Справа №519/423/20
2/519/45/25
22.01.2025 року м.Південне
Южний міський суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Барановської З.І., секретарів - Гнатюк Л.М., Афанасьєва В.І.,
за участю: відповідача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом представника ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю до шлюбу і поділ майна подружжя, та за позовом представника ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання майна особистою приватною власністю,
Представник позивача звернувся до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю до шлюбу і поділ майна подружжя, мотивуючи свої вимоги тим, що з жовтня 2015 року, сторони почали проживати разом однією сім'єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу та вести спільне господарство. Реєструвати шлюб не поспішали, оскільки у цьому, на думку сторін, не було потреби. Проживали сторони за адресою реєстрації батьків позивача: АДРЕСА_1 , разом з батьками позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Ці факти підтверджуються наявністю спільних фотокарток за цей період часу, письмовими свідченнями свідків, що долучені до позовної заяви. Бажаючи дитину, і розуміючи що їм потрібен власний будинок, 10.11.2015 ОСОБА_1 за погодженням з ОСОБА_5 підписує меморандум асоційованого члена кооперативу №9-214 з обслуговуючим кооперативом «Будинок 10» на придбання квартири у новобудові в АДРЕСА_2 . Усі оплати за вищевказаним меморандумом по придбанню квартири у новобудові за адресою АДРЕСА_2 здійснювала ОСОБА_5 зі спільних заощаджень та заощаджень, які позивач мала разом з цивільним чоловіком ОСОБА_1 . Коли у подружжя не вистачало коштів для сплати чергового внеску пая за новобудову згідно договору члена кооперативу №9-214, та перебуванням ОСОБА_1 у рейсі у січні 2016 року, ОСОБА_5 за погодженням з цивільним чоловіком ОСОБА_1 бере у борг у ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 20000 доларів США, які обіцяє, згідно розписки повернути після повернення чоловіка ОСОБА_1 з рейсу до грудня 2016 року, та вносить ці кошти за квартиру новобудову за адресою: АДРЕСА_2 . За сімейними обставинами двічі за погодженням з ОСОБА_6 повернення боргу було відкладено, до теперішнього часу борг не повернуто. 01.11.2016 після народження спільної дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстрували офіційно шлюб. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 сторони зареєстрували 28.11.2016. Згідно довідки про склад сім'ї ОСББ «Іванова 20» №34 від 03.03.2020 ОСОБА_5 та ОСОБА_7 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 . Проте родина ОСОБА_1, за борговою розпискою залишилась винна ОСОБА_6 борг у розмірі 20000 доларів США. Борг виник ще за час подружніх стосунків ОСОБА_1 і не погашений до теперішнього часу. За час подружніх відносин сторонами придбане наступне майно: двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , машино-місце № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3. Згідно з складеного 10.03.2020 звіту про експертну оцінку двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , ринкова її вартість складає 835 795 грн. Згідно з складеного 10.03.2020 звіту про експертну оцінку машино-місця, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , ринкова вартість машино-місця складає 159 202 грн. Згідно письмової розписки, яка додається до позову від 17.01.2016 позивач позичила у ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 20000 доларів США, як необхідну суму, для внесення пайового внеску за договором по придбанню новобудови за адресою: АДРЕСА_2 . Гроші у борг позичались за погодженням з ОСОБА_1 (відповідачем), який у той час перебував у рейсі, про що також значиться в розписці, що гроші будуть повернуті після повернення з рейсу. Проте за сімейними обставинами, борг залишається неповернутим до сьогоднішнього дня. Враховуючи сума боргу, яку ОСОБА_1 одноосібно буде повертати згідно умов договору позики, становить 20000 х 27.10 грн = 542 000 грн, що становить більше половини ринкової вартості квартири на теперішній час. Позивач просить встановити факт проживання сторін, однією сім'єю без реєстрації шлюбу з жовтня 2015 року; визнати майно, а саме житлову двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та машино-місце, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю подружжя; виділити ОСОБА_1 , 1/2 частину житлової двокімнатної квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_2 та 1/2 частину машино-місце, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
До суду від представника відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач позов не визнає, посилаючись на те, що ОСОБА_5 у своїй позовній заяві зазначає те, 10.11.2015 між Обслуговуючим кооперативом «Будинок 10» та ОСОБА_1 було підписано персональний меморандум асоційованого члена кооперативу №9-214 (далі - Меморандум) на придбання квартири АДРЕСА_5 . Таким чином за сумісні кошти подружжя придбана квартира. Відповідач вважає доводи позивача безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з наступним. 10.11.2015 між Обслуговуючим кооперативом «Будинок 10» та ОСОБА_1 було підписано Меморандум на придбання квартири АДРЕСА_5 . Згідно п.2 Меморандуму зазначено, що особа, яка подала заяву про вступ до Кооперативу, зобов'язана внести вступний внесок та пай у порядку та розмірах, передбачених цим Персональним меморандумом. Пунктом 12 Меморандуму закріплено, що на момент укладання цього Персонального меморандуму розмір паю Асоційованого члена складає 425376,00 грн та Асоційований член перераховує (вносить) пай на рахунок Кооперативу в наступному порядку: до 13 листопада 2015 року - 100 000 грн; до 30 березня 2016 року - 162 688 грн; до 20 червня 2016 року - 162 688 грн. На момент підписання вищевказаного Меморандуму ОСОБА_1 не перебував у шлюбі, що підтверджується п.5.13 Меморандуму. На виконання зобов'язань, згідно вищевказаного Меморандуму, ОСОБА_1 було сплачено наступні пайові внески: 10.11.2015 - 100 000 грн, згідно квитанції №13066549-1; 21.01.2016 - 162 688 грн, згідно квитанції №13749264-1; та останній платіж повинен бути внесений до 20 червня 2016 року. Вищезгаданий меморандум був підписаний ОСОБА_1 в приміщенні Обслуговуючого кооперативу «Будинок 10» в присутності ОСОБА_11 з якою ОСОБА_1 на той час проживав разом в АДРЕСА_6 . В