07 лютого 2025 року м. Чернігів Справа № 620/16114/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 (далі - позивач) 09.12.2024 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУПФУ в Чернігівській області, відповідач), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову в призначенні йому пенсії від 08.11.2024 №203850002482;
- зобов'язати відповідача зарахувати до його страхового стажу періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 : з 12.04.1979 по 12.04.1981; з 02.01.1989 по 20.12.1990; з 11.05.1992 по 01.01.1996; з 01.06.1998 по 01.01.2000 та призначити пенсію за віком за ч. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати звернення за призначенням пенсії - з 01.11.2024.
Позов мотивовано тим, що належним чином оформленими документами підтверджується його право на призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою судді від 11.12.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, установлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі на подання відзиву на позов.
Відповідач подав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, у їх задоволенні просив відмовити та зазначив, що позивачеві спірним рішенням відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. ГУПФУ в Чернігівській області зауважило, що починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього СРСР, а в подальшому - незалежних держав, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюватиметься відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів. Разом з тим, українська сторона вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, зазначений міжнародний договір припинив свою дію для України 19.06.2023.
Розглянувши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_2 є громадянином Республіки Таджикистан та перебуває на території України відповідно до посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 , строком дії до 23.01.2033 (а.с. 8).
01.11.2024, по досягненню повних 63 років, позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на загальних підставах. До заяви позивач надав відповідний пакет документів.
Вказану заяву розглянуло ГУПФУ в Чернігівській області та 08.11.2024 прийняло рішення №203850002482 про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю у нього необхідного страхового стажу. Зокрема, до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди: роботи з 15.01.1982 по 20.12.1990 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 17.05.1979, оскільки дата звільнення та дата наказу про звільнення дописані, довідка від 26.07.2023 №465 не засвідчена апостилем компетентного органу держави, в якій документ був складений. Частково зараховано період з 15.01.1982 по 01.01.1989; період військової служби з 12.04.1979 по 12.04.1981 відповідно до довідки від 05.07.2023 №4/98, оскільки довідка не засвідчена апостилем компетентного органу держави, в якій документ був складений; період роботи з 11.05.1992 по 01.01.1996 відповідно до довідки від 26.07.2023 №465 та з 01.06.1998 по 01.01.2000 відповідно до довідки від 26.07.2023 №24 в Республіці Таджикистан, у зв'язку з припиненням з 19.06.2023 для України дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992. Одночасно повідомлено, що зарахований страховий стаж становить 11 років 01 місяць 18 днів (а.с. 19-20).
Вважаючи вказане рішення протиправним, ОСОБА_2 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV установлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Також статтею 1 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Відповідно до статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до приписів статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Відповідно до матеріалів справи станом на дату звернення до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії зарахований ГУПФУ в Чернігівській області страховий стаж позивача становить 11 років 01 місяць 18 днів з мінімально необхідних 20 років.
Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а.с. 11-13) позивач був зайнятий трудовою діяльністю:
з 03.04.1979 по 26.11.1979; з 15.01.1982 по 20.12.1990. Вказаний період роботи також підтверджений архівною довідкою від 26.07.2023 №465 (а.с. 17);
з 11.05.1992 по 01.01.1996;
з 01.06.1998 по 01.01.2000. Вказаний період роботи також підтверджений довідкою від 26.07.2023 №24 (а.с. 16 зворот).
Крім того, в період з 12.04.1979 по 12.04.1981 позивач проходив службу в радянській армії, що підтверджує військовий квиток та довідка від 05.07.2023 №4/98 (а.с. 10-11, 14-15).
Як зазначає відповідач, до страхового стажу позивача ним частково зарахований період роботи позивача, який загалом склав 11 років 01 місяць 18 днів, в тому числі з 15.01.1982 по 01.01.1989.
Одночасно не враховано період з 15.01.1982 по 20.12.1990, з 12.04.1979 по 12.04.1981, з 11.05.1992 по 01.01.1996, з 01.06.1998 по 01.01.2000, оскільки вищевказані довідки від 26.07.2023 №465, від 05.07.2023 №4/98, від 26.07.2023 №24 не засвідчені апостилем компетентного органу держави, в якій документ був складений; з 19.06.2023 України припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення.
Аналізуючи наведені доводи відповідача, суд звертає увагу на таке.
У розумінні положень статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до положень статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується, зокрема, на міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення). Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним з міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та Республіка Таджикистан (далі - Угода).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав-учасників Угоди та членів їх сімей здійснюються відповідно до законодавства держави, на території якого вони проживають.
Всі видатки, пов'язані з здійсненням пенсійного забезпечення за вказаною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми договорами (стаття 3 вказаної Угоди).
Згідно з статтею 6 зазначеної Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсії на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якого з держав-учасниць, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди. Нарахування пенсій відбувається з заробітку (доходу) за період роботи, який зараховується в трудовий стаж.
Відповідно до статті 8 Угоди органи, які здійснюють пенсійне забезпечення в державах-учасницях Угоди, співпрацюють один з одним в порядку, визначеному договором між їх центральними органами.
Основні напрями співробітництва Сторін у галузі трудової діяльності та соціального захисту осіб (далі працівники) і членів їхніх сімей, які постійно проживають на території однієї з держав Сторін і провадять свою трудову діяльність на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності (далі роботодавці або наймачі) на території іншої держави Сторін відповідно до законодавства Сторони працевлаштування врегульовано Угодою про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994 (далі - Угода про співробітництво).
