Рішення від 06.02.2025 по справі 280/10206/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 лютого 2025 року Справа № 280/10206/24 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області

Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області

Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач 2), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 3), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 4), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 від 06.08.2024 № 084150005388, рішення відповідача 2 від 10.10.2024 № 084150005388 та рішення відповідача 3 від 18.10.2024 № 084150005388 щодо відмови в призначенні та виплаті пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачу;

- зобов'язати відповідача 4 здійснити призначення та виплату пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачу, починаючи з 15.03.2024, із зарахуванням до страхового стажу періоди роботи з 16.08.1988 по 17.03.1992, з 20.03.1992 по 11.02.1993, з 01.02.2004 по 31.01.2006 та періоду отримання допомоги по безробіттю з 11.02.1999 по 09.08.1999;

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає наступне. Позивач, 15.03.2024 звернувся до відповідача 4 із заявою про призначення пенсії за віком, оскільки 20.07.2022 йому виповнилося 60 років. Рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 22.03.2024 № 084150005388 відмолено позивачу у призначенні пенсії за віком, яке оскаржено та Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2024 у справі № 280/3186/24 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 19.08.1985 по 29.07.1988 з розрахунку один рік роботи за два роки страхового стажу, відповідно до абзацу десятого частини третьої статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.03.2024 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. На виконання рішення ГУ ПФУ у Волинській області розглянуло звернення позивача від 15.03.2024 за результатами якого прийняло Рішення про відмову у призначенні пенсії № 084150005388 від 06.08.2024 з посиланням на те, що у ОСОБА_1 відсутній необхідний страховий стаж передбачений ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому зазначили, що згідно з наданими до заяви документами про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 12.08.1993 № 637 (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка) страховий стаж складає 18 років 0 місяців 12 днів. Згідно з рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2024 року у справі № 280/3186/24 до страхового стажу зараховано періоди роботи з 19.08.1985 по 29.07.1988 з розрахунку один рік роботи за два роки страхового стажу по Списку №1; з 27.07.1981 по 14.10.1981 та з 20.03.1992 по 11.02.1993. Ознайомившись з розрахунком стажу, який здійснив ГУ ПФУ в Волинській області позивач з'ясував, що знову протиправно не зараховано йому весь його страховий стаж відповідно до трудової книжки. Зокрема і періоди з 27.07.1981 по 14.10.1981 та з 20.03.1992 по 11.02.1993. 02.10.2024 року позивач повторно подав до органу ПФУ заяву про призначення пенсії за віком на надав всі наявні в нього документи, що підтверджують стаж його роботи. Однак, ГУ ПФУ в Тернопільській області прийнято рішення від 10.10.2024 року № 084150005388 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком за нормами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, страховий стаж ОСОБА_1 становить 24 роки 01 місяць 29 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до стразового стажу не враховано: період роботи з 16.08.1988 по 17.03.1992, оскільки наказ про прийняття на роботу дописаний чорнилом іншого кольору; період роботи у російській федерації з 20.03.1992 по 11.02.1993, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року. 10.10.2024 року Позивач знову подав до органу ПФУ заяву про призначення пенсії за віком та надав всі наявні в нього документи, що підтверджують стаж його роботи а також надав рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2024 року у справі № 280/3186/24. Однак, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області прийнято рішення від 18.10.2024 року № 084150005388 про відмову Позивачу у призначенні пенсії за віком за нормами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю страхового стажу. При цьому, страховий стаж ОСОБА_1 становить 24 роки 01 місяць 29 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не враховано: період роботи з 16.08.1988 по 17.03.1992, оскільки наказ про прийняття на роботу дописаний чорнилом іншого кольору; період роботи у російській федерації з 20.03.1992 по 11.02.1993, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадянам, які проживали працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року. Не погоджуючись з рішеннями відповідача 1 від 06.08.2024 року № 084150005388, відповідача 2 від 10.10.2024 № 084150005388, та відповідача 3 від 18.10.2024 року № 084150005388 щодо відмови позивачу в призначенні та виплаті пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач звернувся до суду із даним позовом. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 11.11.2024 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач 3 позовну заяву не визнав, надав до суду відзив, в якому зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.10.2024 № 084150005388 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. На час звернення за призначенням пенсії позивач досяг 62 роки 02 місяці 23 дні. Згідно документів, доданих до заяви про призначення пенсії, страховий стаж позивача становить 24 років 01 місяців 29 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону № 1058. До страхового стажу Позивача не зараховано період роботи з 16.08.1988 по 17.03.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 27.07.1981 та періоди роботи в російській федерації з 20.03.1992 по 11.02.1993, з огляду на наступне. За твердженням відповідача 3, з огляду на порушення вимог Інструкцій № 162 та № 58, відсутні підстави для зарахування до страхового стажу з 16.08.1988-17.03.1992, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 27.07.1981, оскільки дописано номер наказу про прийняття на роботу. Відповідач 3 зазначає, що Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року припинила свою дію для України 19.06.2023, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення». З огляду на припинення дії угоди з рф, відсутні підстави для врахування при призначенні пенсії Позивача, стажу, набутого під час роботи на підприємствах рф. Зважаючи на викладене, територіальні органи Пенсійного фонду України діяли в межах наданих повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу.