судовому засіданні ОСОБА_11 підтвердить даний факт. Починаючи з січня 2016 року між Позивачем та Відповідачем зав'язалися відносини, після сумісної поїздки до лижного курорту «Буковель», але Позивач та Відповідач разом не проживали. В жовтні 2015 року ОСОБА_5 проживала у своєї сестри, ОСОБА_12 , за адресою АДРЕСА_7 та проходила стажування в рекламному агентстві для подальшого працевлаштування, після чого в кінці грудня 2015 повернулась в м. Южне, так як стажування не пройшла і на роботу її не прийняли. Враховуючи той факт, що до 20.06.2016 на виконання зобов'язання за Меморандумом, ОСОБА_1 повинен був внести пай у розмірі 162 688 грн та те, що в березні 2016 року останній мав піти в рейс, ОСОБА_1 на підставі довіреності від 13.01.2016 доручив ОСОБА_5 представляти його інтереси в Обслуговуючому кооперативі «Будинок 10» щодо виконання обов'язків Відповідача згідно Персонального меморандуму асоційованого члена кооперативу №9-214 від 10.11.2015 та в усіх підприємствах, установах та організаціях незалежно від їх форми власності та підпорядкованості, з усіх питань, що стосуються будівництва, оформлення та реєстрації права власності на новозбудоване майно. 13 та 14 червня 2016 року, згідно квитанцій №15147965-1 та №15153056-1 ОСОБА_5 було сплачено пайові внески у розмірі 149 000 грн та 18 463,14 грн, тобто в загальній сумі 167 463,14 грн. 4 березня 2016 року Відповідач пішов у рейс та повернувся 4 листопада 2016 року, та з цього дня почав проживати разом з ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у Позивача та Відповідача народилася спільна дитина ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 08.11.2016. 11 листопада 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 11.11.2016. Тобто, з вищевказаного випливає, що Відповідачем за його власні кошти, на підставі Персонального меморандуму асоційованого члена кооперативу №9-214 від 10.11.2015 було куплено квартиру АДРЕСА_5 . У позові ОСОБА_5 зазначає твердження, які Відповідач вважає неналежними, недопустимим та такими, що вводять суд в оману виходячи наступного. Як зазначає ОСОБА_5 , у позові з жовтня 2015 року ОСОБА_5 і ОСОБА_1 почали проживати разом однією сім'єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу та вести спільне господарство. Проживали за адресою реєстрації батьків Відповідача: АДРЕСА_1 разом з батьками Позивача, що підтверджується наявністю фотокарток та письмовими свідченнями свідків, що долучені до позовної заяви. ОСОБА_1 підтверджує той факт, що з жовтня 2015 року він не проживав разом однією сім'єю з Позивачем, оскільки, по-перше, лише 4 листопада 2015 року Позивач повернувся з рейсу, що підтверджується записом в послужній книжці моряка №00409/2011/24, а взаємовідносини Відповідача та Позивача зав'язалися лише у січні 2016 року. По-друге, у період з липня 2014 року по грудень 2015 року Відповідач проживав з ОСОБА_11 в АДРЕСА_6 та повернувся в м. Южне в середині грудня 2015 року та проживав з двоюрідним братом ОСОБА_14 та його дружиною ОСОБА_15 до 4 березня 2016 року включно, в подальшому ці особи будуть викликані до суду. По-третє, під час підписання Меморандуму від 10.11.2015 ОСОБА_1 була також присутня ОСОБА_11 , тому все, що описує ОСОБА_1 ( ОСОБА_5 ) у позові є неправдою та надуманою інформацією. По-четверте, більшість свідків, які давали письмові пояснення, Відповідач жодного разу нікого не бачив у своєму житті, а тим більше не спілкувався, а тому дані докази вважає такими, що вводять суд в оману. Стосовно зазначеного ОСОБА_5 доводу щодо того, що оскільки у подружжя не вистачало коштів для сплати чергового внеску пая за новобудову, згідно договору члена кооперативу №9-214, та перебуванням ОСОБА_1 у рейсі, у січні 2016 року, ОСОБА_5 нібито за погодженням з цивільним чоловіком, тобто Відповідачем, бере у борг у ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 20 000 доларів США, які обіцяє, згідно розписки повернути після повернення чоловіка ОСОБА_1 з рейсу до грудня 2016 року, та зі слів ОСОБА_1 вносить ці кошти за квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . За сімейними обставинами двічі за погодженням з ОСОБА_6 повернення боргу було відкладено та до теперішнього часу борг не повернуто. Враховуючи, що сума боргу, яку ОСОБА_1 одноосібно буде повертати, згідно умов договору позики, становить 542 000 грн, що становить більше половини ринкової вартості квартири на теперішній час, а тому просить визнати майно: квартиру та машино-місце спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 , виділити 1/2 частину житлової двокімнатної квартири № 29 та виділити 1/2 частину машино-місце, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідач не погоджується з твердженням Позивача та вважає його безпідставним, неналежним у зв'язку з наступним. Відповідач про взяття боргу у розмірі 20 000 доларів США не знав, а тим більше своєї згоди ОСОБА_5 ні письмової, ні усної не надавав. ОСОБА_1 у січні 2016 року не знаходився у рейсі, як вказує Позивач, оскільки рейс Відповідача тривав з 4 березня 2016 року по 4 листопада 2016 року, що підтверджується послужною книжкою моряка №00409/2011/24. Розмір останнього пайового внеску складав 162 688 грн, виникає питання чому саме Позивач брала 20 000 доларів США, що еквівалентно сумі 542 000 грн, якщо на внесення пайового внеску потрібно було суму у розмірі 162 688 грн, що ще раз підтверджує, що викладені обставини у позові не доведені, нічим не підкріплені, безпідставні та такими, що вводять суд в оману. Позивач ніякого відношення до купівлі спірної квартири не має, квартира була куплена за особисті кошти ОСОБА_1 , єдина транзакція яка була проведена від імені Позивача, але наголошує, за кошти Відповідача, це останній пайовий внесок від 13 та 14 червня 2016 року, і то лише на підставі довіреності виданої ОСОБА_1 на ОСОБА_5 , оскільки останній знаходився в рейсі. Відповідач ніякого відношення до боргу Позивача не має, а тому борг за договором позики від 17.01.2016, який брала Позивач має віддавати саме вона. На підставі вищезазначеного Відповідач вважає, що спірна квартира не є спільною власністю подружжя, оскільки вона була придбана не за кошти, отримані в результаті спільного проживання, а за власні кошти, що належали особисто Відповідачу, а тим більше квартира придбавалася ще до укладення шлюбу та фактичного проживання.
