07 лютого 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5188/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо зарахування страхового стажу та скасувати рішення від 18 вересня 2024 року в частині відмови в зарахуванні страхового стажу за період роботи в сільськогосподарському фермерському господарстві «Гаврилиця Р.Д.» з 30 березня 1993 року по 08 квітня 1998 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 30 березня 1993 року по 08 квітня 1998 року в сільськогосподарському фермерському господарстві «Гаврилиця Р.Д.».
Позов обґрунтовано тим, що при обчисленні страхового стажу позивача, який було враховано під час призначення розміру пенсії за віком, пенсійний орган протиправно не зарахував до такого стажу період роботи позивача з 30 березня 1993 року по 08 квітня 1998 року у фермерському господарстві «Гаврилиця Р.Д.». Так, у трудовій книжці позивача містяться записи про вказаний період роботи, проте відповідач не зарахував його до страхового стажу ОСОБА_1 з підстав відсутності інформації про сплату страхових внесків за спірний період. З указаним позивач не погоджується, оскільки вважає, що належним і достатнім доказом на підтвердження роботи у спірний період є трудова книжка, а тому відсутня необхідність підтверджувати такий стаж роботи іншими документами. Таким чином, враховуючи, що спірний період роботи підтверджуються записами трудової книжки, то такий стаж підлягає зарахуванню без обов'язкового з'ясування відомостей про сплату страхових внесків.
Ухвалою суду від 19 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву; витребувано докази у відповідача.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, не погоджуючись із позовом, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано, що час роботи у селянському (фермерському) господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), зараховується до загального і безперервного стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків на соціальне страхування. Так, згідно з наданими позивачем документами та даних персоніфікованого обліку загальна тривалість його страхового стажу, який було враховано при обчисленні розміру пенсії, складає 30 років 3 місяці 14 днів. При цьому до страхового стажу позивача не було зараховано період його роботи у сільськогосподарському фермерському господарстві «Гаврилиця Р.Д.» з 30 березня 1993 року по 08 квітня 1998 року згідно даних трудової книжки, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків за вказаний період. Вказано, що після надходження даних про сплату внесків за ІІІ квартал поточного року розрахунок пенсії позивача буде переглянуто з дати її призначення. Зазначивши про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог, відповідач просив суд відмовити у їх задоволенні.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 18 вересня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 30 вересня 2024 року №241670077375 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку як батьку, який здійснював виховання п'ятьох і більше дітей відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 25 вересня 2024 року.
При цьому, як вбачається з розрахунку страхового стажу, при призначенні позивачу пенсії за віком Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області обчислено страховий стаж тривалістю 29 років 6 місяців 20 днів.
Так, до страхового стажу ОСОБА_1 зараховано такі періоди роботи: з 01 вересня 1986 року по 11 жовтня 1987 року, з 12 жовтня 1987 року по 11 листопада 1989 року, з 15 лютого 1990 року по 31 грудня 1990 року, з 01 січня 1991 року по 15 травня 1991 року, з 01 січня 1999 року по 15 липня 2000 року, з 01 серпня 2000 року по 25 листопада 2001 року, з 01 березня 2002 року по 03 березня 2002 року, з 18 березня 2002 року по 12 грудня 2002 року, з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2003 року, з 01 січня 2004 року по 30 жовтня 2005 року, з 01 листопада 2005 року по 31 грудня 2017 року, з 05 січня 2018 року по 08 січня 2021 року, з 11 січня 2021 року по 24 лютого 2021 року, з 25 лютого 2021 року по 29 червня 2021 року, з 01 липня 2021 року по 14 липня 2021 року, з 15 липня 2021 року по 30 червня 2024 року.
З матеріалів справи також вбачається, що у жовтні 2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області проводився перерахунок пенсії позивача у зв'язку з уточненням даних електронної пенсійної справи на підставі поданої ОСОБА_1 заяви та призначено до виплати пенсію з урахуванням страхового стажу тривалістю 30 років 3 місяці 14 днів. Так, до страхового стажу, крім зазначених вище періодів роботи, зараховано трудову діяльність позивача за період з 08 квітня 1998 року по 31 грудня 1998 року.
Дослідженням змісту трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 15 січня 1990 року, належної позивачу ОСОБА_1 , судом установлено, що у період з 30 березня 1993 року по 08 квітня 1998 року позивач працював різноробочим у фермерському господарстві ОСОБА_2 .