Відповідач 4 позовну заяву не визнав, надав до суду відзив, в якому зазначає, що відповідачем 1 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2024 у справі № 280/3186/24 до страхового стажу позивача зараховано періоди роботи з 19.08.1985 по 29.07.1988 з розрахунку один рік роботи за два роки страхового стажу по Списку № 1 та повторно розглянуто заяву позивача від 15.03.2024, за результатом якої винесено рішення про відмову у призначенні пенсії № 084150005388 від 06.08.2024 через відсутність необхідного страхового стажу. Заяву позивача від 02.10.2024 за принципом екстериторіальності було розглянуто відповідачем 2, який своїм рішенням від 10.10.2024 № 084150005388 відмовив у призначенні пенсії за відсутністю необхідного страхового стажу. За результатом розгляду документів відповідачем 2 не зараховано до страхового стажу: період роботи з 16.08.1988 по 17.03.1992, оскільки наказ про прийняття на роботу дописаний чорнилом іншого кольору; період роботи у російській федерації з 20.03.1992 по 11.02.1993, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадянам, які проживали/ працювали на території російської федерації, призначаються на умовах визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року. Заяву позивача від 13.10.2024 за принципом екстериторіальності було розглянуто відповідачем 3, який своїм рішенням від 18.10.2024 року № 084150005388 відмовив у призначенні пенсії, не зарахувавши аналогічні періоди роботи з аналогічних підстав, що й відповідач 2. За твердженням відповідача 4, відповідачем 2 та відповідачем 3 правомірно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи згідно з трудовою книжкою від 27.07.1981 серії НОМЕР_1 з 16.08.1988 по 17.03.1992, оскільки номер наказу про прийняття на роботу дописано ручкою іншого кольору, що не відповідає вимогам Інструкції № 58. Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 позивач працював з 20.03.1992 по 11.02.1993 на території Російської Федерації. Зарахування періодів роботи з 01.01.1992 в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР, здійснюється, якщо це передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, для зарахування спірного періоду з 20.03.1992 по 11.02.1993 немає правових підстав, оскільки з 01 січня 2023 року Російська Федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, що призвело до розірвання дипломатичних відносин з Росією. За твердженням відповідача 4, відповідачами правомірно не зараховано до страхового стажу позивача період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 11.02.1999 по 09.08.1999 з підстав, що зарахування такого періоду не передбачено, зокрема статтею 24 Закону № 1058. Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.02.2004 по 31.01.2006 позовні вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки відповідно до форми РС-право (за датою звернення від 02.10.2024 та 13.10.2024) відповідачем 2 та відповідачем 3 спірний період було зараховано до страхового стажу. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.

15.03.2024 позивач, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя із заявою про призначення пенсії за віком. Заява та додані до неї документи прийняті 15.03.2024 пенсійним органом, що підтверджується розпискою-повідомленням за № 1027.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 22.03.2024 № 084150005388, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Зазначено, що Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) визначено, що: 1. право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років. 2. право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу у період з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 22 роки; 3. у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу у період з 01.01.2027 по 31.12.2027- не менше 15 років. Наявність необхідного страхового стажу визначається на дату досягнення відповідного віку. Згідно з наданими до заяви документами про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка) страховий стаж складає 14 років 11 місяців 2 дні. До страхового стажу зараховано усі наявні періоди. Прийняте рішення: відмовити гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 27.07.1981 містяться наступні записи, зокрема:

28.05.1980 - прийнятий у відділ капітального будівництва поверхневим учнем електрослюсаря Запорізького залізорудний комбінату (наказ № 838 від 28.05.80);

