апеляційне провадження №22-ц/824/795/2025
справа №761/26392/22
06 лютого 2025 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Верланова С.М., Соколової В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 лютого 2024 року, постановлене під головуванням судді Одарюка М.П.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків Тетяни Леонідівни про стягнення грошових коштів як безпідставно набутих за виконавчим написом,-
встановив:
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про стягнення безпідставно набутих коштів.
Вимоги позову мотивує тим, що на виконанні у приватного виконавця Вольф (дошлюбне прізвище) Павелків Т.Л. перебувало виконавче провадження ВП НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису №1581 від 29 липня 2019 року, виданого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюк В.С. про стягнення коштів з ОСОБА_2 на користь АТ "Банк Форвард".
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2023 року у справі №752/13720/20 задоволено позов ОСОБА_1 та визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 29 липня 2019 року приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Кондратюком В.С., про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором №118698567 від 20 грудня 2016 року на користь акціонерного товариства "Банк Форвард".
Згідно відповіді приватного виконавця Павелків Т.Л. від 18 серпня 2023 року на адвокатський запит за час перебування на виконанні виконавчого провадження із позивачки стягнуто 25 615,09 гривень, з яких 21 468,26 гривень - кошти на користь стягувача, 2 146,83 гривень - основна винагорода приватного виконавця та 2 000,00 гривень - витрати у виконавчому провадженні.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на теперішній час АТ "Банк Форвард" перебуває в стані припинення.
Вказує, що згідно відповіді уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "Банк Форвард" 25 лютого 2020 року між АТ "Банк Форвард" та ТОВ "Смарт Фінанс" укладено договір про відступлення права вимоги, за яким право вимоги ОСОБА_3 за договором 118698567 відступлено на користь ТОВ "Смарт Фінанс".
Таке твердження не відповідає дійсності, оскільки 22 жовтня 2020 року саме АТ "Банк Форвард", а не ТОВ "Смарт Фінанс" звернулось до суду про стягнення заборгованості.
Звертає увагу, що приватним виконавцем стягнуто з позивачки 2 000,00 гривень витрат виконавчого провадження, що не відповідає дійсності та реальним затратам у виконавчому провадженні.
Уважає кошти стягнуті з неї без достатньої правової підстави, оскільки у цьому випадку правовою підставою набуття АТ "Банк Форвард" грошових коштів став виконавчий напис нотаріуса, який в подальшому визнаний такий, що не підлягає виконанню.
Мотивуючи наведеним, з посиланням на статтю 1212 ЦК України, просить суд стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 21 468,26 гривень; стягнути з приватного виконавця Павелків Т.Л. на користь ОСОБА_1 4 146,83 гривень.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 21 листопада 2023 року відкрито провадження у справі, що свідчить про те, що на момент відкриття провадження у суду не було жодних зауважень щодо змісту позовної заяви, а також долучених до неї документів.
Вказує на хибність висновків суду першої інстанції про те, що позивачкою не доведено достатніми та допустимими доказами скасування виконавчого напису нотаріуса. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 10 квітня 2023 року у справі №752/13780/20 задоволено позов та визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Кондратюка В.С. №1581 від 29 липня 2019 року.
Вказане рішення наявне у Єдиному державному реєстрі судових рішень і суд мав можливість ознайомитись з ним.
Щодо відсутності доказів про зміну прізвища вказує, що матеріали справи містять достатньо документів, згідно яких можна зробити висновок, що позивачка змінила прізвище внаслідок укладення шлюбу.
Посилається на формальний та упереджений розгляд справи.
Звертає увагу, що з тексту оскаржуваного рішення убачається, що суд зробив висновок про наявність підстав для задоволення позову, проте у резолютивній частині рішення відмовив у його задоволенні.
Мотивуючи наведеним, просить суд рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 лютого 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги позову задовольнити.
03 травня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Юхименко Ю.Ю., який діє в інтересах приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л., на апеляційну скаргу.
Вказує, що не погоджується із доводами апеляційної скарги та уважає їх необґрунтованими.
