27 січня 2025 року м. Харків Справа №922/278/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гребенюк Н.В., суддя Шутенко І.А.,
за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,
апелянта (в режимі відеоконференції) - Харламов Д.В., ордер серія АЕ№1339091 від 02.12.2024 року, свідоцтво №2100 від 25.01.2010 року;
боржника - не з'явився;
арбітражний керуючий - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» (вх.№2856Х/1) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 08.11.2024 року винесену за результатом розгляду заяви з грошовими вимогами та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.11.2024 року винесену за результатом попереднього засідання у справі №922/278/24,
за заявою Акціонерного товариства «ОТП Банк», м.Київ,
до Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.», код ЄДРПОУ 23001858,
про визнання банкрутом,-
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.05.2024 року відкрито провадження у справі про банкрутство №922/278/24 Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.». Призначено розпорядником майна Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.» - арбітражного керуючого Бову Дарію Володимирівну.
06.05.2024 року здійснено оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство №922/278/24 Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.».
На адресу господарського суду після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про визнання банкрутом надійшла заява ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» (вх.№14759 від 06.06.2024 року) з грошовими вимогами до боржника в розмірі 83642821,12 грн заборгованості та 6056,00 грн судовий збір за подання заяви.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.11.2024 року у справі №922/278/24 (повний текст складено та підписано 13.11.2024 року, суддя Прохоров С.А.) заяву Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» з грошовими вимогами задоволено частково.
Визнано грошові вимоги Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» до боржника - Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.» в розмірі 50150403,31 грн, які складаються з: 484587,61 грн заборгованості за договором купівлі-продажу №18/12/19/1 від 18.12.2019 року, 27979189,00 грн заборгованості за договором купівлі-продажу №23/12/19/3 від 23.12.2019 року, 1019475,95 грн заборгованості за договором поставки №82/18 від 03.12.2018 року та 20667150,75 грн заборгованості за договором комісії №5/10-К від 05.10.2020 року.
Визнано грошові вимоги Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» до боржника - Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.» в розмірі 6056,00 грн судового збору за подання заяви.
Відхилено грошові вимоги Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» до Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.» в розмірі 7380000,00 грн заборгованості за отриманий товар за договором №23/12/19/3, 20557467,66 грн нарахованих інфляційних втрат та 5482950,15 грн 3%річних.
Зобов'язано розпорядника майна внести відомості щодо визнаних вимог Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» до реєстру вимог кредиторів.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.11.2024 року винесену за результатом попереднього засідання у справі №922/278/24 (повний текст складено та підписано 22.11.2024 року, суддя Прохоров С.А.) завершено попереднє судове засідання у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.».
Ухвалено до реєстру вимог кредиторів Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.» підлягають включенню наступні визнані судом вимоги:
1 - вимоги ініціюючого кредитора Акціонерного товариства «ОТП Банк» в загальній сумі 139590519,02 грн, з яких: 30280,00 грн - судовий збір за подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.», 63900,00 грн - авансування винагороди арбітражному керуючому, 139496339,02 грн - заборгованість;
2 - вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» в розмірі 1349657321,18 грн, з яких 6056,00 грн судовий збір за подання заяви, 1332779437,29 грн заборгованості за тілом кредиту, відсотками та комісією та 16871827,89 грн пені;
3 - вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Енергопром» в розмірі 1270080,00 грн заборгованості та 6056,00 грн судового збору;
4 - вимоги Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» в розмірі 55372626,47 грн заборгованості та 6056,00 грн судовий збір;
5 - вимоги Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» в розмірі 50150403,31 грн та в розмірі 6056,00 грн судового збору за подання заяви.
6 - вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський ковальсько-механічний завод» в загальному розмірі 24210887,50 грн з урахуванням 6056,00 грн судового збору.
7 - вимоги Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» в розмірі 37946857,21 грн заборгованості та в розмірі 6056,00 грн сплаченого судового збору.