04.07.1980 - звільнений у зв'язку із закінченням виробничої практики (наказ № 838 від 4.07.80);

27.07.1981 - прийнятий у цех закладки виробленого простору Запорізького залізорудний комбінату у шахті поверхневим електрослюсарем 2 розряду, черговим та по ремонту обладнання (наказ №371 від 2.07.81);

28.09.1981 - прийнятим електрослюсарем черговим та по ремонту обладнання цеху виробленого простору у шахті по 4 розряду (наказ №440 від 20.09.1981);

14.10.1981 - звільнений у зв'язку з призовом на службу до Радянської Армії (наказ № 511 від 15.10.81);

[…]

19.08.1985 - переведений підземним горно робочим 2 розряду на шахту № 1 (наказ №181-к від 19.08.85);

30.12.1985 - переведеним підземним прохідним 4 розряду на шахту № 1 (наказ № 289-к від 27.12.1985);

02.03.1987 - переведений на шахту № 1 підземним прохідним 4 розряду (наказ № 760 від 02.03.87);

01.09.1987 - переведений підземним прохідником 5-го розряду (наказ № 361 від 04.09.87);

29.07.1988 - звільнений у зв'язку з переведенням на роботу у Кам'янсько-Дніпровський завод «Гранат» за угодою сторін (наказ №169 від 29.07.88) (печатка Таврійського дослідно-промислового гірничо-збагачувального комбінату);

[…] 20.03.1992 - прийнятий регулювальником радіоапаратури та приладів 6 розряду до Санкт-Петербурзьке підприємство «Смирнов та компаньйони» (наказ № 10 від 20.03.92;

11.02.1993 - звільнений за власним бажанням (наказ № 15 від 11.02.93) […] .

У матеріалах справи містяться архівні довідки, видані Степногірською селищною радою Василівського району Запорізької області:

- № 187 від 21.08.2017 про заробітну плату ОСОБА_1 за період з 05.12.1983 по 29.07.1988;

- № 189 від 21.08.2017 про трудовий стаж ОСОБА_1 за період з 05.12.1983 по 27.07.1988.

Крім того, наявний витяг з Переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій та посад, працівникам яких підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1, затверджений наказом директора підприємства № 274 від 17.10.95, до якого належать професії прохідника та гірника підземного.

З форми РС-право встановлено, що роботу позивача за період з 19.08.1985 по 29.07.1988 не зараховано відповідачем до стажу роботи на пільгових умовах за Списком №1.

Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернулася з адміністративним позовом до суду.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2024, яке набрало законної сили, у справі № 280/3186/24 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково:

визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 22.03.2024 № 084150005388 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 19.08.1985 по 29.07.1988 з розрахунку один рік роботи за два роки страхового стажу, відповідно до абзацу десятого частини третьої статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.03.2024 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Крім того, у вказаному рішенні у справі № 280/3186/24 щодо не зарахування періоду роботи на пільгових умовах за Списком № 1 з 19.08.1985 по 29.07.1988 із розрахунку один рік роботи за два роки, суд прийшов наступних висновків «…що відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 18.11.2005 (далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992

Пунктом 10 Порядку №383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку №637.

Отже, виходячи з наведених норм Порядку №637 та Порядку №383, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до приписів частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Судом з форми РС-право встановлено, що роботу позивача за період з 19.08.1985 по 29.07.1988 враховано в одинарному розмірі.

Відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 27.07.1981 у період з 19.08.1985 по 29.07.1988 ОСОБА_1 працював у шахті підземним прохідником 2го та 4го розряду в Дирекції будованого Таврійського дослідно-промисловому гірничо-збагачувальному комбінаті с.Сухоіванівське Василівського району Запорізької області (з 1987 року Таврійський дослідно-промисловий гірничо-збагачувальний комбінат смт Степногірськ Василівського району Запорізької області) на шахті № 1 з повним робочим днем.

Крім того, у матеріалах пенсійної справи наявний витяг з наказу генерального директора концерну «Укррудпром» Таврійського дослідно-промислового ГЗК від 17.10.1995 № 274 (архівна копія до довідки № 186 від 21.08.2017), яким затверджено Перелік робочих місць, виробництв, робіт, професій та посад, працівникам яких підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1. Також судом досліджено витяг з Переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій та посад, працівникам яких підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1, затверджений наказом директора підприємства № 274 від 17.10.95, до якого належать професії прохідника та гірника підземного.

В архівній довідці № 189 від 21.08.2017, виданій Степногірською селищною радою Василівського району Запорізької області, містяться відомості про трудовий стаж ОСОБА_1 , відповідно до якої він:

05.12.1983 - зарахований на дільницю № 3 електрослюсарем 2-го розряду з повним робочим днем;

28.02.1984 - переведений електрослюсарем 3-го розряду на дільниці № 3 з повним робочим днем;

01.06.1984 - переведений електрослюсарем 4-го розряду на дільниці № 3 з повним робочим днем;

19.08.1985 - переведений на шахту № 1 підземним гірником 2-го розрядку з повним робочим днем під землею;

30.12.1985 - переведений на шахті № 1 підземним прохідником 4-го розряду з повним робочим днем під землею;

(дирекцію будованого Таврійського ДП ГЗК с.Сухоіванівське Василівського району Запорізької області скасовано, підприємство перейменовано в Таврійський ДП ГЗК смт Степногірськ Василівського району Запорізької області)

02.03.1987 - переведений на шахті № 1 підземним прохідником 4-го розряду з повним робочим днем під землею;

01.09.1987 - переведений на шахті № 1 підземним прохідником 5-го розряду з повним робочим днем під землею;

27.07.1988 - звільнено за ст.36 п.5 КЗОТ УССР.

Отже, у період з 19.08.1985 по 27.07.1988 позивач працював на роботах, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1.

Суд зауважує, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації у випадку із позивачем необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17.

Таким чином, з огляду на записи у трудовій книжці, відомості архівної довідки № 189 від 21.08.2017 з урахуванням Переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій та посад, працівникам яких підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1, затверджений наказом директора підприємства № 274 від 17.10.1995, суд підсумовує, що матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 з 19.08.1985 по 29.07.1988 працював на посадах, робота на яких дає право на зарахування до спеціального пільгового стажу за Списком №1, який відповідно до абзацу десятого частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV підлягає зарахуванню до загального страхового стажу з розрахунку один рік роботи за два роки страхового стажу.

Разом з тим, незважаючи на те, що відповідні документи надавались позивачем разом із заявою про призначення пенсії, відповідачем 1 не зараховано період роботи позивача з 19.08.1985 по 29.07.1988 у пільговому обчисленні…

… Дослідивши надані позивачем на розгляд пенсійного органу заяву з долученими до неї документами, суд дійшов висновку, що такі документи є достатніми для зарахування періоду роботи позивача з 19.08.1985 по 29.07.1988 до загального страхового стажу з розрахунку один рік роботи за два роки страхового стажу, у зв'язку з чим відповідач 1 неправильно обрахував страховий стаж позивача, через що рішення оскаржуване рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Незважаючи на те, що у рішенні від 22.03.2024 № 084150005388 зазначено про зарахування до страхового стажу усіх наявних періодів, Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області зазначило про не зарахування періодів роботи позивача з 27.07.1981 по 14.10.1981 (неправильний або неточний запис, а саме: відсутній запис про звільнення з професії або про перевід на іншу професію. Згідно інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» №58 від 29.07.1993 п.2.4. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження)) та з 20.03.1992 по 11.02.1993 (з 01.01.2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Задля Узгодження порядку дій, який буде застосовуватись при призначені/поновлені раніше призначених пенсій громадянам, які працювали/проживали на території російської федерації листом Міністерства соціальної політики України від 12.01.2023 року № 411/0/2-23/54 встановлено, що при призначені пенсії заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії враховувати за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», при цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року)».

Крім того, у вказаному рішенні у справі № 280/3186/24 щодо не зарахування періоду роботи з 27.07.1981 по 14.10.1981, суд прийшов наступних висновків «… що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу. Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.

Суд зауважує, що датою прийому на роботу та звільнення вважається дата, зазначена у графі 2 трудової книжки, а не дата відповідного наказу про зарахування або звільнення. Водночас запис про зарахування та звільнення у трудовій книжці виконаний акуратно, кульковою ручкою, у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідний розпорядчий документ підприємства, на підставі якого його внесено; запис про звільнення засвідчений печаткою підприємства, будь-яких виправлень судом не виявлено.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, у зв'язку з чим суд відхиляє наведені відповідачем 2 доводи про не зарахування періоду роботи позивача з 27.07.1981 по 14.10.1981 до його страхового стажу».

