Справа 688/4645/24
№ 2/688/108/25
Рішення
Іменем України
07 лютого 2025 року м. Шепетівка
Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:
головуючого судді Козачук С.В.,
з участю секретаря судового засідання Гошовської О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Шепетівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
встановив:
Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог, позиція позивача
08.10.2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що з 14.08.2010 року перебувала у зареєструваному шлюбі з відповідачем, який розірвано рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06.08.2015 року. Від спільного проживання дітей не мають. У шлюбі ними набуто у власність нерухоме майно, а саме: 08.10.2010 квартиру АДРЕСА_1 , яка оформлена на відповідача ОСОБА_2 , та 07.07.2014 житловий будинок по АДРЕСА_2 , який оформлений на неї. Ними укладено договір подружжя від 05.06.2014 року у присутності свідка про те, що у випадку поділу ними майна, що є їхньою спільною сумісною власністю, після розлучення чи до розлучення, вищевказана квартира переходить у особисту приватну власність чоловіка, а житловий будинок переходить у особисту приватну власність дружини. Після розірвання шлюбу вони стали проживати окремо. В подальшому, незважаючи на укладений між ними письмовий договір, у них виник спір щодо поділу спільного майна подружжя. Оскільки згоди не досягнуто, в порядку судом поділу спільного майна подружжя просить визнати за нею ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право особистої приватної власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 , а за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, на адресу суду надіслала заяву, в якій просила розгляд справи проводити у її відсутність за наявними матеріали справи, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити.
Позиція відповідача
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, на адресу суду надіслав заяву про визнання позову, в якій просив розгляд справи проводити у його відсутність, позовні вимоги визнав в повному обсязі.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі
Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 09.10.2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи на 11 год 00 хв 06.11.2024 року, який у зв'язку з неявкою всіх учасників справи відкладено до 11 год 00 хв 06.12.2024 року, через перебування головуючого судді в складі колегії суддів в нарадчій кімнаті по кримінальному провадженню №688/3778/23 1-кп/688/25/24 відкладено до 10 год 00 хв 07.01.2025 року, а у подальшому - у зв'язку з неявкою всіх учасників справи відкладено до 10 год 00 хв 07.02.2025 року.
У зв'язку з неявкою учасників справи, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Встановлені судом фактичні обставини, з посиланням на докази
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з 14.08.2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 06.08.2015 року рішенням Святошинського районного суду міста Києва. Від спільного проживання дітей не мають.
У шлюбі сторонами було придбано нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та житловий будинок по АДРЕСА_2 , що підтверджується даними договору купівлі-продажу квартири від 08.10.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т.О., зареєстрованого в реєстрі за №51; договору купівлі-продажу житлового будинку від 07.07.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Н.В., зареєстрованого в реєстрі за №470.
05.06.2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що проживають по АДРЕСА_3 , уклали письмовий договір подружжя у присутності свідка на наступних умовах: 1. Житловий будинок АДРЕСА_2 , та квартира АДРЕСА_1 є майном, набутим подружжям у шлюбі та є їхньою спільною власністю. 2. Подружжя домовилося, що у випадку майбутнього поділу подружжям вищевказаного в п. 1 цього договору майна, після розлучення, чи до розлучення, вищевказана квартира переходить у особисту приватну власність чоловіка, а житловий будинок переходить у особисту приватну власність дружини. 3. Подружжя між собою також домовилося, що при поділі майна, яке вказане у п.1 цього договору та будь-якого іншого рухомого чи нерухомого майна, яке було та буде набуто в майбутньому подружжям в шлюбі, рівність часток при такому поділі відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України виключається. 3.1. Частки такого майна встановлюється виключно за письмовою домовленістю подружжя. 4. Усі спори з приводу поділу майна подружжя вирішуються в суді, інші домовленості, які можуть виникнути в подальшому у подружжя з приводу даного договору оформляються відповідним додатковим письмовим договором подружжя до цього договору.
