03 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 760/11192/22
провадження № 61-17095 ск24
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у справі за позовом акціонерного товариства «Універсал Банк» до Головного управління Державної податкової служби України, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання звільнити майно з податкової застави,
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, позов АТ «Універсал Банк» задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві) щодо внесення до акту опису майна № 147/26-15-13-06-13 від 31 грудня 2021 року нежилих будівель А, Б, В, загальною площею 199,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , як джерело погашення податкового боргу.
Зобов'язано ГУ ДПС у м. Києві вжити заходи для припинення обтяження щодо переданого в податкову заставу майна - нежилих будівель та виключення його з Реєстру. В решті позову відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2024 року касаційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві на вказані судові рішення залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, яку в подальшому ухвалою від 09 вересня 2024 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2024 року касаційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві на вказані судові рішення залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, яку в подальшому ухвалою від 18 листопада 2024 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
До Верховного Суду 19 грудня 2024 року ГУ ДПС у м. Києві подало через засоби поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року після закінчення строку на касаційне оскарження, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Також заявник просив поновити пропущений з поважних причин строк на касаційне оскарження, вказуючи, що не отримував копію оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції рекомендованим листом, у контролюючого органу відсутня будь-яка інформація щодо такого відправлення. Стверджує, що текст вступної та резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року було зачитано представнику заявника ОСОБА_3., однак повного тексту зазначеного судового рішення (як і короткого тексту) останнім фактично отримано не було. Заявник повідомляє про те, що ОСОБА_3 приєднався до лав Збройних Сил України, з 27 травня 2024 року відповідно до наказу від 28 травня 2024 року № 678-о він є увільненим працівником. Наступному відповідальному співробітнику стало відомо про постанову суду апеляційної інстанції зі змісту заяви АТ «Універсал Банк» від 26 червня 2024 року б/н (вх. № 60597/6 від 26 червня 2024 року).
Заявник наголошує на тому, що ГУ ДПС у м. Києві є державним органом, у співробітників на супроводженні перебуває велика кількість справ та відповідно ними не можуть вживатись окремі дії, спрямовані на отримання оскаржуваних постанов у кожній окремій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, оскільки вказані причини пропуску строку на касаційне оскарження визнані неповажними та запропоновано заявнику надати докази на підтвердження поважності причин пропуску строку або навести інші підстави для поновлення строку та надати відповідні докази.
У січні 2025 року до Верховного Суду від ГУ ДПС у м. Києві на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 27 грудня 2024 року надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, у якій заявник порушує питання про поновлення строку на касаційне оскарження та фактично зазначає аналогічні причини пропуску строку на касаційне оскарження.
Вивчивши надані матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з огляду на таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 390 ЦПК України, строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Частиною першою статті 127 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Верховним Судом встановлено, що повний текст постановиКиївського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року складений 07 березня 2024 року та оприлюднений в Єдиному державному реєстрі судових рішень 12 березня 2024 року, касаційна скарга подана 19 грудня 2024 року,тобто після спливу восьми місяців з дня складення повного тексту постанови апеляційного суду (07 березня 2024 року).
Повторно звертаючись до суду із клопотанням про поновлення строку, ГУ ДПС у м. Києві не надало доказів, які б свідчили про поважність пропуску строку на касаційне оскарження.
Суд враховує, що представники ГУ ДПС у м. Києвідостовірно були обізнані про це судове провадження, оскільки зверталися до апеляційного суду із апеляційною скаргою та про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Представник заявника ОСОБА_3 був присутній в судовому засіданні Київського апеляційного суду 27 лютого 2024 року, про що не заперечується в заяві про усунення недоліків, тому представники ГУ ДПС у м. Києві мали можливість цікавитися прийнятим судовим рішенням у безкоштовному та загальнодоступному реєстрі судових рішень або отримати його копію в суді. Доказів протилежного заявник не надав.
При цьому, заявник має зареєстрований в підсистемі «Електронний суд» електронний кабінет з 12 жовтня 2021 року та мав можливість отримувати через підсистему «Електронний суд» документи з Київського апеляційного суду, однак не цікавився результатом розгляду справи щодо прийнятого 27 лютого 2024 року судового рішення та без поважних причин подав касаційну скаргу зі значним пропуском строку на касаційне оскарження, після спливу восьми місяців з дня складення повного судового рішення.
Вперше до суду касаційної інстанції заявник звернувся із касаційною скаргою 22 липня 2024 року (провадження № 61-10559ск24), яку ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2024 року визнано неподаною та повернуто заявнику, тобто після спливу більше ніж чотири місяці дня складення повного тексту судового рішення.
Повідомлення заявника про те, що 28 травня 2024 року звільнився представник заявника, який був присутній при ухваленні оскаржуваного судового рішення від 27 лютого 2024 року на переконання суду не є поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження, враховуючи те, що до звільнення ОСОБА_3 закінчився строк на касаційне оскарження, а питання організації діяльності ГУ ДПС у м. Києві не може бути поважною причиною пропуску цього строку.
Сам по собі факт отримання заявником оскаржуваної постанови після спливу більше ніж чотири місяці дня складення повного тексту судового рішення, за відсутності переконливих даних про недотримання Київським апеляційним судом вимог процесуального закону щодо порядку видачі і направлення копії оскаржуваного судового рішення не може бути підставою для поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки не свідчить про об'єктивні перешкоди подати касаційну скаргу у передбачений законом строк.
Інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, яким суд касаційної інстанції не надав оцінки, в клопотанні не зазначено та судом не встановлено.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, яке набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду та забезпечення принципу правової визначеності.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (справа «Олександр Шевченко проти України» рішення від 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» рішення від 14 жовтня 2003 року).
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» ЄСПЛ визначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
ЄСПЛ у рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» зазначив, що у кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип остаточності судового рішення.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 394 ЦПК України якщо скаржником в строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на касаційнеоскарження, визнані судом неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
Положення аналогічного змісту містить також частина третя статті 393 ЦПК України.
Верховний Суд вважає, що заявником не наведено належних підстав для поновлення пропущеного строку звернення з касаційною скаргою та не надано належних доказів на підтвердження обставин неможливості звернення з касаційною скаргою у розумний строк, тому суд визнає наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження судових рішеньнеповажними та відмовляє у відкритті касаційного провадження.
Керуючись частиною третьою статті 393, пунктом 4 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у справі за позовом акціонерного товариства «Універсал Банк» до Головного управління Державної податкової служби України, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання звільнити майно з податкової застави.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара