м. Вінниця
06 лютого 2025 р. Справа № 120/13685/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
14.10.2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що у лютому 2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років.
Вподальшому, заява про призначення пенсії за вислугу років передана для розгляду та прийняття відповідного рішення за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №024650006273 від 29.02.2024 року йому відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.
На переконання позивача, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Ухвалою суду від 21.10.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
25.10.2024 року на адресу суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, у якому представник відповідача заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказав, що право на пенсію за вислугу років незалежно від віку мають особи за наявності стажу роботи у період до 11.10.2017 року не менше 25 років з них не менше 12 років 6 місяців на роботі, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "в" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
В той же час, станом на 11.10.2017 року стаж позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 8 років 5 місяці 6 днів, а тому необхідний спеціальний стаж для призначення пенсії за вислугу років відсутній.
З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.
07.11.2024 року представником Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подано відзив, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що рішення про відмову у призначенні пенсії за принципом екстериторіальності прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області. Також вказав, що страховий стаж позивача становить 36 роки 10 місяців 22 дні, стаж роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років, станом на 11.10.2017 року склав 08 років, 05 місяців 06 днів, чого не достатньо для призначення пенсії за вислугу років, тому вважає, що оскаржуване рішення прийнято законно та обґрунтовано.
Враховуючи вищезазначене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "в" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Розглянувши заяву та надані позивачем документи, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років №024650006273 від 29.02.2024 року, у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Крім того, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи, згідно трудової книжки колгоспника протягом липня, вересня, 2000 року, січня, травня, жовтня, грудня 2001 року, січня, лютого, березня, червня 2002 року, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Разом з тим, стаж роботи на посадах, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, обчислено на підставі довідки №74/22.3-2024 від 22.01.2024 року, за період з 05.05.2009 року по 10.10.2017 року.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 року №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон №213-VIII) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції.
Так, право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "в" вказаної статті мають:
в) робітники, майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання, - за списком професій, посад і виробництв, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п'ятнадцятим-двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.
04.06.2019 року Конституційним Судом України ухвалено рішення №2-р/2019, яким визнано неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року №911-VIII.
Однак до внесення змін до Закону №213-VIII пункт "в" ст. 55 Закону №1788-ХІІ також містив вимогу щодо пільгового стажу при досягненні 55 років не менше 12 років 6 місяців на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи роботи, зайнятих на обслуговуванні механізмів.
Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон №2148-VIII, набрав чинності 11.10.2017 року) доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, яким установлено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Так, згідно з пунктом 16 Закону розділу XV Прикінцеві положення №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Як вбачається з оскаржуваного рішення №024650006273 від 29.02.2024 року, на думку відповідача стаж позивача за вислугу років для визначення права на пенсію відповідно до пункту "в" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" враховується лише по 11.10.2017 року.
При цьому, обґрунтовуючи свою відмову відповідач посилався на положення пункту 2.1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV.
Водночас суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
22.05.2018 року Конституційний Суд України у рішенні №5-р/2018 наголосив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України зауважив, що до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Складовою конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 року №1-р/2018).
Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття "легітимні очікування") (Доповідь "Верховенство права", схвалена Європейською Комісією "За демократію через право" (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).
Таким чином, застосування пункту 2.1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV як такого, що обмежує врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 року для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Крім того, у оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що стаж роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років, обчислено на підставі довідки №74/22.3-2024 від 22.01.2024 року, за період з 05.05.2009 року по 10.10.2017 року.
Суд звертає увагу, що відповідно до довідки Держлісагенства ДП "Ліси України" філія "Жмеринське лісове господарство" №74/22.3-2024 від 22.01.2024 року ОСОБА_1 дійсно працював повний робочий день в ДП "Могилів-Подільський лісгосп", ДП "Жмеринське лісове господарство" філії "Жмеринське лісове господарство" ДП "Ліси України". Виконував роботу тракториста на підготовці лісосік, трелюванні та вивезенні лісу по Мурованокуриловецькому лісництву, за професією тракторист (лісозаготівельні роботи) у період з 05.05.2009 року по 28.11.2021 року та тракторист-машиніст сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва у період з 01.12.2021 року по 19.01.2024 року.