Крім того, у вказаному рішенні у справі № 280/3186/24 щодо тверджень представника відповідача 2 про не зарахування періоду роботи з 20.03.1992 по 11.02.1993 суд прийшов наступних висновків «… до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01.01.2023.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу позивача.

За таких обставин суд не приймає зазначені доводи відповідача 2 щодо не зарахування періоду роботи з 20.03.1992 по 11.02.1993 до страхового стажу позивача.».

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2024 року у справі № 280/3186/24 набрало законної сили 21.06.2024.

Відповідно до положень статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що обставини, встановлені вищезазначеним рішенням суду в адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи в силу положень статті 78 КАС України.

Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2024 року у справі № 280/3186/24 розглянуло звернення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) від 15.03.2024 (зареєстроване за №1027) про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

За результатами розгляду звернення Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області прийняло Рішення про відмову у призначенні пенсії № 084150005388 від 06.08.2024 року з посиланням на те, що у ОСОБА_1 відсутній необхідний страховий стаж передбачений ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому зазначили, що згідно з наданими до заяви документами про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 12.08.1993 № 637 (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка) страховий стаж складає 18 років 0 місяців 12 днів. Згідно з рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2024 у справі № 280/3186/24 до страхового стажу зараховано періоди роботи з 19.08.1985 по 29.07.1988 з розрахунку один рік роботи за два роки страхового стажу по Списку №1; з 27.07.1981 по 14.10.1981 та з 20.03.1992 по 11.02.1993. Періоди роботи позивача, зокрема, з 27.07.1981 по 14.10.1981 та з 20.03.1992 по 11.02.1993 не були зараховані відповідачем 1 до страхового стажу позивача.

02.10.2024 позивач повторно подав до територіальних органів ПФУ заяву про призначення пенсії за віком на надав всі наявні в нього документи, що підтверджують стаж його роботи.

Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято рішення від 10.10.2024 року № 084150005388 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком за нормами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, відповідач 2 зазначає, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 24 роки 01 місяць 29 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до стразового стажу не враховано: період роботи з 16.08.1988 по 17.03.1992, оскільки наказ про прийняття на роботу дописаний чорнилом іншого кольору; період роботи у російській федерації з 20.03.1992 по 11.02.1993, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.

10.10.2024 Позивач повторно подав до органу ПФУ заяву про призначення пенсії за віком та надав всі наявні в нього документи, що підтверджують стаж його роботи а також надав рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2024 року у справі № 280/3186/24.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення від 18.10.2024 № 084150005388 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком за нормами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю страхового стажу. При цьому, страховий стаж ОСОБА_1 становить 24 роки 01 місяць 29 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не враховано: період роботи з 16.08.1988 по 17.03.1992, оскільки наказ про прийняття на роботу дописаний чорнилом іншого кольору; період роботи у російській федерації з 20.03.1992 по 11.02.1993, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадянам, які проживали працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.

Не погоджуючись з рішеннями відповідача 1 від 06.08.2024 № 084150005388, відповідача 2 від 10.10.2024 № 084150005388, та відповідача 3 від 18.10.2024 № 084150005388 щодо відмови позивачу в призначенні та виплаті пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.

На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом абзацу першого частини 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» набрав чинності з 01.01.2004. До вказаної дати порядок обчислення стажу визначався Законом України «Про пенсійне забезпечення». Тобто періоди трудової та іншої діяльності, що проходили до 01.01.2004 підлягають зарахуванню до страхового стажу відповідно до статей 56-63 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2.3 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу.

Згідно підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пунктів 1-3 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Із аналізу вказаних вище положень Порядку №637 слідує, що подання інших документів, окрім трудової книжки, для підтвердження трудового стажу з метою призначення пенсії здійснюється виключно у випадку, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Згідно норм законодавства, чинного у спірний період роботи Позивача, а саме: Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція № 162) було визначено порядок ведення трудових книжок.

Відповідно до п. 2.5 Інструкції № 162 у випадку виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення виправлення здійснюється адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику необхідну допомогу в цьому.

Аналогічна правова позиція висловлена у п. 2.6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).

Згідно п. 2.8 Інструкції № 162 виправлені відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення і т. ін. мають повність відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У випадку втрати наказу або розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, що не вказані в трудовій книжці. Аналогічна правова позиція висловлена у п. 2.9 Інструкції № 58.

Відповідно до п.2.2 Інструкції №162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться. Аналогічна правова позиція висловлена у п. 2.2 Інструкції № 58.

