Апеляційне провадження 22-ц/824/4202/2025
Справа № 381/2732/24
Іменем України
05 лютого 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області в складі судді Осаулової Н.А., ухвалене в м. Фастів 19 вересня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Фастівський відділ державної реєстрації цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Служба у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Фастівської міської ради про встановлення факту визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даною заявою, просила встановити факт визнання батьківства ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; виключити з актового запису № 557 від 17 листопада 2015 року про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відомості про ОСОБА_2 як батька дитини, внести до актового запису № 557 від 17 листопада 2015 року про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відомостей про ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, як батька дитини; внести до актового запису № 557 від 17 листопада 2015 року про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зміни в частині прізвища з ОСОБА_3 на ОСОБА_3 .
Заяву мотивувала тим, що проживала з грудня 2007 року однією сім'єю без реєстрацію шлюбу з ОСОБА_2 , під час спільного проживання у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , при реєстрації народження якого запис про батька був зроблений з її слів, тобто відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.
Пояснювала, що з ОСОБА_2 вони познайомилися в жовтні 2007 року, а з грудня 2007 року почали проживати разом в квартирі по АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності. До знайомства з ОСОБА_2 вона не перебувала у зареєстрованому шлюбі, а він вже був розлучений. Під час подружнього життя з ОСОБА_2 вони вели спільне господарство, разом організовували свій побут, проводили дозвілля, спільно харчувалися, робили ремонт у квартирі за місцем проживання. Після народження сина разом його виховували, хрестили в церкві та будували плани на майбутнє. По АДРЕСА_2 ОСОБА_2 мав приватний будинок, в якому вони спільно проживали під час літнього періоду, де садили городину. В листопаді 2017 року між ними відбулася чергова сварка на ґрунті того, що ОСОБА_2 почав зловживати спиртними напоями, влаштовував сварки, вона зверталася до поліції з заявами про домашнє насильство. Починаючи з листопада 2017 року, вони почали проживати окремо, але спілкувалися в телефонному режимі. До дня смерті він проживав у квартирі своєї матері у м. Київ. Хоча вони і не проживали разом, ОСОБА_2 піклувався про дитину, матеріально його забезпечував та мав намір подати заяву про запис його батьком, але не встиг, хоча за життя визнавав себе батьком дитини. Їхній син ОСОБА_3 ззовні схожий на свого батька.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, про що вона дізналася від його матері ОСОБА_9 , з якою підтримувала зв'язок.
Вказувала, що той факт, що ОСОБА_3 є сином ОСОБА_2 , підтверджується фотокартками, поясненнями свідків, довідкою голови домового комітету про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , починаючи з 2007 року по 2017 рік проживали спільно по АДРЕСА_1 . Крім того, в свідоцтві про народження ОСОБА_3 в графі батько вказано: ОСОБА_2 та по батькові дитини - ОСОБА_2 . Крім того, батьківство ОСОБА_10 можуть підтвердити свідки, а саме родичі, сусіди, знайомі, які добре їх знають та товаришували з ними, коли вони перебували у фактичних шлюбних відносинах і коли народився їх син.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2024 року в задоволенні заяви відмовлено.
Заявник ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказувала, що відмовляючи в заяві, суд першої інстанції послався на те, що у якості заінтересованої особи заявницею не залучено до участі в справі доньку померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6, та тому, що заявниця не ініціювала проведення аналізу ДНК між сестрою та братом. Суд першої інстанції при ухваленні рішення послався на відсутність ДНК-експертизи як беззаперечну підставу для відмови в заяві.
Вважала наведений висновок суду таким, що не відповідає нормам ЦПК України, зокрема, порядок залучення заінтересованої особи не врегульований, а відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, суд при залученні заінтересованої особи керується вимогами ст. 53 ЦПК України, що регулює порядок залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог. Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
Посилаючись на ч. 3 ст. 53 ЦПК України, вказувала, що оскільки суд першої інстанції вважав необхідним залучити до участі в справі ОСОБА_11 , то мав самостійно залучити таку особу до участі в справі.
Зазначала, що спадкова справа після померлого ОСОБА_2 не заводилась, а тому відсутній спір про право. Крім того, у заявниці немає даних ОСОБА_11 та вони не спілкуються, тому в примусовому порядку заявниця не має можливості змусити її до проведення експертизи та забезпечити її явку.
Вказувала, що факт встановлення батьківства необхідний їй для призначення пенсії в зв'язку з втратою годувальника, а також внесення відповідних змін до актових записів про народження сина.