Судом відхилено наступні вимоги кредиторів:
1 - Акціонерного товариства «Сенс Банк» в розмірі 96024401,79 грн.
2 - Акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» в розмірі 4549271,92 грн.
3 - Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» в розмірі 33420417,81 грн.
4 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський ковальсько-механічний завод» в розмірі 1024551,53 грн.
5 - Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» в розмірі 4995209,25 грн.
Зобов'язано розпорядника майна за результатами попереднього засідання внести до реєстру вимог кредиторів відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, наявність права вирішального голосу в представницьких органах кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги. Належним чином складений та підписаний реєстр вимог кредиторів надати суду.
Зобов'язано розпорядника майна провести інвентаризацію активів боржника, здійснити фінансовий аналіз, а також в десятиденний строк з дня постановлення ухвали відповідно до ст. 48 Кодексу України з процедур банкрутства письмово повідомити кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів, уповноважену особу працівників боржника та уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) боржника про місце і час проведення зборів кредиторів та організувати їх проведення. Докази надати суду.
Зобов'язано розпорядника майна у 5-ти денний строк після проведення зборів кредиторів та засідання комітету кредиторів подати протоколи до справи про банкрутство. Призначено проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів та продовжено строк процедури розпорядження майном боржника до 10.12.2024 року.
03.12.2024 року від Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга на ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.11.2024 року, винесену за результатом попереднього засідання у справі №922/278/24.
06.12.2024 року від Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду надійшла уточнена апеляційна скарга, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвал норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:
- скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 08.11.2024 року у справі №922/278/24 щодо часткового відхилення грошових вимог Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод»;
- ухвалити нове судове рішення, яким визнати грошові вимоги Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» до ПрАТ «У.П.Е.К.» в повному обсязі на суму 83648877,12 грн;
- змінити ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.11.2024 року у справі №922/278/24 щодо кредитора Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» вказавши суму визнаних грошових вимог в повному обсязі на суму 83648877,12 грн.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2024 року витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи (матеріали оскарження ухвал) №922/278/24; відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
12.12.2024 року матеріали справи №922/278/24 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2024 року, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Россолова В.В., для розгляду справи сформовано новий склад суду, а саме: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гребенюк Н.В., суддя Шутенко І.А.,
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що 07.10.2024 року були подані письмові пояснення, в яких кредитор прохав надати додатковий час на подання доказів на підтвердження вимог. Дійсно, станом на 08.11.2024 року все ще не змогло в повному обсязі надати видаткові накладні на всю суму заборгованості, визначеної в заяві про грошові вимоги. При цьому представник АТ «ХАРП» зазначав, що документи будуть надані, однак на їх відшукання або вироблення дублікатів потрібен додатковий час.
Вказує, що суд першої інстанції передчасно встановив факт оплати за договором в сумі 47488235,00 грн суто зі слів боржника, а це призвело до неповного та не всебічного з'ясування обставин справи, невірного встановлення різниці між сумою на яку було поставлено товар та сумою оплат.
Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції допустився надмірного формалізму, та відхилив вимоги за 3% річних та інфляційними втратами, не давши можливість уточнити розмір вимог; передчасно відхилив вимоги кредитора за 3% річних та інфляційними втратами, тим самим не забезпечив всебічного та повного розгляду справи, та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2024 року витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи (матеріали оскарження ухвал) №922/278/24; відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
24.12.2024 року матеріали справи №922/278/24 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2024 року, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Россолова В.В., для розгляду справи сформовано новий склад суду, а саме: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гребенюк Н.В., суддя Шутенко І.А.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 року з урахуванням ухвали від 17.12.2024 року відкрито апеляційне провадження за скаргою Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» на ухвалу Господарського суду Харківської області від 08.11.2024 року винесену за результатом розгляду заяви з грошовими вимогами та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.11.2024 року винесену за результатом попереднього засідання у справі №922/278/24. Встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз'яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв'язку.