Згідно з п.2.3. Інструкції №162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Аналогічна правова позиція висловлена у п. 2.4 Інструкції № 58.

Пунктом 2.11 Інструкції №162 встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Аналогічна правова позиція висловлена у п. 2.12 Інструкції № 58.

Відповідно до пункту 2.12 Інструкції № 162 зміна записів в трудових книжках про прізвище, ім'я, по-батькові та дату народження здійснюються адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я, по-батькові, тощо) з посиланням на дату та номер цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, попереднє прізвище чи ім'я, по-батькові, дата народження та записуються нові дані. Посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. В такому ж порядку за необхідності вносяться зміни у відомостях щодо освіти, професії, спеціальності. Аналогічні за змістом вимоги містяться у пункті 2.13 Інструкції № 58.

Також, п.2.13 Інструкції №162 визначено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка, пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Аналогічна правова позиція висловлена у п. 2.14 Інструкції № 58.

Згідно з п. 4.1 Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічна правова позиція висловлена у п. 4.1 Інструкції № 58.

Таким чином, аналіз вказаних вище правових норм дозволяє дійти до висновку, що обов'язок щодо внесення достовірних відомостей про працівника під час заповнення трудової книжки покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останнього періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкцій № 162 та № 58.

Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.

Отже, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Верховний Суд у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Позивач, який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Адже, невиконання підприємством правил ведення трудових книжок не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічні висновки наведені також в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а; від 24 травня 2018 у справі №490/12392/16-а.

На виконання вимог Порядку № 22-1 та Порядку № 637 позивачем разом із заявою про призначення пенсії за віком було надано до територіальних органів Пенсійного фонду України копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 27.07.1981, яка містить записи про періоди роботи позивача, зокрема, у спірний період. Зазначений документ містить вичерпну інформацію про період роботи Позивача, скріплені підписами відповідальних осіб та печатками підприємства.

Відповідачами не спростовано те, що позивач у спірні періоди працював, а тому за даних обставин відповідачі фактично переклали відповідальність за належне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 16.08.1988 року по 17.03.1992 суд зазначає, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Датою прийому на роботу та звільнення вважається дата, зазначена у графі 2 трудової книжки, а не дата відповідного наказу про зарахування або звільнення. Водночас запис про зарахування та звільнення у трудовій книжці виконаний акуратно, кульковою ручкою, у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідний розпорядчий документ підприємства, на підставі якого його внесено; запис про звільнення засвідчений печаткою підприємства, будь-яких виправлень судом не виявлено.

Такого висновку, дійшов Запорізький окружний адміністративний суд у своєму рішення від 21.05.2024 у справі № 280/3186/24 та зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, у зв'язку з чим суд відхиляє наведені відповідачем 2 доводи про не зарахування періоду роботи позивача з 16.08.1988 по 17.03.1992 до його страхового стажу.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.05.2024 року у справі № 280/3186/24 набрало законної сили. Тому обставили встановлені судом у цій справі не потребують додаткового доведення в силу приписів ч. 4 ст. 78 КАС України.

Крім того, відповідно до Відомостей про трудову діяльність з Реєстру застрахованих осіб (реєстр веде ПФУ) ОСОБА_1 у період з 16.08.1988 року по 17.03.1992 року працював в Каменско-Дніпровському заводі «ГАРАНТ» і в графі «Документ-підстава (вид документа, його номер і дата)» зазначено наказ про прийняття 91 від 16.08.1992 та наказ про звільнення 16 від 17.03.1992 року, що повністю збігається з інформацією з трудової книжки Позивача.

Таким чином, позивач має право на зарахування страхового стажу періоду роботи з 16.08.1988 по 17.03.1992 на підставі трудової книжки серія НОМЕР_1 .

Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 20.03.1992 по 11.02.1993, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Частинами другою та третьою статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.

Згідно зі статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи або навчаючись за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Варто зауважити, що відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01.01.2023.

Враховуючи зазначене, дії ГУ ПФУ в Тернопільській області та ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо не зарахування періоду роботи з 20.03.1992 по 11.02.1993 до страхового стажу Позивача є необґрунтованим та протиправним.

Такого висновку, дійшов і Запорізький окружний адміністративний суд у своєму рішення від 21.05.2024 року у справі № 280/3186/24 та зазначив, що суд не приймає зазначені доводи ГУ ПФУ у Волинській області щодо незарахування періоду роботи з 20.03.1992 по 11.02.1993 до страхового стажу позивача.

