ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.07.2024Справа № 917/403/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Старовойтову Є. А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Заступника керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області вул. Старотроїцька, 13,м. Лубни, Лубенський р-н, Полтавська обл., 37500
в інтересах держави в особі
Відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області вул. Незалежності, 61, м. Хорол, Лубенський район, Полтавська область, 37800
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСГАЗПРОМ" вул. Звіринецька, 63, м. Київ, 01014
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 16 949,90 грн.
Представники сторін:
прокурор: не з'явився.
від позивача: не з'явився.
від відповідача: не з'явився.
До Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Заступника керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Відділ культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансгазпром» про визнання недійсними Додаткових угод № 2 від 19.03.2021 року, № 3 від 22.03.2021 року, №4 від 06.05.2021 року до Договору № 56-GAS-2021 про постачання природного газу від 17.02.2021 року, укладених між сторонами, а також стягнення безпідставно сплачених коштів в розмірі 16 949,90 грн.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення інтересів держави за наслідками укладення між Відділом культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансгазпром» оспорюваних правочинів, а саме укладення їх з порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" в частині належного обґрунтування обставин, які є підставою для зміни ціни товару та доведення документального підтвердження існування таких обставин, у зв'язку з чим зазначені правочини мають бути визнані недійсними в судовому порядку згідно ст. 215 ЦК України з одночасним стягнення з відповідача безпідставно набутих на виконання вказаних додаткових угод коштів в сумі 16 949,90 грн. згідно ст. 216 ЦК України.
Окрім цього, прокурором на адресу Господарського суду Полтавської області подано заяву № 53-1585-24 від 12.03.2024 року про зміну підстав позову, разом з доказами надсилання її копії на адреси учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 13.03.2024 року у справі №917/403/24 на підставі ст. 27, п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України дану позовну заяву передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 917/403/24 передано на розгляд судді Селівону А.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 917/403/24, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 15.05.2024 року.
У підготовчому засіданні 15.05.2024 року у зв'язку з нез'явленням прокурора та представників сторін, протокольною ухвалою оголошено перерву до 26.06.2024 року.
Розглянувши подану прокурором до Господарського суду Полтавської області 19.03.2024 заяву № 53-1585-24 від 12.03.2024 року про зміну підстав позову (у порядку ч. 3 ст. 46 ГПК України), з доказами надсилання на адресу інших учасників справи, судом встановлено, що прокурор посилаючись на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 зазначає, що додаткові угоди №№ 2, 3, 4 до Договору № 56-GAS-2021 про постачання природного газу від 17.02.2021 року суперечать нормам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та ст.203 ЦК України, у зв'язку з чим мають бути визнані недійсними. Також прокурор вказує, що грошові кошти в сумі 16 949,90 грн. є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, та оскільки підстава їх набуття внаслідок недійсності додаткових угод відпала, відповідач зобов'язаний повернути вказані кошти ТУ ДСА у Чернігівській області згідно приписів ст.ст. 216, 1212 ЦК України.
Частиною 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
В свою чергу суд звертає увагу, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та/або зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 46 ГПК України викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19.
Отже, розглянувши в підготовчому судовому засіданні 26.06.2024 року подану прокурором заяву про зміну підстав позову, виходячи зі змісту позовної заяви та вказаної заяви прокурора, а також співвідношення такого змісту з раніше заявленими позовними вимогами, підставами позову та нормативно - правовим обґрунтуванням позову, суд розцінює останню як заяву про зміну нормативно-правового обґрунтування позову та здійснює подальший розгляд справи з урахуванням її змісту.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, а також зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, закрито підготовче провадження у справі № 917/403/24 та справа призначена до розгляду по суті на 24.07.2024 року.
У підготовчі судові засідання 15.05.2024 року, 26.06.2024 року та у судове засідання з розгляду справи по суті 24.07.2024 року прокурор та уповноважені представники сторін не з'явилися.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Прокурор та відповідач про дату, час і місце проведення судових засідань відповідно до норм ст. 6 ГПК України повідомлені належним чином шляхом надсилання копій ухвал суду від 15.04.2024 року про відкриття провадження у справі, від 15.05.2024 року призначення засідання та від 26.06.2024 року про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті у справі №917/403/24 до їх електронних кабінетів, факт отримання яких 15.04.2024 року, 21.05.2024 року та 16.07.2024 року підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронних листів до електронних кабінетів.