Також від представника ОСОБА_1 до суду надійшов позов, згідно якого він просить суд визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , з мотивів, викладених у відзиві на первісну позовну заяву та оскільки придбана за його особисті кошти та не належить до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Від представника ОСОБА_5 до суду надійшов відзив на даний позов, згідно якого представник ОСОБА_5 позов не визнає з мотивів, викладених у первісній позовній заяві, додатково зазначає, що у позові ОСОБА_1 вказує, і наполягає, що лише у січні 2016 року «зав'язались відносини, після сумісної поїздки до лижного курорту», проте ці обставини по-перше нічим не підтверджені, по-друге спростовуються самим же ОСОБА_1 , до своєї позовної заяви він надав копію довіреності на ОСОБА_5 датовану 13.01.2016 роком. У такому випадку, як на думку позивача, він не встиг ще дізнатись добре людину, лише «зав'язувались стосунки», маючи в м. Южний родичів, нібито проживаючи з іншою жінкою (як зазначає ОСОБА_1 ), проте надає саме ОСОБА_5 (ОСОБА_5) генеральну довіреність? Саме тому ОСОБА_5 і наполягає на тому, що з жовтня 2015 року ОСОБА_5 і ОСОБА_1 почали проживати разом і вести спільне господарство, і тоді приймає реальність, чому виникла довіреність, яку долучили до позову ОСОБА_1 в якості доказу. Щодо того факту, що ОСОБА_5 сплатила особисто гроші у розмірі 167 463,14 грн на що є відповідні квитанції за квартиру, і нібито ці гроші їй залишив ОСОБА_1 по-перше нічим не підтверджено, а по-друге, факт говорить сам за себе, майже 1/2 вартості квартири ОСОБА_5 ще не перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 сплатила сама, і спростування у позові не має. Щодо доказів того, що ОСОБА_1 перебував увесь час у рейсі, на підтвердження чого, надав до позову довідку за 10 міс. 2015 року про перебування у рейсі і копію контракту за 2015 рік, по-перше контракт (англійською мовою) не має офіційного перекладу на українську мову, як і паспорт моряка, і в розумінні законодавства не є взагалі доказами, крім того ніхто з сторін і суд не повинні вільно володіти іноземними мовами, а навіть наявність контракту, ще не є підтвердженням отримання ОСОБА_1 будь-яких грошей. Усім відомі випадки несплати морякам грошей і зверненням їх до суду до іноземних компаній, лікарняні та інші випадки коли моряк, за контрактом грошей не отримує. Тому доказів отримання грошей за 2015 рік ОСОБА_1 не надано, крім того, основна сума грошових коштів за квартиру була сплачена за 2016 рік і походження нібито грошей, нібито власних, які належали особисто ОСОБА_1 до позову він не надав. Крім того, грошові кошти, а саме зарплата не є особистою власністю під час подружніх відносин, які були у подружжя ОСОБА_1 з 11.11.2016 (офіційний шлюб). Тобто, якщо навіть перший внесок у розмірі 100 000 грн, нібито ОСОБА_1 сплатив з особистих коштів, а 167 463 грн сплатила з особистих коштів ОСОБА_5 , а останній платіж, який здійсненний у червні 2016 року під час подружніх відносин, то позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_1 щодо поділу майна по 1/2 частині є чесним і справедливим. Слід звернути увагу на той факт, що згідно зі статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦКУ права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації. Право власності на квартиру, яку позивач просить визнати, як його особисту приватну власність виникла, згідно наданого позивачем витягу з єдиного державного реєстру 23.11.2016, а шлюб сторони уклали 11.11.2016.
Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 27.05.2020 відкрито провадження у справі за вищевказаною позовною заявою та розгляд справи здійснено у порядку спрощеного провадження з повідомлення (викликом) сторін.
Протокольною ухвалою від 19.11.2020 задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 про виклик свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 ,, ОСОБА_6 .
Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 31.08.2021 зустрічна позовна заява представника ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання особистою приватною власністю майна повернута заявнику.
Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 31.08.2021 клопотання представника відповідача про виклик свідків та обов'язкову явку позивача задоволено. В судове засідання викликано свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_11 . Визнано явку позивача ОСОБА_5 обов'язковою.
Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 03.02.2022 позов представника ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання майна особистою приватною власністю об'єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю до шлюбу та поділ майна подружжя, присвоївши порядковий номер №519/423/20.
Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 04.09.2023 відмовлено у задоволенні клопотання позивача за первісним позовом ОСОБА_5 про зупинення провадження по даній цивільній справі. Задоволено частково клопотання представника відповідача за первісним позовом адвоката Родіонова А.В. про повторний виклик свідків. Повторно викликано в судове засідання в якості свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 . Витребувано у Суворовського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області довідку про застраховану особу (ОК-5) на громадянку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за період з 2015 року по теперішній час.
Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 03.10.2024 витребувано з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетину державного кордону України громадянками України ОСОБА_6 та ОСОБА_19 за період з 05.02.2021 по день виконання ухвали.
Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 19.11.2024 здійснено примусовий привід свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_19 у судове засідання.
Позивач за первісним позовом, в судовому засіданні 20.12.2023 пояснила, що з осені 2015 року вона прожила разом з ОСОБА_1 однією сім'єю за адресою її батьків, вели спільний побут. Більш точну дату не змогла зазначити. ОСОБА_1 прийшов з рейсу осінню 2015 року, до цього вони разом не проживали, але переписувались, так як були знайомі десь 8 років, то сходились, то розходились з ним. Так як вона живе з батьками могла залишатись ночувати у ОСОБА_1 . ОСОБА_23 знає, так як вони приходили до них в квартиру, могли залишатись в ній. У ОСОБА_1 була своя кімната, в якій він зберігав речі, полотенця, білизну, альбоми, які вони не тягнули до батьків. Дана кімната використовувалась ними як склад для речей. Вони могли ночувати в готелі в м. Одесі, прийти о 3 год. ночі до ОСОБА_1, щоб не турбувати батьків. При цьому пояснила, що вони разом з ОСОБА_1 зустрічали Новий рік в Карпатах, планували майбутнє, ОСОБА_1 сказав народи дівчинку, квартира буде. Квартиру планували купити разом за 30000 доларів США. У неї були заощадження у розмірі 5000-10000 доларів США. Під час укладення Меморандуму ОСОБА_1 осінню 2015 року, вона була присутня, але текст Меморандуму не читала, вибирала квадратуру. Перший внесок за квартиру у розмірі 100000 грн та 1701,51 грн були внесені ОСОБА_1 за його кошти. Другий внесок у розмірі 162 688 грн був внесений ОСОБА_1 за позичені у ОСОБА_6 кошти. Третій внесок у розмірі 149 000 грн та четвертий внесок у розмірі 18 463,14 грн були внесені нею також за позичені у ОСОБА_6 кошти. Коштів на покупку квартири не вистачало, вони вже знали що буде дитина, тому позичили у ОСОБА_6 17.01.2016 кошти у розмірі 20000 доларів США. Потім зазначила що строки піджимали, вона шукали гроші, так як у ОСОБА_1 були борги. До ОСОБА_6 їздила разом з батьком, а ОСОБА_1 в цей час був вдома, а потім сказала що був у своїх батьків в м.Кременчук. Оригінал розписки перебуває у неї, так як вона просила. В цей час її представник зазначає що існує два або три оригінали даної розписки. Борг не повернули ні в грудні 2016 року, ні то тепер. ОСОБА_6 відстрочила виконання боргу їй, але до якого терміну не змогла сказати. З ОСОБА_6 тривалий час не спілкується. Спочатку говорила, що кошти позичали у ОСОБА_6 на внесок у розмірі 162 688 грн та ремонт квартири, погашення боргів, навчання, а потім зазначила що кошти позичали на внески у розмірі 162 688 грн, 149 000 грн, у розмірі 18 463,14 грн, на ремонт квартири, на дитину та жили ці гроші. При цьому пояснила, що відповідач ОСОБА_1 отримував заробітну плату щомісячно 3000 доларів США, але розходи перевищували доходи. При цьому також зазначила, що ОСОБА_1 пересилав їй кошти, але на вагітність, дитину. Також не пам'ятає скільки коштів у них було на придбання квартири взагалі. В квартирі ремонт йшов тривалий час, переїхали до неї у 2019 році. В період шлюбу придбали парко-місце десь за 6000-8000 доларів США. При цьому не змогла пояснити, чому купують майно, роблять ремонт в квартирі, але не повертають позиченні кошти. Підтримала свій позов в повному обсязі, у задоволенні позову ОСОБА_1 просила відмовити.
