04 лютого 2025 року
справа № 761/5059/23
провадження № 22-ц/824/487/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження в м. Києві за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Діджи Фінанс» на рішення Шевченківськогорайонного суду м. Києва від 05 жовтня 2023 року, постановлене під головуванням судді Мальцева Д.О.‚ у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми кредитної заборгованості за кредитним договором від 08.07.2014 року, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість в сумі 77 460,04 грн., а також судові витрати.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до умов кредитного договору № 200060464 від 08.07.2014 року Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» було надано ОСОБА_1 кредит у розмірі 34 500,00 грн. із встановленим строком користування з 08.07.2014 по 20.05.2017р.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 року у справі № 910/11298/16 позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський».
Згідно з розрахунком заборгованості, станом на 10.02.2023 року загальний розмір заборгованості відповідача становить 77 460,04 грн., тому просив стягнути вищевказану суму з відповідача на користь позивача.
Рішенням Шевченківського районного суду від 05.10.2023 року вимоги позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Діджи Фінанс» залишено без задоволення.
Не погоджуючись із рішенням суду ТОВ «Діджи Фінанс» звернулось з апеляційною скаргою.
В поданій апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що кредитна картка, видана із встановленим кредитним лімітом на 50 000 гривень терміном на 12 місяців. Відповідачу видано кредитну картку строком на 3 роки. Вказаний кредит не передбачає щомісячних платежів відповідно до графіка. Вказує на те, що кредитний договір є укладеним з моменту підписання договору.
ТОВ «Діджи Фінанс» як правонаступник за договором відступлення прав вимоги № 7 _ БМ від 20.07.2020 року вважає, що реєстр кредитних договорів до договору факторингу №7_БМ від 20.07.2020 року укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» є достатнім і беззаперечним доказом існування заборгованості.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 зазначив, що кредитний договір не є належним доказом видачі кредиту. Зазначає, що витяг з додатку до договору про відступлення прав вимоги не підтверджує суму заборгованості.
Витяг з Додатку №1 до договору про відступлення прав вимоги не підтверджує суму заборгованості, оскільки такий доказ не доводить фактичне використання кредитних коштів.
Відповідач вказує на те, що договір про відступлення прав вимоги був підписаний позивачем після спливу строку позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України дана справа розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 був укладений договір № 200060464 від 08.07.2014 року у вигляді підписаної відповідачем заяви-анкети, довідки про умови кредитування, та Тарифів Банку.
В заяві позичальника від 08.07.2014 року зазначено, що сума бажаного кредитного ліміту становить 20 000,00 гривень.
20.07.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними ПАТ «Банк Михайлівський» з позичальниками, на підставі договору №7_БМ від 20.07.2020.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 року у справі № 910/11298/16 позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський».
Згідно з розрахунком заборгованості, станом на 10.02.2023 року, за вказаним кредитним договором відповідач перед позивачем має заборгованість у загальному розмірі 77 460,04 грн., що складається з: 25 511,58 грн. - заборгованість за кредитом, 51 948,46 грн. - заборгованість за відсотками.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, Відповідач порушує зобов'язання за даним договором.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення Боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право Заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
В ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач на підтвердження суми боргу за кредитним договором не надав до суду відповідного розрахунку заборгованості відповідача.
Також у матеріалах справи відсутні докази фактичного отримання та використання кредитних коштів відповідачем, суми наданого кредиту та дати початку строку кредитування, підтвердження розрахунку заборгованості відповідача, докази порушення строків повернення кредиту та нарахування заборгованості за відсотками.
Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Виписки з особового рахунку відповідача на підтвердження виконаних операцій щодо надання кредитних коштів та їх користування позивачем до матеріалів справи не надано.
Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суді при розглядів спорів (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц).
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
Підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Положеннями ч. 1 ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України дана справа є малозначною, тому враховуючи положення ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.
Крім того, частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 375, 381, 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Діджи Фінанс» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2023 року ,залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач:
Судді: