури є подання прокурором заяви про таке переведення та надання згоди на проходження атестації, а в подальшому проходження такої атестації не узгоджується з приписами Закону України «Про професійний розвиток працівників». Таку заяву позивачка не подавала, вважаючи, що визначені додатком 2 до Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженим наказом Генерального прокурора України від 03.10.2019 № 221 форми такої заяви містять низку нелогічних та оціночних понять, які не відповідають закону, порушують її конституційні права та ставлять під загрозу забезпечення життєдіяльності її малолітньої дитини.
Ухвалою суду від 04.12.2019 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 09.12.2020 відмовлено у задоволенні клопотання позивачки про заміну неналежного відповідача прокуратури Київської області на належного Київську обласну прокуратуру. Водночас цією ухвалою суду замінено назву відповідача з прокуратури Київської області на Київську обласну прокуратуру (далі також відповідач). Витребувано у відповідача довідку про середній заробіток позивачки станом на час звільнення з прокуратури Київської області 28.10.2019 з урахуванням коефіцієнтів коригування відповідно до змін в законодавстві щодо оплати праці працівників органів прокуратури на підставі пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2020 адміністративний позов задоволено частково.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2020 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 18.05.2022 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2021 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, дану справу розподілено на суддю Григоровича П.О.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2022 справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022 було закрито підготовче провадження по адміністративній справі та призначено справу до розгляду по суті.
13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.
Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.
19.04.2023 на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали цієї адміністративної справи та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Дудіну С. О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.05.2023 адміністративну справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Скасовуючи вищевказані судові рішення, Верховний Суд зазначив, що суду під час нового розгляду необхідно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у постанові Верховного Суду висновків, а саме: підстави звільнення позивачки з посади заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області за приписами, які регулюють звільнення прокурорів, чинних на час виникнення спірних правовідносин, та неподання заяви позивачки про намір пройти атестацію, надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.
Відповідно до частини п'ятої статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 09.05.2023 подано пояснення, в яких зазначено, що позивачкою фактично проігноровано положення Закону №113, Порядку №221 та не подано заяви за відповідною формою до Генерального прокурора про переведення до обласної прокуратури та про намір у зв'язку з цим пройти атестацію. Неподання такої заяви вказує на відсутність у позивачки бажання на переведення до відповідної прокуратури з дотриманням чітко встановленого у Законі механізму. Означені обставини мали наслідком звільнення позивачки на підставі пункту 9 частини першої статті 51 України «Про прокуратуру».
Відповідач наголошує на пріоритетності норм спеціальних законів під час вирішення справ щодо звільнення публічних службовців та можливості застосування норм трудового законодавства у випадках неврегульованості спірних відносин нормами спеціального законодавства та у випадках наявності у ньому прямої вказівки. Такими є Закони №113 та №1697, які визначають умови та підстави звільнення прокурора та є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів. Відповідач також вказує на непоширення положень законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697.
Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру», що діяв до набрання чинності Законом №113, до прокурорів органів прокуратури відносились заступники керівників підрозділу обласної прокуратури, з чого слідує наявність у позивачки статусу прокурора та, відповідно, підстав для звільнення за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Також відповідач наголошує на обов'язку проходження атестації слідчими органів прокуратури за передбаченою для прокурорів процедурою для переведення їх на посади прокурора у разі успішного проходження атестації.
На думку відповідача надані позивачкою докази не підтверджують факт самостійного виховання неповнолітньої дитини, а посилання її на заборону звільнення одиноких матерів не є застосовним до спірних відносин з огляду на обов'язковість успішного проходження атестації для призначення прокурором.