Щодо основної винагороди приватного виконавця вказує, що частина 1-4 статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; відсоткова сума, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Відповідно до частини 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Згідно проведеного приватним виконавцем розрахунку розмір основної винагороди у цьому виконавчому провадженні 2 146,83 гривень, що становить 10% від суми, яка підлягала стягненню за виконавчим документом.
Щодо витрат виконавчого провадження вказує, що підставою для стягнення витрат виконавчого провадження з боржника є факт понесення таких витрат приватним виконавцем для організації та проведення виконавчих дій, а тому відшкодування приватному виконавцю понесених ним витрат не ставиться у взаємозалежність із визнанням виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, оскільки факт понесення витрат приватним виконавцем є безумовною підставою для їх відшкодування приватному виконавцю.
Звертає увагу, що нормами чинного Закону України "Про виконавче провадження" не передбачено жодних підстав для звільнення боржника від обов'язку відшкодовувати приватному виконавцю понесені ним витрати виконавчого провадження.
Посилається на відсутність підстав для застосування статті 1212 ЦК України, оскільки підставою набуття приватним виконавцем коштів є постанова приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди, постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, постанова про розмір додаткових витрат виконавчого провадження та постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Матеріали справи не містять доказів щодо оскарження позивачкою вказаних постанов у виконавчому провадженні НОМЕР_1, відтак приватним виконавцем на відповідній правовій підставі отримані кошти як витрати виконавчого провадження та основна винагорода приватного виконавця, вказана підстава не відпала.
Зауважує, що виконавче провадження НОМЕР_1 було закінчено у зв'язку із фактичним виконання боржником в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, а не у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Вказує, що позивачка визначила відповідачем приватного виконавця Павелків Т.Л., проте у спорах щодо оскарження виконавчого напису та стягнення безпідставно набутих коштів, виконавець бере участь у судовому процесі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Зазначає, що за розгляд справи у суді апеляційної інстанції приватним виконавцем Павелків Т.Л. понесено 3000,00 гривень судових витрат.
Мотивуючи наведеним, просить суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 гривень.
04 лютого 2025 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на апеляційну скаргу.
З матеріалів справи убачається, що провадження у справі відкрито 25 квітня 2024 року та надано строк учасникам справи тривалістю 7 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву.
Представник відповідача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб отримав копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги 26 квітня 2024 року (а.с. 92).
Згідно статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Оскільки відзив представником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб подано після закінчення визначеного судом строку, такий залишається без розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що позивачкою не надано суду достатніх, допустимих доказів скасування виконавчого напису нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Кондратюка В.С. за № 1581 від 29 липня 2019 року про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором № 118698567 від 20 грудня 2016 року на користь акціонерного товариства «Банк Форвард».
Також суд вказав, що факт зміни прізвища з огляду на приписи статей 76-82 ЦПК України та частину 1 статті 2, частину 1 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", може бути доведений лише певними засобами доказування, а саме інформацією з Державного реєстру актів цивільного стану. Однак, як убачається з матеріалів справи, позивачкою не надано жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є однією і тією ж особою.
З матеріалів справи установлено наступне.
Із даних листа НОМЕР_1 від 18 серпня 2023 року убачається, що на примусовому виконанні у приватного виконавця Павелків Т.Л. перебувало виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису №1581 від 29 липня 2019 року, виданого приватним нотаріусом ІМНО Київської області Кондратюком В.С. про стягнення з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства "Банк Форвард" заборгованості у розмірі 21 468,26 гривень.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяною Леонідівною ВП НОМЕР_1 від 23 серпня 2019 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису №1581 від 29 липня 2019 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь АТ "Банк Форвард" заборгованості у розмірі 21 468,26 гривень (а.с. 46-47).
14 вересня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л. прийнято постанову про стягнення з ОСОБА_3 основної винагороди у сумі 2 146,82 гривень (а.с. 49-50).
27 жовтня 2021 року приватним виконавцем Павелків Т.Л. прийнято постанову ВП НОМЕР_1, якою визначено для ОСОБА_3 розмір мінімальних витрат виконавчого провадження 500,00 гривень (а.с. 52-53).
27 жовтня 2021 року приватним виконавцем Павелків Т.Л. прийнято постанову ВП НОМЕР_1, якою визначено для ОСОБА_3 розмір додаткових витрат виконавчого провадження 1500,00 гривень (а.с. 55-56).
