03 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 930/2144/22
провадження № 51-4571км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілого (відеоконференція) ОСОБА_6 ,
захисника (відеоконференція) ОСОБА_7 ,
засудженого (відеоконференція) ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги представника потерпілої адвоката ОСОБА_6 в інтересах потерпілої ОСОБА_9 на вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 31 травня 2024 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 09 вересня 2024 року та захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 09 вересня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022020070000100, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Комарів Вінницького району Вінницької області, мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Немирівський районний суд Вінницької області вироком від 31 травня 2024 року визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, і призначив йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Стягнув з ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_9 11 185 грн матеріальної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Згідно з вироком 06.06.2022 приблизно о 20:00 ОСОБА_8 розпивав алкогольні напої з ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в домогосподарстві ОСОБА_10 по АДРЕСА_2 , під час чого ОСОБА_13 вихвалявся знанням бойових мистецтв, а ОСОБА_8 повідомляв, що він займався боксом.
Близько 22:00 ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , а за ними й ОСОБА_8 , покинули домогосподарство ОСОБА_10 .
Після цього ОСОБА_8 наздогнав ОСОБА_13 на польовій дорозі на краю села, де останній знову почав вихвалятися знаннями бойових мистецтв та намагався продемонструвати бойовий прийом на ОСОБА_8 . В цей час у ОСОБА_8 виник умисел на спричинення ОСОБА_13 тілесних ушкоджень.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень, ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи їх настання, кулаками завдав декілька ударів в голову та груди ОСОБА_13 , від яких останній впав на землю. Після цього ОСОБА_8 покинув місце події, залишивши ОСОБА_13 лежати на землі.
О 08:55 07.06.2022 ОСОБА_13 було госпіталізовано до лікарні, де о 09:30 08.06.2022 він від отриманих ушкоджень помер.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 09 вересня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишив без задоволення, а апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_6 задовольнив частково.
Вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 31 травня 2024 року щодо ОСОБА_8 в частині вирішення цивільного позову змінив. Стягнув з ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_9 100 000 грн моральної шкоди та 20 000 грн витрат на правничу допомогу. В решті вирок місцевого суду апеляційний суд залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані вирок та ухвалу і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Представник вважає, що суди дійшли безпідставних висновків про можливість призначення ОСОБА_8 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України.
Адвокат ОСОБА_6 зазначає, що засуджений вчинив кримінальне правопорушення у стані алкогольного сп'яніння, що він підтвердив в судовому засіданні, однак у обвинувальному акті ця обтяжуюча покарання обставина відсутня, і суд не послався на неї при призначенні покарання.
Також суд безпідставно визнав наявність таких пом'якшуючих покарання обставин як щире каяття, визнання вини, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Зокрема ОСОБА_14 під час досудового розслідування та в ході розгляду справи в суді першої інстанції вину не визнавав, повністю визнавши вину лише перед судовими дебатами; не вживав жодних спроб відшкодувати заподіяну шкоду, що, на думку представника потерпілої, свідчить про відсутність указаних вище пом'якшуючих покарання обставин.
Крім цього, представник вважає, що суди не достатньо врахували непоправні наслідки вчинення кримінального правопорушення у виді смерті людини.
Захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 просить скасувати оскаржувану ухвалу Вінницького апеляційного суду від 09 вересня 2024 року у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник посилається на відсутність обтяжуючих покарання обставин; висновок органу пробації, який вважає що виправлення ОСОБА_8 можливе без ізоляції від суспільства, тому вважає, що суд мав підстави для призначення покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.
Також вважає, що суд безпідставно частково задовольнив цивільний позов ОСОБА_9 , оскільки відповідно до положень ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю, однак ОСОБА_9 є сестрою ОСОБА_15 і не проживала з ним однією сім'єю.
Позиції учасників судового провадження
Представник потерпілої підтримав свою касаційну скаргу і заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
Захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу захисника і заперечували проти задоволення касаційної скарги представника потерпілого.