Відповідно до довідки №553/45/16 від 07.10.2016 року, виданої начальником Київського міського бюро технічної інвентаризації Київського міської ради, згідно з даними бюро квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 , 1974 року народження, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 08.10.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т.О., реєстровий №51, зареєстрованого в бюро 11.10.2010 року за реєстровим №7995-п, в реєстровій книзі №123п-67.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №856725000 від 28.09.2024 року слідує, що житловий будинок по АДРЕСА_2 , належить на праві приватної власності ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 07.07.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Н.В., зареєстрованого в реєстрі за №470, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 07.07.2014 року, індексний №30267260.
Згідно висновку про вартість майна від 05.07.2024 року ТОВ «Приватна експерта служба», що діє на підставі ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Закону України «про оцінку земель» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності виданий ФДМ України від 05.11.2020 року №970/20) ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 , становить 1100000 грн без ПДВ.
Згідно висновку про вартість майна від 05.07.2024 року ТОВ «Приватна експерта служба», що діє на підставі ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Закону України «про оцінку земель» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності виданий ФДМ України від 05.11.2020 року, №970/20) ринкова житлового будинку по АДРЕСА_2 , власником якого ОСОБА_1 , становить 1180000 грн без ПДВ.
27.08.2024 року ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 надіслав вимогу про повернення коштів, відповідно до якої просив в строк до 27.09.2024 року повернути йому його законну половину вартості житлового будинку АДРЕСА_2 , оскільки даний будинок куплений за їхні спільні кошти та в період шлюбу. Зазначив, що дана вимога буде слугувати як доказ в суді. Якщо гроші не будуть повернуті, буде звертатися до суду з позовом про поділ їхнього будинку.
Застосовані норми права
Згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
В силу ч. 2, ч. 4 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним з подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина 1 статті 69 СК України).
Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Статтею 71 СК України передбачено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Дані норми Сімейного кодексу України кореспондуються із нормами Цивільного кодексу України, зокрема, статтею 372 , в якій зазначено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно з положеннями статтей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Мотиви та висновки суду
Частиною першою ст. 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
З'ясувавши думки учасників справи, викладені у письмових заявах, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку позов задовольнити з огляду на наступне.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Судом встановлено, що на час придбання квартири АДРЕСА_1 , та житлового будинку по АДРЕСА_2 , сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були в зареєстрованому шлюбі, проживали разом, вели спільний побут та господарство, мали спільний сімейний бюджет, а тому дане майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, набутим під час шлюбу. Сторонами не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вищевказане майно було придбане за їх особисті кошти.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц. Такий правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Оскільки сторони не домовилися про порядок поділу спільного майна подружжя, спір має бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
ВС підкреслив, що вказаною постановою роз'яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому прядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.
Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вищевикладене, диспозитивність цивільного судочинства, визнання позову відповідачем, що не суперечить закону, не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб, оскільки сторони не мають заперечень щодо такого розподілу спільного майна подружжя, суд вважає необхідним позов задовольнити у повному обсязі
Розподіл судових витрат
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 15140 грн.
Відповідно до п. 9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи, що підтверджується даними копії пенсійного посвідчення останньої серії НОМЕР_1 від 19.12.2017 року, долученого до справи. Отже, ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а згідно ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З урахуванням вищенаведеного та ціни позову, яка становить 2280000 грн, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 7570 грн.
На підставі ст.ст. 60, 69, 70, 71 СК України, ст. 368 ЦК України, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 141, 142, 206, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -
вирішив:
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право особистої приватної власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 , за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 7570 (сім тисяч п'ятсот сімдесят) гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Хмельницького апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає по АДРЕСА_4 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 12 березня 2003 року Святошинським РУ ГУ МВС України в м. Києві.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований по АДРЕСА_5 , проживає по АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Суддя: Світлана КОЗАЧУК