Крім того, відповідно до Відомостей про трудову діяльність з Реєстру застрахованих осіб (реєстр веде ПФУ) ОСОБА_1 період з 20.03.1992 року по 11.02.1993 року внесено до його відомостей про трудову діяльність.

Таким чином, позивач має право на зарахування страхового стажу періоду роботи з 20.03.1992 року по 11.02.1993 року на підставі трудової книжки серія НОМЕР_1 .

Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду отримання допомоги по безробіттю з 11.02.1999 року по 09.08.1999 року, суд зазначає наступне.

У своїх рішеннях про відмову відповідачі не зазначають про те, що період з 11.02.1999 по 09.08.1999 не зараховується до стажу роботи по якійсь-то причині, однак з розрахунку стажу Позивача, який здійснено ГУ ПФУ в Тернопільській області та ГУ ПФУ в Дніпропетровській області і який складає 24 роки 01 місяць 29 днів з'ясовано, що у розрахунку стажу відсутній цей період.

Так, у період з 11.02.1999 по 09.08.1999 позивач отримував матеріальну допомогу по безробіттю відповідно до п. 13 ст. 30 Закону України «Про зайнятість населення» у Василівському районному центрі зайнятості.

Так, згідно записів №№ 26-27 в трудовій книжці Позивача серії НОМЕР_1 від 27.07.1981 року, в період з 11.02.1999 по 09.08.1999 Позивач перебував на обліку в Василівському районному центрі зайнятості та отримував матеріальну допомогу по безробіттю відповідно до п. 1 ст. 31 Закону України «Про зайнятість населення». Зазначений період не зарахований Пенсійним фондом до страхового стажу Позивача.

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону № 1058 (в чинній редакції) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» набрав чинності з 01.01.2004. До вказаної дати порядок обчислення стажу визначався Законом України «Про пенсійне забезпечення». Тобто періоди трудової та іншої діяльності, що проходили до 01.01.2004 підлягають зарахуванню до страхового стажу відповідно до статей 56-63 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Статтею 25 Закону України від 01 березня 1991 року №803-ХІІ «Про зайнятість населення» (далі Закон №803-ХІІ, тут і надалі - в редакції, чинній на час призначення позивачу матеріальної допомоги) було встановлено, що держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій: а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій; б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації; в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю; г) подання додаткової матеріальної допомоги безробітному громадянину і членам його сім'ї з урахуванням наявності осіб похилого віку і неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні.

Відповідно до частини першої статті 31 Закону №803-ХІІ безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Поряд з тим, як встановлено пунктом «ж» частини першої статті 4 Закону №803-ХІІ, держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні, зокрема включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу.

Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону 1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 N 22-1 передбачено, що до 01.01.2010 період одержання допомоги по безробіттю підтверджується на підставі записів у трудовій книжці, а починаючи з 01.01.2010 довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Аналізуючи наведені норми права, суд доходить висновку, що на момент отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю правові норми передбачали зарахування періоду отримання такої до загального трудового стажу, а тому неврахування до страхового стажу Позивача періоду з 11.02.1999 по 31.01.2000 року є протиправним.

Суд зазначає, що відповідачами не доведено того, що позивач не отримував державну допомогу по безробіттю або періоди отримання державної допомоги по безробіттю не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно отримання державної допомоги по безробіттю зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому вони є належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Орган, що призначає пенсію, надає допомогу у разі звернення із заявою про призначення пенсії непрацюючим особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії (п. 3.3 Порядку № 22-1).

Отже, відповідачами не дотримані державні гарантії реалізації позивачем (застрахованою особою) своїх прав, передбачених Законом № 1058.

Крім того, відповідно до Відомостей про трудову діяльність з Реєстру застрахованих осіб про застраховану особу ОСОБА_1 , період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 11.02.1999 року по 09.08.1999 року зараховано до трудової діяльності позивача і в графі «Документ-підстава (вид документа, його номер і дата)» зазначено розпорядження про початок виплати допомоги 295 від 11.02.1999 та розпорядження про припинення виплати допомоги 1527 від 09.08.1999, що повністю збігається з інформацією з трудової книжки позивача.

Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.02.2004 по 31.01.2006 року, суд зазначає наступне.

У своїх рішеннях про відмову управління Пенсійного фонду України не зазначають про те, що період з 01.02.2004 року по 31.01.2006 року зараховується до стажу роботи не в повному обсязі та не зазначено причин цього.

