07 лютого 2025 року ЛуцькСправа № 140/13592/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В. І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
Адвокат Леонтьєв Олег Валентинович в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, військовослужбовець, солдат) звернувся із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач) з наступними позовними вимогами (з урахування уточнення позовних вимог): визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо незадоволення вимог солдата ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII; зобов'язати в/ч НОМЕР_1 розглянути рапорт солдата ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року та прийняти відповідне законне рішення щодо звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернувся з рапортом по команді про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, разом із підтверджуючими документами, відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а саме у зв'язку із встановленням у його мами - ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), ІІ групи інвалідності та наявністю доказів, що вона потребує постійного стороннього догляду.
Проте, після розгляду рапорту командуванням в/ч НОМЕР_1 18 листопада 2024 року письмово, листом №1458/7608 відмовлено у його задоволенні оскільки, на думку відповідача - військової частини, ним не долучено до рапорту документи, які підтверджують обставини на які він посилається як підставу для звільнення.
Аналогічну по тексту відмову у задоволенні рапорту військовослужбовця від 08 жовтня 2024 року про звільнення відповідачем було надано ще 11 жовтня 2024 року за вих. №1458/5880.
Зазначає, що ОСОБА_1 являється сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) та шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано 16 березня 1995 року.
Вказує, що мати позивача за характером захворювання та інвалідності потребує постійної сторонньої допомоги, на підставі чого і було подано рапорти до відповідача, в яких, на думку позивача, було протиправно відмовлено.
Таким чином позивач уважає, що має право на звільнення за сімейними обставинами, військовослужбовець заявив про своє бажання звільнитися, проте йому незаконно відмовлено у цьому праві, командуванням військової частини безпідставно зазначено, що він не надав необхідних документів на підтвердження цих обставин для звільнення, що не відповідає дійсності.
У зв'язку із наведеним представник позивача уважає, що бездіяльність в/ч НОМЕР_1 у задоволенні рапорту про звільнення ОСОБА_1 є незаконною, а рапорт солдата ОСОБА_1 підлягає задоволенню (арк. спр. 1-3).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 17 грудня 2024 року представник відповідача позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні.
Вказав, що необхідною умовою для звільнення військовослужбовця з військової служби є необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи, однак наданій позивачем довідці до акту огляду медико-соціальною експертною комісією та інших документах не зазначено про необхідність здійснювати за ОСОБА_2 постійного догляду.
Зокрема, висновком про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, висновок про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг від 25 жовтня 2024 року №45/19 зазначено, що ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, що не є тотожним необхідності здійснення постійного догляду.
Поряд з тим, з наданих до рапорту ОСОБА_1 документів, неможливо встановити наявність чи відсутність інших членів сім'ї ОСОБА_2 першого та другого ступенів споріднення, що є обов'язковою умовою для звільнення з військової служби.
Також представник відповідача звертає свою увагу на дискреційні повноваження відповідача, щодо прийняття одного із рішень: рішення про звільнення чи про відмову у звільненні військовослужбовця з військової служби (арк. спр. 58-61).
Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до суду не надходило.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 55).
Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 на даний момент проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 .
Позивачем 08 жовтня 2024 року командиру 3 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_1 подано рапорт про його звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», який повідомленням від 11 жовтня 2024 року за вихідним № 1458/5880 залишено без задоволення у зв'язку з не підтвердженням обставин, зазначених в рапорті (зворот арк. спр. 65-66).
ОСОБА_1 повторно подано рапорт командиру взводу безпілотних авіаційних комплексів НОМЕР_2 стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_1 про його звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (арк. спр. 74).
До вказано рапорту були надані наступні документи: копія паспорту громадянина України серія НОМЕР_3 виданого 25 вересня 2009 року (арк. спр. 67); копія катки фізичної особи-платника податків, ОСОБА_1 від 05 жовтня 2009 року (арк. спр. 68); копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 виданого 23 червня 1978 року (зворот арк. спр. 68); копія паспорту громадянина України ОСОБА_2 серія НОМЕР_5 виданого 19 травня 1998 року (арк. спр. 69-70); копія катки фізичної особи-платника податків, ОСОБА_2 від 29 листопада 2011 року (арк. спр. 71); копія виписки з акту огляду МСЕК виданої Київським міським центром МСЕК (зворот арк. спр. 79-80); копія довідки до акту МСЕК серії 12 ААГ №756071 від 26 вересня 2024 року (арк. спр. 79); копія свідоцтва про розірвання шлюбу, серії НОМЕР_6 видана 17 березня 1995 року (зворот арк. спр. 80); акт про встановлення факту проживання від 18 жовтня 2024 року (арк. спр. 83); витяг з реєстру територіальної громади міста Києва від 18 жовтня 2024 року №121014818 (зворот арк. спр. 82); витяг з державного реєстру актів цивільного стану ОСОБА_2 (арк. спр. 94); заява підтвердження батьківства ОСОБА_1 та відсутність інших членів родини першого ступеня споріднення (арк. спр. 81); повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 12 листопада 2024 року №000774933746 (арк. спр. 95-96); витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 12 листопада 2024 року №00047918821 (арк. спр. 94).
