Справа № 420/23001/24
07 лютого 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 22 липня 2024 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ), відповідно до якої позивач просить:
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.10.2016 року по 28.06.2024 року включно.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.10.2016 року по 18.07.2022 року у сумі 16415,35 (шістнадцять тисяч чотириста п'ятнадцять) грн. 35 коп. та за період з 19.07.2022 року по 28.06.2024 року у сумі 66015,40 (шістдесят шість тисяч п'ятнадцять) грн. 40 коп., відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Ухвалою суду від 24 липня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у порядку ч. 5 ст. 262 КАС України.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу у період з 21.04.2016 по 27.10.2016 року у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ).
Позивач зазначив, що під час проходження військової служби йому не в повному обсязі нараховувалось та виплачувалось індексація грошового забезпечення, що стало підставою звернення до суду.
На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14.03.2024 року відповідачем було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення та компенсацію втрати частини доходу. Виплата здійснена 28.06.2024 року у загальній сумі 31 405,78 грн.
Разом з цим позивачу не було нараховано та не виплачено середнього заробітку за час несвоєчасної виплат грошової індексації, що є, на його думку, протиправним.
Позивач вважає, що такі дії відповідача є протиправними, а тому має бути порушено питання відповідальності відповідача за затримку розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення, яке врегульовано приписами ст. ст. 116, 117 КЗпП України, і у нього виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпП України.
Представник позивача зазначає, що спірний період у цих правовідносинах охоплює з 27.10.2016 року по 28.06.2024 року.
Виходячи і з приписів статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - Закон №2352-ІХ), представник позивача вважає, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Період з 27.10.2016 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року до 28.06.2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Саме таку позицію щодо порядку обчислення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку висловив Верховний Суд в своїй постанові від 15.02.2024 р. у справі №420/11416/23.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Виходячи з наведених обставин справи, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Представник позивача зазначає, що як вбачається з картки особового рахунку позивача отриманої від відповідача з листом № 09/9327-23-Вих від 20.12.2023 року, його грошове забезпечення за вересень 2016 року становить 8896,61 грн., а грошове забезпечення позивача за жовтень 2016 року - 11799,87 грн.
Відповідно до Порядку №100 середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (8896,61 грн.+ 11799,87 грн.)/58 (вересень 2016 року та 27 днів жовтня 2016 року) = 356,84 грн.
Період затримки розрахунку з 27.10.2016 року по 28.06.2024 року становить 2824 днів. При цьому, з огляду на зміни в спеціальному законодавстві, вирішуючи спірні правовідносини, застосовуючи вищенаведені зміни, період затримки розрахунку при звільненні позивача складає:
з 27.10.2016 р. по 18.07.2022 р. - 2091 день;
з 19.07.2022 р. по 28.06.2024 р. - 711 днів.
Враховуючи висновки Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, представник позивача зазначив, що істотність частки невиплаченої суми (16469,35 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 27.10.2016 р. по 18.07.2022р. становить 2,2% (16469,35/746152,44х 100%).
При цьому, 746 152,44 грн це 2091 день затримки розрахунку помножені на середньоденне грошове забезпечення (356,84 грн).
Виходячи з принципу пропорційності, на думку представника позивача, на користь позивача (за період з 27.10.2016 по 18.07.2022) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 16415,35 грн, тобто 2,2% від 746152,44 грн.
Період стягнення з 19.07.2022 р. по 28.06.2024 р. регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на користь позивача (за період з 19.07.2022 р. по 19.01.2023 р., тобто за 185 днів) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 66 015,40 (356,84 х 185) грн.
З наведених підстав представник позивача просить задовольнити позовні вимоги.
До суду 08 серпня 2024 року надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач не звільнявся з військової служби, а був переведений для подальшого проходження військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_2 з 27.06.2016 року.
Представник відповідача звертає увагу, що до 19 липня 2022 року статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. …В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Тобто, на думку представника відповідача, аналіз вказаних статей свідчить, про те, що як до 19.07.2022 та і після обов'язковою умовою для виникнення правовідносин передбачених статтею 116,117 КЗпП України є звільнення працівника.
Разом з цим позивач не був звільнений з військової служби, а був переведений для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Таким чином, представник відповідача зазначає, що представник позивача помиляється, посилаючись в своєму позові на те, що позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби, відповідно вимога щодо стягнення середнього заробітку є безпідставною.
Разом із відзивом на позовну заяву представник відповідача надав суду витребувані докази.
У свою чергу 08 серпня 2024 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої представник відповідача наполягав на задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що військова частина НОМЕР_2 під час виключення позивача зі списків особового складу повинна була здійснити виплату грошового забезпечення військовослужбовцю у повному обсязі. Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, яке спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, має бути покладене саме на Військову частину НОМЕР_2 . Як підтверджується витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.10.2016 року № 532-ОС, позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 27.10.2016 року, відтак трудові (службові) відносини з відповідачем у позивача були припинені, що є підставою для здійснення повного розрахунку при звільненні згідно приписів ч. 1 ст. 47 КЗпП України.
Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, судом у справі встановлені такі факти та обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено паспортом громадянина України.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 21.04.2016 року № 211-ОС старшину ОСОБА_1 призначено на посаду та зараховано до списків особового складу загону.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26.10.2016 року № 532-ОС старшину ОСОБА_1 виключено із списків особового складу загону, для подальшого проходження до ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 27 жовтня 2016 року.
Суд встановив, та не заперечується сторонами, що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду по справі № 360/38/24 від 14.03.2024 року відповідачем було нараховано індексацію грошового забезпечення в розмірі 16469,34 та компенсацію втрати частини доходу в розмірі 18861,46 грн, та виплачено 28.06.2024 року з урахуванням утримання обов'язкових платежів на картковий рахунок позивача суму 31405,78 грн.