Вказані ухвали були направлені учасникам справи до електронного кабінету користувача і доставлені їм 16.12.2024 року та 18.12.2024 року.
У судовому засіданні 16.01.2025 року представник апелянта підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні.
Колегія суддів з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі та з метою повного і всебічного розгляду справи по суті, враховуючи неможливість закінчення розгляду справи в даному судовому засіданні, з огляду на приписи ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголосила перерву у розгляді справи до 27.01.2025 року.
У судовому засіданні 27.01.2025 року представник апелянта наполягав на задоволенні апеляційної скарги.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд в ухвалах від 16.12.2024 року та від 17.12.2024 року доводив до відома учасників справи, що нез'явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності представників учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника апелянта, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
До Господарського суду Харківської області надійшла заява Акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання банкрутом Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.» (код ЄДРПОУ 23001858).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.05.2024 року відкрито провадження у справі про банкрутство №922/278/24 Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.».
Призначено розпорядником майна Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.» - арбітражного керуючого Бову Дарію Володимирівну.
06.05.2024 було здійснено оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство №922/278/24 Приватного акціонерного товариства «У.П.Е.К.».
Згідно з абз. 1, 3 ч. 1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
На адресу господарського суду після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про визнання банкрутом надійшла заява ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» (вх.№14759 від 06.06.2024 року), направлена засобами поштового зв'язку 04.06.2024 року, з грошовими вимогами до боржника в розмірі 83642821,12 грн заборгованості та 6056,00 грн судовий збір за подання заяви.
Відповідно до ч.1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 року).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення.
У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 року у справі №910/4510/20).
Таким чином для запобігання необґрунтованих вимог до боржника та порушень цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов'язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред'являються підвищені вимоги.
Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому:
- перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;
- при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;
- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч. 1 ст. 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку
Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 року у справі №915/535/17, від 25.06.2019 року у справі №922/116/18, від 15.10.2019 року у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 року у справі №909/146/19, від 27.02.2020 року у справі №918/99/19).
Розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу приписів статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (див. висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 року у справі №909/146/19, від 27.02.2020 року у справі №918/99/19, від 29.03.2021 року у справі №913/479/18).
Системний аналіз цих приписів засвідчує, що законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником.
Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.
Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови: від 26.02.2019 року у справі №908/710/18, від 15.10.2019 року у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 року у справі №910/10542/18).
Заявлені Приватним акціонерним товариством «Харківський підшипниковий завод» кредиторські вимоги побудовані на договорах:
1. 18.12.2019 року між ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» (надалі - кредитор) та Приватним акціонерним товариством «У.П.Е.К.» (надалі - боржник) укладено договір №18/12/19/1.
За умовами договору №18/12/19/1 ПрАТ «ХАРП» (продавець) зобов'язався продавати, а ПрАТ «У.П.Е.К.» (покупець) приймати та оплачувати за цим договором підшипники (далі - товар), за обопільно погодженою номенклатурою (асортиментом), кількістю і цінами вказаними в специфікації, що є невід'ємною частиною договору (п. 1.1. договору).
Платежі за даним договором здійснюються шляхом перерахування грошових коштів та поточний рахунок кредитора на підставі виставленого кредитором рахунку протягом 20 календарних днів з дати поставки.
Загальна сума договору складається з сукупності підписаних специфікацій та відвантаження товару за цим договором (п. 2.2 договору).
Так, з доданих до заяви доказів (копії видаткових накладних на поставку товару, а.с. 74-80, т. 6) вбачається, що кредитором було поставлено товар боржнику на загальну суму 1284587,61 грн.
