07 лютого 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5485/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення №241670073777 від 27 вересня 2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову ОСОБА_1 у виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, у зв'язку із не зарахуванням до спеціального страхового стажу періоду роботи з 19 вересня 1990 року по 30 грудня 2016 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійною фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального педагогічного страхового стажу роботи, що дає право на виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, період роботи з 19 вересня 1990 року по 30 грудня 2016 року на посаді вихователя дитячого садочку;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV.
В обґрунтування позову позивач посилалась на те, що вона не погоджується з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 27 вересня 2024 року №241670073777, яким їй відмовлено у призначенні та виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення, яка передбачена пунктом 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Так, позивач вказала, що у період з 19 вересня 1990 року по 30 грудня 2016 року вона працювала вихователем у дошкільному навчальному закладі №27 філії «Дністровська ГЕС» Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго», яке є правонаступником діючого на час спірного періоду роботи позивача Державної акціонерної енергогенеруючої компанії «Дністроенерго», яка була створена як підприємство державної форми власності і власником якої була держава в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України. Відповідно, у період з 19 вересня 1990 року по 30 грудня 2016 року позивач працювала у дошкільній установі державної форми власності, однак указану обставину не було враховано органом Пенсійного фонду України під час ухвалення оскаржуваного рішення. Натомість позивач вважає, що вона відповідає вимогам, визначеним пунктом 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та має право на призначення та виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Ухвалою суду від 03 грудня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області належним чином засвідчені копії документів, які стосуються спірних відносин, та встановлено строк для подання таких доказів.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано, що однією з умов для призначення грошової допомоги, визначеної пунктом 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», має бути наявність в особи стажу роботи в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зазначена вимога також передбачена і Порядком обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191. Відповідно, правом на пенсію за вислугу років користуються особи, що працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності, які належать до закладів освіти. У зв'язку з тим, що філія «Дністровська ГЕС» Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» не є освітнім закладом та не відноситься до комунальної чи державної форми власності, відповідач вважає, що відсутні правові підстави для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, визначеної пунктом 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». У зв'язку з наведеним відповідач зазначив, що позивач не має права на призначення та виплату їй спірної грошової допомоги, а тому оскаржуване рішення є законним і таким, що прийняте з урахуванням всіх обставин. Просив суд відмовити в задоволенні позову.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, у поданому до суду відзиві також зазначив, що у позивача відсутнє право на призначення та виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, оскільки філія «Дністровська ГЕС» Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» не є освітнім закладом та не відноситься до комунальної чи державної форми власності. Разом з цим наголошено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області не вчиняло жодних протиправних дій по відношенню до позивача, а тому, посилаючись на правову позицію Верховного Суду у справі №500/1216/23, відповідач вважає, що дії зобов'язального характеру, про які йдеться в даному позові, мають вчинятися тим територіальним органом Пенсійного фонду України, який ухвалював оскаржуване рішення (в даному випадку таким органом є Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області). Просив суд відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 17 червня 2024 року з урахуванням страхового стажу 41 рік 6 місяців 15 днів.
Як вбачається з матеріалів справи, до страхового стажу позивача зараховано періоди роботи: з 27 серпня 1981 року по 01 квітня 1982 року, з 02 квітня 1982 року по 22 червня 1982 року, з 13 березня 1983 року по 20 вересня 1983 року, з 12 березня 1984 року по 18 вересня 1990 року, з 19 вересня 1990 року по 31 грудня 2003 року, з 01 січня 2004 року по 29 липня 2004 року, з 30 липня 2004 року по 30 грудня 2016 року, з 03 січня 2017 року по 31 березня 2024 року, з 01 квітня 2004 року по 31 травня 2024 року.
Дослідженням змісту трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 20 червня 1982 року судом встановлено, що 19 вересня 1990 року позивач була переведена на посаду вихователя дитячого садка №27 Дністровського комплексного каскаду ГЕС і ГАЕС у м. Новодністровськ (запис трудової книжки №8).
08 червня 1995 року до трудової книжки позивача внесено запис №9 про заснування Державної акціонерної енергогенеруючої компанії «Дністрогідроенерго» на базі ДКК ГЕС і ГАЕС. Також до трудової книжки позивача вносились записи про перейменування підприємства, з яким вона перебувала у трудових відносинах (записи №10-12).
Згідно із записом трудової книжки №13 позивач була звільнена з Публічного акціонерного товариства «Укргідроенерго» 30 грудня 2016 року в порядку переведення у ДНЗ «Теремок» відділу гуманітарної політики Новодністровської міської ради.
Дослідженням змісту довідки філії «Дністровська ГЕС» Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» від 19 липня 2024 року №652/28 судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у дошкільному навчальному закладі №27 (державної форми власності) філії «Дністровська ГЕС» ПрАТ «Укргідроенерго» з 12 березня 1984 року по 30 грудня 2016 року, а саме: з 12 березня 1984 року по 30 серпня 1987 року нянею, з 31 серпня 1987 року по 18 вересня 1990 року, помічником вихователя, з 19 вересня 1990 року по 30 грудня 2016 року вихователем.
Відповідно до змісту довідки про зміни в назві підприємства від 02 серпня 2018 року №858/27, виданої філією «Дністровська ГЕС» Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго», наказом Міністерства енергетики та електрифікації від 08 червня 1995 року №102 на базі Дністровського комплексного каскаду ГЕС і ГАЕС створена державна акціонерна енергогенеруюча компанія «Дністрогідроенерго»; наказом Міністерства палива та енергетики України від 10 лютого 2004 року №84 ДАГК «Дніпроенерго» та ДАЕК «Дністрогідроенерго» реорганізовано шляхом злиття у Державне акціонерне товариство «Державна акціонерна компанія «Укргідроенерго»; наказом Міністерства палива та енергетики України від 12 лютого 2004 року №17 ДАЕК «Дністроенерго» реорганізовано у філію «Дністровська ГЕС» Державного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Укргідроенерго»; наказом Національної акціонерної компанії «Енергетична компанія України» від 30 липня 2004 року №3 ДАТ «ДАК «Укргідроенерго» перейменовано у Відкрите акціонерне товариство «Укргідроенерго»; наказом ВАТ «Укргідроенерго» від 27 жовтня 2004 року №263 Дністровську ГЕС перейменовано у філію «Дністровська ГЕС» Відкритого акціонерного товариства «Укргідроенерго»; рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ «Укргідроенерго» від 09 червня 2011 року №3 Відкрите акціонерне товариство «Укргідроенерго» перейменовано у Публічне акціонерне товариство «Укргідроенерго»; наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 31 травня 2017 року №363 Публічне акціонерне товариство перейменовано у Приватне акціонерне товариство «Укргідроенерго». Також у довідці вказано, що філія «Дністровська ГЕС» приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» є правонаступником всіх вищеперерахованих підприємств.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 19 вересня 2024 року позивач звернулась до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 27 вересня 2024 року №241670073777 позивачу відмовлено у призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій згідно з поданою заявою від 19 вересня 2024 року.
Так, проаналізувавши матеріали пенсійної справи позивача, пенсійним органом встановлено, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909. Відповідно до Розділу І «Освіта» Переліку №909 філія «Дністровська ГЕС» Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» не є освітнім закладом та не відноситься до комунальної чи державної форми власності. Отже, у зв'язку з тим, що не виконані умови, які визначають право на виплату грошової допомоги у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення, підстави для призначення такої допомоги відсутні.
Не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Миколаївській області від 27 вересня 2024 року №241670073777, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з пунктами 7-9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до положень пункту 6 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV в редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваного рішення).
Частиною першою статті 9 Закону України №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасне право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Положеннями статті 26 Закону України №1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до статті 24 Закон №1058-IV страховий стаж - це період протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі, не менший, ніж мінімальний страховий внесок.
Положеннями пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Згідно з пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Отже, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й виходом на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 лютого 2019 року у справі №462/5636/16-а, від 19 березня 2019 року у справі №466/5637/17.
Тобто, для призначення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій необхідна наявність одночасно трьох умов:
- наявність в особи необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах (посади в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»);
- вихід особи на пенсію саме з посади в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- відсутність в особи будь-якого іншого виду пенсії на момент її виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як вбачається з обставин даної справи, після призначення пенсії за віком позивач, вважаючи, що має право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення їй такої грошової допомоги.
Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 27 вересня 2024 року №241670073777 позивачу відмовлено у призначенні грошової допомоги з тих підстав, що філія «Дністровська ГЕС» Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» не є освітнім закладом та не відноситься до комунальної чи державної форми власності. Відповідно, відсутні підстави для зарахування періоду роботи у названій вище установі до страхового стажу, що дає право на пенсію за вислугу років і для призначення грошової допомоги.
Як свідчить зміст оскаржуваного рішення та заяв по суті справи, а також встановлені у даній справі обставини, факт неотримання позивачем будь-якого іншого виду пенсії при призначенні їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також виходу її на пенсію саме з посади в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як умов для призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій учасниками справи не заперечується.
Водночас пенсійним органом в оскаржуваному рішенні, фактично, жодним чином не зазначено, чи відповідає позивач іншій умові, яка зазначена в пункті 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, для призначення їй грошової допомоги - наявність у ОСОБА_1 необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах (посади в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Суд зауважує, що з оскаржуваного рішення не вбачається того, що пенсійним органом були належним чином досліджені та взяті до уваги (враховані) періоди роботи позивача до 17 червня 2024 року (дати призначення позивачу пенсії за віком).