Відділ культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області про дату, час і місце проведення судових засідань повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № № 0600261205286, 0600268054577 та 0600277713613 відповідно.
В свою чергу, про поважні причини неявки в судові засідання 15.05.2024 року, 26.06.2024 року та 24.07.2024 року прокурора та уповноважених представників сторін суд не повідомлено.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 15.04.2024 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 2статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час розгляду справи по суті 24.07.2024 року до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, прокурором та позивачем станом на час розгляду справи по суті 24.07.2024 року суду не надано.
Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вищевикладене, оскільки прокурор та сторони не скористалися наданими їм процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, прокуратурою та сторонами не забезпечено явку уповноважених представників в судове засідання 24.07.2024 року, за відсутності клопотань про відкладення та заперечень проти розгляду справи по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.
Згідно з ч.ч. 1, 4 статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.
Відповідно до пункту 18 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.
Згідно частини 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.
За приписами частини 4 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.
Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено прокурором у позовній заяві, Відділом культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області 06.01.2021 року було опубліковано на веб-порталі Уповноваженого органу оголошення (https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2021-01-06-000657-b) оголошення про проведення відкритих торгів UA-2021-01-06-000657-b, предмет закупівлі - природний газ ДК 021:2015:09120000-6- Газове паливо, 89458 метр кубічний.
За результатами проведення відкритих торгів 22.01.2021 року та згідно протоколу розкриття тендерних пропозицій закупівлі UA-2021-01-06-000657-b переможцем визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНСГАЗПРОМ» щодо закупівлі товару за кодом ДК 021:2015:09120000-6: Газове паливо в обсягах 89 458 м. куб. з очікуваною вартістю 572 530,00 грн.
В подальшому, за результатами проведеної процедури закупівлі, 17 лютого 2021 року між Відділом культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області (Споживач за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСГАЗПРОМ» (Постачальник за договором, відповідач у справі) укладено Договір №56-GAS-2021 постачання природного газу (UA-2021-01-06-000657-b-b1) (далі - Договір), за умовами якого Постачальник зобов'язується протягом строку дії даного Договору передавати Споживачеві товар у загальному потоці у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи по предмету ДК 021:2015:09120000-6 - Газове паливо (Природний газ), включно з урахуванням замовлення (бронювання) потужності (надалі - Газ) щодо кожного періоду та обсягу постачання газу, а Споживач зобов'язується приймати та оплачувати Газ на умовах даного Договору (пункт 2.1 Договору).
Розділами 1-15 Договору сторони узгодили предмет договору, якість, обсяги природного газу та умови його постачання, ціну постачання природного газу, порядок та строки проведення розрахунків, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, порядок припинення (обмеження) та відновлення газопостачання, порядок зміни постачальника, форс-мажор, порядок вирішення спорів, антикорупційне застереження, строк дії договору тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Згідно статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Відповідно до умов пункту 15.1 Договору цей Договір вступає в силу з моменту підписання і діє в частині постачання газу до 31.12.2021 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
В подальшому між сторонами було укладено ряд Додаткових угод, а саме № 1 від 25.02.2021 року, № 2 від 19.03.2021 року, № 3 від 22.03.2021 року, № 4 від 06.05.2021 року, № 5 від 18.08.2021 року.
Вказаний Договір та Додаткові угоди підписані представниками постачальника і споживача та скріплені печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно преамбули Закону України "Про ринок природного газу" цей закон визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.
Відповідно до пунктів 19, 27, 28, 37 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників); постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів; споживач - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
За умовами пункту 2.1 Договору предметом договору є поставка газового палива (природного газу).
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Поставка природного газу здійснюється протягом періоду споживання у 2021 році у обсязі 89 458 куб.м, з визначеним щомісячним обсягом (пункт 3.1 Договору).
Газовий місяць, який складається із газових діб, є розрахунковим періодом (п.3.2.1 Договору).
Обсяги газу щодо кожного газового місяця, вказані в п.3.1 Договору, є орієнтовними та можуть змінюватись як в більшу, так і в меншу сторону, до укладення сторонами подобового «Графіку постачання газу та замовлення (бронювання) потужності» на відповідний газовий місяць (п.3.2 Договору).