Як вказує кредитор в своїй заяві, боржником було сплачено заборгованість лише частково у сумі 800000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Таким чином, з урахуванням визнаної кредитором оплати з боку боржника за отриманий товар, залишок не сплаченої заборгованості за даним договором складає 484587,61 грн.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Приписами частини 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що боржником в установленому порядку обставини, які повідомлені кредитором не спростовані, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що грошові вимоги заявлені ПрАТ «ХАРП» в частині заборгованості за поставлений товар за договором купівлі-продажу №18/12/19/1 від 18.12.2019 в розмірі 484587,61 грн обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають визнанню і включенню до реєстру грошових вимог кредиторів.
У зв'язку з тим, що боржник не сплатив своєчасно вартість отриманого за договором купівлі-продажу №18/12/19/1, кредитором нараховано на суму заборгованості за договором 3% річних у розмірі 13523,19 грн та інфляційні збитки у розмірі 12140,77 грн.
Суд першої інстанції відмовляючи у визнанні кредиторських вимог, а саме 3% річних - 13523,19 грн, інфляційні збитки - 12140,77 грн вказав, що кредитором до його заяви не було подано повного розрахунку цих вимог із зазначенням періодів прострочення та розміру заборгованості за кожен період, а розрахунок наведений в заяві не є обґрунтованим, оскільки нарахування здійснені кредитором на всю заявлену суму грошовим вимог з основної заборгованості за договором з 01.06.2023 року по 05.05.2024 року, тоді як згідно п. 4.1. договору оплата товару здійснюється на протязі 20 календарних днів з дня поставки товару та підписання сторонами акту приймання-передачі (товарної накладної), а з поданих накладних вбачається, що такі поставки відбувалися 26.05.2023 року, та відповідно по цим накладним строк оплати настав у боржника лише у 15.06.2023 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що кредитор мав, належним чином користуючись своїми процесуальними правами, звертаючись до суду із заявою про визнання кредиторських вимог підготувати усі необхідні докази в обґрунтування своїх вимог і додати їх до заяви з кредиторськими вимогами, або повідомити у заяві про причини неможливості подання доказів у встановлений законом строк.
При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 вказаного Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Суд вирішуючи обґрунтованість заявлених вимог в частині нарахованих річних чи інфляційних має перевірити правомірність та правильність їх нарахування кредитором, а не здійснити самостійно такий розрахунок.
Наразі матеріали заяви ПрАТ «ХАРП» не містять обґрунтованого розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за договором №18/12/19/1 від 18.12.2019 року, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відхилення грошових вимог ПрАТ «ХАРП» в розмірі 3% річних - 13523,19 грн та інфляційних збитків - 12140,77 грн, нарахованих на заборгованість за товар отриманий за договором купівлі-продажу №18/12/19/1 від 18.12.2019 року.
У апеляційній скарзі апелянт зазначає, що встановлення судом необґрунтованості розрахунку в частині визначення періоду платежу не є підставою для повної відмови у визнанні нарахувань 3% річних та інфляційних втрат. Так, з метою повного та всебічного з'ясування обставин справи суд першої інстанції мав би надати кредитору можливість надати уточнюючий розрахунок за договором, або задовольнити вимоги за 3% річних та інфляційними втратами частково - відповідно до того періоду прострочення, який суд вважає вірним.
Колегія суддів відзначає, що з метою розгляду кредиторських вимог ПрАТ «ХАРП» було проведено шість судових засідань. Розгляд заяви тривав з червня 2024 року по листопад 2024 року. У судових засіданнях поставало питання щодо розрахунку та його обґрунтованості, однак за п'ять місяців заявник не надав іншого (уточнюючого) розрахунку чи письмових пояснень щодо наданого до заяви розрахунку.
Відповідні дії свідчать, що заявник фактично переклав відповідальність по формуванню належності заяви, зокрема з розрахунку із кредиторськими вимогами на суд, що суперечить принципу змагальності сторін, визначеного ст. 13 Господарського процесуального кодексу України.
