07 лютого 2025 року справа №640/36607/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Державної інспекції архітектури та містобудування України, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОПЕРТІ КОНСТРАКШН», Товариства з обмеженою відповідальністю «СПІЛЬНА СЛОВЕНСЬКО-УКРАЇНСЬКА КОМПАНІЯ «ДМ КОНСАЛТИНГ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСА МІСЬКБУД», Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС КОММУНІКЕЙШН» про визнання протиправними та скасування зміни даних у дозвіл,
До окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) з позовною заявою до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - відповідач, ДАБІ України), за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОПЕРТІ КОНСТРАКШН» (далі - третя особа 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «СПІЛЬНА СЛОВЕНСЬКО-УКРАЇНСЬКА КОМПАНІЯ «ДМ КОНСАЛТИНГ» (далі - третя особа 2), Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСА МІСЬКБУД» (далі - третя особа 3), Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС КОММУНІКЕЙШН» (далі - третя особа 4), в якій просить визнати протиправними та скасувати зміни даних № ІУ113201842607-1 від 09.09.2021 у Дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ113201842607 від 02.07.2020 внесені Державною архітектурно-будівельною інспекцією України об'єкта будівництва «Будівництво багатофункціонального курортно-оздоровчого комплексу з об'єктами санаторної інфраструктури та благоустроєм прилеглої території за адресою: м. Одеса, Приморський район, Французький бульвар, 54, 54/6, 54/16, 54/3, 54/4, 54/10, 54/19, 54/2, 54/5, 54/6, 54/12 (І черга будівництва. Коригування)» (далі - об'єкт).
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначила, що вважає будівництво об'єкта незаконним, оскільки воно здійснюється на підставі незаконних документів, так як зміни даних у Дозвіл внесено протиправно, у порушення вимог статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пункту 33 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466, чим порушено конституційне право позивачки на безпечне довкілля.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2022 до участі у справі в якості співвідповідача залучено Державну інспекцію архітектури та містобудування України (далі - відповідач 2, ДІАМ України).
На виконання положень пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 13.12.2022 № 2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», адміністративна справа № 640/36607/21 надіслана за належністю до Київського окружного адміністративного суду.
Матеріали адміністративної справи № 640/36607/21 надійшли на адресу Київського окружного адміністративного суду 08.02.2023 та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Василенко Г.Ю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.02.2023 справа прийнята суддею до провадження, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Представником ДАМІ України подано відзив на позовну заяву та просив у задоволенні позовних вимоги відмовити з підстав того, що акти індивідуальної дії можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких порушені таким актом. Натомість позивачка не навела жодних доказів щодо існування реального негативного впливу безпосередньо на її права у правовідносинах, пов'язаних з внесенням змін даних у дозвіл на виконання будівельних робіт. Відповідно до обставин справи, позивачка не є безпосереднім учасником публічно-правових відносин, які виникли між відповідачами та третіми особами, а також не зверталася до ДІАМ щодо реалізації своїх певних суб'єктивних прав у таких правовідносинах. Жодних актів, які були б наслідком здійснення відповідачем публічно-владних управлінські функції безпосередньо щодо позивачки і породжували б для неї певні права, встановлювали обов'язки, у даному конкретному випадку не приймалось.
Відповідач 1 письмового відзиву на позовну заяву суд не подав.
Треті особи письмових пояснень по суті спору суду не подали.
Розглянувши подані сторонами (їх представниками) документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ДАБІ видано ТОВ «Проперті Констракшн» дозвіл ІУ 113201842607 на будівельні роботи (нове будівництво) на об'єкт будівництва - Будівництво багатофункціонального курортно-оздоровчого комплексу з об'єктами санаторної інфраструктури та благоустроєм прилеглої території за адресою: м. Одеса, Приморський район, Французький бульвар, 54, 54/6, 54/16, 54/3, 54/4, 54/10, 54/19, 54/2, 54/5, 54/6, 54/12 (І черга будівництва (далі - об'єкт будівництва): код будівлі - 1264.6 Санаторії, профілакторії та центри функціональної реабілітації; клас наслідків - СС3; кадастровий номер земельної ділянки - 5110137500:51:003:0389, 5110137500:51:003:0390, 5110137500:51:003:0391, 5110137500:51:003:0392; технічний нагляд здійснює - Марченко Тельман Іванович (сертифікат АТ № 007466); підрядник - ТОВ «Одеса Міськбуд» (ЄДРПОУ 40066250); проектувальник - Супрунчук Павло Петрович (сертифікат № АА 000359); експертиза проекту будівництва проведена - ТОВ «УКРЕКСПЕРТБУДПРОЕКТ», Стретович Дмитро Миколайович (сертифікат АЕ № 005426); загальна площа об'єкту - 33643,5 кв.м.; 14 поверхів, апартаменти (21475,4), офісні приміщення (1528,5), паркінг (2410,1).
ДАБІ України 11.09.2021 по об'єкту будівництва зареєстровано повідомлення про зміну даних - змінено відповідальних за проведення авторського нагляду, корегування проектної документації, змінено відповідальних за проведення технічного нагляду, яке надійшло від заявників - ТОВ «Проперті Констракшн», ТОВ «Спільна Словенсько-Українська Компанія «ДМ КОНСАЛТИНГ»; кадастровий номер земельної ділянки - 5110137500:51:003:0400, цільове призначення 06.01. Для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів, площа 0,14 га; орендар - ТОВ «Спільна Словенсько-Українська Компанія «ДМ КОНСАЛТИНГ»; орендодавець - Одеська міська рада від імені Територіальної громади міста Одеси; кадастровий номер земельної ділянки - 5110137500:51:003:0402, цільове призначення 06.01. Для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів, площа 0,08 га; орендар - ТОВ «Спільна Словенсько-Українська Компанія «ДМ КОНСАЛТИНГ»; орендодавець - Одеська міська рада від імені Територіальної громади міста Одеси; кадастровий номер земельної ділянки - 5110137500:51:003:0392, цільове призначення 06.01. Для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів, площа 0,2 га; орендар - ТОВ «Спільна Словенсько-Українська Компанія «ДМ КОНСАЛТИНГ»; орендодавець - Одеська міська рада від імені Територіальної громади міста Одеси; кадастровий номер земельної ділянки - 5110137500:51:003:0401, цільове призначення 06.01. Для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів, площа 0,48 га; орендар - ТОВ «Спільна Словенсько-Українська Компанія «ДМ КОНСАЛТИНГ»; орендодавець - Одеська міська рада від імені Територіальної громади міста Одеси; кадастровий номер земельної ділянки - 5110137500:51:003:0399, цільове призначення 06.01. Для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів, площа 0,1296 га; орендар - ТОВ «Спільна Словенсько-Українська Компанія «ДМ КОНСАЛТИНГ»; орендодавець - Одеська міська рада від імені Територіальної громади міста Одеси; кадастровий номер земельної ділянки - 5110137500:51:003:0397, цільове призначення 06.01. Для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів, площа 1,7839 га; орендар - ТОВ «Спільна Словенсько-Українська Компанія «ДМ КОНСАЛТИНГ»; орендодавець - Одеська міська рада від імені Територіальної громади міста Одеси; кадастровий номер земельної ділянки - 5110137500:51:003:0396, цільове призначення 06.01. Для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів, площа 0,4 га; орендар - ТОВ «Спільна Словенсько-Українська Компанія «ДМ КОНСАЛТИНГ»; орендодавець - Одеська міська рада від імені Територіальної громади міста Одеси; кадастровий номер земельної ділянки - 5110137500:51:003:0391, цільове призначення 06.01. Для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів, площа 0,4 га; орендар - ТОВ «Спільна Словенсько-Українська Компанія «ДМ КОНСАЛТИНГ»; орендодавець - Одеська міська рада від імені Територіальної громади міста Одеси; кадастровий номер земельної ділянки - 5110137500:51:003:0390, цільове призначення 06.01. Для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів, площа 1 га; орендар - ТОВ «Спільна Словенсько-Українська Компанія «ДМ КОНСАЛТИНГ»; орендодавець - Одеська міська рада від імені Територіальної громади міста Одеси; кадастровий номер земельної ділянки - 5110137500:51:003:0389, цільове призначення 06.01. Для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів, площа 0,7 га; орендар - ТОВ «Спільна Словенсько-Українська Компанія «ДМ КОНСАЛТИНГ»; орендодавець - Одеська міська рада від імені Територіальної громади міста Одеси; ГАП - Вітюк Олена Володимирівна (сертифікат АА 003130, АА 000901); загальна площа об'єкту - 228590,5 кв.