07 лютого 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/534/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Бевзи В.І., розглянувши у письмовому провадженні матеріали адміністративної справиза позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язаннявчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 з 01.01.2025 року пенсії в розмірі 80% грошового забезпечення у повному розмірі,
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року виходячи з 80% грошового забезпечення, з урахуванням фактично виплачених сум, без обмеження її максимального розміру.
Підставою звернення до суду з даним позовом є переконання позивача про порушення відповідачем-суб'єктом владних повноважень його прав та законних інтересів у сфері публічно-правових відносин щодо обмеження пенсії розміром з 01.01.2025 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 р. №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - Порядок №1).
1. Рух справи.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з частиною першою статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо у провадженні одного або декількох адміністративних судів перебувають типові адміністративні справи, кількість яких визначає доцільність ухвалення зразкового рішення, суд, який розглядає одну чи більше таких справ, може звернутися до Верховного Суду з поданням про розгляд однієї з них Верховним Судом як судом першої інстанції.
Відповідно до пункту 21 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги.
Особа у даній справі є пенсіонером та має статус особи з інвалідністю внаслідок війни, тобто на таку особу поширюються гарантії Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII.
У провадженні Полтавського окружного адміністративного суду (суддя Бевза В.І.) перебуває ще одна справа №440/1249/25, в якій позивач має статус пенсіонера, та отримує пенсію по втраті годувальника особи із статусом відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон №3551).
Згідно даних КП «Діловодство спеціалізованого суду» у провадженні інших суддів Полтавського окружного адміністративного суду перебуває значна кількість справ у спорах про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області виплатити пенсію без застосування коефіцієнтів до суми перевищення згідно з Постановою КМУ від 03 січня 2025 р. № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», позивачами яких є пенсіонери із статусом ветерани війни: №440/376/25, №440/986/25, №4401242/25, №440/392/25.
Підстава для обмеження пенсії особам, на яких поширюються пільги та статус ветерана війни - п. 1 Порядку №1.
Тобто дані справи є типовими, а у подальшому стануть масовими в адміністративних судах щодо осіб пенсіонерів із статусом ветеранів війни, та членів їх сімей, які отримують пенсію по втраті годувальника загиблого (померлого) ветерана війни.
2. Джерела права.
Порядок №1 прийнято на реалізацію до статті 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік»
Статтею 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» 19 листопада 2024 року № 4059-IX (далі - Закон №4059) установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку №1 визначено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України “Про державну службу», “Про прокуратуру», “Про статус народного депутата України», “Про Національний банк України», “Про Кабінет Міністрів України», “Про дипломатичну службу», “Про службу в органах місцевого самоврядування», “Про судову експертизу», “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», “Про наукову і науково-технічну діяльність», “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення.
У той же час, у п. 2 Порядку №1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
Пункт 1 та пункт 2 Порядку застосовуються до осіб із однаковим правовим статусом «ветерана війни».
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією №309 від 22.12.2022 визначено, що перша дата тимчасово окупованих території України Російською Федерацією - 20.02.2014.
Статтею 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» 2 вересня 2014 року №1669-VII, період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Зміни до Закону №3551 Законом №4059 не внесені в частині обмеження прав статусу ветеранів війни чи їх соціального захисту.
Згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України проголошено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Стаття 1-1 Закону 3551 встановлено, що державна політика соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України - цілеспрямована, системна діяльність органів державної влади щодо забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України шляхом надання їм пільг і гарантій соціального захисту відповідно до законодавства.
Державна політика у сфері соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України формується та реалізується на принципах соціальної справедливості під час встановлення обсягу пільг та гарантій, комплексності під час формування та реалізації заходів адаптації ветеранів війни до мирного життя, належного фінансового забезпечення передбачених законом пільг та гарантій зазначеній категорії громадян, відкритості та рівного доступу до інформації про державні пільги та гарантії, механізми їх реалізації, доступу до реалізації права на отримання всіх пільг та гарантій, прозорості та підзвітності діяльності органів державної влади, їх посадових осіб у сфері соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України.
Відповідно до статті 2 Закону №3551, законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.
Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.
Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Згідно із ст. 4 Закону №3551, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно із статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "з" статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом і які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пенсії за вислугу років підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом.
З огляду на викладені норми законодавства, особи із однаковим правовим статусом ветерана війни мають різне нормативне підзаконне регулювання виплати пенсії (соціальних гарантій):
- відповідно до пункту 1 Порядку №1 особам із статусом ветерана війни обмежується пенсія із 01.01.2025, які отримали статус до 20.02.2014;
- відповідно до пункту 1 Порядку №1 особам із статусом ветерана війни обмежується пенсія із 01.01.2025, які отримали статус в період 20.02.2014-13.04.2014.
- відповідно до пункту 2 Порядку №1 особам із статусом ветерана війни не обмежується пенсія із 01.01.2025, які отримали статус із 14.04.2014.
Правові позиції Верховного Суду.
Правові висновки Верховного Суду та Великої Палати щодо захисту соціальних прав громадян у справах проти органів Пенсійного фонду України за 2018-2024 роки (з урахуванням рішень Конституційного Суду України та рішень Європейського суду з прав людини) відносно застосування статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України до актів уряду уніфіковано зводяться до наступних позицій.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати своїм нормативним актом обмеження соціальних прав громадян, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Суд зазначає, що однакове застосування закону для осіб із тотожним правовим статусом у подібних відносинах забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.
Єдина практика застосування законів поліпшує суспільне сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя у свідомості будь-якої особи, яка звертається до суду України.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Додатково суд вважає за необхідне зазначити, що загальноприйнятним є принцип тлумачення закону на користь особи, що є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи.
Цей принцип також часто відомий як «in dubio pro persona» або «in dubio pro homine» (латинською мовою), що означає «у вагомих сумнівах - на користь людини».
Важливо також відзначити, що принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.
Такий висновок здійснений Верховним Судом у постанові від 10 січня 2024 року справа №240/4894/23 (п. 47-49 постанови Суду).
Також суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду послідовно застосовує у спорах, пов'язаних із захистом соціальних прав осіб, принцип найбільшого сприяння особи у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а, від 3 листопада 2021 року у справі № 360/3611/20.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
3. Ознаки типової справи:
У всіх вищевказаних адміністративних справах:
1) позивачі є особами із статусом ветерана війни (членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, які отримують пенсію по втраті годувальника) та мають право на отримання пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а також їхній статус ветеранів війни врегульований Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII;
2) позовні вимоги заявлені до органу Пенсійного фонду України;
3) спірні відносини стосуються визначення обмеження пенсії розмір якої перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення на підставі пункту 1 та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 р. №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» до осіб із статусом «ветеран війни»;
4) позивачами у зазначених справах заявлені тотожні позовні вимоги (визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо нарахування та виплати повного розміру пенсії без обмеження максимальним розміром із 01.01.2025.
Інститут зразкових рішень запроваджений з метою підвищення ефективності правосуддя шляхом розвантаження судів та спрощення процедури розгляду справ. Розгляд типової справи як зразкової має відбуватись у правовідносинах, які виникли насамперед внаслідок нового чи зміненого правового регулювання у певній сфері суспільних відносин, що в свою чергу зумовлює необхідність скерування практики застосування таких змін з метою їх правильного сприйняття і реалізації.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, зокрема у справах №360/1809/20, № 620/4149/20, № 300/3440/20, № 600/3364/22-а, № 240/19602/22 про те, що інститут зразкової справи запроваджений з метою вирішення Верховним Судом питань застосування норм матеріального права у значній кількості адміністративних справ, які характеризуються аналогічними позовними вимогами та підставами виникнення спору, однаковими нормами, які регулюють спірні правовідносини, а також відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що зазначені вище адміністративні справи мають ознаки типових справ, а їх кількість, на переконання суду, визначає доцільність ухвалення зразкового рішення Верховним Судом, яке впливає на осіб із статусом ветеранами війни.
На цій підставі, суд вирішив звернутись до Верховного Суду з поданням щодо розгляду цієї справи як зразкової.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо справа підлягає розгляду як зразкова у порядку, визначеному статтею 290 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертої зазначеної статті, у випадку, визначеному пунктом 7 частини першої цієї статті, справа передається до Верховного Суду.
З урахуванням наведеного, справу №440/534/25 належить передати до Верховного Суду.
Керуючись статтями 29, 248, 256, 290 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Звернутись до Верховного Суду з поданням про розгляд адміністративної справи №440/534/25 як зразкової.
Адміністративну справу №440/534/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії передати до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання, однак може бути оскаржена.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвалу суду не вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя В.І. Бевза