Тобто, в оскаржуваному рішенні відсутній висновок про те, що для призначення грошової допомоги у позивача наявний або відсутній необхідний страховий стаж роботи на посадах у закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зокрема, з оскаржуваного рішення не вбачається належного дослідження періодів роботи позивача. Відповідач не зазначив, які саме періоди роботи позивача не було зараховано до її страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, не навівши при цьому жодних причин неврахування таких періодів роботи з посиланням на норми законодавства.
Також Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області ні в оскаржуваному рішенні, ні у відзиві на позовну заяву не наведено причин неврахування змісту довідок, які надавалися позивачем до пенсійного органу і якими, на її думку, підтверджується наявність у неї страхового стажу, що дає право на пенсію за вислугу років та, відповідно, призначення спірної грошової допомоги (факт подання таких довідок, згідно із змістом заяв по суті справи, не заперечується жодним з учасників справи).
Зокрема, названим відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано відомостей, викладених у довідці філії «Дністровська ГЕС» Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» від 19 липня 2024 року №652/28, відповідно до яких позивач працювала у навчальному закладі №27 філії «Дністровська ГЕС» ПрАТ «Укргідроенерго» з 12 березня 1984 року по 30 грудня 2016 року, який є закладом державної форми власності.
Також відповідачем не враховано і того, що згідно з довідкою філії «Дністровська ГЕС» Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» від 02 серпня 2018 року №858/27 філія «Дністровська ГЕС» приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Укргідроенерго», Відкритого акціонерного товариства «Укргідроенерго», Дністровської ГЕС, ДАТ «ДАК «Укргідроенерго», ДАЕК «Дністрогідроенерго» та Дністровського комплексного каскаду ГЕС і ГАЕС.
Між тим, у своєму рішенні від 27 вересня 2024 року №241670073777 відповідач обмежився лише зазначенням про те, що філія «Дністровська ГЕС» Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» не є освітнім закладом та не відноситься до комунальної чи державної форми власності. При цьому відповідачем не вказано, за результатами дослідження яких саме документів він дійшов саме до такого висновку.
Тобто, відповідачем не здійснено всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих позивачем документів для призначення їй грошової допомоги. Належної оцінки таким документам не надано і не відображено в оскаржуваному рішенні.
Тому суд вважає необґрунтованим і передчасним висновок Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області в оскаржуваному рішенні про те, що позивач не має права на виплату грошової допомоги згідно пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З огляду на викладене, суд вважає, що рішення від 27 вересня 2024 року №241670073777 прийняте пенсійним органом передчасно та без врахування всіх обставин, які мають значення для прийняття такого виду рішень, що є підставою для визнання протиправним та скасування такого рішення.
Суд зауважує, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Крім цього, в силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Невиконання суб'єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте в ході судового розгляду даної справи відповідачами не доведено обґрунтованості оскаржуваного рішення про відмову у призначенні позивачу грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
З огляду на викладене, враховуючи висновок суду про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області 27 вересня 2024 року №241670073777, виходячи з повноважень, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у цій ситуації є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19 вересня 2024 року про призначення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, яка передбачена пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, з доданими до неї документами та прийняти рішення з урахуванням висновків, наведених судом у цьому судовому рішенні.
Стосовно ефективності такого способу захисту варто зазначити, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд і зазначати будь-яку підставу для відмови.
Втім, наведених обставин не встановлено, а оцінка судом правомірності оскаржуваного рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено у ньому.
На переконання суду, саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об'єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
Водночас вимоги, пред'явлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, задоволенню не підлягають, оскільки поставлене позивачем питання про призначення грошової допомоги, фактично, вирішувалося Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області. До того ж, у змісті позову жодним чином не обґрунтовано пред'явлення позовних вимог зобов'язального характеру саме до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Крім цього, суд відповідно до положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08 лютого 2024 року по справі №500/1216/23, згідно з якою дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності.
Таким органом у даних спірних відносинах є Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що наявні підстави для часткового задоволення заявлених вимог. При цьому доводи відповідачів, викладені у відзивах, є безпідставними та такими, що не свідчать про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Відповідно до частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За приписами частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в сумі 605,60 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області як суб'єкта владних повноважень, який ухвалив оскаржуване незаконне рішення.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 27 вересня 2024 року №241670073777 про відмову ОСОБА_1 у призначенні грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, яка передбачена пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19 вересня 2024 року про призначення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, яка передбачена пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, з доданими до неї документами та прийняти рішення з урахуванням висновків, наведених судом у цьому судовому рішенні.
В задоволенні інших вимог позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 07 лютого 2025 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ); відповідачі - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (Площа Центральна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345); Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, код ЄДРПОУ 13844159).
Суддя О.П. Лелюк