Представник позивача за первісним позовом в судове засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд справи у її відсутність.
Відповідач та його представник за первісним позовом в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні первісного позову, їх позов задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні 31.01.2024 ОСОБА_1 пояснив, що він прожив з 1996 року до осені 2016 року в АДРЕСА_9 з братом ОСОБА_22 , його дружиною ОСОБА_21 . З літа 2014 року по грудень 2015 року у нього були відноси з ОСОБА_26 і він проживав у неї в АДРЕСА_6 . Заробляв достатні кошти. В жовтні 2015 року він перебував у рейсі.. З рейсу 04.11.2015 він повернувся до ОСОБА_26 у м.Одеса, вона зустрічала його. При укладенні Меморандуму була присутня ОСОБА_26 . В середині грудня 2015 року вони розстались з ОСОБА_26 . У ОСОБА_1 була майже вся сума для купівлі квартири, яку він купив по переуступки за 750 000 грн, сплатив половину суми, а на залишок суми він оформив Меморандум . Оплата за квартиру здійснювалась виключно за його кошти. Останні два внески він попросив ОСОБА_5 сплатити та надав їй довіреність, так як мав бути у рейсі. На внески у червні 2016 року він перевів кошти ОСОБА_5 у сумі 7000 доларів США. В середині грудня 2015 року він написав ОСОБА_5 , вона повідомила що повертається до м. Южне з м. Київ та він запросив її до Буковелю на відпочинок. На новий рік 2015-2016 він з друзями великою кампанію та ОСОБА_5 як друзі їздили віддихати до Буковелю . З середини січня 2016 року він почав зустрічатись з ОСОБА_5 , зустрічались до березня 2016 року поки він не пішов у рейс, сімейних відносин не було. Раніше з нею не зустрічався, просто був знайомий. До рейсу у березні 2016 року проживав в АДРЕСА_10 . До свадьби разом з ОСОБА_5 не проживав. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась донька. З 04.11.2016 після повернення з рейсу, почав проживати разом з ОСОБА_5 у її батьків, так як вона цього хтіла. Довіреність надав ОСОБА_5 у січні 2016 року, так як довіряв їй, потім давав їй довіреність на відкриття рахунку. Ремонт в квартирі та купівля парко-місця також здійснювалась за його кошти.
Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні 05.02.2021 пояснила суду, що ОСОБА_5 є дочкою її гарних знайомих, друзів, вона живе в тому ж під'їзді, вони дружать. Знає ОСОБА_5 давно, а ОСОБА_1 з 2015 року коли він почав жити в шлюбі з ОСОБА_5 в квартирі її батьків, вони жили разом, вели спільне господарство, разом купували речі. Пам'ятає, що з осені 2015 року вони живуть разом, бо в її знайомої був день народженні ІНФОРМАЦІЯ_3 , і подруги її спитали чи ОСОБА_5 вийшла заміж, вона сказала, що да, бо знайомі бачили ОСОБА_5 та ОСОБА_1 разом бо маленьке місто, ось вже десь більше місяця. Вона постійно ходила до них в гості, вони її звали на всі свята. Вони купили квартиру за адресою АДРЕСА_2 і робили спільно ремонт, була в цій квартирі не одноразово і бачила що вони робили ремонт, разом вибирали обладнання для квартири. ОСОБА_1 навіть ходив радитись до неї щодо ремонту, тобто вони проживали та вели спільне господарство як чоловік і дружина. Вони були одружені, так як ОСОБА_5 показувала свідоцтво про шлюб. Відомо, що вони розлучились в кінці 2020 року. Батьки ОСОБА_5 проживали за адресою АДРЕСА_1 . Так ОСОБА_5 з ОСОБА_1 проживали весь час там, потім зробили ремонт і переїхали на АДРЕСА_2, в них є спільна донька.
Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні 31.01.2024 фактично підтримала свої пояснення від 05.02.2021 та зазначила, що раніше ОСОБА_1 теж знала, він іноді заходив до ОСОБА_5 , дарував квіти, потім восени 2015 року він переїхав до батьків ОСОБА_5 і вони почали спільно жити з ОСОБА_5 , на новий рік вони відпочивали разом, ОСОБА_5 завагітніла, навесні ОСОБА_1 пішов в рейс. 1 листопада народилась донька ОСОБА_33 , ОСОБА_1 був в рейсі, через тиждень після народження дитини вони одружились. Вони звертались до неї, так як була проблема і їх не хотіли одружувати. Вони проживали у батьків на АДРЕСА_1 десь три роки, поки не відремонтували квартиру на АДРЕСА_2 та переїхали туди жити. По документам напевно квартира належить ОСОБА_1 . Вона стверджує той факт що з жовтня 2015 року вони вже жили разом, так як 3 листопада на дні народженні подруги вона озвучила, що ОСОБА_5 із ОСОБА_1 зійшлись і вони вже живуть разом, тому в неї це відложилось в пам'яті. Коли вона приходила в гості до них то ОСОБА_1 був в домашньому одязі, брав з холодильнику продукти, пили чай і вгощали її. Приходила в гості до ОСОБА_1 часто, раз в тиждень і на всі свята, коли їхала десь, вони її кицьку кормили, коли заходила, бачила що ОСОБА_1 проживає з ОСОБА_5 . Квартиру вони купили за спільні гроші, в тому числі за гроші батьків, і займали борг у подруги. Їй відомо, шо батьки кормили їх, а свої гроші вони вкладали в квартиру, знає що займали гроші зі слів ОСОБА_5 і ОСОБА_1 в подруги 20 тисяч доларів на придбання квартири.
