справа № 380/21401/24
06 лютого 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач).
Підставою позову є протиправність, на думку позивача, дій відповідача щодо обмеження його пенсії з 01 червня 2024 року максимальним розміром.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зазначає, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року у справі № 380/2521/24 відповідач з 01 червня 2024 року здійснив перерахунок його пенсії, однак після проведеного перерахунку обмежив пенсію максимальним розміром. Зазначену поведінку відповідача позивач уважає протиправною та такою, що порушує його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки частина сьома статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016. Отже, обмеження пенсії максимальним розміром не поширюється на осіб, яким пенсія призначена відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Тому підстави для обмеження пенсійної виплати позивача з 01 червня 2024 року максимальним розміром у відповідача були відсутні. Крім того, позивач уважає, що з огляду на несвоєчасну виплату сум пенсії він має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
З огляду на вищенаведене адміністративний позов просить задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що з 01 січня 2018 року відповідно до частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Відзначає, що на сьогодні законодавче регулювання питання щодо обмеження розмірів пенсій, призначених за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», для зазначеної категорії осіб відсутнє. За цих обставин Міністерство соціальної політики України вважає (лист від 02 травня 2023 року), що з урахуванням мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022, а також частини першої статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», підлягають виплаті без обмеження максимальним розміром пенсії, призначені з 12 квітня 2023 року особам, які під час служби збройно захищали суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року. Отже, пенсія позивачу перерахована та виплачується відповідно до вимог законодавства.
Щодо нарахування компенсації втрати частини доходів відповідач зазначає, що така проводиться лише у разі, якщо такі доходи були нараховані громадянам, але строки їх виплати були порушені. Також відповідач зауважує, що пенсія позивачу обчислена та виплачується у розмірі 68% відповідних сум грошового забезпечення.
З огляду на вищенаведене у задоволенні адміністративного позову просить відмовити повністю.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 21 жовтня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Пенсія позивачу обчислена у розмірі 68% сум грошового забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року у справі № 380/2521/24, яке набрало законної сили, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 № 713, починаючи з 01.04.2023 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01.04.2023 перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 № 713, з урахуванням виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду відповідач з 01 червня 2024 року здійснив перерахунок пенсії позивача, що підтверджується Перерахунком пенсії за вислугу років ОСОБА_1 (пенсійна справа № 9117592-МВС).
Згідно із цим Перерахунком підсумок пенсії (з надбавками) становить 25376,71 грн, а з урахуванням максимального розміру пенсії - 23610,00 грн.
Позивач, уважаючи протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії з 01 червня 2024 року максимальним розміром, звернувся з цим позовом до суду.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262).
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668), який набрав чинності 01 жовтня 2011 року.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668 максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668 внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, яку викладено в редакції Закону № 3668, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто 20 грудня 2016 року.
Конституційний Суд України у рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто, заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. Водночас Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668.
Тобто положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262 та положення частини першої статті 2 Закону № 3668 (у частині поширення її дії на Закон № 2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
Одночасно з цим положення статті 2 Закону № 3668 (у частині поширення її дії на Закон № 2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин, змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто була наявна колізія між Законом № 2262 з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 та Законом № 3668 - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Водночас суд ураховує, що Конституційний Суд України у рішенні від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 у справі № 3-102/2021 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону № 3668 зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року. Вказав, що приписи статті 2 Закону № 3668, зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, норма Закону № 3668, якою встановлений максимальний розмір пенсії, та який поширював свою дію на Закон № 2262, втратила чинність з 12 квітня 2023 року (через шість місяців з дня ухвалення вказаного вище рішення Конституційного суду України).
З огляду на наведене суд доходить висновку, що станом на момент перерахунку пенсії позивача (01 червня 2024 року) у законодавстві України відсутня норма, яка обмежувала б пенсію позивача максимальним розміром.
До того ж обмеження максимального розміру пенсії, призначеної згідно із Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України.
Посилання відповідача на лист Міністерства соціальної політики України від 02 травня 2023 року суд відхиляє, оскільки листи - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз'яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб'єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 826/2426/16.
За цих обставин суд дійшов висновку про протиправність поведінки Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження пенсії позивача з 01 червня 2024 року максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність).
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд ураховує принцип верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, а також принцип ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З метою ефективного захисту порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, належить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати та виплатити (з урахуванням проведених виплат) пенсію ОСОБА_1 з 01 червня 2024 року без обмеження максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність).
Щодо вимоги в частині здійснення перерахунку пенсії з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення і премії виходячи з розміру 68% грошового забезпечення, суд зазначає що наразі права позивача у цій частині відповідачем не порушені, адже спору між позивачем та відповідачем стосовно перерахунку пенсії з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення і премії, а також щодо відсоткового значення основного розміру пенсії у цій справі немає. Спір, який виник між сторонами у цій справі, стосується виключно обмеження пенсії позивача максимальним розміром. Судовому ж захисту відповідно до статті 5 КАС України підлягають лише порушені права та інтереси особи, а не ті, порушення яких можливо/імовірно відбудеться у майбутньому.
Щодо вимоги про нарахування компенсації втрати частини доходів суд зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
За статтею 1 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (стаття 2 Закону № 2050).
Відповідно до статті 3 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Водночас статтею 4 Закону № 2050 передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. Одночасно законодавець пов'язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 520/1001/19 та від 23 березня 2023 року у справі № 520/2020/19.
Суд зазначає, що станом на момент звернення позивача з цим позовом до суду виплата заборгованості з пенсії відповідачем ще не здійснена.
Своєю чергою, зі змісту норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050 та Порядку № 159 можна дійти висновку, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що позовна вимога позивача про виплату заборгованості з пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходів є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19 червня 2024 року у справі 440/700/20, яку суд ураховує на підставі вимог частини п'ятої статті 242 КАС України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Пунктом 8 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 20 серпня 2017 року позивач є особою з інвалідністю 3 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни. Отже, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 8 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Втім за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією ID: 3179-5060-6808-9666 від 15 жовтня 2024 року.
Отже, позивач помилково сплатив судовий збір у справі, в якій він відповідно до вимог пункту 8 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати.
За цих обставин суд зазначає, що помилково сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн може бути повернутий йому за його клопотанням, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, на час постановлення судом рішення у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2024 року максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати та виплатити (з урахуванням проведених виплат) пенсію ОСОБА_1 з 01 червня 2024 року без обмеження максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність).
В решті позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 06 лютого 2025 року.
Суддя Клименко О.М.