У відповідності до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Пунктом 7.1 Договору визначено, що ціна за 1 000 куб.м. природного газу на момент укладення даного договору, становить 6 399,99 грн. з урахуванням ПДВ, у тому числі:
- ціна природного газу - 5 333,33 грн. (включно з урахуванням послуги замовлення (бронювання) потужності щодо кожного періоду та обсягу постачання природного газу);
- податок на додану вартість у розмірі 20% до ціни газу - 1 066,66 грн.
Загальна вартість всього обсягу поставки складає 572 530,00 грн. з урахуванням ПДВ 95 421,67 грн.
Ціна Договору може змінюватись протягом строку його дії. Зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до цього Договору.
За умовами п. 7.2 Договору ціна Договору може змінюватись протягом строку його дії. Зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до цього Договору.
Як встановлено судом, в подальшому сторонами вносились зміни до умов Договору в частині обсягів закупівлі та ціни за 1000 куб. газу.
Так, 25.02.2021 року між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору, відповідно до умов якої було зменшено обсяг природного газу, що постачається на 17 458 кубічних метрів на суму 111 730,72 грн., у т.ч. ПДВ (20%) - 18 621,79 грн., зменшено суму Договору на суму обсягу зменшення та викладено пункт 7.1 Договору у редакції: «ціна за 1 000 куб.м. природного газу на момент укладення даного договору, становить 6 399,99 грн. з урахуванням ПДВ, у тому числі: ціна природного газу - 5 333,33 грн. (включно з урахуванням послуги замовлення (бронювання) потужності щодо кожного періоду та обсягу постачання природного газу); податок на додану вартість у розмірі 20% до ціни газу - 1 066,66 грн.
Загальна вартість всього обсягу поставки складає 460 799,28 грн. з урахуванням ПДВ 76 799,88 грн.»
Також 19.03.2021 року між сторонами укладено Додаткову угоду №2 до Договору (далі - Додаткова угода №2), відповідно до умов якої поставка природного газу здійснюється протягом періоду споживання у 2021 році у обсязі 65460,48712 куб.м.
Ціна за 1 000 куб.м. природного газу з 01 березня 2021 року становить 7 039,35 грн. з урахуванням ПДВ, у тому числі: ціна природного газу - 5 866,13 грн. (включно з урахуванням послуги замовлення (бронювання) потужності щодо кожного періоду та обсягу постачання природного газу); податок на додану вартість у розмірі 20% до ціни газу - 1 173,22 грн.
Загальна вартість всього обсягу поставки складає 460 799,28 грн. з урахуванням ПДВ 76 799,88 грн.
Додаткова угода № 2 набирає чинності з моменту її підписання та діє до 31.12.2021 року, а в частині постачання природного газу діє з 01.03.2021 року до 31.12.2021 року.
Укладення угоди сторони обґрунтували листом ТОВ «ТРАНСГАЗПРОМ» №25/03-71 від 15.03.2021 року та Ціновою довідкою Харківської торгово-промислової палати №642/21 від 15.03.2021 року, відповідно до якої вартість природного газу на європейському хабі NCG до кордону України станом на 01.03.2021 року становить 8 480,38 грн. за 1 000 куб.м.
Окрім цього, з урахуванням листа ТОВ «ТРАНСГАЗПРОМ» №25/03-72 від 18.03.2021 та Цінової довідки Харківської торгово-промислової палати №647/21 від 16.03.2021 року, відповідно до якої вартість природного газу на європейському хабі NCG до кордону України станом на 15.03.2021 року становить 9 473,44 грн. за 1 000 куб.м, 22.03.2021 року між сторонами укладено Додаткову угоду №3 до Договору (далі - Додаткова угода №3), відповідно до умов якої поставка природного газу здійснюється протягом періоду споживання у 2021 році у обсязі 59514,95238 куб.м.
Ціна за 1 000 куб.м. природного газу з 15 березня 2021 року становить 7 742,58 грн. з урахуванням ПДВ, у тому числі: ціна природного газу - 6 452,15 грн. (включно з урахуванням послуги замовлення (бронювання) потужності щодо кожного періоду та обсягу постачання природного газу); податок на додану вартість у розмірі 20% до ціни газу - 1 290,43 грн.
Загальна вартість всього обсягу поставки складає 460 799,28 грн. з урахуванням ПДВ 76 799,88 грн.
Додаткова угода № 3 набирає чинності з моменту її підписання, а в частині розрахунків з 15.03.2021 року і є невід'ємною частиною договору.