Законодавцем у справах про банкрутство визначено, що обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. Тобто обов'язок доказування та обґрунтування лежить саме на заявнику, а не на суді.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано відмовив у визнанні кредиторських вимог ПрАТ «ХАРП» в розмірі 3% річних - 13523,19 грн та інфляційних збитків - 12140,77 грн, оскільки їх розмір не доведено, у зв'язку з чим ухвала Господарського суду Харківської області від 08.11.2024 року у відповідній частині підлягає залишенню без змін.
2. 23.12.2019 року між ПрАТ «Харківський підшипниковий завод» та Приватним акціонерним товариством «У.П.Е.К.» укладено договір №23/12/19/3.
За умовами договору ПрАТ «ХАРП» (продавець) зобов'язався продавати, а ПрАТ «У.П.Е.К.» (покупець) приймати та оплачувати підшипники (далі - товар), за обопільно погодженою номенклатурою (асортиментом), кількістю і цінами вказаними в специфікації, що є невід'ємною частиною договору (п. 1.1. договору).
Платежі за даним договором здійснюються шляхом перерахування грошових коштів та поточний рахунок кредитора на підставі виставленого кредитором рахунку протягом 20 календарних днів з дати поставки (п. 4.1 договору).
Загальна сума договору складається з сукупності підписаних специфікацій та відвантаження товару за цим договором (п. 2.2 договору).
Так, з доданих до заяви доказів (копій видаткових накладних на поставку товару, а.с. 13-62, т. 6) вбачається, що кредитором поставлено товар боржнику на загальну суму 75467424,00 грн, а не 82847424,00 грн, як вказує кредитор в своїй заяві.
Доказів поставки товару на всю цю суму про яку йдеться в заяві не було подано як з заявою так і під час її розгляду.
У апеляційній скарзі апелянт вказує, що він у суді першої інстанції просив надати додатковий час на подання доказів на підтвердження вимог, і станом на 08.11.2024 року все ще не змогло в повному обсязі надати видаткові накладні на всю суму заборгованості, визначеної в заяві про грошові вимоги, оскільки це значний обсяг і необхідний час на відшукання або вироблення дублікатів.
Колегія суддів відзначає, що п'ять місяців є доволі значним проміжком часу за який можливо було вчинити дії на подання всіх документів і доказів в обґрунтування заяви з кредиторськими вимогами.
Кредитор мав, належним чином користуючись своїми процесуальними правами, звертаючись до суду із заявою про визнання кредиторських вимог підготувати усі необхідні докази в обґрунтування своїх вимог і додати їх до заяви з кредиторськими вимогами.
При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 вказаного Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Як вказує кредитор в своїй заяві, боржником було сплачено заборгованість за отриманий згідно договору №23/12/19/3 лише частково у сумі 47488 235,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Таким чином, з урахуванням підтвердженої матеріалами справи поставки товару на суму 75467424,00 грн та визнаної кредитором оплати з боку боржника за отриманий товар в розмірі 47488235,00 грн, залишок не сплаченої заборгованості за договором №23/12/19/3 складає 27979189,00 грн.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Приписами частини 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що боржником в установленому порядку обставини, які повідомлені кредитором не спростовані, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що грошові вимоги заявлені ПрАТ «ХАРП» в частині 27979189,00 грн заборгованості за отриманий товар за договором №23/12/19/3 обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають визнанню і включенню до реєстру грошових вимог кредиторів.
Решта заявлених вимог ПрАТ «ХАРП» в частині 7380000,00 грн заборгованості за отриманий товар за договором №23/12/19/3 обгрунтовано не визнана та відхилена судом, оскільки кредитором не було подано належних доказів, що її підтверджують.
У зв'язку з тим, що боржник не сплатив своєчасно вартість отриманого за договором купівлі-продажу №23/12/19/3, кредитором нараховано на суму заборгованості за договором 3% річних - 5433658,41 грн та інфляційні збитки - 20510138,32 грн.
