07 лютого 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/15917/24
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Канигіна Т.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області в особі відділу примусового виконання рішень Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області в особі відділу примусового виконання рішень Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ніколаєнка С.В. про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 135639,44 грн на підставі постанови від 01.08.2019 ВП №55060994;
- визнати протиправними та скасувати постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ніколаєнка С.В. від 02.08.2019 про відкриття виконавчого провадження ВП №59704438 та від 01.08.2019 ВП №55060994 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 135639,44 грн.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області в особі відділу примусового виконання рішень Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
Для усунення недоліків встановлено десятиденний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху та визначено спосіб усунення недоліків - шляхом подання клопотання про поновлення строку для звернення до суду з цим позовом, з належним чином засвідченими доказами на його обґрунтування.
13.01.2025 до суду надійшла заява, у якій позивач просить суд поновити пропущений строк для оскарження постанови державного виконавця.
В обґрунтування цієї заяви позивач зазначив, що дізнався після його звернення до державного виконавця Ніколенка С.В. 23.12.2024 і 27.12.2024 відповідно до відмітки вказаного державного виконавця на оскаржуваних постановах.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 відкрито провадження у справі №440/8278/21; розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), витребувано додаткові докази. Також вказаною ухвалою зазначено що питання щодо строку звернення до суду буде розглянуте в ході розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ніколаєнка С.В. від 01.08.2019 ВП №55060994 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 135639,44 грн, суд зазначає таке.
27.08.2024 ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області в особі відділу примусового виконання рішень Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 01.08.2019, винесену в рамках виконавчого провадження №55060994.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 позов ОСОБА_1 у справі №440/10295/24 залишено без задоволення.
Наведене рішення суду набрало законної сили.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
З викладеного вбачається, що постановлення ухвали про закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України можливе виключно за сукупності наступних умов: набрали законної сили постанова чи ухвала суду про закриття провадження у такій самій справі; спір у справі повинен бути з одним і тим же предметом; спір у справі повинен бути заявлений з тих самих підстав.
Відсутність хоча б однієї з указаних ознак виключає закриття провадження у справі.
Полтавським окружним адміністративним судом у справі №440/10295/24 надано оцінку доводам позивача щодо добровільного виконання грошового зобов'язання поза виконавчим провадженням, щодо обрахування розміру виконавчого збору, щодо винесення постанови про стягнення виконавчого через півтори року після відкриття провадження та суд дійшов наступних висновків, зокрема:
- у випадках передбачених чинним законодавством, після повернення виконавчого документа або закриття виконавчого провадження, якщо виконавчий збір не було стягнуто, відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору є обов'язком, а не правом державного виконавця.
Наведений висновок узгоджується із позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 30.06.2021 у справі №460/2478/19, та був підтриманий у вже згаданій постанові Верховного Суду від 24.12.2021 у справі №640/4599/21, а також у постанові від 25.05.2023 у справі №420/1233/19;
- стягнення виконавчого збору не залежить від здійснення державним виконавцем виконавчих дій в межах відповідного виконавчого провадження. Натомість, навіть за відсутності заходів з примусового виконання після завершення виконавчого провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", у державного виконавця наявний обов'язок винести постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10% від суми стягнення за виконавчим документом;
- суд не прийняв до уваги посилання позивача на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.03.2020 у справі №2540/3203/18, оскільки там застосовано норми Закону України "Про виконавче провадження", які передбачали стягнення виконавчого збору у розмірі 10% суми, що фактично стягнута, тобто до внесення змін Законом України від 03.07.2018 №2475-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання";
- твердження позивача щодо протиправності постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №55060994 суд визнав необґрунтованими.
У позовній заяві у справі №440/15917/24 позивач звертає увагу на наступне: 1) добровільне виконання грошового зобов'язання поза виконавчим провадженням; 2) про винесення постанови про стягнення виконавчого через півтори року після відкриття провадження; 3) про обрахування розміру виконавчого збору.
Водночас, у постанові від 15.12.2020 у справі № 804/5759/17 Верховний Суд зазначив, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин.
Отже, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були аргументовані ним інакше. Крім того, посилання на наявність доказів, відмінних від тих, які були подані при первинному зверненні, не свідчать про зміну підстав звернення до суду з позовом.
Аналогічні правові висновки викладені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 9901/433/18.
Таким чином, суд враховує, що в обґрунтування адміністративного позову (у частині визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ніколаєнка С.В. від 01.08.2019 ВП №55060994 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 135639,44 грн) у справі №440/15917/24 позивачем у позовній заяві зазначено ті ж самі підстави позову, тобто обставини та факти, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги у справі №440/10295/24.
Отже, доводам позивача, зазначеним у позовній заяві в межах справи, що розглядається (№440/15917/24), вже надавалася оцінка під час вирішення спору в межах справи №440/10295/24.
З урахуванням наведеного, спір у цій частині позову існує між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
За таких обставин, суд дійшов висновку про закриття провадження у цій частині.
Щодо позовних вимог про визнання неправомірними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ніколаєнка С.В. про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 135639,44 грн на підставі постанови від 01.08.2019 ВП №55060994 та визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ніколаєнка С.В. від 02.08.2019 про відкриття виконавчого провадження ВП №59704438, суд зазначає таке.
Частинами першою - третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Так, відповідно до пункту першого частини другої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Крім того, згідно з частиною п'ятою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою позивач зазначає, що дізнався після його звернення до державного виконавця Ніколенка С.В. 23.12.2024 і 27.12.2024 відповідно до відмітки вказаного державного виконавця на оскаржуваних постановах.
Водночас, у рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2024 у справі №440/10295/24 наведено, що постанову про стягнення виконавчого збору від 01.08.2019 ВП №55060994 звернуто до примусового виконання шляхом виведення в окреме провадження, про що державним виконавцем ВПВР винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 02.08.2019 ВП №59704438.
Таким чином, судом здійснено наведений висновок з урахуванням наявних у матеріалах справи документів.
Відповідно до програми "Діловодство спеціалізованого суду" вказане рішення суду отримано позивачем нарочно 18.09.2024.
Тобто, позивач з 18.09.2024 обізнаний про наявність постанови про відкриття виконавчого провадження від 02.08.2019 ВП №59704438.
Водночас, до суду із позовом позивач звернувся 30.12.2024, пропустивши при цьому десятиденний строк звернення до суду, передбачений частиною другою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.
Учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Учасники справи мають право: 1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; 2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; 4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; 5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; 6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
Учасники справи зобов'язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; 4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
За введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач, посилаючись на те, що про зміст оскаржуваних постанов дізнався після його звернення до державного виконавця Ніколенка С.В. 23.12.2024 і 27.12.2024 відповідно до відмітки вказаного державного виконавця на оскаржуваних постановах, свідомо ввів суд в оману стосовно наявності підстав поновлення йому строку звернення до суду, які суперечать дійсним обставинам справи.
При цьому посилання позивача, що про зміст оскаржуваних постанов дізнався 23.12.2024 і 27.12.2024, коли звернувся до органу ДВС з цього приводу, не змінює моменту, з яким законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Такий висновок суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 21.09.2023 № 340/341/23.
Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 наголосив на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
В ухвалі Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 зазначено, що питання щодо строку звернення до суду буде розглянуте в ході розгляду справи.
Згідно з частиною четвертою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні належні докази, що свідчили б про наявність об'єктивних, непереборних обставин неможливості своєчасного звернення до суду з цим позовом.
Враховуючи вищевикладене та розглянувши позовні вимоги, суд дійшов висновку, що наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду в цій частині, оскільки позивач пропустив десятиденний строк звернення до суду і поважних причин такого пропуску суду не повідомив.
На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 123, 238, 240, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Закрити провадження у справі № 440/15917/24 у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області в особі Відділу примусового виконання рішень Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ніколаєнка С.В. від 01.08.2019 ВП №55060994 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 135639,44 грн.
Залишити без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області в особі Відділу примусового виконання рішень Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання неправомірними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ніколаєнка С.В. про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 135639,44 грн на підставі постанови від 01.08.2019 ВП №55060994 та визнання протиправним та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ніколаєнка С.В. від 02.08.2019 про відкриття виконавчого провадження ВП №59704438.
Роз'яснити, що повторне звернення позивача до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається щодо позовних вимог, стосовно яких судом вирішено питання про закриття провадження у справі.
Копію ухвали направити особам, які беруть участь у справі.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення судового рішення шляхом подання апеляційної скарги в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.С. Канигіна