В подальшому 06.05.2021 року між сторонами укладено Додаткову угоду №4 до Договору (далі - Додаткова угода №4), відповідно до умов якої поставка природного газу здійснюється протягом періоду споживання у 2021 році у обсязі 55618,39652 куб.м.
Ціна за 1 000 куб.м. природного газу з 01 квітня 2021 року становить 8 499,69 грн. з урахуванням ПДВ, у тому числі: ціна природного газу - 7 083,08 грн. (включно з урахуванням послуги замовлення (бронювання) потужності щодо кожного періоду та обсягу постачання природного газу); податок на додану вартість у розмірі 20% до ціни газу - 1 416,61 грн.
Загальна вартість всього обсягу поставки складає 460 799,28 грн. з урахуванням ПДВ 76 799,88 грн.
Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання, а в частині розрахунків з 01.04.2021 року і є невід'ємною частиною Договору.
Укладення угоди сторони обґрунтували листом ТОВ «ТРАНСГАЗПРОМ» №25/04-72 від 23.04.2021 та листом Державного підприємства «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків» від 08.04.2021 №122/240, відповідно до якого вартість природного газу на європейських хабах TTF, Gaspool, NGG могла становити станом на 26.03.2021р.: 9137 грн./1000 м.куб. з ПДВ, 9213 грн./1000 м.куб. з ПДВ та 9251 грн./1000 м.куб. з ПДВ, відповідно; станом на 07.04.2021р.: 10009 грн./1000 м.куб. з ПДВ, 10156 грн./1000 м.куб. з ПДВ, 10206 грн./1000 м.куб. з ПДВ, відповідно; коливання ціни 07.04.2021р./26.03.2021 року становить: 9,54%, 10,24%, 10,32%, відповідно.
Також 18.08.2021 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 5 до Договору (далі - Додаткова угода №5), відповідно до умов якої сторони домовились зменшити суму Договору на 355 791,88 грн. Поставка природного газу здійснюється протягом періоду споживання у 2021 році у обсязі 13759 куб.м.
Ціна за 1 000 куб.м. природного газу з 01 квітня 2021 року становить 8 499,69 грн. з урахуванням ПДВ, у тому числі: ціна природного газу - 7 083,08 грн. (включно з урахуванням послуги замовлення (бронювання) потужності щодо кожного періоду та обсягу постачання природного газу); податок на додану вартість у розмірі 20% до ціни газу - 1 416,61 грн.
Загальна вартість всього обсягу поставки складає 105 007,40 грн. з урахуванням ПДВ 17 501,23 грн.
У зв'язку з відсутністю змоги здійснювати постачання природного газу, що спричинена стрімким підвищенням ринкової ціни на природний газ Споживач і Постачальник дійшли згоди розірвати Договір №56-GAS-2020 постачання природного газу від 17 лютого 2021 року, укладений між споживачем та постачальником.
З моменту набрання чинності цієї Угоди зобов'язання Сторін, що виникли у сторін з Договору припиняються у частині постачання природного газу, а у частині розрахунків продовжуються до повного здійснення розрахунків між сторонами.
Додаткова угода №5 вважається укладеною і набирає чинності з моменту її підписання Сторонами та скріплення її печатками Сторін.
Таким чином, шляхом укладення Додаткових угод №№ 2-5 до Договору протягом березня - серпня 2021 року сторонами зменшено обсяги закупівлі та збільшено ціну за 1000 куб.м газу.
Відповідно до пункту 5.1 Договору фактичний обсяг постачання газу за даним Договору буде визначний на підставі Актів, які будуть підписуватись представниками обох сторін по закінченню кожного Газового місяця постачання, датуватись останнім календарним днем відповідного Газового місяця постачання.
Згідно з пунктом 5.2 Договору Акти, визначені у п.5.1 даного Договору, є підставою для розрахунків.
За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору відповідачем було поставлено, а позивачем прийнято у період березень-квітень 2021 року природний газ на загальну суму 105 007,40 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін актами прийому-передачі природного газу, а саме: Актом №258 від 12.04.2021 року за березень 2021 р. на суму 80 494,28 грн. в т .ч. ПДВ - 13 415,71 (за період із 1 по 14.03.2021 - 5,27041 тис.м3 на суму 30 916,91 грн. без ПДВ; за період із 15.03.2021 - 5,60459 тис.м3 на суму 36 161,66 грн. без ПДВ), Актом №381 від 14.05.2021 року за квітень 2021 р. - на суму 24 513,12 грн. в т.ч. ПДВ - 4 085,52 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
Заперечень щодо загального обсягу фактично переданого природного газу за період березень - квітень 2021 року, а також його вартості за вказаними актами, обґрунтованої відмови від підписання актів прийому-передачі природного газу, а також претензій щодо повного та належного виконання постачальником умов Договору в частині, зазначеній у вказаних актах, з боку покупця не надано.