Свідок ОСОБА_35 в судовому засіданні 05.02.2021 пояснила суду, що з ОСОБА_1 перебувала в дружніх сусідських відносинах, більше з ОСОБА_5 . ОСОБА_5 познайомила її із ОСОБА_1 в 2015 році, скоріш за все осінню, ОСОБА_5 святкувала свято яке не пам'ятає, наче дата свадьби, і ОСОБА_5 познайомила її із чоловіком ОСОБА_1 . Вони дуже часто бачились, жили поряд, у них суміжні балкони були, ходили в гості, на чай. Бачила ОСОБА_5 та ОСОБА_1 разом, відносини у них як у чоловіка та дружини були, разом прибирали, готували, дивились фільми, купували продукти, все разом. Вони жили у батьків ОСОБА_5 , відносини з батьками були гарні. Зараз вони проживають за іншою адресою, її запрошували на новосілля, на дні народження. Їй відомо шо вони разом вибирали меблі, посуд в квартиру. Завжди думала, що вони проживали в зареєстрованому шлюбі, нещодавно дізналась від ОСОБА_5 про їх розлучення.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні 05.02.2021 пояснив суду, що ОСОБА_5 його дочка, а ОСОБА_1 колишній зять. Сімейні відносини у них почались осінню 2015 року, а до того вони були знайомі давно, ну він був як наречений. 10 жовтня 2015 року у них із дружиною була річниця, і донька з ОСОБА_1 прийшли до них. Вони жили разом вдома у ОСОБА_5 з їх дозволу у кімнаті ОСОБА_5 цивільним шлюбом. Нормальні відносини були, потім на новий рік вони поїхали разом в Карпати, там друзі були з ними, давно було точно не пам'ятає, приїхали знов пожили, потім десь у січні, лютому їздив з ним до його батьків в м.Кременчук, познайомився з майбутніми сватами. Потім ОСОБА_1 пішов в рейс, вони вже знали шо буде поповнення в сім'ї, а ОСОБА_5 займались квартирою, яку вони купили восени 2015 року, потім рейс довгий був, ремонтом займались до 2019 року та в листопаді 2019 року вселились в дану квартиру. Ремонт дуже довго йшов, це новобудова, потім народилась онука, приїхали свати, ОСОБА_1 прийшов з рейсу, який тривав місяців 7 чи 8, вернувся до них додому з чемоданами, вони пішли розписались в 2016 році, і жили нормально, продовжували жити у них. На сьогоднішній день ОСОБА_5 проживає на Іванова . Як тоді ще переїхали зробили маленьке новосілля для друзів, перебрались так і живуть, ОСОБА_1 не бачив із зими минулого року, він збирався в рейс, а де він зараз не знає. Восени 2015 року квартиру не купили, а зробили перший внесок, оформляли ту покупку, потім ОСОБА_5 по мірі потреби сплачувала періодично внески це був 2016 рік як це довго продовжувалось не знає. В листопаді 2019 року, онуці був один рік і вони заселились в квартиру, а коли був зданий дім в експлуатацію не пам'ятає. ОСОБА_5 постійно працювала в порту, а потім в інтернеті і зараз працює, який розмір її доходів йому не відомо. Гроші на внесок за квартиру в борг брали, в кого не знає, не брав участь в цьому процесі. Чи були збереження у доньки не знає, якісь гроші були у неї так як вона працювала. Знає що в лютому 2019 році вони сварились і він казав що у них сім'я не складається і він навіть дочку намагався вигнати з квартири на Іванова . В грудні минулого року вони розлучились. Де зараз проживає ОСОБА_1 йому не відомо.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні 31.01.2024 фактично підтримав свої пояснення від 05.02.2021 та зазначив, що ОСОБА_5 його дочка, а ОСОБА_1 його колишній зять. Вони почали жити разом восени 2015 року цивільним шлюбом, офіційно одружились, коли вже онука народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_1 прийшов з рейсу, прожили пару років, розлучились. З осені 2015 року проживали у них на протязі 2 років, ОСОБА_1 ходив у тривалі рейси, а дочка з онукою постійно у них жили, коли він приходив з рейсу також проживав у них. Квартиру строїли на Іванова , він працював вкладав, в ОСОБА_5 були свої гроші. Вони допомагали їм, позичали їм 8000 доларів США на квартиру, на ремонт. Гроші вони повернули. Вони в борг брали кошти на квартиру, а повернули чи ні, начеб то не вернули, на придбання чи ремонт робили ну на якісь цілі брали, взяли кошти у ОСОБА_6 , це знайома, начебто 20000 доларів США. Парковку вони в підвалі в цьому ж будинку купили. Техніку купували. ОСОБА_1 взяли у ОСОБА_5 3000 доларів на покупки парковки.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні 05.02.2021 пояснила суду, що з ОСОБА_1 поки в гарних відносинах, це її знайомі, спочатку склались відносини з ОСОБА_5 , потім з ОСОБА_1 . В 2016 році вона дала в борг ОСОБА_5 гроші 20000 доларів США для покупки квартири, і з року в рік дата повернення боргу переноситься, і до сьогоднішнього дня їй не повернули кошти. ОСОБА_5 вже була із ОСОБА_1 разом, як вона розуміє це їх спільне рішення про позику грошей. Вони мали повернути кошти ще в кінці 2016 року після повернення ОСОБА_1 із рейсу, потім ще перенесли, потім ще, а тепер тільки обіцянки в телефонному режимі, вони там то ремонт робили то ще щось. Дуже давно знайомі з ОСОБА_5 , позичила їй сімейні кошти. Особисто з ОСОБА_1 з приводу боргу вона не говорила, тільки з ОСОБА_5 . Під час передачі грошей були присутні її чоловік та мати за місцем її проживання. ОСОБА_5 на той час ОСОБА_5 писала розписку, вона підписувалась. Домовлялись шо вона в кінці року поверне цю суму повністю, тобто в грудні 2016 року. Щодо повернення коштів дуже багато в телефонному режимі з ними спілкувались, потім бачились разом із ОСОБА_5 і ОСОБА_1 , більше в телефонному режимі спілкувалась з ОСОБА_5 , це було дуже багато обіцянок і розмов. Вважає, що ОСОБА_1 знав що ОСОБА_5 взяла гроші, бо вони разом жили і вона принесла додому гроші. Розмова про гроші і їх повернення була тільки з ОСОБА_5 . В розписці дати коли мають повернути борг не має, просто про це говорилось в телефонному режимі. ОСОБА_5 завжди приходила до неї одна без ОСОБА_1 , у них в квартирі вона не була. Тепер не знає, попит більше з ОСОБА_5 , вона дала свою поруку а як буде віддавати вона не представляє. За цей період ОСОБА_5 грошей не віддавала.
Свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні 20.12.2023 пояснила суду, що ОСОБА_1 є двоюрідним братом її чоловіка. Вона з чоловіком у 2001 році переїхали до квартири, яка належала бабусі та дідусю братів, ОСОБА_1 був прописаний та проживав в ній в окремій кімнаті, у якій зберігались його речі. ОСОБА_1 одружувався, потім знову жив з ними. В 2015 році ОСОБА_1 зустрічався з ОСОБА_43 та проживав у неї в м. Одеса, вони приїжджали разом, залишались у них в квартирі, вони з чоловіком зустрічались з ними в кафе, бачили що у них романтичні відносини, як тривали десь рік, потім вони посварились і в грудні 2016 року, десь перед Новим роком, ОСОБА_1 повернувся проживати до них та проживав до березня 2016 року, поки не пішов в рейс. В листопаді 2016 року після народження у нього доньки та повернення з рейсу він переїхав проживати до ОСОБА_5 . З ОСОБА_5 ОСОБА_1 почав зустрічатись у січні 2016 року, він сказав нам про це, вони приходили разом до них у квартиру після Нового року. Зі слів ОСОБА_1 та його матері відомо, що ОСОБА_1 в листопаді 2015 уклав договір на купівлю квартири в новобудові за свої кошти, які у нього були, так як він працював моряком. Договір на квартиру ОСОБА_1 оформлював разом з ОСОБА_26 , вони приїжджали разом.
Вислухавши сторони та їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Статтями 11-13 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно із ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_5 народилася донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.52).
11.11.2016 сторони зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (т.1 а.с.10, т.2 а.с.15).
З Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що заочним рішенням Южного міського суду Одеської області від 19.11.2020 по цивільній справі №519/422/20 шлюб між сторонами був розірваний.
Відповідно до довідки №4049 від 19.04.2021 ОСОБА_1 перебуває на обліку в компанії ТОВ «Ельвіктор Шиппинг єнд Трейдинг Одеса» та з 14.01.2015 по 04.11.2015 перебував в рейсі на судні іноземного судновласника на посаді 3-го механіка (т.2 а.с.17-18).
Як зазначає в позові позивач ОСОБА_1 з жовтня 2015 року вона з ОСОБА_1 почали проживати разом однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу та вести спільне господарство за адресою реєстрації її батьків, обґрунтовуючи свої вимоги доказами, а саме спільними фотокартками та показаннями свідків.
Що стосується фотокарток, то дві з них датовані 17.12.2016 та ще одна здійснена як пояснила позивач під час реєстрації їх шлюбу, тобто 11.11.2016.
Таким чином дані докази не підтверджують факт спільного проживання сторін у період з жовтня 2015 року.
Факт народження ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін спільної доньки не є доказом їх фактичних шлюбних відносин у вказаний період.
Крім того, як встановлено судом в жовтні 2015 року ОСОБА_1 перебував у рейсі, з якого повернувся 04.11.2015.
Таким чином, показання свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_44 , ОСОБА_4 що сторони проживали з жовтня 2015 року разом як сім'я спростовуються встановленим фактом.
Суд не може покласти в основу рішення показання свідків, оскільки в судовому засіданні свідок ОСОБА_35 фактично підтвердила факт проживання сторін як подружжя з дати весілля, тобто з листопада 2016 року.
Показання ОСОБА_4 суд не бере до уваги, так як він є батьком позивача ОСОБА_1 , тобто заінтересованою особою, суперечить обставинам, оскільки він зазначив що 10.10.2015 ОСОБА_1 із донькою прийшли до них на річницю весілля, але ОСОБА_1 в цей час перебував у рейсі та навість ще не зустрічався з його донькою. Крім того свідок зазначає що вже з чемоданами ОСОБА_1 повернувся після рейсу, тобто в листопаді 2016 року, вони розписались у жили у них вдома.
Показання свідка ОСОБА_18 теж суперечать обставинам, оскільки вона зазначає, що пам'ятає що сторони живуть разом з осені 2015 року, так як 03.11.2015 була на дні народженні знайомої і вона питала її чи вийшла ОСОБА_5 заміж, вона сказала так, так як бачила ОСОБА_5 та ОСОБА_1 разом. Але ж 03.11.2015 ОСОБА_1 ще перебував у рейсі та вони взагалі ще не зустрічались з ОСОБА_1 .
Крім того показання даних свідків спростовуються показаннями свідка ОСОБА_21 , яка зазначила, що брат її чоловіка ОСОБА_1 проживав з їх сім'єю до листопада 2016 року в окремій кімнаті, де зберігались його речі; показаними ОСОБА_1 , який зазначив що почали проживати разом після повернення з рейсу 04.11.2016, та показаннями самої ОСОБА_1 , яка зазначила, що вони також користувались кімнатою на АДРЕСА_1 , залишались там ночувати, щоб не турбувати батьків або в готелі в м. Одесі.
Та сама позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні не змогла назвати точно дату, з якої вона проживає разом з ОСОБА_1 однією сім'єю, сказавши тільки осінь 2015 року, хоча нею заявлені вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з жовтня 2015 року.
Самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть свідчити про факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та не можуть бути визначальними у вирішенні цього питання.
Відповідно до статті 315 ЦПК України та п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку позовного провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо встановлення факту пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Згідно із ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Отже, ознаками фактичної сім'ї, що складає фактичний шлюб між чоловіком та жінкою є: спільне проживання чоловіка і жінки; спільний побут; взаємні права і обов'язки.
Конституційний суд України у своєму рішенні від 3 червня 1999 року у справі №1-8/99 зазначив, що обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Тривалість спільного проживання чоловіка та жінки як ознака наявності сім'ї на законодавчому рівні не визначена. Водночас строк спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу має бути достатнім для того, щоб стверджувати, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.
Згідно з роз'ясненнями Верховного суду України від 01 січня 2012 року, викладеними у судовій практиці щодо розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд вправі розглядати справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу за таких умов: має місце спільне проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, термін спільного проживання (не менше п'яти років); мета встановлення факту (розподіл спільно набутого майна, спадкування за законом); відсутній спір про право.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) вказувала на те, що вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Слід зазначити, що факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема, щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи /служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання. Спільний побут передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов'язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком і жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо.
При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Наведені висновки узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, неодноразово висловленими при розгляді подібних справ, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі N 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року (справа N 524/10054/16), від 30 листопада 2022 року (справа N 757/23617/15-ц), 7 червня 2023 року (справа N 509/3416/18), від 17 серпня 2023 року (справа N 348/1829/16), 4 грудня 2023 року (справа N 543/563/22 та інших.
В контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх слід також відзначити, що згідно усталеної судової практики самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2019 року по справі №466/3769/16-ц).