Відповідач стверджує про безпідставність доводів позивачки щодо відсутності факту ліквідації чи реорганізації прокуратури Київської області з огляну на набрання чинності 25.09.2019 Законом №113, яким передбачено інший порядок припинення діяльності органів прокуратури, зокрема без винесення відповідного рішення Генерального прокурора про ліквідацію чи реорганізацію. Крім того, означеним Законом не передбачено правонаступництва місцевих та регіональних прокуратур, діяльність яких припиняється.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Позивачкою подано до суду клопотання про врахування при розгляді справи рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 №1-р(ІІ)/2023.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Судом встановлено, що у період з 2011 по жовтень 2019 року позивачка перебувала на публічній службі, а саме: проходила службу в органах прокуратури на різних посадах.
Наказом прокурора Київської області від 14.03.2019 №143к ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області.
Наказом прокурора Київської області від 23.10.2019 № 608-к позивачку звільнено з посади заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 28.10.2019.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цих рішень, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд, з урахуванням висновків Верховного Суду, зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Предметом спірних правовідносин є правомірність наказу прокурора Київської області від 23.10.2019 № 608-к про звільнення позивачки з посади заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 28.10.2019, керуючись статтею 11, пунктом 1 частини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру» та підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 №1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-1, відповідно до якої в Україні діє прокуратура, яка здійснює:
1) підтримання публічного обвинувачення в суді;
2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;
3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Стаття 131-1 Конституції України вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.
У Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(ІІ)/2020 зазначено, що не лише структурне положення статті 131-1 Конституції України визначає нове місце прокуратури в системі державної влади України. Те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із того припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються та діють органи та установи, що провадять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131). Річ у тім, що прокурор, діючи від імені суспільства загалом, як і суддя, діючи від імені держави, при виконанні своїх професійних обов'язків на посаді має чинити справедливо й безсторонньо. Прокуророві, подібно судді, не належить виконувати професійні обов'язки за наявності приватного інтересу. На прокурора, як і на суддю, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити його безсторонність і доброчесність. Із професійних обов'язків прокурора випливає потреба в доборі на цю посаду таких осіб, що відповідають особливим кваліфікаційним вимогам. Вимоги до осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді. Подібність професії прокурора за правилами, що застосовуються до професії судді, має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар'єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо. У цьому аспекті Венеційська Комісія зазначала: «Є цілком очевидним, що система, за якої прокурори нарівні з суддями чинять відповідно до найвищих стандартів доброчесності й безсторонності, надає більшого захисту людським правам, ніж система, що покладається лише на суддів» (Доповідь про європейські стандарти щодо незалежності судової системи: частина ІІ - служба обвинувачення, CDL-AD(2010)040, § 19).
Законом України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі по тексту також Закон №1697) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
19 вересня 2019 року прийнято Закон України №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі по тексту також Закон № 113-ІХ), яким внесено зміни до кодексів та законів України не скільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань. Встановлена Законом переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою. У Пояснювальній записці до цього законопроекту було зазначено, що він спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов'язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури.
Отже, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
За приписами пунктів 6, 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ визначено, що положення щодо проходження прокурорами атестації, передбачені цим розділом, не поширюються на:
1) Генерального прокурора, а також прокурорів, яких після набрання чинності цим Законом призначено на адміністративні посади, передбачені пунктами 1-15 частини першої статті 39 Закону України «Про прокуратуру»;
2) осіб, які призначаються за результатами добору на посаду прокурора відповідно до пункту 20 цього розділу;
3) керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, його першого заступника, заступника, керівників підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, їх заступників, прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, які займають свої посади станом на день набрання чинності цим Законом. Такі прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури переводяться на аналогічні посади до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора;
4) осіб, яких призначено на посади першого заступника, заступника Генерального прокурора у період з 30 серпня 2019 року.
Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ (в редакції на час звільнення позивачки) визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Як вбачається з пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ (в редакції на час звільнення позивачки) на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» можуть бути звільнені лише прокурори у визначених цим пунктом випадках, які на день набрання чинності Законом №113-ІХ займали посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах.
В силу положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Визначення атестації прокурорів міститься в пункті 1 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом генеральної прокуратури України від 03.10.2019 № 221 (далі по тексту також Порядок № 221) та означає встановлену розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX і цим Порядком процедуру надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Відповідно до пунктів 2, 4 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Приписами пункту 9 розділу І Порядку № 221 передбачено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
За пунктом 10 розділу І Порядку № 221 заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.
Суд зауважує, що спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання щодо правомірності звільнення позивачки на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), у зв'язку з не поданням нею заяви про переведення у обласну прокуратуру змісту та формі додатку 2 до Порядку № 221 та вимогам пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ.
При цьому, судом встановлено, що на момент звільнення позивачка обіймала адміністративну посаду, а саме: заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області, та ключовим питанням у цій справі є з'ясування наявності/відсутності підстав для її звільнення у зв'язку з фактичним неподанням заяви про переведення та про намір пройти атестацію, з огляду на службове становище і процесуальний статус позивачки під час виконання нею обов'язків заступника керівника слідчого відділу.
Верховний Суд висловив правову позицію щодо застосовності до слідчих органів прокуратури пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у поєднанні з підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ (в редакції, чинній до внесення змін згідно із Законом України від 15.06.2021 № 1554-ІХ «Про внесення змін до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» щодо окремих аспектів дії перехідних положень» (далі по тексту також Закон № 1554-ІХ).
Зокрема, ця позиція висловлена у постанові від 21.07.2022 у справі № 640/22657/19, в якій Верховний Суд констатував, що позивач, обіймаючи посаду заступника начальника управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, не виконував повноваження прокурора, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України) і Законом № 1697-VII, а отже не мав статусу прокурора, що виключало можливість застосування до нього станом на день звільнення (23 жовтня 2019 року) положень Закону № 1697-VII, в тому числі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону щодо звільнення прокурора з посади з підстави ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Так, відповідно до статті 1 Закону № 1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Згідно зі статтею 131-1 Конституції України прокуратура в Україні здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Пунктом 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України передбачено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції, а також функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - до набрання чинності законом про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій.
Зазначені перехідні положення Конституції України в частині виконання прокуратурою функції досудового розслідування знайшли своє продовження у пункті 1 розділу X «Прикінцеві положення» і пункті 1 розділу XI «Перехідні положення» КПК України, якими закріплені повноваження слідчих органів прокуратури щодо здійснення досудового розслідування у кримінальних провадженнях, які відповідно до частин четвертої і п'ятої статті 216 цього Кодексу підслідні слідчим органів державного бюро розслідувань і детективам Національного антикорупційного бюро України, - до дня початку діяльності Державного бюро розслідувань України, але не пізніше п'яти років з дня набрання чинності цим Кодексом, та до дня початку діяльності Національного антикорупційного бюро України, але не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Кодексом відповідно.
Аналогічна норма щодо здійснення слідчими органів прокуратури досудового розслідування у визначеному КПК України порядку до початку діяльності державного бюро розслідувань, але не пізніше п'яти років після набрання чинності цим Кодексом закріплена в пункті 4 розділу XIII «Перехідні положення» Закону № 1697-VII.
Водночас, відповідно до пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону № 1697-VII положення цього Закону, в тому числі статті 86, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності державного бюро розслідувань.
Державне бюро розслідувань розпочало свою діяльність з 27.11.2018, про що офіційно повідомлено в газеті «Урядовий кур'єр» від 23.11.2018 № 221 (6337).
Отже до 27.11.2018 прокуратура продовжувала виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування у підслідних їй кримінальних провадженнях, а на її слідчих поширювалися положення Закону № 1697-VII.
У цьому контексті варто також звернути увагу на приписи статті 38 Закону № 1697-VII, яка встановлює правила переведення прокурорів з одного органу прокуратури до іншого, проте не передбачає переведення на посаду прокурора інших осіб, які не мають такого статусу.