За таких обставин, суд доходить висновку, що ТОВ «Трансгазпром» як постачальником було виконано прийняті на себе зобов'язання з постачання природного газу у відповідності до умов Договору та Додаткових угод в обсягах та на суму, зазначену в актах прийому-передачі природного газу, а позивачем, у свою чергу, придбано у позивача природний газ у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до абз. 8 частини 2 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання відповідачем зобов'язання з поставки природного газу позивачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є акт прийому-передачі природного газу.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до пункту 8.2 Договору оплата фактично спожитого газу за цим Договором має бути здійснена споживачем у строк не більше ніж 10 банківських днів після підписання сторонами акту приймання-передачі природного газу, що надсилається споживачу після завершення розрахункового періоду.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару (природного газу) матеріали справи не містять.
Таким чином, підписання споживачем вищенаведених актів приймання-передачі газу, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений відповідачем природний газ.
Так, судом встановлено, що у відповідності до умов Договору відповідачем були виставлені Відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області рахунки-фактури на оплату на загальну суму 105 007,40 грн., а саме: рахунок-фактуру №ПГ-000000056GAS/03-21 від 12.04.2021 року на суму 80 494,28 грн., рахунок-фактуру №ПГ-000000056GAS/04-21 від 14.05.2021 року на суму 24 513,12 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору та Додаткових угод на підставі виставлених відповідачем рахунків на оплату, позивачем здійснена оплата вартості поставленого природного газу на загальну суму 105 007,40 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних дорученнями №58 від 26.04.2021р. на суму 6 786,80 грн., №60 від 16.04.2021 р. на суму 15 882,74 грн., №92 від 16.04.2021 р. на суму 28 509,01 грн., №61 від 16.04.2021р. на суму 27 415,73 грн., №36 від 16.04.2021р. на суму 1 900,00 грн., №76 від 20.05.2021р. на суму 2 328,92 грн., №80 від 20.05.2021р. на суму 4 810,83 грн., №120 від 20.05.2021р. на суму 8 219,20 грн., №81 від 20.05.2021р. на суму 9 154,17грн.
Таким чином Відділ культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області належним чином та у повному обсязі виконав свої зобов'язання щодо сплати відповідачу грошових коштів за поставлений природний газ у встановлений Договором строк та відповідно до вимог цивільного та господарського законодавства.
Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та зарахування належним чином підтверджено матеріалами справи та відповідачем не заперечувався.
При цьому судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо виконання Відділом культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області як споживачем умов Договору в частині внесення оплати за поставлений газ у розмірі 105 007,40 грн., в тому числі щодо строків та розміру такої оплати.
Відтак, наявними матеріалами справи належним чином підтверджується фактичне виконання сторонами у справі умов Договору як в частині поставки відповідачем природного газу у період березень - квітень 2021 року на загальну суму 105 007,40 грн., так і в частині його повної оплати позивачем у наведеній сумі.
Наразі, зважаючи на зміст позовних вимог, оскільки в межах спору не встановлено обставин недопоставки відповідачем природного газу за Договором, дослідженню у даній справі підлягає саме зміна ціни за товар - 1000 куб.м природного газу на підставі спірних угод №№ 2-4 до Договору.
Водночас, за результатами опрацювання Лубенською окружною прокуратуро Полтавської області оприлюднених на веб-порталі електронної системи публічних закупівель «Prozorro» встановлено та підтверджується матеріалами справи, що вищезазначеними Додатковими угодами № 2 від 19.03.2021 року, № 3 від 22.03.2021 року, № 4 від 06.05.2021 року було змінено істотні умови Договору постачання природного газу №56-GAS-2021 від 17.02.2021 року, а саме збільшено ціну за одиницю товару з 6 399,99 грн. за 1 000 куб.м. до 8 499,69 за 1 000 куб.м. та зменшено кількість споживання газу.