Суд при вирішенні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з жовтня 2015 року повно, всебічно та об'єктивно проаналізував усі наявні у справі докази як кожний окремо, так і у їх сукупності та взаємозв'язку, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення даної вимоги та встановлення такого факту, оскільки наявними у справі доказами не підтверджується та обставина, що між сторонами у зазначений період часу з жовтня 2015 року склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.
Крім того, позивач ОСОБА_1 зазначає, що за спільні кошти сторін була придбана квартира у новобудові розташована за адресою АДРЕСА_2 .
Разом з цим, вищевказані аргументи ОСОБА_1 не підтверджені, та до суду не надано жодних доказів про доходи сторін до моменту забудови нежитлового приміщення, як і не підтверджено існування у неї власних коштів.
10.11.2015 ОСОБА_1 уклав Персональний меморандум асоційованого члена кооперативу №9-214 з обслуговуючим кооперативом «Будинок 10» щодо об'єкта нерухомості, а саме квартири будівельний номер АДРЕСА_12 , другий мікрорайон. На момент укладання розмір паю Асоційованого члена складає 425376 грн. Асоційований член перераховує (вносить) пай на рахунок Кооперативу у наступному порядку, до 13 листопада 2015 - 100 000, до 30 березня 2016 - 162 688 грн, до 20 червня 2016 - 162 688 грн (т.1 а.с.53-58, т.2 а.с.8-10зв).
У п.5.13 Персонального меморандуму асоційованого члена кооперативу №9-214 зазначено, що ОСОБА_1 гарантує, що він не одружений.
На виконання умов Персонального меморандуму асоційованого члена кооперативу №9-214 ОСОБА_1 10.11.2015 внесені кошти в сумі 1701,51 грн та 100 000 грн, також ним 21.01.2016 внесені кошти в сумі 162 688 грн (т.2 а.с.11-12).
Крім того, ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище позивача) 13.06.2016 внесені кошти в сумі 149 000 грн та 14.06.2016 внесені кошти в сумі 18 463,14 грн (т.2 а.с.12-13) на підставі довіреності від 13.01.2016, якою ОСОБА_1 уповноважив останню представляти його інтереси в Обслуговуючому кооперативі «Будинок 10» щодо виконання його зобов'язань відповідно до Персонального меморандуму асоційованого члена кооперативу №9-214 від 10.11.2015 (т.2 а.с.14).
Спірна квартира на праві приватної власності зареєстрована за ОСОБА_1 , що підтверджується витягом є Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1 а.с.17, 59, т.2 а.с.16).
Відповідно до розписки від 17.01.2016 ОСОБА_5 одержала в борг від ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США для оплати внесків за нерухоме майно (квартиру), яка розташована за адресою: АДРЕСА_13 , другий мікрорайон. Зобов'язуюсь повернути гроші в повному обсязі своєчасно після повернення чоловіка з рейсу 30 грудня 2016 року (т.1 а.с.28).
Дана сума позики на день передачі грошей еквівалентно сумі 483 747,98 грн.
Проте, сума позичених коштів значно перевищує суму платежів, які були внесенні ОСОБА_1 13.06.2016 в сумі 149 000 грн та 14.06.2016 в сумі 18 463,14 грн та 21.01.2016 внесені ОСОБА_1 в сумі 162 688 грн.
Посилання в судовому засіданні ОСОБА_1 , що дана сума пішла частково на погашення боргів ОСОБА_1 та на життя не знайшли свого підтвердження.
Представник позивача ОСОБА_1 у позові зазначає, що гроші в борг позичались за погодженням з ОСОБА_1 , який у то час перебував у рейсі, про що також значиться у розписці.
ОСОБА_1 перебував у рейсі з 04.03.2016 по 04.11.2016, що підтверджується послужною книжкою моряка, посвідченням моряка (т.2 а.с.20-24) та не заперечувалось ОСОБА_1 в судовому засіданні.
Матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 надавав згоду на укладення договору позики від 17.01.2016, хоча він не перебував у рейсі, а також відомостей про те, що сам договір позики містить застереження про те, що його укладено саме в інтересах сім'ї.
ОСОБА_1 заперечив факт укладення договору позики, пояснив, що йому не було відомо про укладений договір, дізнався він про нього з позовної заяви. Стверджує, що квартира була придбана за його особисті кошти, так як він мав доходи як моряк, а у ОСОБА_1 не було збережень та доходів та вона діяла за його довіреністю коли сплачувала останні два внески, так як він перебував у рейсі.
Як зазначила в судовому засіданні ОСОБА_1 на сьогодні борг за вказаною борговою розпискою не погашений та вона має намір самостійно погасити даний борг.
Оригінал даної розписки був оглянутий судом в судовому засіданні.
Суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що частина платежів за квартиру здійснена коштами позиченими у ОСОБА_6 .
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Тобто, наявність оригіналу боргової розписки у ОСОБА_1 підтверджує що нею вже виконанні зобов'язання перед кредитором ОСОБА_6 та кредитор повернув оригінал боргового документу (розписку) боржнику.
Суд звертає увагу, що в позові представник ОСОБА_1 , подаючи як доказ копію боргової розписки від 17.01.2016, взагалі не зазначила у кого зберігається оригінал даної розписки. На питання головуючого в судовому засіданні чому у ОСОБА_1 зберігається оригінал розписки, остання пояснила, що попросила, її представник заявила, що існують 2 або 3 оригінали даної розписки.
При цьому свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні 05.02.2021 пояснила в січні 2016 року на прохання ОСОБА_5 дала у борг 20000 доларів США у присутності свого чоловіка та матері за місцем проживання. ОСОБА_5 писала розписку, вона підписувалась, домовились що вона поверне кошти в грудні 2016 року. Розмова про гроші і їх повернення була тільки з ОСОБА_5 . В розписці дати коли мають повернути борг не має, просто про це говорилось в телефонному режимі. ОСОБА_5 завжди була одна в неї, ОСОБА_1 ніколи не було. Тепер попит більше з ОСОБА_5 , вона дала свою поруку, а як буде віддавати вона не представляє. За цей період ні разу ОСОБА_5 не віддала грошей.
Сама ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що борг не погашений, погодила відстрочку виконання боргу з ОСОБА_6 , але не змогла назвати строк відстрочки виконання зобов'язання за даним боргом.
Таким чином, сам факт виникнення даної розписки викликає сумніви у суду, оскільки свідок ОСОБА_6 стверджує що гроші їй не повернуті, але оригінал розписки перебуває у ОСОБА_1 . При цьому з 2016 року ОСОБА_6 не звернулась до суду для захисту своїх порушених прав щодо повернення позичених у неї грошей ОСОБА_1 .
Для повторного допиту в судове засідання свідок ОСОБА_6 не з'явилась, привід щодо неї не був виконаний.
Також суд враховує, що ОСОБА_1 не заявляла вимог про стягнення з ОСОБА_1 половини даного боргу, який вони нібито взяли у ОСОБА_6 для оплати внесків за квартиру.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Про неможливість використання договору позики у такій категорії справ як доказу зазначав Верховний Суд у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17, зазначаючи що досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі). Використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим.
Як регламентує ч.1-2 ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Верховний Суд, ухвалюючи постанову від 14.02.2018 у справі № 129/2115/15-ц, зазначив, що при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про розподіл спільного майна, а саме: квартири не підлягають задоволенню, так як нею не доведено в судовому засіданні, що дане майно було придбано за спільні кошти в період проживання сторонами однією сім'єю, що квартира належить до спільного сумісного майна відповідно до вимог ст.60 СК України та зареєстрована на праві власності на ім'я одного з подружжя.
Крім того, за час подружніх відносин сторонами придбане машино-місце № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 , що не заперечувалось сторонами.
Між сторонами не було досягнуто згоди щодо розподілу нерухомого майна.
Ураховуючи, що сторони не дійшли згоди про його добровільний поділ, а відтак таке право підлягає захисту в судовому порядку.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст.63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Статтею 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Відповідно до ст.66 СК України подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.
Правовідносини щодо поділу спільного майна подружжя регулюються ст.69 СК України, відповідно до якої дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
За вимогами ч.1-2 ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно із ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Частинами 1, 2 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України.
Зі змісту п.23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Частки чоловіка та дружини є рівними. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. (Постанова Верховного Суду України №6-843цс17 від 24.05.2017, постанови Верховного Суду №235/9895/15 від 06.02.2018, №404/1515/16-ц від 05.04.2018 та постанова Великої Палати Верховного Суду №372/504/17 від 21.11.2018).
Відповідно до п.30 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.
При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
Як вбачається з матеріалів справи, вищевказане майно, а саме машино-місце набуто сторонами під час перебування ними у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю.
Під час розгляду справи судом не встановлено, що спірний об'єкт придбаний за особисті кошти дружини чи чоловіка.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з того, що спірне нерухоме майно в силу вимог статей 60, 61, 69-71 СК України є спільним сумісним майном подружжя, а тому право на нього має кожний з подружжя в рівних частках.
Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю.
Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
З урахуванням викладеного вище суд вважає, що вимоги представника позивача щодо поділу машино-місця є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки стороною доведено, що спірне майно було придбано за їх спільні кошти у період шлюбу, що не заперечувалось відповідачем ОСОБА_1 .
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, а саме квартира, то суд дійшов наступного висновку.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 ЦК України.
Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права (ст. 391 ЦК України).
Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно із п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним, за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Частиною 1 ст.57 СК України визначає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
У статті 74 СК України закріплено спеціальний прийом юридичної техніки для того, щоб уникнути повторення норм СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності. Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів;
Законодавець визначив в статтях 57 та 58 СК України випадки для подружжя, за яких майно є особистою приватною власністю. Такий же підхід має бути застосований і до жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зокрема, особистою приватною власністю для жінки та чоловіка, які проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, є: майно, набуте нею, ним до проживання однією сім'єю; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім'єю, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім'єю, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
Пунктами 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Як вбачається із змісту правової позицій викладеної у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі №61-36178св18, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15: «норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
Так судом встановлено, що ОСОБА_1 набув у приватну власність квартиру за адресою: АДРЕСА_2 на підставі Персонального меморандуму асоційованого члена кооперативу №9-214 від 10.11.2015, довідки про виплату пайового внеску №135 від 21.10.2016 та акту повернення частки внеску до пайового фонду б/н від 21.10.2016.
Отже, ОСОБА_1 було укладено Персональний меморандум асоційованого члена кооперативу 10.11.2015 та внесений останній платіж 14.06.2016, тобто до укладення шлюбу із ОСОБА_1 , з якою він не проживав однією сім'єю.
Дана квартира була придбана ОСОБА_1 виключно за його кошти і є його особистою приватною власністю.
Суду не надано доказів придбання квартири внаслідок спільної праці та (або) внесення пайового внеску за рахунок коштів, одержаних внаслідок сумісної праці членів сім'ї, за наявності яких суд мав би підстави дійти висновку про право спільної сумісної власності членів сім'ї на спірну квартиру.
Посилання ОСОБА_1 що останні три пайові внески за квартиру були здійсненні за сумісні кошти, а саме позиченні у ОСОБА_6 не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, надання довіреності на її ім'я та внесення нею останніх двох платежів 13 та 14 червня 2016 року, вказує лише про внесення нею коштів, однак не може свідчити про наявність взаємних прав та обов'язків у сторін щодо спірної квартири.
Суд зауважує, що державна реєстрація не є способом набуття права власності - це лише засіб підтвердження факту набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав, тобто реєстрація права власності на квартиру 23.11.2016 не є беззаперечним доказом набуття майна в шлюбі та (або) за рахунок спільних коштів подружжя.
Вимоги про визнання за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем ОСОБА_1 при подачі позову був сплачений судовий збір у розмірі 5814,99 (4974,99+840,80) грн.
Позивачем ОСОБА_1 при подачі позову був сплачений судовий збір у розмірі 8350 грн.
Виходячи з положень ст.141 ЦПК України, з урахуванням принципу пропорційності при розподілі судових витрат між сторонами, суд вважає, що стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає сума у розмірі 1860,82 (5814,99х159202/497499) грн.
Та з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 8350 грн.
Враховуючи положення ч.10 ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне зробити взаємозалік судових витрат, покладених на сторін спору.
За наслідками цього, необхідно стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6499,18 (8350-1860,82) грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст.3, 12, 81, 141, 265 ЦПК України, суд
Позов представника ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю до шлюбу і поділ майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя:
машиномісце за адресою: АДРЕСА_3 , яке зареєстровано на ім'я ОСОБА_1 на підставі персонального меморандуму асоційованого члена кооперативу, серія та номер 71-9П виданий 06.12.2018, видавник ОК «Будинок 10» та ОСОБА_1 , довідка про членство особи в кооперативі, серія та номер 318, виданий 04.03.2019, видавник ОК «Будинок 10»
В порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності визнати за ОСОБА_5 право особистої приватної власності на 1/2 частку машиномісце за адресою: АДРЕСА_3 ;
визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частку машиномісце за адресою: АДРЕСА_3 .
В іншій частині відмовити.
Позов представника ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання майна особистою приватною власністю - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6499,18 грн.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення, з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Відповідач ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Суддя Южного міського суду
Одеської області З.І. Барановська