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач у жовтні 2024 року звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області стосовно обчислення його страхового стажу.
Листом від 17 жовтня 2024 року №4484-4257/Г-17/8-2400/24 відповідач повідомив позивача про те, що час роботи в селянському (фермерському) господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою) зараховується до загального і безперервного стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків на соціальне страхування. За результатами додаткової перевірки матеріалів електронної пенсійної справи встановлено, що до загального тривалості страхового стажу не зараховано період роботи у сільськогосподарському фермерському господарстві «Гаврилиця Р.Д.» з 30 березня 1993 року по 08 квітня 1998 року згідно даних трудової книжки НОМЕР_1 від 15 січня 1990 року, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків за зазначений період. Вказано, що при наданні додаткових документів тривалість стажу може бути переглянута. Водночас, згідно наданих ОСОБА_1 документів та даних персоніфікованого обліку загальна тривалість його страхового стажу, що враховується при обчисленні розміру пенсії, складає 30 років 3 місяці 14 днів (врахованого по 30 червня 2024 року за відсутності даних про сплату страхових внесків за липень та серпень 2024 року). Після надходження даних про сплату внесків за ІІІ квартал поточного року розрахунок пенсії буде переглянути з дати призначення.
За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з пунктами 7-9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Як вбачається зі встановлених у справі обставин, даний спір виник у зв'язку з тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області не зарахувало до страхового стажу позивача період його роботи у сільськогосподарському фермерському господарстві «Гаврилиця Р.Д.» з 30 березня 1993 року по 08 квітня 1998 року.
Тобто, фактично, предметом спору у даній справі є дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, які полягають у не зарахуванні вказаного вище періоду роботи до страхового стажу.
У зв'язку з цим суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулювання порядку формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV в редакції, чинній на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії).
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Поряд з цим положеннями статті 115 Закону №1058-IV передбачається право окремих категорій громадян на призначення їм пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Так, згідно з абзацом 2 пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV за вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п'ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років.
Під час роботи позивача у спірний період з 30 березня 1993 року по 08 квітня 1998 року у фермерському господарстві «Гаврилиця Р.Д.» економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні визначав Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року №2009-XII (далі - Закон №2009-XII в редакції, чинній на час роботи позивача у спірний період).
За змістом частин першої-третьої статті 28 Закону №2009-XII члени селянського (фермерського) господарства, починаючи з 16-річного віку, і особи, які працюють в ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), підлягають державному соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню нарівні з працівниками сільського господарства. Селянське (фермерське) господарство реєструється як платник внесків на державне соціальне страхування в органах Пенсійного фонду України і Фонду соціального страхування України за своїм місцем розташування, у встановленому порядку сплачує внески на державне соціальне страхування на всі види заробітків за членів селянського (фермерського) господарства та осіб, які працюють в ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Час роботи в селянському (фермерському) господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), зараховується до загального і безперервного стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків на соціальне страхування.
29 липня 2003 року Закон №2009-XII втратив чинність у зв'язку із прийняттям Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року №973-IV (далі - Закон №973-IV).
Відповідно до частини третьої статті 34 Закону №973-IV час роботи у фермерському господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до страхового стажу за даними, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, у тому числі за даними про трудову діяльність працівників, внесеними відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а за періоди, за які не внесені дані до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків
Згідно статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Частинами другою-четвертою статті 48 Кодексу законів про працю України встановлено, що на вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов'язковому порядку не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу. Роботодавець на вимогу працівника зобов'язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
У пункті 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за №110 (далі - Інструкція №58 в редакції, чинній на час роботи позивача у спірний період), вказано, зокрема, що заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.15 Інструкції №58 якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: «Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то», а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Абзацом 1 пункту 4.1 Інструкції №58 встановлено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Крім цього, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4 Постанови).
Отже, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і лише у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей, особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи.
Разом з цим, досліджуючи зміст трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , судом встановлено, що наявними у ній записами (записи №3, 4) підтверджується стаж роботи позивача з 30 березня 1993 року по 08 квітня 1998 року на посаді різноробочого у фермерському господарстві «Гаврилиця Р.Д.».
При цьому відповідачем у ході судового розгляду справи не подано до суду доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача про його роботу у період з 30 березня 1993 року по 08 квітня 1998 року.
Вказане, на переконання суду, свідчить про те, що при призначенні/перерахунку пенсії позивач не був зобов'язаний надавати інші документи, які підтверджують його стаж роботи у спірний період.