Листом в/ч НОМЕР_1 від 18 листопада 2024 року за №1458/7608 повідомила військовослужбовця, що наданими ним документами наявність обставин, наведених у нормі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не підтверджено (арк. спр. 65).
ОСОБА_1 , уважаючи бездіяльність в/ч НОМЕР_7 щодо незадоволення його рапорта про звільнення з лав Збройних Сил України протиправною, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і такий стан триває в Україні дотепер.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон № 389-VIII).
Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 389-VIII воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Водночас Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною першою статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина перша статті 2 Закону № 2232-ХІІ).
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина четверта статті 2 Закону № 2232-ХІІ).
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Отже різними видами військової служби є зокрема військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період та строкова військова служба.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): абзац 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (в редакції, чинній на момент подачі рапорту).
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008).
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.
Стосовно порядку звільнення, пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення № 1153/2008).
Згідно з пунктом 242 Положення № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Пунктом 12.1, розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за № 438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Пунктом 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за № 438/16454, передбачено, що перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Згідно з пунктом 5 Переліку документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (додаток 19) при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» та визначено підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, зокрема через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед іншого такі як необхідністю здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків з інвалідністю ІI групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Суд встановив, що позивач звернувся до відповідача із рапортом від 14 листопада 2024 року про звільнення за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка має ІІ групу інвалідності, а саме ОСОБА_2 , що підтверджується відповідними доказами наявними в матеріалах справи.
Командування військової частини НОМЕР_1 розглянувши поданий рапорт листом від 18 листопада 2024 року за №1458/7608 повідомило, що наданими військовослужбовцем документами не підтверджено наявність зазначених обставин, необхідних для звільнення з військової служби.
Відповідно до Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення) (було чинне на момент надання ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності), відповідно до пункту 1 Положення, це Положення визначає порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями (далі - комісії).
Пунктом 3 Положення, передбачено, що медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.
Пунктом 8 Положення передбачено, що датою встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання у відсотках вважається день надходження до комісії документів, зазначених у пункті 3 цього Положення. Інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) такого потерпілого встановлюються до першого числа місяця, що настає за місяцем, на який призначено повторний огляд.
В пункті 26 Положення зазначено: особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
В пункті 27 Положення, зазначено, що підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
Суд зауважує, що ОСОБА_2 була встановлена ІІ група інвалідності відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 756041, без застереження про необхідність постійного догляду (арк. спр. 27-28). Зазначену довідку не визнано не дійсною, не оскаржено та не скасовано в судовому порядку.
В матеріалах справи наявний висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі виданий 25 жовтня 2024 року №45/19 та медичний висновок ЛКК від 25 жовтня 2024 року №45/18/1, відповідно до яких ОСОБА_2 «потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи» (зворот арк. спр. 83-84).
Водночас відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 квітня 2008 року №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01 червня 2021 року №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за №661/20974.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за №661/20974.
Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31 липня 2013 року №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 липня 2013 року № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 липня 2013 року № 667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №120/1909/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Наведена позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 520/21316/23 та від 11 квітня 2024 року у справі № 420/16689/23.
З висновку про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг убачається, що ОСОБА_2 встановлено 41 бал за школою оцінки виконання елементарних та складних дій, що становить 7 ступінь IV групи рухової активності (зворот арк. спр. 84).
Постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року №1040 затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, пунктом 6 якого визначено, що якщо за результатами комплексного визначення ступеня індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг з догляду на професійній основі, їй установлено IV групу рухової активності (5 ступінь індивідуальної потреби), соціальні послуги з догляду на професійній основі можуть надаватися два - три рази на тиждень; IV групу рухової активності (6, 7 ступені індивідуальної потреби) - чотири - п'ять разів на тиждень; V групу рухової активності - шість - сім разів на тиждень (у разі потреби).
Відтак, враховуючи наведені обставини справи та позицію Верховного Суду, суд висновує, що ОСОБА_2 потребує надання соціальних послуг з догляду на професійній основі чотири - п'ять разів на тиждень, що не відповідає поняттю «постійний догляд».
Щодо другої підстави для відмови на яку зазначає представник відповідача, а саме не надання достатніх документів, які підтверджують факт відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення у ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.
Із наданого свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 серії НОМЕР_6 , витягу з державного реєстру актів цивільного стану ОСОБА_2 ; повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 12 листопада 2024 року №000774933746 убачається, що у матері позивача відсутній чоловік та інші діти, які відносяться до першого ступеню споріднення.
Однак, з наданих матеріалів справи не прослідковується наявність чи відсутність членів сім'ї другого ступеня споріднення ОСОБА_2 , а саме її рідні брати та сестри, або ж онуки, що унеможливлює підтвердити наявність підстави для звільнення позивача із військової служби.
За таких обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправних дій відповідача, щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, яка оформлена повідомленням від 18 липня 2024 року №1458/7608.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивачем в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред'явлених вимог.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 139, 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.І. Смокович