Вказана довідка видана на підставі Списку професій і посад працівників підприємств лісової промисловості та лісового господарства, постійно діючих лісопунктів, лісництв, лісозаготівельних дільниць, зайнятих на заготівлі лісу, лісогосподарських роботах, підсочці лісу та лісосплаві, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою КМУ №583 від 12.10.1992 року та керуючись пунктом "в" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Враховуючи вищевикладене, відповідачем протиправно не зараховано до спеціального стажу роботи позивача, який дає право на призначення пенсії за вислугу років період з 11.10.2017 року по 19.01.2024 року, що становить більше 12 років 6 місяців, а тому, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №024650006273 від 29.02.2024 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підтвердження стажу роботи надано копію трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 26.05.1989 року та копію трудової книжки серії НОМЕР_2 від 06.08.2004 року.
Разом з тим, вказаним рішенням не зараховано період роботи позивача, згідно трудової книжки колгоспника протягом липня, вересня, 2000 року, січня, травня, жовтня, грудня 2001 року, січня, лютого, березня, червня 2002 року, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страхові внески кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За приписами статті 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
За змістом вищезазначених норм, обов'язки по сплаті страхових внесків, а також звітування про найманих працівників (застрахованих осіб) та відповідальність за неналежне їх виконання покладена на страхувальника.
Суд зауважує, що причиною відсутності щодо позивача відомостей про роботу в Реєстрі застрахованих осіб могло стати неналежне виконання роботодавцем (страхувальником) обов'язків із сплати внесків та подання звітності за встановленою формою.
Виходячи із встановлених у цій справі обставин, внаслідок невиконання страхувальником своїх обов'язків тягар негативних наслідків у вигляді неврахування періоду роботи до страхового стажу та відмови у призначенні пенсії покладено на позивача, що є неприпустимим та суперечить основним засадам в сфері соціального захисту.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17.07.2019 року по справі №144/669/17 та у постанові від 20.03.2019 року по справі №688/947/17, за змістом яких, несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку.
Аналогічної правового висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 21.03.2024 року по справі №120/5632/23, у постанові від 10.04.2024 року по справі №120/13996/23, у постанові від 27.05.2024 року по справі №560/20520/23, у постанові від 20.06.2024 року по справі №560/17168/23.
Враховуючи вищезазначене оскаржуване рішення в частині не зарахування до страхового стажу позивача, згідно трудової книжки колгоспника періоду протягом липня, вересня, 2000 року, січня, травня, жовтня, грудня 2001 року, січня, лютого, березня, червня 2002 року, у зв'язку із відсутністю відомостей в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, тобто, внаслідок невиконання страхувальником своїх обов'язків, є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги зобов'язального характеру, суд зазначає, що за правилами статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
За своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункт 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Щодо дати призначення пенсії, то суд зауважує, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
Як вбачається з матеріалів справи, звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відбулося 20.02.2024 року, відповідно призначення пенсії має відбутися з дня звернення за пенсією до пенсійного органу, а саме з 20.02.2024 року.
З метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 20.02.2024 року пенсію за вислугою років відповідно до пункту "в" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи протягом липня, вересня, 2000 року, січня, травня, жовтня, грудня 2001 року, січня, лютого, березня, червня 2002 року.
Згідно з частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного позову.
Згідно частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №024650006273 від 29.02.2024 року про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 20.02.2024 року пенсію за вислугою років відповідно до пункту "в" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи протягом липня, вересня, 2000 року, січня, травня, жовтня, грудня 2001 року, січня, лютого, березня, червня 2002 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, ЄДРПОУ 13844159).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, ЄДРПОУ 13844159);
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403).
Суддя Дончик Віталій Володимирович