07 лютого 2025 року Справа № 480/2192/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гелети С.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білопільської міської ради, міського голови м. Білопілля, виконавчого комітету Білопільської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач), звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Білопільська міська рада, міського голови м. Білопілля, виконавчого комітету Білопільської міської ради, і просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Білопільської міської ради щодо не присвоєння Соляник Світлані Іванівні, провідному спеціалісту відділу внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого комітету Білопільської міської ради четвертого рангу посадової особи місцевого самоврядування;
- зобов'язати Білопільську міську раду присвоїти Соляник Світлані Іванівні, провідному спеціалісту відділу внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого комітету Білопільської міської ради 4 ранг посадової особи місцевого самоврядування, зробити перерахунок заробітної плати, починаючи 16 лютого 2021 року та зробити відповідний запис в трудовій книжці ОСОБА_1 .
Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач проходить службу в органах місцевого самоврядування. Разом із тим, на час призначення на посаду позивачу було присвоєно 15 ранг, який під час проходження служби змінено на 15 ранг посадової особи місцевого самоврядування в межах сьомої категорії посад. Внесено відповідний запис до трудової книжки. Разом із тим, позивачу присвоєно було 4 ранг державного службовця в межах категорії «Б» посад державної служби в державному органі в якому позивач працювала до переведення на посаду в Білопільську міську раду, про що свідчить відповідний запис у трудовій книжці позивача. Враховуючи зазначене, позивачу невірно було нараховано та виплачено заробітну плату, що порушує її права та законні інтереси.
Від відповідача Білопільської міської ради, а саме першого заступника міського голови, подано відзив на позовну заяву в якому просить відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування відзиву зазначає, що при переході особи з посади державного службовця на посаду в орган місцевого самоврядування Національне агентство України з питань державної служби видало лист від 07.03.2018 №1815/10-18 де вказано, що чинним законодавством не передбачено при переході особи з посади державного службовця на посаду в орган місцевого самоврядування присвоєння їй рангу посадової особи місцевого самоврядування на рівні присвоєного їй рангу державного службовця і що ранги посадовим особам місцевого самоврядування присвоюються в межах відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування. Зазначене свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Додатково від представників міського голови м.Білопілля, виконавчого комітету Білопільської міської ради письмових відзивів чи пояснень не надходило.
Судом було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Ухвалою суду було відмовлено у клопотанні відповідача про повернення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду, клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду задоволено. Також судом залучено до участі у розгляді даної справи співвідповідачами міського голову м.Білопілля, а також виконавчий комітет Білопільської міської ради.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Позивач проходить службу в органах місцевого самоврядування з 16.02.2021 на посаді провідного спеціаліста відділу внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого комітету Білопільської міської ради по переведенню з посади завідувача сектору планування, виконання місцевих бюджетів та фінансового забезпечення - бухгалтера фінансового відділу Білопільської РДА, присвоївши 15 ранг посадової особи місцевого самоврядування, в межах сьомої категорії посад, про що свідчить розпорядження міського голови Білопільської міської ради №60-к від 15.02.2021 (а.с.97).
Розпорядженням міського голови Білопільської міської ради №60-к від 15.02.2021 з 16.02.2023 позивачу присвоєно черговий 14 ранг посадової особи місцевого самоврядування в межах 7 категорії посад (а.с.98).
Відповідно до записів трудової книжки позивачу на посаді завідувача сектору планування, виконання місцевих бюджетів та фінансового забезпечення - бухгалтера фінансового відділу Білопільської РДА присвоєно 01.05.2019 черговий 4 ранг державного службовця в межах категорії «Б» посад державної служби (а.с.108).
Позивач звернулася до відповідача з заявою про перегляд правильності встановлення рангу та присвоїти 4 ранг посадової особи місцевого самоврядування, але отримала відмову у зв'язку із тим, що положення ст. 39 Закону України «Про державну службу» суперечать положенням ст.15 Закону України «Про державну службу в органах місцевого самоврядування України», що в свою чергу не надає права на присвоєння рангу посадової особи місцевого самоврядування, рівнозначного раніше присвоєному їй рангу державного службовця. Чинним законодавством не передбачено при переході особи з посади державного службовця на посаду в орган місцевого самоврядування, присвоєння рангу посадової особи місцевого самоврядування, на рівні присвоєного їй рангу державного службовця.
Після відмови у відновлені відповідачем порушеного права на належний ранг посадової особи органу місцевого самоврядування, у зв'язку з чим звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спірним при розгляду даної справи є право позивача на присвоєння рангу посадової особи місцевого самоврядування при переведенні позивача з органів державної служби на посаду в органах місцевого самоврядування, за умови, що на момент переведення позивача ОСОБА_1 мала 4 ранг державного службовця.