Судом встановлено, що наказом Прокуратури Київської області від 07.02.2019 №28 затверджено Положення про слідчий відділ прокуратури Київської області (далі по тексту - Положення №28), в якому зазначено, що слідчий відділ прокуратури Київської області (далі - Відділ) є самостійним структурним підрозділом регіональної прокуратури, підпорядкованим заступнику прокурора області згідно з розподілом обов'язків між керівництвом прокуратури Київської області.
До основних завдань та функцій відділу відповідно до пункту 2 Положення №28 відносяться, зокрема:
- виконання вимог закону під час приймання, реєстрації, розгляду та вирішення заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, своєчасне внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, кримінальних правопорушень, вчинених до 20.11.2017 року;
- здійснення відповідно до вимог п. 1 Розділу ІХ «Перехідні положення» та ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України досудового розслідування злочинів, вчинених суддею, працівником правоохоронного органу, особою, посада якої належить до категорії «А», крім випадків, коли досудове розслідування цих злочинів віднесено до підслідності Національного антикорупційного бюро України згідно з частиною п'ятою ст. 216 КПК України, а також, кримінальних проваджень щодо іншої категорії злочинів за дорученням прокурора області або Генеральної прокуратури України, вчинених до 20.11.2017 року;
- забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування у кримінальних провадженнях, охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; виконання вимог закону про невідворотність покарання за вчинене кримінальне правопорушення; відшкодування збитків, завданих кримінальними правопорушеннями;
- запобігання незаконному притягненню осо особи до кримінальної відповідальності та необґрунтованому застосуванню щодо неї заходів процесуального примусу;
- застосування належної правової процедури до кожного учасника кримінального провадження, сприяння особам, затриманим за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, в отриманні безоплатної правової допомоги.
Відповідно до підпункту 4.2 Положення №28 до повноважень заступника начальника Відділу відносяться, зокрема: за дорученням начальника Відділу здійснення контролю за здійсненням досудового розслідування конкретних кримінальних проваджень слідчими; за вказівкою керівництва прокурора Київської області та начальника Відділу особисто вивчення кримінальних проваджень та їх окремих матеріалів, за результатами внесення відповідних пропозицій; виконання повноважень керівника органу досудового розслідування, передбачених КПК України; здійснення контролю за станом досудового розслідування у кримінальних провадженнях слідчими відділу, виконанням наданих у них вказівок; за дорученням керівництва особисте вивчення кримінальних проваджень, внесення відповідних пропозицій; за дорученням керівництва прокуратури області та начальника відділу особисте здійснення досудового розслідування у конкретних кримінальних провадженнях ( в т.ч. проведення негласних (слідчих) розшукових дій), очолення слідчих груп.
Наказом прокуратури Київської області від 15.05.2019 №95 затверджено Положення про слідчий відділ прокуратури Київської області (діла - Положення №95), в якому зазначено, що слідчий відділ прокуратури Київської області (далі - Відділ) є самостійним структурним підрозділом регіональної прокуратури, підпорядкованим заступнику прокурора області згідно з розподілом обов'язків між керівництвом прокуратури Київської області.
Функції та завдання Відділу є аналогічними, зазначеним у Положенні №28 в частині, що описана вище.
Відповідно до підпункту 4.2 Положення №28 до повноважень заступника начальника Відділу відносяться, зокрема: за дорученням начальника Відділу здійснення контролю за здійсненням досудового розслідування у кримінальних провадженнях слідчими відділу, виконанням наданих у них вказівок; за вказівкою керівництва прокурора Київської області та начальника Відділу особисто вивчення кримінальних проваджень та їх окремих матеріалів, за результатами внесення відповідних пропозицій; виконання повноважень керівника органу досудового розслідування, передбачених КПК України; за дорученням керівництва прокуратури області та начальника відділу особисте здійснення досудового розслідування у конкретних кримінальних провадженнях ( в т.ч. проведення негласних (слідчих) розшукових дій), очолення слідчих груп.