Суд першої інстанції відмовляючи у визнанні кредиторських вимог, а саме 3% річних - 5433658,41 грн та інфляційних збитків - 20510138,32 грн вказав, що кредитором до його заяви не було подано повного розрахунку цих вимог із зазначенням періодів прострочення та розміру заборгованості за кожен період, а розрахунок наведений в заяві не є обґрунтованим, оскільки нарахування здійснені кредитором на всю заявлену суму грошовим вимог з основної заборгованості за договором з 23.03.2019 року по 05.05.2024 року, тоді як сам договір укладено сторонами лише в грудні 2019 згідно п. 4.1. договору оплата товару здійснюється на протязі 20 календарних днів з дня поставки товару та підписання сторонами акту приймання-передачі (товарної накладної), а з поданих накладних вбачається, що такі поставки відбувалися і в 2023 і в 2024 роках.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що кредитор мав, належним чином користуючись своїми процесуальними правами, звертаючись до суду із заявою про визнання кредиторських вимог підготувати усі необхідні докази в обґрунтування своїх вимог і додати їх до заяви з кредиторськими вимогами, або повідомити у заяві про причини неможливості подання доказів у встановлений законом строк.
При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 вказаного Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Суд вирішуючи обґрунтованість заявлених вимог в частині нарахованих річних чи інфляційних має перевірити правомірність та правильність їх нарахування кредитором, а не здійснити самостійно такий розрахунок.
Наразі матеріали заяви ПрАТ «ХАРП» не містять обґрунтованого розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за договором №23/12/19/3 від 23.12.2019 року, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відхилення грошових вимог ПрАТ «ХАРП» в розмірі 3% річних - 5433658,41 грн та інфляційних збитків - 20510138,32 грн, нарахованих на заборгованість за товар отриманий за договором купівлі-продажу №23/12/19/3 від 23.12.2019 року.
Як вже зазначалось, з метою розгляду кредиторських вимог ПрАТ «ХАРП» було проведено шість судових засідань. Розгляд заяви тривав з червня 2024 року по листопад 2024 року. У судових засіданнях поставало питання щодо розрахунку та його обґрунтованості, однак за п'ять місяців заявник не надав іншого (уточнюючого) розрахунку чи письмових пояснень щодо наданого до заяви розрахунку.
Відповідні дії свідчать, що заявник фактично переклав відповідальність по формуванню належності заяви, зокрема з розрахунку із кредиторськими вимогами на суд, що суперечить принципу змагальності сторін, визначеного ст. 13 Господарського процесуального кодексу України.
Законодавцем у справах про банкрутство визначено, що обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. Тобто обов'язок доказування та обґрунтування лежить саме на заявнику, а не на суді.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано відмовив у визнанні кредиторських вимог ПрАТ «ХАРП» в розмірі 3% річних - 5433658,41 грн та інфляційних збитків - 20510138,32 грн, оскільки їх розмір не доведено, у зв'язку з чим ухвала Господарського суду Харківської області від 08.11.2024 року у відповідній частині підлягає залишенню без змін.
3. 03.12.2018 року між ПрАТ «ХАРП» та ПрАТ «У.П.Е.К.» укладено договір поставки №82/18.
Згідно вказаного договору кредитор зобов'язався передати у власність боржника підшипники, а боржник зобов'язався прийняти товар та оплати його відповідно до умов цього договору (п. 1.1. договору).
Пунктом 2.1 договору визначено, що ціна товару є договірною, вказується в національній валюті України в специфікації на кожну партію товару, включаючи ПДВ -20%, вартість тари і визначається на БСА згідно міжнародними правилами тлумачення торгових терміні «Інкортемс» в редакції 2010 року. Загальна ціна даного договору становить 10000000,00 грн в тому числі ПДВ 1666666,67 грн.
Розрахунки за договором здійснюються покупцем у національній валюті України, в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок кредитора протягом 10 календарних днів з дати поставки товару, якщо інше не передбачено специфікаціями.
Так, кредитором поставлено товар на загальну суму 1945475,95 грн, що підтверджується видатковими накладними, наданими до заяви (а.с. 86-121 т. 6).
Проте, як вказує сам кредитор - боржник не оплатив в повному обсязі вартість поставленого товару у зв'язку з чим у останнього наявна заборгованість за договором у розмірі 1019475,95 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Таким чином, з урахуванням визнаної кредитором оплати з боку боржника за отриманий товар, залишок не сплаченої заборгованості за даним договором складає 1019475,95 грн.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Приписами частини 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що боржником в установленому порядку обставини, які повідомлені кредитором не спростовані, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що грошові вимоги заявлені ПрАТ «ХАРП» в частині заборгованості за поставлений товар за договором купівлі-продажу №82/18 від 03.12.2018 року в розмірі 1019475,95 грн обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають визнанню судом і включенню до реєстру грошових вимог кредиторів.
У зв'язку з тим, що боржник не сплатив своєчасно вартість отриманого за договором купівлі-продажу №82/18, кредитором нараховано на суму заборгованості за договором 3% річних у розмірі 35763,55 грн та інфляційні збитки у розмірі 35188,57 грн.
Суд першої інстанції відмовляючи у визнанні кредиторських вимог, а саме 3% річних - 35763,55 грн та інфляційних збитків - 35188,57 грн вказав, що кредитором до його заяви не було подано повного розрахунку цих вимог із зазначенням періодів прострочення та розміру заборгованості за кожен період, а розрахунок наведений в заяві не є обґрунтованим, оскільки нарахування здійснені кредитором на всю заявлену суму грошовим вимог з основної заборгованості за договором з 03.04.2023 року по 05.05.2024 року, тоді як згідно п. 2.3. договору оплата товару здійснюється на протязі 10 календарних днів з дня поставки товару, а з поданих накладних вбачається, що такі поставки відбувалися в квітні, травні, червні липні, серпні 2024 року, та відповідно по цим накладним строк оплати станом ще не наставав.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що кредитор мав, належним чином користуючись своїми процесуальними правами, звертаючись до суду із заявою про визнання кредиторських вимог підготувати усі необхідні докази в обґрунтування своїх вимог і додати їх до заяви з кредиторськими вимогами, або повідомити у заяві про причини неможливості подання доказів у встановлений законом строк.
При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 вказаного Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Суд вирішуючи обґрунтованість заявлених вимог в частині нарахованих річних чи інфляційних має перевірити правомірність та правильність їх нарахування кредитором, а не здійснити самостійно такий розрахунок.
Наразі матеріали заяви ПрАТ «ХАРП» не містять обґрунтованого розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за договором №82/18 від 03.12.2018 року, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відхилення грошових вимог ПрАТ «ХАРП» в розмірі 3% річних - 35763,55 грн та інфляційних збитків - 35188,57 грн, нарахованих на заборгованість за товар отриманий за договором.
Як вже зазначалось, з метою розгляду кредиторських вимог ПрАТ «ХАРП» було проведено шість судових засідань. Розгляд заяви тривав з червня 2024 року по листопад 2024 року. У судових засіданнях поставало питання щодо розрахунку та його обґрунтованості, однак за п'ять місяців заявник не надав іншого (уточнюючого) розрахунку чи письмових пояснень щодо наданого до заяви розрахунку.
Відповідні дії свідчать, що заявник фактично переклав відповідальність по формуванню належності заяви, зокрема з розрахунку із кредиторськими вимогами на суд, що суперечить принципу змагальності сторін, визначеного ст. 13 Господарського процесуального кодексу України.