Основним доводом відповідача є те, що положення статті 39 Закону України «Про державну службу» суперечать нормі статті 15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», що унеможливлює застосування положень Закону України «Про державну службу» до позивачки.
До того ж, відповідач наполягає, що чинним законодавством не передбачено при переході особи з посади державного службовця на посаду в органах місцевого самоврядування присвоєння їй рангу посадової особи місцевого самоврядування на рівні присвоєного їй рангу державного службовця.
Відповідач зазначає, що до спірних правовідносин слід застосовувати норму статті 15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Так, на момент виникнення спірних правовідносин чинними були як окремі норми Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ, так іЗакон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (набув чинності з 1 травня 2016 року).
До набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII встановлювались відповідні ранги державних службовців.
Варто звернути увагу, що Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року №2493-ІІІ класифікація рангів посадових осіб органів місцевого самоврядування була ідентичною наведеній класифікації рангів державних службовців, а саме: передбачала 7 категорій і 13 рангів з аналогічним співвідношенням рангу і категорії.
Така ідентичність підкреслена Прикінцевими та перехідними положенням Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Так, пунктами 3 і 4 визначено, що з набранням чинності цим Законом посадовим особам органів місцевого самоврядування присвоюються ранги на рівні тих, які вони мали відповідно до Закону України «Про державну службу». У разі переходу посадової особи органу місцевого самоврядування на державну службу рівнозначної чи нижчої категорії посад їй присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до цього Закону.
Проте, з набранням чинності (з 1 травня 2016 року)Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII ранги державних службовців зазнали змін.
Так, частиною третьою статті 39 Закону №889-VIII визначено, що присвоюються відповідні ранги державним службовцям.
Тобто, Законом було встановлено 9 рангів державної служби і 3 категорії з відповідним співвідношенням.
Очевидною убачається нерелевантність рангів державних службовців з рангами посадових осіб органів місцевого самоврядування після набрання чинності Законом №889-VIII.
Проте, згідно із пунктом третім Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року №2493-ІІІ визначено, що з набранням чинності цим Законом посадовим особам органів місцевого самоврядування присвоюються ранги на рівні тих, які вони мали відповідно до Закону України «Про державну службу». Ця норма не була скасованою (і не є скасованою наразі) на момент виникнення спірних правовідносин.
З прийняттям Закону №889-VIII передбачене пунктом 3 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону №2493-ІІІ право посадової особи органів місцевого самоврядування на збереження рангу на рівні того, який вона мала відповідно до Закону України «Про державну службу» не може бути скасоване або звужене.
Зазначена позиваці викладена у постанові від 23.06.2022 у справі №380/1721/20, в якій Верховний Суд виходив із того, що з прийняттям Закону №889-VIII передбачене пунктом 3 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2493-ІІІ право посадової особи органів місцевого самоврядування на збереження рангу на рівні того, який вона мала відповідно до Закону України «Про державну службу», не може бути скасоване або звужене.
Так, аналізуючи частину другу статті 39 Закону №889-VIII, Верховний Суд зазначив, що законодавець цією нормою передбачив, що співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями встановлюється для випадків призначення осіб, яким присвоєно такі спеціальні звання, на посади державних службовців, на яких може бути присвоєно нижчий ранг. У такому разі особі присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до спеціальних законів.
Ця норма регулює правовідносини «від зворотного», тобто у разі переведення (призначення) на державну службу, а не з неї. Проте ця норма підкреслює очевидну волю законодавця прирівняти ранги державного службовця, зокрема, з рангами посадових осіб органів місцевого самоврядування у разі їхнього переведення.
Оскільки частиною другою статті 39 Закону №889-VIII передбачено право посадової особи органу місцевого самоврядування при призначенні її на посаду державного службовця на присвоєння їй такого рангу державного службовця, який вона мала відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», не зважаючи на те, що за цією посадою державного службовця може бути присвоєно нижчий ранг, дискримінаційним є присвоєння особі при її прийнятті на посаду в органі місцевого самоврядування нижчого рангу, ніж вона мала відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII.
Суд зазначає, що в спірних правовідносинах ранг позивачці повинен встановлюється відповідно до статті 15 Закону №2493-III, враховуючи ранг, набутий під час державної служби, що в даному виплаку є 4 ранг державної служби.
У цьому контексті релевантними є також висновки Верховного Суду, викладені у вже згаданій постанові від 23.06.2022 у справі № 380/1721/20, де зазначено, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, провадження №11-1207апп19, пункт 56). Недосконалість у законодавчому регулюванні спірних правовідносин не повинна впливати на можливість реалізації особою своїх трудових прав, зокрема, на присвоєння їй рангу посадової особи місцевого самоврядування на рівні того, що вона отримала як державний службовець в період проходження державної служби.