Прокурор заперечувала проти задоволення обох касаційних скарг, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими.
Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 121 КК України, в поданих касаційних скаргах не оспорюються.
Посилання у касаційній скарзі представника потерпілого на перебування ОСОБА_8 у стані алкогольного сп'яніння, що є обставиною, яка обтяжує покарання, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Зі змісту обвинувального акта вбачається, що органом досудового розслідування обтяжуючих покарання обставин не встановлено, і ОСОБА_8 не обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння, тому суд не міг вийти за межі висунутого обвинувачення і встановити наявність такої обставини, яка обтяжує покарання.
Також не є вмотивованими й доводи захисника щодо неможливості стягнення моральної шкоди за смерть потерпілого ОСОБА_15 на користь його сестри ОСОБА_9 , яка визнана потерпілою у кримінальному провадженні, оскільки вона не проживала із загиблим однією сім'єю.
За правилами ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до обвинуваченого.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Пунктом 10 ч. 1 ст. 56 КПК України визначено право потерпілого на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 55 КПК України, якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи, то положення частин 1-3 цієї статті поширюються на близьких родичів чи членів сім'ї такої особи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК України, близькі родичі та члени сім'ї - це чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі
ОСОБА_9 набула процесуальний статус потерпілої відповідно до вимог КПК України, і сторони кримінального провадження не ставлять під сумнів її статус потерпілої, отже вона має належні підстави до використання всіх прав потерпілої особи в цьому кримінальному провадженні, зокрема й права на отримання відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Зазначене також узгоджується з практикою ККС ВС у постанові від 15 серпня 2024 року (справа № 748/802/23, провадження № 51-1145км24).
Враховуючи викладене, колегія суддів вбачає, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо права потерпілої ОСОБА_9 на відшкодування заподіяної їй моральної шкоди, а доводи касаційної скарги сторони захисту в цій частині не вбачаються обґрунтованими.
Стосовно доводів касаційної скарги представника потерпілої щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема положень ст. 69 КК України, що призвело до м'якості призначеного ОСОБА_8 покарання, колегія суддів вважає їх слушними.
Покарання як захід примусу застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, та полягає в передбаченому законом порядку позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого. Тому при призначенні покарання суд повинен суворо дотримуватися засад призначення покарання, оскільки саме через них реалізуються принципи справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання (ст. 50 КК України).
Прояв індивідуалізації покарання полягає у призначенні винній особі конкретного виду і розміру міри державного примусу, який повинен бути співмірним характеру вчинених нею дій, їх небезпечності й даним про її особу, а також відповідати його ознакам і цілям, що сформульовані у ст. 50 КК України. Пропорційність покарання цим складовим є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.
Підлягають також врахуванню такі об'єктивні та суб'єктивні чинники як, зокрема, цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тяжкість наслідків (їх характер і обсяг), спосіб посягання, форма й ступінь вини, мотиви і цілі при вчиненні кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Покарання призначається за кримінальне правопорушення, однак застосовується до конкретної особи, тому врахування судом даних, які всебічно характеризують особу винного, також є гарантією призначення справедливого покарання й умовою досягнення мети, яка перед ним поставлена. Таке врахування припускає з'ясування і оцінку судом не лише тих властивостей, рис, якостей і особливостей особи винного, які пов'язані із вчиненим кримінальним правопорушенням, а й інших даних, які його всебічно характеризують.
Згідно з положеннями ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є, зокрема, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно з положеннями ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання, й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 вчинив тяжке кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років.
При цьому колегія суддів бере до уваги, що відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 102 КК України покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому за тяжкий злочин на строк не більше семи років.
Суд першої інстанції, призначаючи засудженому покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його суспільну небезпечність, дані про особу ОСОБА_8 , який за місцем проживання характеризується позитивно, не одружений, не працює, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.