Стосовно відсутності даних у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) про сплату за позивача страхових внесків за період його роботи з 30 березня 1993 року по 08 квітня 1998 року роботодавцем - фермерським господарством «Гаврилиця Р.Д.» суд зазначає таке.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону №1058-IV, відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Згідно зі статтею 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати.
Отже, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Призначення/перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає (підлягала) загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює особа, страхувальником сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом зазначених вище норм обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Вказані внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника таких внесків.
Суд зауважує, що в межах даних спірних відносин не підлягає дослідженню питання, чи нараховувались позивачу страхові внески і чи були вони сплачені. Сплата страхувальником страхових внесків є кінцевим етапом, якому передує нарахування страхового внеску.
Водночас позивач, відносно якого названі вище обов'язки не були виконані страхувальником, не повинен відповідати за їх неналежне виконання, а тому ймовірна несплата підприємством страхових внесків чи відсутність відомостей про сплату страхових внесків страхувальником, за умови наявності інших доказів, якими підтверджується факт роботи особи на підприємстві (в даному випадку спірний період роботи позивача підтверджуються записами трудової книжки) не можуть бути підставою для незарахування до страхового стажу періоду роботи позивача на такому підприємстві.
Суд зауважує, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії позивачу або відомості про сплату внесків не у повному обсязі не є підставою для позбавлення особи права на зарахування до стажу роботи періодів, за які відсутні такі відомості.
Оскільки позивач не може відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо сплати страхових внесків, це не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії вказаних періодів роботи.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16) (касаційне провадження №К/9901/458/17), від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (касаційне провадження №К/9901/2310/18).
Також подібна позиція при вирішенні аналогічних спірних відносин підтримана Верховним Судом і в постанові від 11 жовтня 2023 року у справі №340/1454/21.
В даних спірних відносинах позивач, фактично, позбавлений соціальної захищеності та стажу за час роботи у фермерському господарстві «Гаврилиця Р.Д.», що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17 та від 20.03.2019 у справі №688/947/17.
Отже, відсутність даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за період роботи позивача з 30 березня 1993 року по 08 квітня 1998 року не є підставою для позбавлення позивача права на призначення/перерахунок пенсії із зарахуванням спірного періоду роботи до страхового стажу.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що названий вище період роботи позивача підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Відтак, оскільки період роботи позивача з 30 березня 1993 року по 08 квітня 1998 року підтверджується записами трудової книжки і вказаний період роботи має бути зарахований до страхового стажу позивача, то суд приходить до висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, які полягають у не зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком періоду роботи, відображеного у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 15 січня 1990 року, а саме: період роботи з 30 березня 1993 року по 08 квітня 1998 року.
З огляду на викладене та виходячи з повноважень, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача у спірних відносинах буде зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи, відображений у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 15 січня 1990 року, а саме: період роботи з 30 березня 1993 року по 08 квітня 1998 року, а також зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком з дня її призначення з урахуванням періоду роботи, відображеного у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 15 січня 1990 року, а саме: періоду роботи з 30 березня 1993 року по 08 квітня 1998 року, та провести виплату пенсії, враховуючи раніше виплачені суми.
На переконання суду, саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об'єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
Аналогічної позиції при вирішенні подібних спірних відносин (щодо питання зарахування до страхового стажу пенсіонера періоду його роботи у зв'язку з відсутністю даних про сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування) також дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у справі №600/3377/24-а (постанова від 06 січня 2025 року).
Отже, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Натомість доводи відповідача є безпідставними та такими, що не свідчать про законність оскаржуваної бездіяльності.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За приписами частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, а згідно наявної у справі квитанції №0.0.4002393134.1 від 13 листопада 2024 року позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп., то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 при призначенні пенсії за віком періоду роботи, відображеного у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 15 січня 1990 року, а саме: період роботи з 30 березня 1993 року по 08 квітня 1998 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи, відображений у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 15 січня 1990 року, а саме: період роботи з 30 березня 1993 року по 08 квітня 1998 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком з дня її призначення з урахуванням періоду роботи, відображеного у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 від 15 січня 1990 року, а саме: періоду роботи з 30 березня 1993 року по 08 квітня 1998 року, та провести ОСОБА_1 виплату пенсії, враховуючи раніше виплачені суми.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області судові витрати у виді судового збору в розмірі 1211 грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 07 лютого 2025 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ); відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (Площа Центральна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345).
Суддя О.П. Лелюк