Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у забезпеченні позову
05 лютого 2025 року Справа №200/712/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Чекменьов Г.А., розглянувши у письмовому провадженні заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про заборону вчиняти певні дії, яку подано одночасно з позовною заявою,
03 лютого 2025 року ОСОБА_1 через представника Хорошу К.Г. звернувся до суду з заявою про забезпечення позову подану одночасно з позовною заявою, в якій просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову на військову службу під час мобілізації до моменту набрання законної сили судового рішення в цій адміністративній справі.
В обґрунтування наданої заяви про забезпечення позову заявник зазначає, що з метою оформлення відстрочки від мобілізації звернувся до відповідача з відповідною заявою, проте відповідно до повідомлення від 11.01.2025 у наданні відстрочки відмовлено в зв'язку з необхідністю особистої явки до ТЦК. Заявник зазначає, що має законні підстави для оформлення відстрочки від мобілізації та надав відповідачу всі необхідні документи, а особиста явка не є обов'язковою. В зв'язку з протиправною бездіяльністю відповідача звернувся до суду та просить задовольнити подану заяву, так як невжиття таких заходів ускладнить або унеможливить виконання рішення суду у цій справі.
Розглянувши подану заяву та додані матеріали суд зазначає , що згідно з частиною 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (пункт 1); або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (пункт 2).
Відповідно до частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частино 2 статті 151 КАС України передбачено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, зі змісту приписів частини 2 статті 150 КАС України випливає, що обов'язковими підставами для вжиття заходів забезпечення позову є обставини, за якими невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права.
На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.
За приписами статті 17 Закону України «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що військовий обов'язок включає:
підготовку громадян до військової служби;
взяття громадян на військовий облік;
прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу;
проходження військової служби;
виконання військового обов'язку в запасі;
проходження служби у військовому резерві;
дотримання правил військового обліку.
З 24.02.2022 відповідно до Закону «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який триває і дотепер.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Отже, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни як і дії відповідних державних органів щодо забезпечення виконання відповідних завдань, врегульовано законом, а тому за загальним правилом не вважається безпідставними.
Обставиною необхідності вжиття заходів забезпечення позову позивач на порушення його права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З цього приводу слід зауважити, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак порушеного права, протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки встановлення порушення права та протиправності рішення фактично є вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Суд звертає увагу й на те, що розгляд справи по суті це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може беззаперечно свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, оскільки факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
До того ж, заявником не надано жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідач вживає заходів, спрямованих на його мобілізацію. Вказане додатково свідчить про необґрунтований та передчасний характер поданої заяви.
Отже, судом не встановлено достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити незворотні зміни у правовому становищі позивача, а ймовірність існування ризику, у зв'язку з яким, на думку позивача, мали б вживатися заходи забезпечення позову, не підтверджується належними й допустимими доказами.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 150, 151, 156, 248, 256 КАС України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до Першого апеляційного адміністративного суду.
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Г.А. Чекменьов