За відсутності обтяжуючих покарання обставин, суд визнав обставинами, що пом'якшують покарання, щире каяття, визнання вини, позитивну характеристику, активне сприяння розкриттю злочину, а також вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім.
Враховуючи всі ці обставини, суд на підставі положень ст. 69 КК України визнав можливим призначити ОСОБА_8 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 121 КК України, у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
При цьому суд зазначив про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання на підставі положень ст. 75 КК України.
Не погоджуючись з таким вироком суду, прокурор, представник потерпілої та захисник подали апеляційні скарги. До початку апеляційного розгляду прокурор відмовився від поданої апеляційної скарги, і апеляційне провадження за його скаргою було закрито.
Захисник в апеляційній скарзі ставив питання про зміну вироку суду першої інстанції і звільнення засудженого від відбування призначеного покарання на підставі положень ст. 75 КК України.
Представник потерпілої у апеляційній скарзі зазначав про м'якість призначеного ОСОБА_8 покарання внаслідок необґрунтованого застосування положень ст. 69 КК України.
Апеляційний суд залишив вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 31 травня 2024 року щодо ОСОБА_8 в частині призначеного покарання без зміни.
Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарг представника потерпілої в частині застосування положень ст. 69 КК України, апеляційний суд вказав, що вчинення злочину неповнолітнім, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
При цьому апеляційний суд обґрунтовано не знайшов підстав для звільнення засудженого від відбування призначеного покарання на підставі положень ст. 75 КК України.
Однак стосовно застосування положень ст. 69 КК України колегія суддів не може погодитися з тим, що позиція апеляційного суду є належно вмотивованою.
Як вже неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх рішеннях, застосування положень ч. 1 ст. 69 КК України можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони (1) можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; і (2) вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Тобто суд, посилаючись при призначенні покарання на положення статті 69 КК України, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що можуть бути враховані як такі, що пом'якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином сукупність таких обставин істотно знизила тяжкість вчиненого злочину.
Однак апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги представника потерпілого в частині призначеного покарання, цього не проаналізував, лише формально вказавши, що, на думку колегії суддів апеляційного суду, сукупність встановлених обставин, які пом'якшують покарання, також призводять й до істотного зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину.
При цьому колегія суддів апеляційного суду не мотивувала, яким чином таке зниження можливе з огляду на непоправні наслідки вчиненого засудженим злочину у виді смерті людини.
Враховуючи викладене, колегія суддів вбачає необхідним скасувати ухвалу Вінницького апеляційного суду від 09 вересня 2024 року щодо ОСОБА_8 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з огляду на невмотивованість застосування положень ст. 69 КК України.
При цьому за умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення, тих же даних про особу винного та обставин, які обтяжують та/чи пом'якшують покарання; за відсутності інших мотивів належності застосування положень ст. 69 КК України, призначення ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 121 КК України із застосування положень ст. 69 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність через явну несправедливість призначеного покарання внаслідок м'якості.
За таких обставин доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 про можливість звільнення останнього від відбування призначеного йому покарання на підставі положень ст. 75 КК України колегія суддів Верховного Суду вбачає необґрунтованими, адже за обставин цього провадження застосування положень ст. 75 КК України обов'язково попередньо обумовлюється належним застосуванням положень ст. 69 цього Кодексу.
Крім цього, беручи до уваги, що ухвала апеляційного суду скасовується з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, й відповідно вирок суду першої інстанції стає таким, що не набрав законної сили, колегія суддів Верховного Суду вважає необхідним з метою запобігання ризику переховування ОСОБА_8 від суду, враховуючи особливості касаційного розгляду, передбачені главою 32 КПК України, обрати ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Тому, керуючись положеннями статей 412, 434, 440, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу представника потерпілої адвоката ОСОБА_6 в інтересах потерпілої ОСОБА_9 задовольнити частково.
Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 09 вересня 2024 року щодо ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обрати обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 03 квітня 2025 року включно.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3