Таким чином, як зазначено прокурором в позовній заяві та заяві про зміну нормативно - правового обґрунтування, фактичне збільшення ціни за 1000 куб.м газу у порівнянні з погодженою під час закупівлі становить 32,8%, а отже, вищезазначені правочини суперечать ст. ст. 203 ЦК України та п.2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та, як наслідок, підлягають визнанню недійсними. З огляду на зазначене, грошові кошти в сумі 16 949,90 грн. є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття в наслідок недійсності додаткових угод відпала, у зв'язку з чим прокурор звернувся до суду з даним позовом про визнання недійсними Додаткових угод №2 від 19.03.2021 року, №3 від 22.03.2021 року, №4 від 06.05.2021 року та стягнення з відповідача 16 949,90 грн. коштів, що становить розмір переплати, як безпідставно набутого майна на підставі статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2,3,4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7,13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За результатами дослідження матеріалів справи, оцінивши доводи сторін та здійснюючи правовий аналіз підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в суді у даній справі суд зазначає, що особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 Цивільного кодексу України).
До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.
Частиною 1статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Згідно із пунктом 3 частини 1статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
За приписами статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Отже, в розумінні приписів наведених норм господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17).
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина 3статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року зазначив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес» (п. 54 рішення).
Враховуючи вищевказане суд зазначає, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
У розумінні положень пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2статті 129 Конституції України).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом juranovitcuria ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Згідно викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 правової позиції прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
В свою чергу, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Отже суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. За висновками Великої Палати Верховного Суду прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Окрім цього Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 року у справі № 903/19/18, надавши оцінку доводам щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави, а також недостатньої їх обґрунтованості, дійшла висновку, що незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт не звернення уповноваженого органу здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008 неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Суд зазначає, що підхід, застосований Великою Палатою Верховного Суду у справах за зверненням прокурора, відображає так звану доктрину alter ego ("друге я"), відповідно до якої організація, яка не має належного ступеню самостійності від засновника (зокрема, від держави, територіальної громади), незалежно від наявності чи відсутності в неї формального статусу юридичної особи розглядається як така, що не має власної ідентичності, а уособлює засновника.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду такий підхід, зокрема, застосовується до органів державної влади та місцевого самоврядування: ці органи не мають власної ідентичності у цивільних та господарських відносинах як суб'єкти цивільного права незалежно від наявності чи відсутності в них статусу юридичної особи.
Так, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і № 922/1830/19 (пункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 5 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3)).
Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 року у справі № 2-3887/2009, зазначені висновки актуальні і щодо участі у цивільних правовідносинах і у судовому процесі територіальної громади.
Наразі, покупцем та стороною за Договором як самостійна юридична особа, що підтверджується витягом з ЄДР юридичних осіб, є Відділ культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області.
В поданій позовній заяві прокурор зазначив, що пред'явлення даної позовної заяви в інтересах держави в особі уповноваженого органу (територіальна громада м. Хорол) в особі Відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області має важливе значення для зміцнення правопорядку в сфері здійснення публічних закупівель, захисту економічної конкуренції та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності. Окрім того, укладенням додаткових угод до Договору поставки природного газу порушені матеріальні інтереси держави, оскільки Відділом культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області фактично отримано менше газу у порівнянні з первісним договором за значно вищою ціною.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 року у справі № 910/11608/20, закупівля проводиться не лише для того, щоб забезпечити можливість всім суб'єктам господарювання продавати свої товари, роботи, послуги державі, але й для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах.
Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів чи тих, які належать до їхньої компетенції, а також у захисті прав та свобод, інтересів місцевого значення, які не мають загальнодержавного характеру, але направлені на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку в спосіб, який належить до їх відання.
В свою чергу відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства регулюються бюджетним кодексом України. Зокрема, пунктом 24 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається нецільове використання бюджетних коштів бюджетного процесу.
Отже, позаяк джерелом спірної закупівлі є місцевий бюджет, неналежне та нераціональне, з порушення Закону використання бюджетних коштів, є порушенням інтересів держави щодо забезпечення фінансової підтримки державою місцевого самоврядування.
Як зазначено у позовній заяві, Лубенською окружною прокуратурою Полтавської області в порядку стаття 23 Закону України «Про прокуратуру» було направлено на адресу Відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області лист (запит) №53-803ВИХ-24 від 08.02.2024 року щодо виявлених порушень інтересів держави та вжиття заходів реагування.
