Є.у.н.с.512/292/24
Провадження №2/512/51/25
"28" січня 2025 р. с-ще Саврань
Савранський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Брюховецького О.Ю.,
за участю секретаря - Тімановського А.Г.,
представника позивачки (в режимі відеоконференції) - адвоката Кокарєва А.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в загальному порядку матеріали справи за цивільним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування в особі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до Савранського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування в особі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Цивільний позов обґрунтовано тим, що 22.08.2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб. Від шлюбу у сторін народились діти: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Савранського районного суду Одеської області по справі №512/661/17 від 26.02.2018 шлюб між сторонами було розірвано та позивачці повернуто дошлюбне прізвище « ОСОБА_1 ».
Відповідно до свідоцтва про зміну імені позивачка змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серія НОМЕР_1 , актовий запис від 10.05.2018 року №03, яке видане Савранським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
Наразі позивачка перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , що підтверджено свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_2 , актовий запис від 21.06.2022 року №1250, яке видане Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Заочним рішенням Савранського районного суду Одеської області від 26.02.2018 року по справі №512/662/17 стягнуто, щомісячно, починаючи з 12.12.2017року, з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) аліменти в розмірі однієї третини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 по день її повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 по день його повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Разом з тим, на виконанні у Київському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) знаходиться виконавче провадження НОМЕР_5 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) аліментів на утримання дітей.
Станом на 31.03.2024 року ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 281870,82 грн, починаючи з грудня 2017 р., що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, який виданий Київським відділом ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
ОСОБА_2 веде аморальний спосіб життя, регулярно вживає алкогольні напої, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності у зв?язку з вчиненням правопорушення, передбаченими: ст. 173 КУпАП, ч. 1 ст. 173-2КУпАП, що підтверджується:
- постановою про визнання винним у вчиненні адміністративного правопорушення від 24.09.2020 р., передбаченого ст. 173 КУпАП у справі N? 947/10353/20;
- постановою про визнання винним у вчиненні адміністративного правопорушення від 20.01.2021 р., передбаченого ст. 173 КУпАП у справі N? 947/487/21;
- постановою про визнання винним у вчиненні адміністративного правопорушення від 03.02.2021 р., передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП у справі N? 947/455/21;
- постановою про визнання винним у вчиненні адміністративного правопорушення від 18.09.2023 р., передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП у справі N? 947/23957/23;
- постановою про визнання винним у вчиненні адміністративного правопорушення від 22.09.2023 р., передбаченого ст. 173 КУпАП у справі N? 947/23630/23.
На теперішній час позивачка виховує дітей самостійно, забезпечує дітям повний гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку.
Позивачка зареєстрована як фізична особа-підприємець ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основний вид її діяльності: роздрібна торгівля квітами, рослинами, насіннями, добривами, домашніми тваринами та кормами для них у спеціальних магазинах. Позивачка має добрий дохід для підтримання необхідного розвитку дітей та слідкує за їх розвитком та здоров?ям.
Відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, що свідчить про свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов?язками. Також відповідач має численні адміністративні правопорушення, що підтверджує його аморальний спосіб життя та зловживання алкогольними напоями.
Наразі позивачка разом з дітьми проживають за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору оренди житлового приміщення від 02.10.2017 року, який укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_8 (чоловіком позивачки), та був автоматично пролонгований відповідно до статті 764 ЦК України, оскільки позивачка з сім?єю фактично продовжує там проживати.
За таких обставин, з метою захисту прав та законних інтересів дітей, позивачка вважає, що відповідач ОСОБА_2 має бути позбавлений батьківських прав відносно своїх малолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно зі статтею 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) автоматизованою системою документообігу суду, з урахуванням положень статей 36, 37 ЦПК України, було визначено головуючого суддю Брюховецького О.Ю. та передано йому вказану справу.
Ухвалою судді Савранського районного суду Одеської області від 22.04.2024 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 28.05.2024 (а.с.58-59).
28.05.2024 представник позивача - ОСОБА_11 надав суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю у матеріалах справи письмового висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав (а.с.60).
Слухання справи відкладено на 26.06.2024.
21.06.2024 до суду надійшло клопотання представника позивача - Кокарєва А.П. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с.66-67).
Ухвалою Савранського районного суду Одеської області від 25.06.2024 задоволено клопотання представника позивача - Кокарєва А.П. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с.75-76).