м.; 23 поверхи; комплекс включає в себе: житловий корпус, куротно-оздоровчий корпус, у тому числі апартаменти, будівлі громадського харчування, офісні приміщення, оздоровчі приміщення, торговельні приміщення, паркінг; експертиза проекту проведена ТОВ «УКРЕКСПЕРТБУДПРОЕКТ» експертом Котвицьким Валентином Леонтійовичем (сертифікат АР 006201, АЕ 005923); технічний нагляд Ткаченко Віктор Анатолійович (АТ001174).
Позивачка є громадянкою України та мешканкою міста Одеси, у зв'язку з чим вважає, що вказаними змінами порушено її конституційне право на безпечне довкілля, що стало підставою для її звернення до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів встановлює Закон України від 17.02.2011 № 3038-VІ «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VІ).
Відповідно до статті 26 Закону № 3038-VІ забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва.
Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 34 Закону № 3038-VІ замовник має право виконувати будівельні роботи після видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».
Зазначені у частині першій цієї статті документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва (частина друга статті 34 Закону №3038-VІ).
Контроль за виконанням підготовчих та будівельних робіт здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю (частина п'ята статті 34 Закону № 3038-VІ).
Відповідно до статті 37 Закону № 3038-VІ право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля», підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.
Порядок видачі та анулювання дозволу на виконання будівельних робіт визначається Кабінетом Міністрів України.
Рішення про видачу або анулювання дозволу на виконання будівельних робіт може бути розглянуто у порядку нагляду центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (без права видачі дозволу), або оскаржено до суду.
Дозвіл на виконання будівельних робіт може бути анульовано органом державного архітектурно-будівельного контролю у разі:
1) подання замовником заяви про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт;
2) наявності відомостей про ліквідацію юридичної особи, що є замовником;
3) на підставі судового рішення, що набрало законної сили, про скасування містобудівних умов та обмежень та/або припинення права на виконання будівельних робіт.
Таким чином, дозвіл на виконання будівельних робіт може бути виданий органами державного архітектурно-будівельного контролю та анульований вказаними органами за наявності на те передбачених законом підстав. Також у видачі дозволу на виконання будівельних робіт замовнику може бути відмовлено.
Згідно з частиною сьомою статті 37 Закону № 3038-VІ у разі якщо право на будівництво об'єкта передано іншому замовникові або змінено генерального підрядника чи підрядника (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), а також у разі коригування проектної документації замовник протягом трьох робочих днів повідомляє про такі зміни відповідний орган державного архітектурно-будівельного контролю з поданням засвідчених у встановленому порядку копій документів, що підтверджують зазначені зміни. У разі якщо коригування проектної документації може вплинути на визначення адреси об'єкта нового будівництва (зміна місця розташування об'єкта, головного входу, зміна кількості об'єктів тощо), у повідомленні зазначається про необхідність коригування (зміни, присвоєння, анулювання) адреси. Продовження виконання будівельних робіт без такого повідомлення забороняється.
Аналогічні положення містяться у Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466.
З наведених положень суд констатує, що дозвіл на виконання будівельних робіт, який видається замовнику у встановленому законом порядку є актом індивідуальної дії.
