Справа № 757/15432/24-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2317/2025
05 лютого 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Сколоздри Володимира Романовича в інтересах в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 27 червня 2024 року про забезпечення позову у складі судді Соколова О.М.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання іпотеки та обтяження припиненими,-
У березні 2024 року ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_1 про визнання іпотеки та обтяження припиненими.
У травні 2024 року представник позивачки звернувся у суд із заявою про забезпечення позову, у якій просив заборонити вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, а саме: чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1 та накласти арешт на це нерухоме майно, яке відповідно до умов спірного договору іпотеки підлягає передачі відповідачу.
Заяву обґрунтовано тим, що після пред'явлення позову позивачкою було отримано лист за підписом відповідача від 17 травня 2024 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 має намір звернути стягнення на предмет іпотеки. Отже, відповідачем розпочато процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, не дивлячись на те, що позивачкою оскаржується право іпотеки.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27 червня 2024 року заяву представника позивачки про забезпечення позову задоволено.
В апеляційній скарзі адвокат Сколоздра В.Р. в інтересах в інтересах ОСОБА_1 , просить скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 27 червня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що шляхом застосування спірних заходів забезпечення позову по даній справі, суд першої інстанції унеможливлює вирішення даного спору в позасудовому порядку про, що сторони домовились в п. 6.2. Іпотечного договору.
Вказано, що скаржник неодноразово намагався врегулювати спірну ситуацію шляхом мирних переговорів, проте, ні позичальник ОСОБА_3 , ні майновий поручитель ОСОБА_2 не бажали такого врегулювання спірних правовідносин.
Звертає увагу суду, що заходи забезпечення позову, які просить вжити позивачка не є співмірними з заявленими позовними вимогами немайнового характеру, з огляду на те, що у випадку задоволення позову судове рішення не підлягатиме примусовому виконанню, а відтак, доводи позивачки, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить або утруднить виконання судового рішення є безпідставними.
Зазначає, що суд першої інстанції застосував положення ст. 150 ЦПК України без врахування висновків викладених у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі №910/1040/18, у постанові від 15 травня 2019 року у справі №658/2197/18, у постанові від 20 липня 2020 року у справі №914/2157/19.
Посилається на те, що суд першої інстанції не обґрунтував необхідність застосування вжитих заходів забезпечення позову. Намір у майбутньому набути у власність іпотечне майно відповідно до договору іпотеки не порушує прав позивачки, а чому вимоги про заборону у майбутньому вчинити дії щодо реєстрації за ним права власності на майно є незаконними.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Бондар А.В. в інтересах ОСОБА_2 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 27 червня 2024 року залишити без змін.
Вказує, що позовні вимоги не є безпідставними, обрано спосіб забезпечення позову, який спів мірний із позовними вимогами та передбачений ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
В судовому засіданні адвокат Гук О.О. в інтересах ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу задовольнити, адвокат Бондар А.В. в інтересах ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з такого.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції вважав обґрунтованими вимоги позивача щодо вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, так, як невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду та утруднити поновлення порушених прав позивача.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається, як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Таким чином, постановляючи ухвалу суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю дотримався вимог ст. ст. 149, 150, 153 ЦПК України та положень постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову".
Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом, предметом якого є визнання недійсним договору іпотеки щодо майна, яке є предметом забезпечення позову.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, врахувавши суть спору, що виник між сторонами, можливість реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, правильно прийшов до висновку про обґрунтованість заяви, оскільки між сторонами дійсно існує спір, який перебуває на розгляді у суді, а спірне нерухоме майно, щодо якого накладено арешт, є предметом спору.
Апеляційний суд вважає, що таке втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку, є виправданим та вкрай необхідним, оскільки воно спрямовано виключно на забезпечення цивільного судочинства. Арешт майна полягає у позбавленні можливості лише розпоряджатись цими об'єктами нерухомого майна та не призведе до жодних негативних наслідків. Вжиття цього процесуального заходу не порушить вимоги ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а навпаки сприятиме захисту права позивача на справедливий суд, гарантованого ч. 1 ст. 6 цієї ж Конвенції.
При цьому колегія суддів зазначає, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Такі заходи мають на меті, зокрема, запобігти невиправданому розширенню кола осіб, прав та інтересів яких стосуватиметься судове рішення, а відтак - утрудненню чи неможливості виконання цього рішення.
Доводи апелянта про неможливість застосування такого заходу забезпечення, апеляційний суд оцінює критично, зважаючи на таке.
Так, зі справи убачається, що предметом спору є квартира АДРЕСА_1 , що належить позивачці та передана в іпотеку. Позивачка вважає, що іпотека є припинено, зокрема, у зв'язку зі смертю основного боржника, а тому просить забезпечити поданий нею позов шляхом накладення арешту на вказану квартиру та заборонити вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо неї.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що заходи забезпечення позову є необхідними, достатніми та співмірними із заявленими позовними вимогами, цілком обґрунтовані.
Крім того, колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Викладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14 лютого 2022 року в справі № 367/3628/21 (провадження № 61-14886св21).
Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ'я сторін. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
Будь-яких доказів, що у зв'язку із застосуванням заходів забезпечення позову, будуть порушені права скаржника або інших осіб, суду апеляційної інстанції не надано.
Підлягають врахуванню й підтверджені в судовому засіданні представником відповідача наміри іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, в той час як на вирішенні суду перебуває спір про визнання іпотеки та обтяження припиненим..
Враховуючи обставини справи, наявність спору між сторонами, вид забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне нерухоме майно з забороною вчинення будь-яких реєстраційних дій є співмірним із позовними вимогами.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального права при його постановленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Сколоздри Володимира Романовича в інтересах в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 27 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 06 лютого 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: