Справа № 523/1039/25
Провадження № 2-о/522/206/25
06 лютого 2025 року суддя Приморського районного суду міста Одеси Чорнуха Ю.В., розглянувши матеріали цивільної справи за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: керівник ГО «За право жити» про встановлення факту, що має юридичне значення,-
До Приморського районного суду міста Одеси надійшли матеріали цивільної справи за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: керівник ГО «За право жити» про встановлення факту, що має юридичне значення, якою заявник просить встановити факт «причина інвалідності - по загальному захворюванню має місце у зв'язку з виконанням інтернаціонального обов'язку в ході бойових дій». ОСОБА_1 обґрунтовує заяву тим, що в ході Близько-Східної війни у 1974 році, виконуючи інтернаціональний обов'язок в Арабській Республіці Єгипет (АРЄ) в ході бойових дій він отримав осколкові поранення. Через 50 років після отримання осколочних ран заявник був визнаний інвалідом 2 групи безстроково з визначенням причини інвалідності, з якою він не згодний. Зокрема, заявник вважає, що у довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією в графі «Причина інвалідності» має бути зазначено: «у зв'язку з виконанням інтернаціонального обов'язку в ході бойових дій».
Справа надійшла за підсудністю з Суворовського районного суду міста Одеси на підставі ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 22.01.2025.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана для розгляду судді Чорнусі Ю.В.
Вирішуючи питання про можливість відкриття провадження у справі, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці дійшов висновку, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави (п. 53 рішення від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі", заява № 28249/95).
Положення ст. 293 ЦПК України передбачають, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Крім того, положеннями вищезазначеної статті визначається певна категорія справ, що підлягають розгляду за правилами окремого провадження.
Приписами п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України передбачено перелік справ, що підлягають розгляду судом в порядку окремого провадження, серед яких є така категорія справ, як встановлення факту, що має юридичне значення.
Частино 1 ст. 315 ЦПК України визначений перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які розглядаються судом.
Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 у справі № 127/12175/21 зазначив, що при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
У заяві про встановлення факту, що має юридичне значення ОСОБА_1 просить встановити факт «причина інвалідності - по загальному захворюванню має місце у зв'язку з виконанням інтернаціонального обов'язку в ході бойових дій»
Згідно з абз. 7 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому главою 31-А ЦПК.
Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 161/853/19, від 18.12.2019 у справі № 370/2598/16-ц.
Відповідно до п. 9 постанови Кабінету Міністрів України № 1338 від 15.11.2024 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» експертні команди, в тому числі, встановлюють групи (підгрупи) інвалідності, фіксують причини та час її настання відповідно до підтверджувальних документів; встановлюють причинний зв'язок інвалідності осіб за наявністю документів, що їх підтверджують, визначених пунктом 22 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1338 “Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи».
Отже чинним законодавством встановлений інший позасудовий порядок встановлення причин інвалідності.
Таким чином, подана заява про встановлення факту «причина інвалідності - по загальному захворюванню має місце у зв'язку з виконанням інтернаціонального обов'язку в ході бойових дій» не підлягає судовому розгляду.
Відповідно до ч.1ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28 листопада 2019 року у справі № 592/7612/17 зробив висновок про те, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в сукупності з положеннями частини третьої статті 124 Конституції України та в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в судах.
За таких обставин, враховуючи наведені норми чинного законодавства та правові позиції Верховного Суду, з огляду на те, що подана заява не підлягає розгляду в судах, наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.
Суд роз'яснює, що відмова відповідного органу у встановленому чинним законодавством позасудовому порядку встановити причину інвалідності може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись ст. ст. 4, 5,186, 293, 315 ЦПК України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в п'ятнадцятиденний строк з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на її апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу було подано протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Юлія ЧОРНУХА