07 лютого 2025 року м. Київ № 320/4527/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення та зобов"язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та просить суд:
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, які полягають у відмові призначити (перерахувати) пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та виплачувати пенсію в розмірі 70 % від суми грошового забезпечення відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 14.11.2022;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та виплачувати пенсію в розмірі 70 % від суми грошового забезпечення відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 14.11.2022.
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що звернувся до відповідача із заявою до пенсійного органу щодо призначення пенсії за вислугу років згідно п. "а" ст. 12 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262), однак відповідач протиправно відмовив, чим порушив його законні права та інтереси.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
06.04.2023 до суду надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого проти заявлених позовних вимог заперечив та просив у задоволенні адміністративного позову відмовити, у зв'язку з тим, що пенсія позивачу перерахована відповідно до чинного законодавства.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 - реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив призначити йому пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону № 2262.
Листом 27767-26631/М-02/8-2600/22 позивача повідомлено, що його вислуга років на військовій службі у календарному обчисленні становить лише 24 роки, що не відповідає умовам призначення пенсії за вислугу років, встановленим п. «а» ст. 12 Закону № 2262, тому відсутні підстави для прийняття від позивача заяви про призначення пенсії за вислугу років та надання доручення прикордонному загону про підготовку документів, необхідних для призначення йому пенсії за вислугу років на умовах, встановлених п. «а» ст. 12 Закону № 2262, та, відповідно, для їх надсилання до відповідного органу Пенсійного фонду України.
Вважаючи дану відмову протиправною позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 1 Закону № 2262 встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Стаття 2 Закону № 2262 визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Приписами п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону № 2262 встановлено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у п. «б»-«д», «ж» ст. 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у ч. 3 ст. 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01.10.2020 або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у ч. 2 ст. 17 цього Закону.
Згідно ч. 2 ст. 17 Закону № 2262 до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Відповідно до ст. 17-1 Закону № 2262, порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону № 2262», який доповнено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393» (далі - Постанова № 393) та установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону № 2262 особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у п. «б»-«д», «ж» із ст. 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються служба в органах внутрішніх справ на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.
Згідно п. 2-1 Постанови № 393, для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з п. 1 і 2 цієї постанови.
Пункт 3 вищезгаданої Постанови визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому п. 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.
З матеріалів справи та суті позову вбачається, що спірним між сторонами є питання щодо застосування календарної чи пільгової вислуги років при встановленні підстав для направлення до органу Пенсійного фонду України документів для призначення позивачу пенсії за вислуги років.
Посилаючись на приписи ст. 12 Закону № 2262 відповідач вважає, що підставою для призначення пенсії за вислугу років в даному випадку є 25 років і більше саме календарної вислуги.
Позивач же у адміністративному позові посилається на постанову Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 805/3923/18-а, у якій суд дійшов висновку, що Законом № 2262 передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів.
Таким чином, основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон № 2262. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою № 393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
В зазначеній постанові суд також дійшов висновку про необґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про те, що визначальною для набуття права на призначення пенсії за вислугу років є саме календарна вислуга років, оскільки цей висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Приймаючи висновок, викладений в постанові від 03.03.2021 у справі № 805/3923/18-а Верховний Суд виходив з того, що редакція п. 3 Постанови № 393, чинна на момент розгляду справи № 805/3923/18-а на відміну від ст. 12 Закону № 2262, передбачала можливість зарахування пільгової вислуги років до стажу для призначення пенсії за вислугу років, оскільки абзац 1 п. 3 Постанови № 393, до внесення змін Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 "Про внесення змін до Постанови № 393" (далі - Постанова № 119) встановлював, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці 1 п. 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, тож суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не було враховано приписи підзаконного нормативно-правового акту.
Втім, суд зауважує, що після прийняття Постанови № 119, ст. 12 Закону № 2262, і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Відтак, виходячи з положень ст. 12 Закону № 2262 та п. 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди, зокрема час проходження служби у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств, підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.
Тобто, Постановою № 119 усунуто розбіжності між Законом № 2262 та Постановою № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262.
Таким чином, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а, ґрунтуються на іншому правовому регулюванні, а тому не можуть бути враховані при розгляді цієї справи, оскільки не є релевантними для цього спору.
З аналогічних міркувань не можуть застосовуватися до спірних у цій справі відносин і висновки Верховного Суду у постанові від 14.04.2021 у справі № 480/4241/18, на які міститься посилання у позові.
Отже, згідно законодавства, чинного на час виникнення спірних відносин у цій справі, необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років.
Судом встановлено, що загальна вислуга років позивача складає: календарна - 24 роки 03 місяців 19 днів, пільгова - 01 рік 03 місяців 21 днів, що визнається позивачем.
Разом з цим суд зауважує, що позивача звільнено із служби 05.09.2022, тобто після набрання чинності Постановою № 119. Тому у спірних відносинах необхідно застосовувати норми, які були чинні саме на час звільнення позивача з військової служби, а саме: норми Закону № 2262 та Постанови № 119.
Відтак, оскільки календарна вислуга років позивача станом на час звільнення зі служби становила менше 25 років, і на час звільнення позивача й на момент його звернення до відповідача із заявою про направлення до пенсійного органу подання про призначення пенсії за вислугу років, пільгова вислуга років враховувалася лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої пенсії, то у відповідача були відсутні правові підстави для оформлення та надсилання відповідних документів до пенсійного органу для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 12 Закону № 2262.
Таким чином, відповідач правомірно відмовив позивачу у здійсненні зарахування пільгової вислуги років до календарної вислуги років та, відповідно, обґрунтовано не направив до пенсійного органу документи для призначення позивачу пенсії за вислугу років.
Викладене вище узгоджується із правовими висновками Верховного Суду в постанові від 31.08.2023 у справі № 200/4951/22.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.