Відповідно до означених Положень №№ 95 та 28 у разі відсутності начальника Відділу, його обов'язки виконує заступник начальника Відділу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2024 від відповідача витребувано письмові пояснення, підтверджені належними та допустимими доказами, як то витяги з протоколів оперативних нарад, кримінальних проваджень, де зазначено статус позивачки як слідчого/прокурора, вказівок прокурора в кримінальних провадженнях, які надавались позивачці як слідчому/прокурору тощо; Положення про слідчий відділ прокуратури Київської області, чинне станом на період перебування позивачки на посаді заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області; посадову інструкцію заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області.
На виконання ухвали суду від 22.04.2024 відповідачем надано пояснення, в яких зазначено, зокрема, що відповідно до положень Інструкції про порядок складання звітності про роботу прокурора, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України від 18.11.2015 № 298/875/593/866/200-О, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.11.2017 за № 1401/31269 (далі по тексту також Інструкція), яка була чинною на період виникнення спірних відносин, не підлягають обліку відомості про слідчого, якому надається вказівка у конкретному кримінальному провадженні, з огляду на що відсутня технічна можливість щодо встановлення кількості кримінальних проваджень, в яких ОСОБА_1 здійснювала досудове розслідування, вказівок прокурора у кримінальних провадженнях, які надавались позивачці як слідчому, у зв'язку з чим надання такої інформації є неможливим.
Водночас, суд зауважує, що відповідачем не заперечується та не спростовано наданими доказами виконання позивачкою на посаді заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області, зокрема, повноважень слідчого органу досудового розслідування, визначених положеннями статті 39 КПК України, як це визначено Положеннями №№ 28 та 95 (виконує повноваження керівник органу досудового розслідування, передбачені КПК України).
Пунктом 9 Розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (в редакції чинній на час звільнення позивача) передбачено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції.
Відповідно до пункту 17 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) слідчий - службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.
За змістом пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України до дня введення в дію положень частини четвертої статті 216 цього Кодексу «Підслідність» повноваження щодо досудового розслідування здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, - щодо злочинів, передбачених частиною четвертою статті 216 цього Кодексу.
У разі неможливості закінчити досудове розслідування у таких провадженнях до спливу дворічного строку, а так само за наявності інших передбачених законом підстав питання про доручення його здійснення іншим органам досудового розслідування вирішується в установленому цим Кодексом порядку. Передача кримінальних проваджень до Державного бюро розслідувань здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань» (абзац другий в редакції Закону України № 1355-VIII від 12.05.2016, в редакції Закону № 113-IX з урахуванням змін, внесених Законом України № 187-IX від 04.10.2019).
До дня введення в дію частини п'ятої статті 216 КПК України повноваження щодо досудового розслідування передбачених нею злочинів здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом.
Після введення в дію частини п'ятої статті 216 КПК України розпочаті слідчими органів прокуратури кримінальні провадження продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначеними цим Кодексом, до закінчення досудового розслідування, але не пізніше дня початку діяльності відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур (абзац четвертий пункту 1 розділу XI в редакції Закону № 916-VIII від 24.12.2015 із змінами, внесеними згідно із законами № 2147-VIII від 03.10.2017, № 113-IX з урахуванням змін, внесених Законом України № 187-IX від 04.10.2019).
Відповідно до абзацу другого пункту 4 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12.11.2015 № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі по тексту також Закон № 794-VIII зі змінами, внесеними згідно із Законом України № 1355-VIII від 12.05.2016) матеріали кримінального провадження, які на день набрання чинності цим Законом перебувають в іншому органі досудового розслідування на стадії досудового розслідування, але відповідно до цього Закону підслідні Державному бюро розслідувань, у тримісячний строк після початку здійснення Державним бюро розслідувань функції досудового розслідування передаються до відповідного підрозділу (органу) Державного бюро розслідувань для продовження провадження. Кримінальні провадження, які до початку діяльності Державного бюро розслідувань розпочаті слідчими органів прокуратури і перебувають на стадії досудового розслідування, продовжують здійснюватися слідчими органів прокуратури до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років.
Системний аналіз наведених правових норм свідчить, що після початку діяльності Державного бюро розслідувань (з 27.11.2018) функція досудового розслідування ще певний час зберігалася за слідчими органів прокуратури. Йдеться не тільки про кримінальні провадження, які - відповідно до частини четвертої статті 216 КПК України - підслідні слідчим органів державного бюро розслідувань, але й про кримінальні провадження, підслідні - відповідно до частини п'ятої статті 216 КПК України - детективам Національного антикорупційного бюро. У першому випадку розпочаті слідчими органів прокуратури кримінальні провадження продовжували ними здійснюватися до закінчення досудового розслідування, але не довше двох років; в іншому випадку - до закінчення досудового розслідування, але не пізніше дня початку діяльності відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур.
Днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02.01.2020 (відповідно до наказу Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351), тому натепер органи прокуратури не мають функції досудового розслідування.
Водночас наведений вище пункт 5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону № 1697-VII поширює на слідчих органів прокуратури дію Закону № 1697-VII до початку діяльності Державного бюро розслідувань.
Як свідчать матеріали справи, позивачку звільнено з посади заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області.
Враховуючи, що на дату видання спірного наказу займана позивачкою посада з огляду на повноваження і процесуальний статус не може ототожнюватись з посадою прокурора, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її звільнення за правилами підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ у редакції цього Закону, яка діяла на дату видання спірного наказу, адже приписи вказаної норми права стосувались виключно прокурорів.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 640/25387/19, від 30.08.2022 у справі № 640/1514/20, від 27.10.2022 у справі № 640/3612/20 та від 31.01.2023 у справах № 160/7620/20, № 640/23690/19, від 31.10.2023 у справі №580/34/20.
Варто зазначити, що за змістом пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ (в редакції, чинній до 15.06.2021), на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII можуть бути звільнені лише прокурори у визначених цим пунктом випадках, які на день набрання чинності Законом № 113-ІХ займали посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах.
Проте, Законом № 113-ІХ, в редакції чинній до 15.06.2021, не передбачено підстав за яких може бути звільнено слідчих органів прокуратури.
При цьому, системний аналіз положень Закону № 113-ІХ у взаємозв'язку з положеннями Закону № 1697-VII не дає підстав для висновку про ототожнення законодавцем у тексті Закону № 113-ІХ понять прокурора і слідчого прокуратури в єдиному терміні «прокурори», як про те стверджує відповідач.
У подальшому це питання було врегульовано законодавцем шляхом внесення відповідних змін до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» Законом України від 15.06.2021 № 1554-IX.
При цьому, твердження відповідача щодо прийняття позивачкою присяги прокурора спростовуються записом в її трудовій книжці від 11.09.2014, де зазначено про прийняття ОСОБА_1 присяги працівника прокуратури, яка є відмінною від присяги прокурора.
З огляду на викладене, дослідивши питання підстав звільнення позивачки за приписами пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697 та підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, якими врегульовано звільнення лише прокурорів, суд дійшов висновку про безпідставність застосування відповідачем означених правових норм з огляду на те, що у спірний період позивачка обіймала посаду заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області, яка є відмінною від посади прокурора та, відповідно, не може ототожнюватись з посадою прокурора та не надає позивачці статусу прокурора у розумінні положень Закону №1697.
В свою чергу, неподання позивачкою у порядку, визначеному чинним законодавством, заяви про її переведення до обласної прокуратури, яка б містила відомості про намір пройти атестацію, згоду на обробку персональних даних та на застосування процедур і умов проведення атестації, не є підставою для її звільнення відповідно до положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697 та підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ з огляду на відсутність у неї статусу прокурора та зайняття нею посади, відмінної від посади прокурора.