Відповідно до пункту 19 частина першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк;
Таким чином, дозвіл на виконання будівельних робіт є правовим актом індивідуальної дії, отже породжує лише права та обов'язки для того, кому він адресований.
Аналогічного правого висновку дійшов Верховний Суду у постанові від 09.06.2021 у справі № 826/1432/18 виснувавши, що дозвіл на виконання будівельних робіт, як правовий акт індивідуальної дії, породжує права й обов'язки тільки для тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано. Позивач не є учасником містобудівельних правовідносин і дозвіл не створює, не припиняє, не змінює його прав чи обов'язків.
Одночасно Верховний Суд, з посиланням на висновки Верховного Суду наведені у постанові від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17, зазначив на необхідності з'ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб'єкта владних повноважень.
З наведеного випливають такі ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу, а саме: безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов; має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності; негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду); існує причинно-наслідковий взаємозв'язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.
Вирішуючи дану справу суд також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 27.02.2019 у справі № 9901/798/18, що нормативно-правовий акт містить загальнообов'язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб'єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб'єктам і створює права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує своєї дії фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв'язку з припиненням конкретних правовідносин.
Як вже встановлено судом, спірний дозвіл на виконання будівельних робіт (зміни до нього) є правовим актом індивідуальної дії, отже не породжують для позивачки жодних прав та обов'язків, що відповідно не надає їй права на захист, а саме права на звернення до суду із цим адміністративним позовом.
Окрім наведеного суд зазначає таке.
Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За змістом наведених норм Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України»).
Отже, право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
При цьому, порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права.
Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Натомість, вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призведе до потрібних результатів, наслідків, що дає найбільший ефект.
При цьому, оскаржувані правові акти (рішення, дії або бездіяльність) повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне вказаній особі право.
Аналіз наведених норм свідчить, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачеві необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Відтак, для задоволення позову в адміністративній справі суд повинен установити передусім, що у зв'язку з прийнятим рішенням чи вчиненням дій (допущенням бездіяльності) суб'єктом владних повноважень безпосередньо порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача й що прийняте судом рішення може призвести до ефективного поновлення таких прав, свобод чи інтересів позивача (тобто, повинна бути встановлена існуюча матеріально-правова заінтересованість позивача).
У той же час, відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) оспорюваними бездіяльністю, діями чи рішеннями або невідповідність обраного способу його захисту способам, визначеним чинним законодавством, чи неможливість ефективного поновлення порушеного права, є підставою для відмови в задоволенні позову.
Таким чином, право на оскарження бездіяльності, дій чи рішень суб'єкта владних повноважень надано тій особі, прав, свобод та інтересів якої вони безпосередньо стосуються. В іншому разі, вимога, звернена до адміністративного суду, є безпідставною, а її задоволення не може призвести до ефективного відновлення прав та інтересів позивача.
Наведені висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній зокрема, у постановах від 14.03.2018 у справі №9901/22/17, від 06.06.2018 у справі №800/489/17, від 06.02.2019 у справі №9901/815/18, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.07.2018 в справі №826/6074/16, від 20.02.2019 в справі № 522/3665/17, від 12.11.2019 в справі № 809/4335/15.
Окрім того, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.02.2019 в справі №522/3665/17, суд зазначає, що встановлена відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача і відсутність порушеного права чи інтересу є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення (дії, бездіяльності).
За приписами частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У взаємозв'язку з вищенаведеним, оскільки у даній справі оскаржується правовий акт індивідуальної дії, який за своєю правовою природою не породжує для позивачки жодних прав та обов'язків, а також у позові нею не визначено, які саме суб'єктивні її права (інтереси) порушено, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
При цьому суд зауважує, що позивачка не позбавлена можливості реалізації своїх конституційних прав, зокрема, шляхом ініціювання державного архітектурно-будівельного контролю у визначеному чиним законодавством порядку.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У взаємозв'язку з вищенаведеним та керуючись статтями 6, 7, 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовної зави ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.