Вважала, що суд не надав належної оцінки іншим доказам по справі та не врахував висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 760/3977/15-ц, де зазначено, що висновок судово-генетичної експертизи не є єдиним доказом походження дитини від іншої особи, такий факт може бути доведено і іншими доказами.
Зазначала, що проживала з померлим ОСОБА_2 з 2007 року по 2017 рік за адресою АДРЕСА_3 у належній їй квартирі, а в літній час в період з 2007 року по 2017 рік останні проживали у будинку за адресою АДРЕСА_2 , який належав матері ОСОБА_2 - ОСОБА_9 . Крім того, заявницею надано докази того, що ОСОБА_1 , померлий ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 проживали разом, зокрема, довідка від управителя будинку, де зазначено про те, що останні проживали спільно за адресою АДРЕСА_4 в період з 2007 року по 2017 рік. У суді першої інстанції заявниця надала медичну документацію під час вагітності, в якій відомості про батька зазначено « ОСОБА_2 ».
При цьому допитані в судовому засіданні свідки підтвердили факт спільного проживання заявниці та ОСОБА_2 , однак суд оцінки цим свідченням не надав.
Пояснювала, що можливості надати інші письмові доказами можливості немає, оскільки син в період з 05 листопада 2015 року по 2017 рік був маленький, не відвідував дитячий садок та інші навчальні заклади, щоб підтвердити, чи займався батько його вихованням.
Водночас, із наданих фотокарток та копії паспорта ОСОБА_2 вбачається схожість померлого батька та дитини, а у свідоцтві про народження дитини батько зазначений як « ОСОБА_2 ».
Вважала, що суд першої інстанції не надав оцінку поясненням заявниці, чому ОСОБА_2 не зареєстрував своє батьківство відносно дитини. Зокрема, заявниця пояснювала, що померлий ОСОБА_2 зловживав алкогольними напоями, і коли народилася дитина, між батьками часто виникали сварки на фоні того, що ОСОБА_2 приходить в стані алкогольного сп'яніння до дитини, тому на той момент вона не хотіла юридичного оформлення батьківства, хоча ОСОБА_2 цього хотів, щоб він не зловживав правами батька відносно дитини.
Водночас, суд першої інстанції не звернув уваги, що в розпорядженні заявниці знаходились особисті документи померлого ОСОБА_2 , що слугує також підтвердженням їх спільного проживання як сім'ї.
Посилалася на правові висновки Верховного Суду в постановах від 11 липня 2023 року в справі № 449/433/22, від 17 лютого 2021 року в справі № 373/2257/18, від 21 березня 2018 року в справі № 543/738/16-ц, в яких Верховний Суд виснував, що доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.
Наголошувала, що відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції порушив права дитини. При цьому заявниця не заперечує проти проведення ДНК експертизи з донькою ОСОБА_2 , в зв'язку з чим надає клопотання про призначення експертизи. В той же час, їй вдалося зв'язатися з іншими родичами померлого, зокрема з ОСОБА_14 , який є двоюрідним братом ОСОБА_2 , з яким також можна провести ДНК експертизу спорідненості.
Наводила правові висновки Верховного Суду в постанові від 18 квітня 2024 року в справі № 641/8921/21 про осіб, якими може бути пред'явлений позов про визнання батьківства, в постанові від 06 червня 2024 року в справі № 672/915/23, де зазначено, що рішення щодо встановлення факту батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства в органах реєстрації актів цивільного стану; доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання особою батьківства.
Вказувала, що в даній справі наявні докази, що підтверджують факт батьківства, зокрема, довідка управителя будинку, медична довідка, де батьком зазначений ОСОБА_2 , покази свідків, а також в свідоцтві про народження та актовому записі батьком зазначено « ОСОБА_2 », однак суд першої інстанції обмежився висновком, що заявницею не заявлено клопотання про проведення ДНК експертизи.
Зазначала, що висновок судової молекулярно-генетичної експертизи у справах про встановлення батьківства є лише одним із засобів доказування, який підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами у справі, і такий же висновок зроблено в постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року в справі № 367/4662/22. Однак, такий висновок суд першої інстанції не застосував та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні заяви про встановлення факту визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини, суд першої інстанції виходив із того, що обставини, на які ОСОБА_1 посилалася у своїй заяві, не знайшли підтвердження у ході розгляду справи.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 17 вересня 1999 року та по теперішній час (а. с. 11).
ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_3 , батьками якого вказано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (відомості про батька записані на підставі ч. 1 ст. 135 СК України) (а. с. 14 - 15).
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 15 грудня 1989 року (а. с. 12 зворот).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер (а. с. 77, 93).