Відповідно до статті 9 Угоди про співробітництво питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (і) двосторонніми угодами.
Згідно з положеннями статті 4 зазначеної Угоди про співробітництво кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.
Відповідно до статті 7 зазначеної Угоди оподаткування трудових доходів працівників Сторони працевлаштування здійснюється в порядку та розмірах, встановлених законодавством Сторони працевлаштування. Сторони не допускають подвійного оподаткування зароблених працівниками коштів.
Таким чином, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність та відповідно до наданих державами-учасницями міжнародних угод документів на підтвердження наявності відповідного стажу.
Аналогічні висновки щодо застосування вказаних норм права викладені у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року по справі №676/6166/16-а та від 14 листопада 2019 року по справі №676/6166/16-а.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком орган Пенсійного фонду повинен був зараховати трудовий стаж набутий ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території Республіки Таджикистан.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова №1328) Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно з Угодою.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 має застосовуватись при зарахуванні спірного стажу роботи/служби позивача, оскільки була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Крім того, згідно приписів пункту 2 статті 13 вказаної Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у даному випадку і при обставинах, що склались у зв'язку з повномаштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, відповідачем не може бути відмовлено у зарахуванні періодів роботи/служби позивача на території Республіки Таджикистан.
Щодо посилань відповідача на необхідність проставлення апостилю на поданих позивачем довідках, суд зазначає таке.
До 24.02.2022 документи, видані державними органами Республіки Таджикистан, приймалися в Україні без проставлення апостилю, оскільки вимогу про апостилювання знімала Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, що була вчинена від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікована Законом України від 10 липня 1994 року №240/94-ВР, з подальшими протоколами до неї.
Законом України від 01 грудня 2022 року №2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» дію вказаної конвенції зупинено у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь; Україна вийшла з Конвенції. Відповідно до розділу II Закон №2783-IX набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 23 грудня 2022 року.
04 лютого 2023 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостилю тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Таким чином, під час дії воєнного стану, виготовлені на території Республіки Таджикистан, установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою документи, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Враховуючи те, що довідки позивача за періоди роботи/служби на території Республіки Таджикистан на момент їх подання до відповідача до 24 лютого 2022 року приймалися на території України без спеціального посвідчення, то посилання ГУПФУ в Чернігівській області на необхідність проставлення на них апостилю є безпідставними.
Суд акцентує увагу на тому, що ризик неможливості здійснення пенсійним фондом перевірки наданих позивачем довідок з незалежних від пенсіонера причин не може бути покладений на нього як на особу, що звернулась за призначенням пенсії. Так само позивач не може нести негативні наслідки через неможливість відповідних органів провести такі перевірки.
Крім того, суд наголошує, що в силу вимог статті 62 Закону №1788-ХІІ та частини першої статті 48 Кодексу законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У відповідності до пункту 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних положень законодавства дає підстави для висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Однак, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію, для підтвердження трудового стажу приймаються відповідні уточнюючі довідки.
Вищенаведені обставини, за умови документального підтвердження і доведеності, в тому числі в судовому порядку, наявності у особи права на пенсійне забезпечення і дотримання ним процедури звернення за пенсією, передбаченої, зокрема, статтею 26 Закону №1058-IV, не може зумовлювати позбавлення особи такого права, яке набуто нею згідно з законодавством та гарантоване Конституцією і законами України.
Належним чином форменими записами у трудовій книжці позивача підтверджені спірні періоди роботи, відображені у наданих ним довідках.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що спірні періоди роботи/служби позивача мають бути зараховані до його страхового стажу.
За таких обставин та відсутності доказів, що спростовують позицію позивача у спірних правовідносинах, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині скасування рішення та зобов'язання зарахувати спірні періоди роботи/служби задовольнити.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У пункті 54 Рішення у справі «Пічкур проти України» ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що в даному випадку є порушення конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення.
Таким чином, враховуючи зарахований ГУПФУ в Чернігівській області страховий стаж позивача 11 років 01 місяць 18 дні та стаж, підтверджений матеріалами справи, суд зазначає, що загальний стаж ОСОБА_1 становить більше 20 років, що є достатнім для призначення позивачу пенсії за віком відповідно до положень статті 26 Закону №1058-IV.
Щодо моменту, з якого необхідно призначити пенсію, суд зазначає таке.
Згідно з вимогами частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку (пункт 1).
Пенсійного віку позивач досягнув 11.08.2023, а за призначенням пенсії звернувся 01.11.2024, тобто після спливу трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку.
За наведених обставин, суд вважає, що пенсія позивачу повинна бути призначена з 01.11.2024 (з дня звернення).
Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У зазначеному випадку, задоволення позовних вимог щодо зобов'язання призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішено.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 08.11.2024 №203850002482 про відмову ОСОБА_3 в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення про призначення йому з 01.11.2024 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу періоди з 12.04.1979 по 12.04.1981, з 02.01.1989 по 20.12.1990, з 11.05.1992 по 01.01.1996, з 01.06.1998 по 01.01.2000.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 07 лютого 2025 року.
Позивач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005).
Суддя С.В. Бородавкіна