До того ж, Європейський суд з прав людини у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), заяви №23759/03 та №37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року та «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine), заява №39766/05, рішення від 7 липня 2011 року ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
У пунктах 52, 56 цього рішення ЄСПЛ зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
Беручи до уваги гарантії, встановлені пунктом 3 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2493-III, вимоги пункту 11 частини третьої статті 3 Закону №889-VIII не можуть бути перешкодою для встановлення посадовій особі органу місцевого самоврядування рангу на рівні того, що така особа набула під час державної служби.
За таких обставин, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання відповідної заробітної плати, виходячи із того, що станом на 16.02.2021 позивачу повинно бути встановлено 4 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування, який їй присвоєно під час державну служби.
При цьому суд вважає за необхідне враховувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а, відповідно до якої у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, недосконалість у законодавчому регулюванні спірних правовідносин не повинна впливати на можливість реалізації позивачем своїх трудових прав, зокрема, на присвоєння їй належного рангу державного службовця, тобто рангу, який вона отримала як посадова особа місцевого самоврядування в період проходження державної служби.
Подібні висновки було також викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.06.2022 у справі №380/1721/20, від 19.10.2022 року у справі №420/14701/20 та від 07.12.2023 року у справі №340/2175/21, які враховуються судом під час розгляду даної справи.
При цьому у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог, заявлених до Білопільської міської ради, оскільки розпорядження про присвоєння рангу позивачем прийнято не рішенням Білопільської міської ради, яке очолює міський голова, а рішенням окремої посадової особи, зокрема, розпорядженням міського голови м. Білопілля.
Враховуючи зазначене суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та обрати належний спосіб захисту порушеного права, а саме зобов'язати міського голову м. Білопілля присвоїти Соляник Світлані Іванівні провідному спеціалісту відділу внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого комітету Білопільської міської ради з 16.02.2021 четвертий ранг посадової особи місцевого самоврядування.
З огляду на зобов'язання відповідача міського голову м. Білопілля присвоїти позивачу інший ранг державного службовця, аніж вже був присвоєний, що безпосередньо впливає на розмір раніше визначеної заробітної плати, зокрема в частині розміру надбавки за ранг, суд вважає правомірною позовну вимогу про зобов'язання здійснити відповідний перерахунок з 16.02.2021.
Разом із тим, позивач просить здійснити перерахунок та виплату заробітної плати Білопільською міською радою, але такі нарахування здійснює виконавчий комітет Білопільської міської ради, у відповідному відділі якого проходить службу позивач.
Враховуючи зазначене суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та обрати належний спосіб захисту порушеного права, а саме зобов'язати виконавчий комітет Білопільської міської ради з урахуванням присвоєного Соляник Світлані Іванівні провідному спеціалісту відділу внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого комітету Білопільської міської ради з 16.02.2021 четвертий ранг посадової особи місцевого самоврядування зробити відповідний запис в трудовій книжці ОСОБА_1 та провести з 16.02.2021 перерахунок і виплату заробітної плати, з урахуванням виплачених сум.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого. Відповідно до ч.1ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як убачається з матеріалів справи за подання адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір, який підлягає стягненню з Білопільської міської ради, який очолює міський голова м. Білопілля, дії якого призвели до виникнення спірних правовідносин.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 90, 132, 139, 193, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Білопільської міської ради, міський голова м. Білопілля, виконавчий комітет Білопільської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Зобов'язати міського голову м. Білопілля (м.Білопілля, вул..Старопутивльська, 35) присвоїти ОСОБА_1 (і.к.м2714509829, АДРЕСА_1 ) провідному спеціалісту відділу внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого комітету Білопільської міської ради з 16.02.2021 четвертий ранг посадової особи місцевого самоврядування.
Зобов'язати виконавчий комітет Білопільської міської ради (м.Білопілля, вул..Старопутивльська, 35,і.к. 04058019) з 16.02.2021 здійснити перерахунок і виплату заробітної плати ОСОБА_1 (і.к. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) провідному спеціалісту відділу внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого комітету Білопільської міської ради з урахуванням присвоєного Соляник Світлані Іванівні з 16.02.2021 четвертого рангу посадової особи місцевого самоврядування, з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати виконавчий комітет Білопільської міської ради (м.Білопілля, вул..Старопутивльська, 35,і.к. 04058019) з урахуванням присвоєного ОСОБА_1 (і.к.м2714509829, АДРЕСА_1 ) провідному спеціалісту відділу внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого комітету Білопільської міської ради з 16.02.2021 четвертий ранг посадової особи місцевого самоврядування зробити відповідний запис в трудовій книжці ОСОБА_1 (і.к. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) .
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Білопільської міської ради (м.Білопілля, вул..Старопутивльська, 35,і.к. 04058019) на користь ОСОБА_1 (і.к. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Гелета