В подальшому слухання справи було відкладено на 18.07.2024 та 26.09.2024 у зв'язку з неявкою відповідача та відсутністю письмового висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав.
17.10.2024 до суду надійшов висновок Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.85-90).
Слухання справи відкладено на 29.10.2024.
22.10.2024 до суду надійшло клопотання представника позивача про приєднання доказів до матеріалів справи (а.с.92-93).
29.10.2024 до суду надійшло клопотання представника позивача про проведення судового засідання без його участі та участі позивача.
Того ж дня, ухвалою Савранського районного суду Одеської області підготовче судове засідання закрито та справу призначено до судового розгляду на 05.12.2024.
Згідно довідки секретаря судових засідань вбачається, що 05.12.2024 в приміщенні Савранського районного суду Одеської області було відсутнє електропостачання (а.с.106).
Слухання справи відкладено на 24.12.2024.
19.12.2024 до суду надійшло клопотання представника позивачки ОСОБА_13 про її участь у справі в режимі відеоконференції (а.с.107).
24.12.2024 ухвалою Савранського районного суду Одеської області задоволено вищевказане клопотання (а.с.111).
Слухання справи відкладено на 28.01.2024.
28.01.2025 представник позивачки Кокарєва А.П. в судовому засіданні (в режимі відеоконференції) позовні вимоги підтримала просила задовільнити в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання 28.01.2025 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Сповіщення відповідача ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи, здійснювалось судом шляхом скерування судових повісток на кожне з призначених судових засідань, на відому адресу зареєстрованого місця проживання відповідача зазначену у відповіді з ЄДДР №547917 від 17.04.2024 (а.с.57) АДРЕСА_2 . Однак, поштова кореспонденція скерована на ім'я відповідача повернута до суду без вручення, з підстав закінчення терміну зберігання та відсутності адресата за вказаною адресою (а.с. 79, 100, 105, 113).
Відповідно до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Представник третьої особи Орган опіки та піклування в особі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав в судове засіданні не з'явилася, про місце час та дату проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить довідка про отримання судової повістки в електронному вигляді через електронний кабінет в системі "Електронний суд" (а.с.115).
Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Відповідно до статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Вислухавши пояснення представника позивачки, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Суд встановив, що 22.08.2009 року сторони зареєстрували шлюб, який рішенням Савранського районного суду Одеської області від 26.02.2028 розірвано. Після розірвання шлюбу позивачці ОСОБА_1 змінено прізвище ОСОБА_1 на ОСОБА_1 (а.с. 18).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , ОСОБА_2 є батьком дитини ОСОБА_4 , а ОСОБА_1 є її матір'ю ( а.с. 13).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , ОСОБА_2 є батьком дитини ОСОБА_5 , а ОСОБА_1 є її матір'ю ( а.с. 14).
Згідно свідоцтва про зміну прізвища серії НОМЕР_1 від 10.05.2018, актовий запис №03 ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_1 (а.с.17).
Згідно довідки Комунального некомерційного підприємства "Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я Одеської обласної ради" №1381 від 25.03.2024 ОСОБА_1 на психічному та наркологічному обліку не перебуває ( а.с.20).
В матеріалах справи міститься договір оренди житлового приміщення від 02.10.2017. Однак, вказаний договір укладено між орендодавцем ОСОБА_10 та ОСОБА_8 (а.с.21-23).
Згідно витягу з інформаційно-аналітичної системи ВР-002389224 ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягувалася, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває (а.с.24).
Відповідно до заочного рішення Савранського районного суду Одеської області від 26.02.2018 з відповідача стягнуто аліменти на користь позивача на утримання малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.25-27).
Разом з тим, позивачка стверджує, що відповідач веде аморальний спосіб життя та надала суду постанови про неодноразове притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 (а.с.28-30, 31-32, 33-34, 35-36, 37-38) а саме:
- постановою про визнання винним у вчиненні адміністративного правопорушення від 24.09.2020 р., передбаченого статтею 173 КУпАП у справі № 947/10353/20;
- постановою про визнання винним у вчиненні адміністративного правопорушення від 20.01.2021 р., передбаченого статтею 173 КУпАП у справі № 947/487/21;
- постановою про визнання винним у вчиненні адміністративного правопорушення від 03.02.2021 р., передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП у справі № 947/455/21;
- постановою про визнання винним у вчиненні адміністративного правопорушення від 18.09.2023 р., передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП у справі № 947/23957/23;
- постановою про визнання винним у вчиненні адміністративного правопорушення від 22.09.2023 р., передбаченого статтею 173 КУпАП у справі № 947/23630/23.
Разом з тим, позивачка надала суду копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань згідно якого ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем ( а.с.39).
Крім того, в матеріалах справи містяться копії податкових декларацій позивачки (а.с.40, 41-44).
З декларацій про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу вбачається, що у дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є сімейний лікар КНП "Савранський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" Савранської районної ради Одеської області - ОСОБА_16 (а.с.45-46).
З листа КНП "Савранський центр первинної медико-санітарної допомоги" Савранської селищної ради Одеської області №82 від 05.04.2024 вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово зверталась в медичну установу з приводу захворювання обох дітей (а.с.54). Батько дітей, з приводу їх хвороби, до медичної установи не звертався.
Згідно характеристики ОСОБА_4 учениця 8-А класу Одеського ліцею №38 Одеської міської ради зарекомендувала себе працелюбною ученицею, яка швидко запам'ятовує навчальний матеріал та охоче контактує з однокласниками. Однак, у зв'язку з частими пропусками навчальних занять без вагомих причин навчається не в повну міру своїх сил (а.с.47).
Відповідно до характеристики ОСОБА_5 ученик 6-В класу Одеського ліцею №38 Одеської міської ради зарекомендувала себе працелюбним, урівноваженим та спокійним учнем. Крім того, зв'язок з педагогічним колективом та батьківським комітетом підтримує лише мати (а.с.48).
З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів вбачається, що станом на 31.03.2024 у ОСОБА_2 сукупний розмір заборгованості становить 281870,82 грн. (а.с.50-53).
Згідно висновку Органу опіки та піклування в особі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради вбачається, про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.85-90).
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України, батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
У відповідності до частини 4 статті 19 СК України при розгляді спорів судом щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування та у відповідності до частини 5 цієї статті подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору.
Проте, висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав не є обов'язковим для суду (частинами 5, 6 статті 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.
Вказаний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19.
Проаналізувавши висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавити батьківських прав відповідача, суд вважає, що цей висновок не може бути прийнятий до уваги, оскільки зроблений на підставі пояснень позивача без виклику відповідача, що не вбачається з тексту самого висновку. Таким чином, без виклику відповідача та відповідного з'ясування всіх обставин із залученням обох сторін спору, які мають значення при вирішенні питання про позбавлення відповідача батьківських прав, такий письмовий висновок є недостатньо обґрунтованим, а тому з нього не вбачаються достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав.
Питання про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його малолітньої дитини розглядалося на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини, проте з висновку неможливо встановити, чи була на засіданні присутня позивачка ОСОБА_1 і, як наслідок, нею не було обґрунтовано мету, яку вона прагне досягнути позбавленням батьківських прав і яким чином позбавлення батьківських прав відповідача змінить існуючу ситуацію і сприятиме захисту інтересів малолітньої дитини.
Крім того, позивачка в позовній заяві вказала, що у відповідача існує заборгованість по сплаті аліментів.
Водночас доводи позивачки про наявність заборгованості за аліментами суд не бере до уваги, оскільки наявність такої заборгованості не є підставою для позбавлення особи батьківських прав.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року, справа № 466/9380/17.
Твердження позивачки про те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків також не доведені належними доказами.
Відповідно до частини 1 статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно із частиною 1 статті 152 СК України, право дитини на належне батьківське виховання, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Частиною 4 статті 155 СК України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до часини 1 статті 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з дитиною, є хронічними алкоголіками або наркоманами, вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, засудженні за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Відповідно до пункту 15,16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання, не спілкуються з дитиною в обсязі необхідному для її нормального усвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками. Як експлуатацію дитини слід розглядати залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією, злочинною діяльністю або примушування до жебракування.
Згідно з абзацу 2 пункту 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.
Доказів наявності таких обставин суду не надано.
Доводи позивачки про те, що поведінку відповідача, який декілька разів притягувався до адміністративної відповідальності, можна розцінювати, як ухилення від виховання дитини батьком, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, суд не приймає, оскільки не встановлено, що відповідач притягувався до відповідальності, виходячи із вимог статті 184 КУпАП (невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей) та статті 167 КК України (ухилення від сплати аліментів на утримання дітей).
Відповідно до частин 3, 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).
Згідно частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.
Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 5 статті 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частиною 1 статті 76, частинами 1, 2 статті 77, статтями 79 і 80 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Вирішення вказаної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони мають реалізувати своє право на доказування і одночасно виконати обов'язок із доказування, оскільки стаття 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (статті 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (стаття 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто, що він систематично, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.
Також, суд зазначає, що незважаючи на посилання позивачки на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по його вихованню, будь-яких матеріалів щодо притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за статтею 184 КУпАП "Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей" в підтвердження зазначеного не складалося, докази зворотного суду не надано.
Умовою по ухиленню від обов'язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена пунктом 2 частиною 1 статті 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками.
Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача відносно дитини в матеріалах справи відсутні.
Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Позивачка та її представник не довели та не надали суду доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення батька по відношенню до них батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками, чи винної поведінки відповідача щодо умисного злісного ухилення від виконання батьківських обов'язків, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо нього: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність підтримки рідних.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).
Також, ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У справі відсутні жодні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, також у справ відсутні докази, що дитина насправді усвідомлює наслідки позбавлення батьківських прав її батька.
Посилання позивачки на те, що ОСОБА_2 не цікавиться навчанням дітей та підготовкою їх до самостійного життя не є підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачка не довела.
Позивачка вказує на те, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків.
З наведених обставин, суд критично ставиться до викладених у позові пояснень позивачки щодо нехтування відповідачем своїми обов'язками щодо виховання та утримання дітей, оскільки вони не знайшли свого документального підтвердження в судовому засіданні.
При розгляді матеріалів справи, суд враховує вимоги частин 8, 9 статті 7 Сімейного Кодексу України про те, що регулювання сімейних відношень має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї, на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
З урахуванням всіх обставин справи, суд вважає, що в даному випадку, позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 може вплинути на інтереси дітей з негативної сторони.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
У відповідності із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Вирішуючи даний спір, суд також враховує, позбавлення батьківських прав відносно дітей за умов недостатності підстав для цього може становити порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Право на повагу до приватного і сімейного життя).
У рішення Європейського суду з прав людини «Савіни проти України» суд звертає увагу, що для батьків та дитини «бути разом» є елементом сімейного життя, та внутрішні засоби, які їм перешкоджають є елемент втручання в право. «…Там, де є очевидні сімейні зв'язки з дитиною, держава повинна діяти так, щоб ці зв'язки розвивались і дотримувались законні гарантії, які б дозволяли дитині бути частиною сім'ї, навіть якщо батьки не проживають разом…».
Також зазначається "що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини."
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Хант проти України» вказав, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.
Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому виникнення між батьком і матір'ю конфлікту чи погіршення їх особистих стосунків, що може мати тимчасовий характер, не є підставою для позбавлення цих прав.
Стаття 171 СК України закріплює, що дитина має право бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
У відповідності зі статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог статей 12, 13, 78, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
З урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, та суд зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.
Доцільно зазначити, що батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, матір та батько мають особливий зв'язок з дитиною, а тому недоліки у вихованні та недогляді дітей можуть мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав.
Крім цього, суд вважає, що позбавлення батьківських прав не може бути єдиним способом захисту прав дітей, що врахує їх інтереси. Навпаки, держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї та такий захист повинен полягати не тільки у здійснення формальних процедур, а повинен бути спрямованим на підтримку, допомогу та сприяння тим особам, які цього потребують та яких це стосується, в тому об'ємі та з такою тривалістю, як цього вимагають обставини, заради того, щоб не розривалися сімейні зв'язки, що позбавляють дитину її коріння, спорідненості з батьками, оскільки таке може вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Згідно з частиною восьмою статті 7 Сімейного Кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку щодо відсутності достатніх обставин, які б свідчили про необхідність застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу на нього як позбавлення батьківських прав, що за таких обставин справи було б непропорційним заходом, в якому немає необхідності в демократичному суспільстві. Суд вважає, що позивачка не довела та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення їх батька по відношенню до них батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дітей. Згідно статті 141 ЦПК України, у зв'язку з повною відмовою в задоволенні позову витрати позивача по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають і покладаються на нього.
Керуючись статтею 150, пунктами 2, 3 частини 1 статті 164, статтею 170 СК України, частинами 1, 4 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства", статтями 4, 5, 19, частинами 1, 2 статті 133, пункту 1 частини 2 статті 141, частиною 3 статті 258, статтями 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування в особі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.
Повний текст рішення складений і підписаний головуючим суддею 06.02.2025.
Суддя: О.Ю. Брюховецький