При цьому, як вже зазначалося судом, положеннями Закону № 113-ІХ, в редакції, чинній до 15.06.2021, не передбачено підстав за яких може бути звільнено слідчих органів прокуратури відповідно до положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697 та підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування наказу про звільнення позивачки із займаної посади та задоволення позовних вимог у цій частині.
Судом не приймаються до уваги посилання позивачки на врахування при розгляді справи рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 №1-р(ІІ)/2023, оскільки означене рішення ухвалене Конституційним Судом України після виникнення спірних відносин.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Положеннями спеціального законодавства, а саме, нормами Закону України «Про прокуратуру», не врегульовано процедуру поновлення на посаді прокурора в разі його незаконного звільнення.
Отже, з метою ефективного відновлення порушених прав позивачки та уникнення декларативності судового рішення суд повинен застосувати до спірних правовідносин окремі положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
При цьому у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Правова позиція з цього приводу є усталеною у судовій практиці, зокрема в постанові Верховного Суду України від 28.10.2014 у справі № 21-484а14, постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 823/5361/15, 16.05.2019 у справі № 820/10744/15 та 11.06.2020 у справі № 816/1895/18.
Крім того, враховуючи висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 12.07.2022 у справі № 640/23035/19, суд зазначає, що установа - Прокуратура Київської області, з якої позивачку звільнили, змінила своє найменування і її поновлення на посаді у Прокуратурі Київської області, яка уже перейменована, тобто якої фактично не існує, не відповідатиме принципу верховенства права і призведе до ілюзорного захисту прав без їх реального і фактичного відновлення.
Водночас умовою для переведення на посаду у Київську обласну прокуратуру згідно із пунктом 18 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ є успішне проходження прокурором та слідчим органів прокуратури атестації.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачка підлягає поновленню на посаді заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області та органів прокуратури, поклавши обов'язок виконання рішення суду в цій частині та поновлення на посаді на Київську обласну прокуратуру.
Щодо дати поновлення позивачки на посаді, суд зазначає, що у прохальній частині позовних вимог ОСОБА_1 просить поновити її на посаді з 28.10.2019.
З наказу прокуратури Київської області від 23.10.2019 №608к вбачається, що позивачку звільнено із займаної посади з 28.10.2019.
Відповідно до положень статті 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями.
Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.
Таким чином, працівник вважатиметься звільненим з наступного дня після того дня, з якого починається строк звільнення.
Відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, днем звільнення вважається останній день роботи.
Отже, позивачка має бути поновлена на роботі з наступного дня після звільнення, тобто з 29.10.2019, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі №826/808/16 зазначила, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Пленум Верховного Суду України у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348).
Згідно з підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 (далі - Порядок №100), цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.
Відповідно до положень пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Пунктом 3 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
Отже, справляння і сплата податку на доходи фізичних осіб та військового збору є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, а тому суд повинен визначати зазначену суму без утримання цього податку та збору, про що вказує в резолютивній частині рішення.
Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.07.2018 по справі №359/10023/16-ц.
Враховуючи вищевказані норми та приймаючи до уваги те, що позивачку було звільнено з посади з 28.10.2019, при обчисленні середньоденної заробітної плати слід враховувати її заробітну плату серпень та вересень 2019 року (два місяці, що передують звільненню).
Відповідно до довідки Київської обласної прокуратури про середню заробітну плату ОСОБА_1 розмір середньоденної заробітної плати складає 1039,78 грн ((21507,53 грн + 5526,80 грн) / 26 робочих дні).
Період вимушеного прогулу позивачки з 29.10.2019 (наступний день після звільнення) по 07.02.2025 (день постановлення рішення у цій справі) або 1353 робочих дні:
- у 2019 році - 45 робочих днів (жовтень - 3 робочих дні, листопад - 21 робочий день, грудень - 21 робочий день);
- у 2020 році - 251 робочий день;
- у 2021 році - 250 робочих днів;
- у 2022 році - 257 робочих днів;
- у 2023 році - 260 робочих днів;
- у 2024 році - 262 робочих дня;
- у 2025 році - 28 робочих днів.