27 жовтня 2021 року приватним виконавцем Павелків Т.Л. прийнято постанову ВП НОМЕР_1, якою на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" закінчено виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису №1581, виданого 29 липня 2019 року приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюк В.С. (а.с. 58).
Приватним виконавцем 27 жовтня 2021 року прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" та направлено сторонам виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням. По виконавчому провадженню НОМЕР_1 було стягнуто 25 615,09 гривень, з яких: 21 468,26 гривень - кошти на користь стягувача; 2 146,83 гривень - основна винагорода приватного виконавця; 2000,00 гривень - витрати виконавчого провадження (а.с.3).
Відповідно до даних довідки про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виданої на ім'я ОСОБА_1 , убачається, що за період з січня 2021 року по липень 2021 року сума утримання по виконавчому листу становить 25 615,09 гривень (а.с. 4).
Згідно листа АТ "Банк Форвард" №14-05-16281 від 12 вересня 2023 року убачається, що згідно генерального договору відступлення прав вимоги боргових зобов'язань №25/02/20 від 25 лютого 2020 року, який укладено між АТ "Банк Форвард" і ТОВ "СМАРТФІНАНС", право вимоги до ОСОБА_3 за договором 118698567 відступлено на користь нового кредитора - ТОВ "СМАРТФІНАНС" (а.с. 5).
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 09 квітня 2021 року, яке набрало законної сили 18 травня 2021 року, у задоволенні позову АТ "Банк Форвард" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовлено (а.с. 7-10).
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення 83 глави ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Щодо вимог позову про стягнення з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. 4 146,83 гривень, колегія суддів зазначає про таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно із статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно із частиною 1 статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Відповідно до частин 2, 3 та 4 статті 31 України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частиною 5 статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" передбачено, що, якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина 6 статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").
Відповідно до пункту 19 Порядку виплати винагороди державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №643 від 08 вересня 2016 року, у редакції, що діяла станом на 14 вересня 2019 року, приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розміри.
Відповідно до частини 4 статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з:
1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;
2) авансового внеску стягувача;
3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (частина 2 цієї статті).
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини 1 цієї статті.
Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України (частина 3 цієї статті).
При цьому, підставою для виникнення у боржника обов'язку із сплати таких витрат є сам факт наявності відкритого виконавчого провадження, під час виконання якого приватний виконавець виконує обов'язки, покладені на нього Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Із матеріалів справи установлено, що виконавче провадження НОМЕР_1 було закінчено у зв'язку із фактичним виконанням виконавчого напису у повному обсязі.
За змістом частини 7 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Водночас виконавче провадження НОМЕР_1 було закінчено у зв'язку із фактичним виконанням виконавчого напису у повному обсязі, що виключає факт абсолютної безпідставності набуття приватним виконавцем грошових коштів як витрат виконавчого провадження, а також коштів у вигляді основної винагороди приватного виконавця.
При виконанні своїх обов'язків, визначених законодавством України, приватний виконавець не мав передумов для звільнення боржниці від сплати витрат у виконавчому провадженні, такі витрати стягнуто у відповідності до положень Закону.
Подібні висновки застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року №206/2212/18.
Доказів на підтвердження того, що постанови приватного виконавця оскаржувались, визнавались неправомірними та скасовані, матеріали справи не містять.
Відтак, позов в частині стягнення із приватного виконавця грошових коштів задоволенню не підлягає із викладених вище мотивів.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині позовних вимог до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, апеляційний суд вказує на таке.
Звертаючись до суду із позовом позивачка просила стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб безпідставно набуті кошти у розмірі 21 468,26 гривень.
Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 07 лютого 2023 року № 49-рш/БТ "Про віднесення АТ "Банк Форвард" до категорії неплатоспроможних", а також рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07 лютого 2023 року № 155 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Банк Форвард" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" розпочато процедуру виведення з ринку АТ "Банк Форвард" шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 08 лютого 2023 року по 07 березня 2023 року (включно).
На підставі рішення Правління Національного банку України від 07 березня 2023 року № 90-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідації АТ "Банк Форвард" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07 березня 2023 року № 276 "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк Форвард" та делегування повноважень ліквідатора банку" розпочато процедуру ліквідації АТ "Банк Форвард" строком на три роки з 08 березня 2023 року до 07 березня 2026 року включно.