Судом досліджено архівна відомість з січня 2016 по грудень 2016 позивача.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню, з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.1 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.
Відповідно до статей 1 та 2 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин другої-третьої ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Суд встановив, що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду по справі № 360/38/24 від 14.03.2024 року відповідачем було нараховано індексацію грошового забезпечення в розмірі 16469,34 та компенсацію втрати частини доходу в розмірі 18861,46 грн, та виплачено 28.06.2024 року з урахуванням утримання обов'язкових платежів на картковий рахунок позивача суму 31405,78 грн.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що на дату виключення позивача із списку особового складу НОМЕР_4 прикордонного загону - 26.10.2016 року, не був проведений повний розрахунок з позивачем.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.2019 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби органів внутрішніх справ.
Також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Тому суд доходить висновку, щодо застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 КЗпП України.
Також суд зазначає, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Щодо посилання представника відповідача, що положення ст. ст. 116, 117 КЗпП України належать застосуванню виключно при звільненні з військової служби, суд зазначає, що такі доводи є помилковими, оскільки після переведення військовослужбовця на нове місце несення служби, припиняться правовідносини з попереднім місцем несення служби, що має на увазі приведення повного розрахунку із таким військовослужбовцем.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Приписами статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача та в попередній редакції Закону № 3248-IV від 20 грудня 2005 року (далі - Закон №3248-IV)) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас, Законом № 2352-ІХ текст статті 117 КЗпП України викладено у такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Отже, аналізуючи положення вказаних правових норм, колегія суддів зазначає, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX (з 19 липня 2022 року) положення статті 117 КЗпП України (в попередній редакції) втратили чинність, внаслідок чого змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію цієї статті.
Тобто, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX.
При цьому, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 3248-IV та були припинені на момент чинності дії цієї статті в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції), а у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми цієї статті (у новій редакції Закону № 2352-IX).
Тобто, спірний період щодо стягнення середнього заробітку у цій справі та застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України умовно варто поділити на дві частини: до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Закону № 2352-IX) та після запроваджених до неї змін, що діють з 19 липня 2022 року.
Такий підхід узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, від 14 березня 2024 року у справі № 560/6960/23, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, та знову підтриманий у постанові Верховного Суду від 31.01.2025 року по справі № 560/20438/23.
Повертаючись до обставин у цій справі, суд враховує, що позивач просить застосувати до спірних правовідносин вищенаведений підхід застосування ст. 117 КЗпП України, поділивши на дві частини період затримки повного розрахунку: до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Закону № 2352-IX) та після запроваджених до неї змін, що діють з 19 липня 2022 року.
Як вбачається з картки особового рахунку позивача за 2016 рік, суд встановив, що грошове забезпечення позивача за вересень 2016 року становить 8896,61 грн., а за жовтень 2016 року - 11799,87 грн.
Відповідно до Порядку №100 середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (8896,61 грн.+ 11799,87 грн.)/58 (вересень 2016 року та 27 днів жовтня 2016 року) = 356,84 грн.
Період затримки розрахунку з 27.10.2016 року по 28.06.2024 року становить 2824 днів. При цьому, з огляду на зміни в спеціальному законодавстві, вирішуючи спірні правовідносини, застосовуючи вищенаведені зміни, період затримки розрахунку при звільненні позивача складає:
з 27.10.2016 р. по 18.07.2022 р. - 2091 день;
з 19.07.2022 р. по 28.06.2024 р. - 711 днів.
Представник позивача наводить у позовній заяві розрахунок середнього заробітку за час затримки з урахуванням висновків Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, та зазначає, що істотність частки невиплаченої суми (16469,35 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 27.10.2016 р. по 18.07.2022р. становить 2,2% (16469,35/746152,44х 100%).
При цьому, 746 152,44 грн це 2091 день затримки розрахунку помножені на середньоденне грошове забезпечення (356,84 грн).
Виходячи з принципу пропорційності, позивач просить за період з 27.10.2016 по 18.07.2022 стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 16415,35 грн, тобто 2,2% від 746152,44 грн.
А за період стягнення з 19.07.2022 р. по 28.06.2024 р. позивач просить стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 66 015,40 (356,84 х 185) грн., тобто не більше ніж за шість місяців.
Перевіривши вказані розрахунки середнього заробітку за час затримки повного розрахунку на дату виключення із списків особового складу загону та враховуючи відсутність заперечень з боку відповідача, стосовно наведених розрахунків, суд доходить висновку, що наведені розрахунки проведені обґрунтовано, правильно та з дотриманням принципу пропорційності, а тому приймаються судом.
Суд зазначає, що стаття 117 КЗпП України - це відповідальність, яка покладається на роботодавця за несвоєчасний розрахунок з працівником при звільненні.
Метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої ст. 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Також суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що відповідач, заперечуючи проти позову не довів, з посиланням на відповідні докази, правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги належать задоволенню.
У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, жодні судові витрати не належать стягненню з відповідача на його користь.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.10.2016 року по 28.06.2024 року включно.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.10.2016 року по 18.07.2022 року у сумі 16415,35 грн (шістнадцять тисяч чотириста п'ятнадцять гривень 35 копійок) та за період з 19.07.2022 року по 28.06.2024 року у сумі 66015,40 грн (шістдесят шість тисяч п'ятнадцять гривень 40 копійок), відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, з урахуванням обов'язкових відрахувань.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя Л.Р. Юхтенко