При обчисленні кількості робочих днів суд враховує, що відповідно до пункту 2 Глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".
У свою чергу, частиною шостою статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (набрав чинності 24.03.2022) визначено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п'ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України "Про відпустки".
Таким чином, починаючи з 24.03.2022 не застосовуються, зокрема, такі норми:
- ч. 3 ст. 67 КЗпП України (у випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого);
- ст. 73 КЗпП України (святкові і неробочі дні).
Позивачка у прохальній частині позовних вимог просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 28.10.2019. Проте, як вже зазначалося судом, датою, з якої позивачку необхідно поновити на посаді, є 29.10.2019, тобто, з наступного дня після звільнення, а тому стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відбувається також з дня поновлення на посаді, тобто з 29.10.2019.
З урахуванням цього, суд вважає, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.10.2019 по 07.02.2025 у розмірі 1 406 822,34 грн. (1039,78 грн. х 1353 дні).
Отже, всебічно та в повному обсязі розглянувши матеріали справи, оцінивши в сукупності наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Відповідно до положень статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
У зв'язку з цим суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання рішення суду в частині:
- поновлення позивачки на посаді заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області та органів прокуратури, з 29.10.2019;
- стягнення з відповідача на користь позивачки суми середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
При цьому, незважаючи на ненадання позивачкою пояснень щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення на її користь розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обрахованого із застосуванням коефіцієнтів підвищення посадового окладу, суд вважає за доцільне дослідити означене питання з огляду на висновки Верховного Суду про передчасність доводів касаційної скарги позивачки, які були підставою для відкриття касаційного провадження, про неврахування правових висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 820/1505/18, від 06.08.2019 у справі № 0640/4691/18, від 03.10.2019 у справі № 804/8042/17, від 04.03.2020 у справі № 0440/6017/18, від 22.05.2019 у справі № 572/2429/15-и, від 21.01.2015 у справі № 6-203ис14 в частині розрахунку сум та періодів стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з пунктом 10 Порядку №100 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин - звільнення позивача з посади), у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
В подальшому, означений пункт було виключено постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100», яка набрала чинності 12.12.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1155 від 11.12.2019 «Про умови оплати праці прокурорів» затверджено схеми посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур.
Водночас, суд звертає увагу, що застосування постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів» можливе лише за умови призначення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора за результатами успішної атестації.
У свою чергу, згідно пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»).
Абзацом 2 пункту 7 Закону № 113-IX передбачено, що слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Таким чином, застосуванню коефіцієнта підвищення посадового окладу слідчих органів прокуратури передує проходження ними успішно атестації та прийняття відповідним суб'єктом владних повноважень розпорядчого акту (наказу) щодо призначення чи переведення на посаду, визначену відповідним штатним розписом.
В свою чергу, судом встановлено, що за період з 28.10.2019 (дата звільнення позивачки із займаної посади) до 12.12.2020 (дата набрання чинності постановою КМУ від 09.12.2020 № 1213, якою виключено положення пункту 10 Порядку №100) підвищення посадового окладу слідчих органів прокуратури не відбувалось.
Отже, у даному випадку, є неможливим застосування для обрахування позивачці суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням положень пункту 10 Порядку №100.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ прокуратури Київської області від 23.10.2019 №608к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 28.10.2019.
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області та органів прокуратури, з 29.10.2019.
4. Стягнути з Київської обласної прокуратури (ідентифікаційний код 02909996; адреса: 01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 29.10.2019 по 07.02.2025 у розмірі 1 406 822,34 грн. (один мільйон чотириста шість тисяч вісімсот двадцять дві гривні 34 коп.), без урахування обов'язкових податків та зборів.
5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
6. Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника слідчого відділу прокуратури Київської області та органів прокуратури з 29.10.2019.
7. Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.