На підтвердження факту батьківства ОСОБА_2 заявник надала копію медичної книжки ОСОБА_3 , де його батьком вказано ОСОБА_2 , а матір'ю - ОСОБА_1 (а. с. 18 - 19), а також копії фотографій, які містяться у матеріалах справи (а. с. 21 - 24), копію довідки управляючого будинком по АДРЕСА_1 ОСОБА_15 від 26 квітня 2024 року про те, що з 2007 року по 2017 рік ОСОБА_1 спільно проживала з ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_4 (а. с. 20).
Крім того, на підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_2 заявником надано копії його особистої документації - копію особової медичної книжки, виданої підприємством ДП «Фоззі» (а. с. 16), копію свідоцтва № НОМЕР_1 про те, що ОСОБА_16 навчався в 1992 році по програмі водіїв категорії «В»; копію екзаменаційної картки водія ОСОБА_2 за 1992 рік (а. с. 17).
Згідно листа Першої Фастівської державної нотаріальної контори від 24 липня 2024 року на запит суду, та доданої до листа інформаційної довідки зі спадкового реєстру, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_16 спадкову справу не заведено (а. с. 62 - 63).
Згідно листа Фастівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області від 17 вересня 2024 року та копію запису акта про народження, 20 грудня 1999 року складено актовий запис № 430 про народження ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьком якої є ОСОБА_16 , а матір'ю ОСОБА_17 (а. с. 97 - 99).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Допитані у судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції в якості свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_15 підтвердили факт спільного проживання ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_2 та факт народження дитини ОСОБА_1 . Свідок ОСОБА_20 повідомила суд про те, що були місяці, коли заявник та померлий ОСОБА_2 разом не проживали.
Крім того, до апеляційної скарги надано нові докази, а саме копію акту про фактичне проживання від 07 листопада 2024 року, копію інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 05 листопада 2024 року щодо належності нерухомого майна ОСОБА_9 ; копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч. 5 ст. 367 ЦПК України якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Апеляційна скарга не містить клопотання про дослідження нових доказів із обґрунтуванням поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, в ньому не наведено об'єктивних причин, які перешкодили подати вказані докази у встановлений законом строк, не заявлено клопотання про поновлення строку для подання нових доказів.
Крім того, частина з наданих заявником доказів (акт від 07 листопада 2024 року та витяг з реєстру від 05 листопада 2024 року), не існувала взагалі на момент ухвалення рішення судом першої інстанції та не досліджувалися ним.
Апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 24 грудня 2024 року в справі № 686/12095/24 про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Таким чином, апеляційний суд не може врахувати нові докази як докази, яким заявник обґрунтовує свої вимоги.
Крім того, ОСОБА_1 до апеляційної скарги долучено клопотання про залучення заінтересованої особи ОСОБА_11 - дочки померлого ОСОБА_2 , посилаючись на те, що незалучення даної особи було однією з підстав для відмови в задоволенні її заяви судом першої інстанції.
Зазначене клопотання було залишено без задоволення як необґрунтоване, з огляду на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов'язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Разом із тим, залучення до участі у справі заінтересованих (а не третіх осіб без самостійних вимог) на стадії апеляційного перегляду положеннями чинного ЦПК України не передбачено.
Також ОСОБА_1 до апеляційної скарги долучено клопотання про витребування доказів, в якому вона просила з метою проведення судової медико-генетичної експертизи витребувати у розпорядника інформації - Міністерства юстиції України витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження матері померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_9 , його дядька ОСОБА_22 та двоюрідного брата ОСОБА_14 для встановлення родинного зв'язку; клопотання про призначення судової експертизи, в якому вона посилалася на те, що для встановлення факту батьківства та кровної спорідненості між рідними братом та сестрою, а також між дядьком і племінником, а також в зв'язку з тим, що саме з цієї підстави суд першої інстанції відмовив в задоволенні вимог, з'явилася необхідність проведення судової медико-генетичної експертизи. На підставі вищевикладеного просила призначити судову медико-генетичну експертизу, а саме проведення ДНК тесту на ступінь споріднення, проведення якої доручити експертам ТОВ «Мама Папа», код ЄДРПОУ 40652411, м. Київ вул. Скоропадського, 21, на вирішення експертизи поставити питання, чи є ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , рідною сестрою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 по батькові; чи є ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , біологічним двоюрідним дядьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Разом із тим, саме лише посилання ОСОБА_1 на те, що вона була переконана у достатності наданих разом з заявою доказів, яким судом першої інстанції було надано іншої оцінки, ніж очікувала заявник, не свідчить про неможливість звернення з клопотанням про витребування доказів та призначення експертизи раніше.