На вищезазначений запит Відділом культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області була надана відповідь №01-26/63 від 23.02.2024р., згідно якої прокурора було повідомлено, що заходи по поверненню надлишково сплачених коштів за природний газ до місцевого бюджету від ТОВ «ТРАНСГАЗПРОМ» не вживались і вживатись не будуть у зв'язку з відсутністю посади юриста в штатному розкладі.
Виходячи із викладеного, Відділ культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області не має можливості для захисту виявлених порушень інтересів держави звернутись до суду за захистом цих прав, що, відповідно до статті 131-1 Конституції України та частини 2статті 23 Закону України «Про прокуратуру», стало підставою для звернення прокурора до суду з відповідним позовом.
Отже, на виконання частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Лубенська окружна прокуратура Полтавської області листом №53-1319ВИХ-24 від 01.03.2024 року повідомила Відділ культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області про намір звернутися до суду з вказаним позовом в інтересах держави.
З огляду на те, що прокурором в позові вказано про порушення інтересів держави в частині нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, та враховуючи нездійснення компетентними органами самостійного захисту інтересів держави в особі уповноваженого органу (територіальна громада м. Хорол), суд дійшов висновку про доведеність прокурором підстав для захисту інтересів держави у суді.
Як встановлено судом за матеріалами справи та не заперечувалось сторонами, відповідно до Акту приймання-передачі природного газу №258 від 12.04.2021 за період з 01 по 14 березня 2021 відповідачем було поставлено 5,27041 тис. куб. м. природного газу, за який ціна склала 7 039,35 грн. за 1 000 куб. м. газу, за який сплачено 37 100,28 грн., а сума з розрахунку ціни за первинним договором по ціні 6 399,99 грн. мала б становити 33 730,57 грн., у зв'язку з чим різниця у вигляді безпідставно сплачених коштів становить 3 369,69 грн.; за період з 15 березня 2021 відповідачем було поставлено 5,60459 тис. куб. м. природного газу, застосована ціна склала 7 742,58 грн. за 1 000 куб. м. газу, за який сплачено 43 393,98 грн., а сума з розрахунку ціни за первинним договором по ціні 6 399,99 грн. мала б становити 35 869,31 грн., у зв'язку з чим різниця у вигляді безпідставно сплачених коштів становить 7 524,66 грн.
Згідно до Акту приймання-передачі природного газу №381 від 14.05.2021 протягом квітня 2021 відповідачем було поставлено 2,884 тис. куб. м. природного газу, за який ціна склала 8 499,69 грн. за 1 000 куб.м. газу, за який сплачено 24 513,12 грн., а сума з розрахунку ціни за первинним договором по ціні 6 399,99 грн. мала б становити 18 457,57 грн., у зв'язку з чим різниця у вигляді безпідставно сплачених коштів становить 6 055,55 грн.
Отже, за розрахунками прокурора, що підтверджуються матеріалами справи, змінена ціна, відповідно до змісту вищевказаних Додаткових угод, відмінна від тендерної пропозиції переможця аукціону майже на 30% в бік збільшення ціни.
Як вбачається з вищевикладеного, встановлені обставини свідчать про зниження відповідачем під час участі у відкритих торгах, ігноруючи принцип добросовісної конкуренції, ціни на предмет закупівлі (товар) - природний газ, з метою отримання перемоги у торгах, а в подальшому збільшив ціну з 6 399,99 грн. (ціна за договором) до 8 499,69 грн. (ціна за додатковою угодою №4), тобто на 2 099,70 грн. від первинної ціни за Договором.
Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
Із системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
В іншому випадку не досягається мета Закону України «Про публічні закупівлі, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.
Наведене підтверджується також практичним тлумаченням норм пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». У цьому Законі в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п'ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: «Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі».
Отже, вказана норма Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку.
Зазначена норма була змінена Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель» № 114-IX від 18 вересня 2019 року (далі - Закон № 114-ІХ), яким Закону України «Про публічні закупівлі» було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.
Відтак, в новій редакції норма пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.
Як убачається з пояснювальної записки до проекту Закону № 114-ІХ, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов'язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії «ціновому демпінгу» коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.
За такої мети вбачається, що зміни, внесені законодавцем Законом № 114-ІХ у вказану норму пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати «ціновий демпінг» з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 року у справі № 922/2321/22 зроблено висновок, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі (пункт 56 постанови ВП ВС у справі № 922/2321/22).
Таким чином, твердження відповідача про те, що залежно від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів у частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10% щоразу, враховуючи попередні зміни, внесені до нього, сукупність яких може перевищувати 10% від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладення договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі, спростовуються висновками Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 року у справі №922/2321/22.