Законодавцем у справах про банкрутство визначено, що обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. Тобто обов'язок доказування та обґрунтування лежить саме на заявнику, а не на суді.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано відмовив у визнанні кредиторських вимог ПрАТ «ХАРП» в розмірі 3% річних - 35763,55 грн та інфляційних збитків - 35188,57 грн, оскільки їх розмір не доведено, у зв'язку з чим ухвала Господарського суду Харківської області від 08.11.2024 року у відповідній частині підлягає залишенню без змін.
4. 05.10.2020 року між ПАТ «Харківський підшипниковий завод» (комітент) та ПАТ «У.П.Е.К.» (комісіонер) укладено договір комісії №5/10-К.
У відповідності до п. 1.1. договору комісіонер зобов'язується здійснити в інтересах і за рахунок комітента від свого імені продаж продукції на експорт, зазначеної в додатках до договору, які є невід'ємною частиною цього договору, переданої йому на комісію, при цьому в вантажній митній декларації на експорт продукції в графі 44 повідомляються відомості про договір комісії.
Комітент надає комісіонеру необхідну для здійснення зазначеної в п.1.1. правочину продукцію, документацію, інформацію тощо, на умовах поставки самовивіз франко-склад комітента - продавця продукції м. Харків, пр. Індустріальний 3, відповідно до цього договору. Кількість і вартість переданої на комісію продукції обумовлюється в додатках, які є невід'ємною частиною цього договору ( п.1.2. договору).
Комісіонер зобов'язується укласти від свого імені договір (договори) страхування продукції, переданої йому на комісію. Комітент зобов'язується компенсувати комісіонерові всі витрати комісіонера, пов'язані з вищевказаним страхуванням.
Продукція, що надійшла до комісіонера від комітента, є власністю останнього. У разі, якщо комісіонер протягом 360 календарних днів з дня передачі йому продукції на комісію, не здійснить продаж цієї продукції, він зобов'язується її повернути комітенту на першу вимогу комітента.
Згідно з пунктом 2.1.7. договору комісіонер зобов'язаний надати комітенту копію ВМД з відміткою митного органу про перетин вантажем митної території України.
Пунктом 4.4. договору визначено, що комісіонер перераховує комітенту всю суму виручки, отриману від покупця конвертовану в національну валюту України, а за письмовим зверненням комітента не конвертуючи в національну валюту України, протягом 15 днів з моменту надходження її на розрахунковий рахунок комісіонера.
Так, ПАТ «У.П.Е.К.» надано вантажно-митні декларації, згідно з якими останнім було реалізовано продукцію на експорт на загальну суму 20667150,75 грн, проте в порушення умов договору не перераховано кошти кредитору в 15-денний строк з дня надходження.
У відповідності до ст. 1101 Цивільного кодексу визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Відповідно п.1 статті 612 Цивільного Кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З врахування зазначеного ПАТ «У.П.Е.К.» має заборгованість за договором комісії №5/10-К від 05.10.2020 року у розмірі 20667150,75 грн, які останній зобов'язаний був перерахувати їх на користь ПрАТ «ХАРП» в строки встановлені договором.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що боржник в установленому порядку обставини, які повідомлені кредитором не спростував, суд першої інстанції з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, перевіривши здійснені кредитором розрахунки, дійшов правомірного висновку, що грошові вимоги в частині 20667150,75 грн заборгованості за договором комісії обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають визнанню і включенню до реєстру грошових вимог до боржника.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом по даній справі всупереч приписів ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження своєї позиції по справі.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржувані ухвали прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржувані ухвала Господарського суду Харківської області від 08.11.2024 року винесена за результатом розгляду кредиторських вимог та ухвала Господарського суду Харківської області від 22.11.2024 року винесена за результатом попереднього засідання у справі №922/278/24 у відповідній частині мають бути залишені без змін.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 126, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 08.11.2024 року винесену за результатом розгляду кредиторських вимог у справі №922/278/24 залишити без змін.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 22.11.2024 року винесену за результатом попереднього засідання у справі №922/278/24 у відповідній частині залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 06.02.2025 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя І.А. Шутенко