Виходячи з викладеного, оскільки заявником не надано докази неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України відхилив клопотання про витребування доказів та призначення експертизи як необґрунтовані.
Крім того, апеляційним судом враховано, що ОСОБА_1 у клопотанні про призначення експертизи не зазначила місця проживання або перебування осіб, питання спорідненості з якими вона просить поставити на вирішення експертизи, а в апеляційній скарзі повідомила, що у неї відсутні дані ОСОБА_11 та вони не спілкуються.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України). Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю сторін. Одним із способів захисту сімейних прав є встановлення правовідношення (частина друга статті 18 СК України).
Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Частиною першою статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Згідно з частиною першою, другою статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
Статтею 130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу, зокрема матір'ю дитини.
Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства відповідно до частини першої статті 130 СК України є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері та смерть того, батьківство кого встановлюється, або оголошення його померлим.
Та обставина, що питання визнання батьківства за рішенням суду відповідно до статей 128, 129 СК України не вирішувалось за життя такої особи, не є перешкодою для застосування статті 130 СК України.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року в справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), від 15 квітня 2021 року в справі № 361/2653/15 (провадження № 61-2239св21).
Предметом доказування у справах про визнання батьківства або про встановлення факту батьківства є встановлення походження дитини від певної особи.
Аналіз норми статті 130 СК України свідчить, що законом не встановлено переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України (стаття 128 СК України).
Рішення щодо встановлення факту батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства в органах реєстрації актів цивільного стану.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2023 року в справі № 592/4443/17 (провадження № 61-9923св22) зазначено, що: «відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі вище перераховані докази в сукупності. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені зокрема: листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв'язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це».
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.
Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 760/3977/15 (провадження № 61-2081зпв18) зазначено, що висновок судово-генетичної експертизи не є єдиним доказом походження дитини від певної особи, такий факт може бути доведено й іншими доказами.
Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання особою батьківства.
Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року в справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20).
Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір'ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.
Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року в справі № 641/9147/15 (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року в справі № 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18), від 12 грудня 2019 року в справі № 562/1155/18 (провадження № 61-11709св19).
Розглядаючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції вірно визначився з тим, що при встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.
Встановивши, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що за життя ОСОБА_2 визнав себе батьком ОСОБА_3 , при цьому свідок ОСОБА_20 повідомила суд про те, що були місяці, коли заявник та померлий ОСОБА_2 разом не проживали, а проведення судово-генетичної експертизи з живими родичами ОСОБА_2 для підтвердження батьківства непрямим способом заявник не ініціювала, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що обставини, на які ОСОБА_1 посилалася у своїй заяві, не знайшли підтвердження у ході розгляду справи, а тому у задоволенні вимог даної заяви слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 СК України на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.
З урахуванням даних вимог закону судом першої інстанції враховано, що заявник у судовому засіданні не змогла пояснити, чому ОСОБА_2 , якщо вважав себе батьком дитини, з часу її народження, ІНФОРМАЦІЯ_5 , протягом більш як два роки до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 не подав у органи реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання батьківства відносно ОСОБА_3 .
Також апеляційний суд враховує, що згоди матері дитини на подання батьком дитини відповідної заяви до органів реєстрації актів цивільного стану законом не вимагається, та відхиляє як неспроможні доводи апеляційної скарги, що суд не надав оцінки поясненням ОСОБА_1 , чому ОСОБА_2 не зареєстрував своє батьківство відносно дитини, а саме, що померлий ОСОБА_2 зловживав алкогольними напоями і на той момент сама ОСОБА_1 не бажала юридичного оформлення батьківства.
Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції відмовлено в задоволенні заяви в зв'язку з незалученням до участі в справі в якості заінтересованої особи дочки ОСОБА_2 - ОСОБА_11 , відхиляються апеляційним судом, оскільки ґрунтуються на помилковій інтерпретації заявником мотивів, з яких суд дійшов таких висновків.
Посилання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 760/3977/15-ц, де зазначено, що висновок судово-генетичної експертизи не є єдиним доказом походження дитини від певної особи і такий факт може бути доведено й іншими доказами, не є релевантними до спірних правовідносин та відхиляються апеляційним судом, оскільки у справі № 760/3977/15-ц суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що відповідачами чинились перешкоди у проведенні посмертної судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, тому відповідно до положень статті 146 ЦПК України визнав факт батьківства на підставі зібраних у справі доказів, належним чином оцінивши їх.
На відміну від справи № 760/3977/15-ц, у справі, що переглядається, заявником не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів походження дитини від ОСОБА_2 , тому судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні її заяви про встановлення факту визнання батьківства.
