Ухвала
06 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 462/7107/24
провадження № 51-426ск25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянув касаційну скаргу прокурора на ухвалу Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року щодо ОСОБА_4 і
Вироком Залізничного районного суду міста Львова від 19 вересня 2024 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного за цим вироком покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Залізничного районного суду міста Львова від 03 червня 2024 року та призначено остаточне покарання у виді позбавленні волі на строк 1 рік 1 місяць.
Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року вирок місцевого суду в частині призначення покарання змінено.
Вирішено вважати засудженим ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 309 КК до покарання у виді штрафу у розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн.
Вирок Залізничного районного суду міста Львова від 03 червня 2024 року вирішено виконувати самостійно.
В решті вирок місцевого суду залишено без змін.
У касаційній скарзі прокурор посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого через м'якість, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Прокурор вказує, що ОСОБА_4 вчинив новий злочин через 2 місяці після його засудження за вчинення аналогічного злочину. Вважає, що покарання у виді штрафу не матиме належного впливу на засудженого. Стверджує, що апеляційний суд призначив м'яке покарання без застосування ст. 71 КК.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги, додане до неї судове рішення та дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 428 КПК встановлено, що суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
У касаційній скарзі прокурор стверджує про м'якість призначеного ОСОБА_4 покарання апеляційним судом як внаслідок обрання іншого виду основного покарання, ніж це зробив місцевий суд, так і внаслідок незастосування до нього положень ст. 71 КК.
Колегія суддів не погоджується з наведеними аргументами прокурора з огляду на таке.
За наслідками судового розгляду суд першої інстанції за ч. 2 ст. 309 КК призначив ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі та на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків призначив остаточне покарання у виді позбавленні волі на строк 1 рік 1 місяць.
В ході призначення такого покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є нетяжким злочином, особу винного, який раніше судимий, неодружений, офіційно непрацевлаштований, на обліку у диспансерах не перебуває, негативних характеристик з місця проживання щодо нього не встановлено.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_4 , було визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Обставин, що обтяжують покарання, встановлено не було.
Під час апеляційного перегляду вироку місцевого суду апеляційний суд змінив рішення місцевого суду в частині призначеного покарання та призначив ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 309 КК покарання у виді штрафу в розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
При цьому під час обрання ОСОБА_4 іншого альтернативно визначеного санкцією ч. 2 ст. 309 КК основного покарання у виді штрафу суд апеляційної інстанції врахував відомості, встановлені місцевим судом. Зокрема те, що ОСОБА_4 є особою молодого віку, вчинив нетяжкий злочин, негативних даних з місця проживання щодо нього немає, працює на випробувальному терміні в ТОВ «Астра-Львів».
Також було враховано наявність двох пом'якшуючих покарання обставин та відсутність обтяжуючих.
З огляду на викладене касаційний суд вважає, що покарання, призначене апеляційним судом ОСОБА_4 , є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК.
Щодо аргументів прокурора про незастосування апеляційним судом положень ст. 71 КК.
Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.
За наслідками зміни основного покарання ОСОБА_4 на штраф оскаржуваною ухвалою суд апеляційної інстанції вирішив вирок від 03 червня 2024 року виконувати самостійно, оскільки покарання у виді штрафу не підлягає складанню з іншими видами покарань.
З огляду на наведене Суд відхиляє доводи прокурора у цій частині.
Враховуючи вищезазначене та відсутність в обґрунтуванні касаційної скарги переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, в той час, як з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
Керуючись пунктом 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року щодо ОСОБА_4 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3