Так, процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі також - Закон № 4452-VI), який є спеціальним законом, що унормовує ці правовідносини.
У пункті 8 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 4452-VI передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з пунктом 16 частини 1 статті 2 Закону № 4452-VI тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 2 Закону № 4452-VI ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (частина 5 статті 104 ЦК України).
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Акціонерне товариства "Банк Форвард" перебуває у стані припинення.
Правовий статус Фонду гарантування вкладів фізичних осіб унормовано статтею 3 Закону № 4452-VI, згідно якої Фонд, зокрема, є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. Фонд є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, у тому числі рахунки умовного зберігання (ескроу), а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - банках України.
Функції Фонду визначено статтею 4 Закону № 4452-VI, згідно частини 1 якої основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснення ліквідації банків.
Із змісту статті 1212 ЦК України убачається, що належним відповідачем у справі про стягнення безпідставно отриманих коштів є особа, яка такі кошти набула.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у цих правовідносинах не є набувачем коштів, отже не є за вимогами позивачки зобов'язаною особою, відтак вимоги до Фонду про стягнення 21 468 грн 28 коп. задоволенню не підлягають.
Висновки суду першої інстанції за наслідками розгляду цієї справи ґрунтуються на надмірному формалізмі, рішення суду не можна визнати законним та обґрунтованим, відтак таке судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Юхименко Ю.Ю., який діє в інтересах приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни, зазначив, що у зв'язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції приватним виконавцем понесено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 гривень.
Частинами 2-4 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При цьому частиною 9 статті 83 ЦПК України визначено, що копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини 3 статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
На підтвердження заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідачем надано: копію договору про надання правової допомоги від 04 січня 2022 року, копію протоколу погодження видів правової допомоги та договірної ціни та акт прийому-передачі наданих послуг.
Вирішуючи питання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає про таке.
Із матеріалів справи убачається, що адресою перебування ОСОБА_1 значиться: АДРЕСА_1 .
Із даних накладної №0503855452407 убачається, що копія відзиву на апеляційну скаргу із доказами понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу направлено позивачці на адресу: АДРЕСА_1 , тобто на адресу, відмінну від визначеного місця проживання позивачки.
Верховний Суд у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21 (провадження № 61-20691св21) зазначив, що, встановивши порушення позивачем установленого процесуальним законом порядку пред'явлення до відшкодування витрат на правничу допомогу, а саме ненаправлення позивачем на адреси інших учасників справи (відповідачів) документів, які підтверджують понесені витрати на правничу допомогу, що позбавило відповідачів можливості подати до суду клопотання про неспівмірність розміру таких витрат відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано повернув без розгляду клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Аналогічна практика вирішення заяв про ухвалення додаткового рішення, до яких заявники не додали докази надіслання (ненадання) іншим учасникам такої заяви з доданими до неї додатками, сформована Верховним Судом і в ухвалах від 25 лютого 2021 року у справі № 906/977/19, від 01 вересня 2022 року у справі № 759/13013/14-ц (провадження № 61-14029св21), від 16 січня 2023 року у справі № 640/23065/14 (провадження № 61-1456ск21), від 02 лютого 2023 року у справі № 466/1403/20 (провадження № 61-10035св22), від 27 березня 2023 року у справі № 756/820/20 (провадження № 61-8952св22) на стадії касаційного розгляду справи.
Ураховуючи те, що стороною відповідача докази понесення судових витрат направлено на адресу, відмінну від адреси перебування позивачки, колегія суддів залишає без розгляду клопотання адвоката Юхименко Ю.Ю., який діє в інтересах приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т. Л., про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Відзив на апеляційну скаргу, поданий представником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 04 лютого 2025 року, - залишити без розгляду.
Клопотання адвоката Юхименко Юрія Юрійовича, який діє в інтересах приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни, про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - залишити без розгляду.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 лютого 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків Тетяни Леонідівни про стягнення грошових коштів як безпідставно набутих за виконавчим написом - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді В.М. Верланов
В.В. Соколова