Таким доказом не може бути довідка від управляючого будинком по АДРЕСА_1 ОСОБА_15 від 26 квітня 2024 року про те, що з 2007 року по 2017 рік ОСОБА_1 спільно проживала з ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_4 , та показання свідків, якими підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом, оскільки цими доказами міг бути підтверджений лише факт спільного проживання, однак довідка та показання свідків не підтверджують факт ведення спільного господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а свідок ОСОБА_20 повідомила суду, що були місяці, коли заявник та померлий ОСОБА_2 разом не проживали.
Крім того, апеляційний суд враховує, що в заяві про встановлення факту визнання батьківства ОСОБА_1 зазначала, що з листопада 2017 року проживала окремо від ОСОБА_2 , а свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_15 натомість повідомили, що ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_2 до його смерті в 2018 році, при цьому свідки не змогли пояснити, чому похованням померлого займалася його мати.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_15 підтвердили факт спільного проживання заявниці та померлого ОСОБА_2 , однак суд оцінки цим свідченням не надав.
Посилання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на схожість померлого батька та дитини, що, на її думку, вбачається з наявних в матеріалах справи фотографій, є суб'єктивною оцінкою заявника і не може бути саме по собі підставою задоволення заяви.
З урахуванням заявленого ОСОБА_1 тривалого періоду спільного проживання з ОСОБА_2 з грудня 2007 року по листопад 2017 року, апеляційний суд приймає до уваги, що спільні фотографії ОСОБА_2 з заявником ОСОБА_1 , як до її вагітності, так і після народження дитини, взагалі відсутні, а разом із дитиною ОСОБА_3 . ОСОБА_2 зображений лише на одній фотографії.
При цьому наявність у розпорядженні ОСОБА_1 окремих особистих документів ОСОБА_2 (фотографії за час проходження ним військової служби, особова медична книжка, свідоцтво про проходження навчання водія, екзаменаційна картка водія) не є належним доказом походження дитини ОСОБА_3 від ОСОБА_2 .
Зазначення батька у свідоцтві про народження дитини як « ОСОБА_2 », на що заявник посилається в апеляційній скарзі, також не є доказом походження дитини ОСОБА_3 від ОСОБА_2 , оскільки ім'я та по батькові батька дитини записано за вказівкою матері, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 135 СК України, а самим ОСОБА_2 будь-які заяви до органу державної реєстрації актів цивільного стану як від батька не подавались.
Не є доказом походження дитини ОСОБА_3 від ОСОБА_2 наявна в матеріалах справи копія медичної книжки ОСОБА_3 , де його батьком вказано ОСОБА_2 , а матір'ю - ОСОБА_1 , оскільки з медичної книжки неможливо встановити, що такий запис зроблено за згодою самого ОСОБА_2 .
Рішення суду першої інстанції правовим висновкам Верховного Суду, на які посилалась ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, в постановах від 11 липня 2023 року в справі № 449/433/22, від 17 лютого 2021 року в справі № 373/2257/18, від 21 березня 2018 року в справі № 543/738/16-ц, від 06 червня 2024 року в справі № 672/915/23, від 24 січня 2024 року у справі № 367/4662/22 щодо доказів, якими може підтверджуватися визнання батьківства, не суперечить.
Доводи апеляційної скарги, що відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції порушив права дитини, відхиляються апеляційним судом як безпідставні, з огляду на те, що заява про встановлення визнання факту батьківства ОСОБА_1 не доведена належними та допустимими доказами, права дитини були порушені самою матір'ю, яка не вжила своєчасно заходів для реєстрації походження дитини від батька ОСОБА_2 , який, згідно її доводів, своє батьківство визнавав, за спільною заявою батьків відповідно до ст. 126 або ст. 134 СК України, а також не скористалася можливістю за життя ОСОБА_2 звернутися до суду з позовом про визнання батьківства.
Крім того, відповідно до ст. 318 ЦПК України, у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.
Відповідно до ч. 4 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
Враховуючи зазначене, апеляційним судом в судовому засіданні з'ясовувалась мета даної заяви ОСОБА_1 про встановлення факту визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини. Зокрема, ОСОБА_1 повідомила, що встановлення зазначеного факту їй необхідне для оформлення соціальних виплат на дитину.
Разом із тим, така мета встановлення факту, як оформлення соціальних виплат на дитину, не вказувалася ОСОБА_1 при зверненні до суду з заявою, та не притягнуто до участі в справі як заінтересовану особу відповідний орган соціального захисту населення.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу поданої заяви, в достатньому обсязі визначився з характером правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 07 лютого 2025 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.