Суд зазначає, що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.
За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Отже, чинним законодавством визначено, що договір (його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України).
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) (його частини) необхідно встановити, що правочин (його частина) не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
При цьому, зміст правочину відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Тобто, виходячи з наведених приписів прокурор, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсними додаткових угод до Договору, зобов'язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.
Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тобто, в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).
Статтями 203 та 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочини не можуть суперечити цивільно-правовому законодавству, не повинні бути спрямовані на порушення інтересів і пошкодження майна держави, територіальної громади, незаконним заволодінням ним.
За наведених вище обставин, враховуючи імперативну заборону збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору, враховуючи , що додаткові угоди №№ 2, 3, 4 до Договору № 56-GAS-2021 про постачання природного газу від 17.02.2021 року суперечать наведеним вище нормам ЦК України та Закону «Про публічні закупівлі», за висновками суду такі угоди підлягають визнанню недійсними.
Суд зазначає, що згідно правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 року у справі № 905/77/21, позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише у разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.
При цьому, розглядаючи заявлену прокурором вимогу про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 16 949,90 грн. суд враховує, що статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину, згідно яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а за приписами статті 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.
Суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частинами 2, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї норми за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Аналогічні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, на які посилається скаржник.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Оскільки зазначені додаткові угоди № 2-4 є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між позивачем та відповідачем щодо ціни природного газу, поставленого за Договором, мали регулюватись останнім та Додатковою угодою № 1, згідно з яким ціна за 1 000 куб.м. природного газу становить 6 399,99 грн. з урахуванням ПДВ.
Як встановлено судом, за спірним Договором відповідачем було поставлено в період березень - квітень 2021 року 13,759 тис. куб. м природного газу за ціною 6399,99 грн.за 1000 куб.м газу, відтак вартість спожитого позивачем природного газу становить 88057,46 грн., в той час як позивачем було сплачено відповідачу 105 007,40 грн., з переплатою в розмірі 16 949,90 грн.
Відповідно до ч.3 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Частиною 1 ст.1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст. 2 зазначеного Закону місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно, зокрема, за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.
Відтак, з урахуванням змісту Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Положення про Відділ культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області, ст.22 Бюджетного кодексу України, виконавчі органи місцевих рад є головними розпорядниками бюджетних коштів, а тому виступають суб'єктами владних повноважень у спірних правовідносинах.
Аналогічний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 19.12.2023 року у справі №924/659/22.
Таким чином, зважаючи на факт визнання судом недійсними укладених між сторонами Додаткових угод № 2 від 19.03.2021 року, № 3 від 22.03.2021 року, №4 від 06.05.2021 року до Договору № 56-GAS-2021 про постачання природного газу від 17.02.2021 року, сплачені за такими правочинами кошти у розмірі 16 949,00 грн. як безпідставно збережене майно підлягають поверненню Відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області згідно статті ст. 1212 ЦК України, у зв'язку чим суд доходить висновку, що позовні вимоги прокурора про стягнення з відповідача 16 949,00 грн., як таких, що знаходяться у відповідача без належних правових підстав, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника.
Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов у доведений прокурором, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги прокурора підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати недійсними Додаткові угоди № 2 від 19.03.2021 року, № 3 від 22.03.2021 року, № 4 від 06.05.2021 року до Договору № 56-GAS-2021 про постачання природного газу від 17.02.2021 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСГАЗПРОМ» (код ЄДРПОУ 41334204) та Відділом культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Лубенського району (код ЄДРПОУ 44060121).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСГАЗПРОМ» (вул. Звіринецька, 63, м. Київ, 01014, код ЄДРПОУ 41334204) на користь Відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області (вул. Незалежності, 61, м. Хорол, Лубенський район, Полтавська область, 37800, код ЄДРПОУ 44060121) 16949,90 грн. (шістнадцять тисяч дев'ятсот сорок дев'ять грн. 90 коп.).
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСГАЗПРОМ» (вул. Звіринецька, 63, м. Київ, 01014, код ЄДРПОУ 41334204) на користь Полтавської обласної прокуратури (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7, р/р UA118201720343130001000006160 ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060) 12 112,00 грн. (дванадцять тисяч сто дванадцять грн. 00 коп.) судового збору.
5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 06 лютого 2025 року.
Суддя А.М.Селівон