Період з 01.02.2004 по 31.01.2006 р становить 2 роки 4 місяці 0 днів.

Однак, з розрахунку стажу, який враховується для призначення пенсії і який здійснено ГУ ПФУ в Тернопільській області та ГУ ПФУ в Дніпропетровській області вбачається що період роботи з 01.02.2004 року по 31.01.2006 року зараховано, як 1 рік 10 місяців 24 дні.

Згідно записів №№ 33-34 в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 27.07.1981 року, позивач в період з 01.02.2004 року по 31.1.2006 року працював на посаді водія в Кам'янській сільській раді.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу позивача (форма ОК-5), можливо роботодавцем сплачено страхові внески за вказаний період роботи Позивача в неповному обсязі.

Однак, згідно з ч.1 ст.15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, а саме роботодавці, підприємства, установи, організації, військові частини та органи, які виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забезпечення, допомогу, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України - для працюючих осіб, за яких роботодавець сплачує внески в сумі меншій, ніж сума внеску із заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоров'я, а також для непрацюючих осіб.

Згідно із статтею 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника (роботодавця).

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 року в справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 року в справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року в справі № 482/434/17.

Крім того, відповідно до Відомостей про трудову діяльність з Реєстру застрахованих осіб ОСОБА_1 у період з 01.02.2004 р по 31.01.2006 у працював в Кам'янській сільській раді і цей період внесено до його відомостей про трудову діяльність.

Отже, період роботи позивача з 01.02.2004 по 31.01.2006 також підлягає зарахуванню до його страхового стажу.

Таким чином, рішення відповідача 1 від 06.08.2024 № 084150005388, рішення відповідача 2 від 10.10.2024 № 084150005388 та рішення відповідача 3 від 18.10.2024 № 084150005388 щодо відмови в призначенні та виплаті пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачу.

Решта доводів та заперечень відповідачів висновків суду по суті цієї частини заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1, у редакції на час подання заяви про призначення пенсії, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

У зв'язку із чинністю вказаної норми Порядку № 22-1 Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області розглянуло втретє повторну заяву позивача та прийняло рішення від 18.10.2024 № 084150005388 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який у розглянутому спорі є органом, що призначає пенсію.

В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

Отже, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані вперше Головному управлінню Пенсійного фонду України у Волинській області , вдруге Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області , втретє Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, проте обов'язок виплати пенсії, залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Окрім того, і за приписамист.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписамист.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:

«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»

«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) ЄСПЛ вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 353/265/17 та від 04 травня 2022 року у справі № 805/5133/18-а.

Крім того, суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Так, відповідно до обставин даної справи, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та первинно із заявою про призначення пенсії за віком звернувся 15.03.2024, досягнувши віку 60 років, мав достатній страховий стаж (з урахуванням спірних періодів).

Таким чином, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд дійшов висновку про те, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача 3 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 16.08.1988 по 17.03.1992, з 20.03.1992 по 11.02.1993, з 01.02.2004 по 31.01.2006 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 27.07.1981, період отримання допомоги по безробіттю з 11.02.1999 по 09.08.1999 та призначити пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 15.03.2024, а Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити її виплату, що є дотриманням судом гарантій про те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, якими прийнято спірне рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 139, 243, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, м. Луцьк, вул. Кравчука, буд. 22-В, код ЄДРПОУ 13358826), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46000, м. Тернопіль, майдан Волі, буд. 3, код ЄДРПОУ 14035769), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 06.08.2024 № 084150005388, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 10.10.2024 № 084150005388 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.10.2024 № 084150005388 щодо відмови в призначенні та виплаті пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 .

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 16.08.1988 по 17.03.1992, з 20.03.1992 по 11.02.1993, з 01.02.2004 по 31.01.2006 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 27.07.1981, період отримання допомоги по безробіттю з 11.02.1999 по 09.08.1999 та призначити пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 15.03.2024, а Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити її виплату

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 403, 73 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 403, 73 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 403, 73 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В.Стрельнікова

Попередній документ

125007691

Наступний документ

125007693

Інформація про рішення:

№ рішення:	125007692
№ справи:	280/10206/24
Дата рішення:	06.02.2025
Дата публікації:	10.02.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Запорізький окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Відкрито провадження (14.03.2025)
Дата надходження:	18.02.2025
Предмет позову:	визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії