07 лютого 2025 р.Справа № 160/3524/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сластьон А.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про встановлення факту перебування на утриманні, -
04.02.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, в якій позивач просить суд:
- встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала на утриманні свого рідного брата - ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2018 року та по день загибелі.
Згідно з пунктами 4 та 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до адміністративної юрисдикції відносяться справи, які виникають зі спорів в публічно-правових відносинах, коли один із його учасників, який є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції в цьому процесі та/або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу, порушуючи права, свободи чи інтереси зазначених осіб в межах публічно-правових відносин.
Відтак, Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, з огляду на наступне.
В обґрунтування позову позивачка зазначила, що сповіщенням №79 від 21.09.2024 центром комплектування та соціальної підтримки її було повідомлено про те, що її брат, солдат військової служби за призовом по мобілізації, загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 в районі н.п. Спірне Донецької області під час виконання бойових завдань. У зв'язку з цією обставиною позивачув звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". У витязі з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №23/д від 08.12.2023 зазначено, що надана позивачкою довідка Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області від 31.05.2023 №258 про спільне проживання позивачки із загиблим братом за однією адресою, ведення ними спільного побуту та перебування на його утриманні, не встановлює факту, що має юридичне значення, про перебування ОСОБА_1 на утриманні загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 .
Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 01.07.2024 заяву позивачки про встановлення факту перебування на утриманні загиблого брата залишено без розгляду з підстав наявності спору про право.
Згодом позивачка звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання протиправним пункту 26 рішення Міністерства оборони від 08.12.2023 №23/д, щодо відмови у задоволенні заяви про виплату одноразової грошової допомоги та компенсації сум після загибелі брата, ОСОБА_2 . Також, позивачка просила суд зобов'язати Міністерство оборони України розглянути заяву про виплату одноразової грошової допомоги та компенсацію сум після загибелі брата, ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року у справі №160/21904/24 відмовлено позивачці у задоволенні позовної заяви.
Обґрунтовуючи звернення до суду і з цим позовом, позивачка вказала, що факт родинних відносин заявниці необхідно встановити для того, щоб реалізувати право на отримання виплати як близькому родичу (сестрі) військового, який загинув, захищаючи Батьківщину під час повномасштабної війни. Встановлення факту родинних відносин в судовому порядку породить для заявниці певні юридичні наслідки, так як іншого шляху для підтвердження факту родинних відносин та реалізації своїх прав на отримання виплат та пільг не існує.
Висновок суду про те, що розгляд спору у зазначеній справі не відноситься до юрисдикції адміністративного суду, зроблено з урахуванням наступного нормативно-правового регулювання та з огляду на такі обставини.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про перебування фізичної особи на утриманні.
Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Відповідно до частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Натомість, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб'єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб'єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що мають юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.
У той же час перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Зокрема, згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
При цьому, між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України не може бути спору про право як в частині встановлення факту перебування позивача на утриманні загиблого брата, так і в частині права позивачки на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб'єктом отримання такої соціальної допомоги.
Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України.
При цьому, суд звертає увагу, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Аналогічні висновки містяться в постанові ВП ВС від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21.
Велика Палата також відступила від висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19) та постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22).
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що спір, який виник у цій справі, підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, оскільки захист прав заявника, з урахуванням обов'язковості дотримання вимог частини ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов такий позов, перевіряти та надавати оцінку обставинам, не властивим суду адміністративної юрисдикції.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Оскільки позивачка звернулася до адміністративного суду із позовними вимогами про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, який відповідно до п.2 ч.1 ст.315 ЦПК повинен встановлюватися у судовому порядку в порядку цивільного судочинства, тому позивач не позбавлений права звернутися до районного місцевого суду за місцем проживання з посиланням на цю ухвалу та постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 560/17953/21.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови ОСОБА_1 у відкритті провадження, враховуючи помилково обраний позивачем порядок звернення до суду із заявою, яку не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі вищевикладеного, керуючись положеннями ст.2, 19, п.2 ч.1 ст.170, ст.171, 294, 295 КАС України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про встановлення факту перебування на утриманні.
Роз'яснити позивачу, що дану заяву належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
Копію ухвали направити особі, що звернулася із адміністративним позовом разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Сластьон