06 лютого 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/5325/24
Провадження № 22-ц/4815/61/25
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: суддя Боймиструк С.В.,
судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.
секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.,
за участю: ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Волошин Ілля Васильович, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, третя особа Рівненська філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Будсервіс» про встановлення факту постійного проживання,
У березні 2024 року ОСОБА_2 звернулась із позовом до Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, третя особа Рівненська філія Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Будсервіс» про встановлення факту постійного проживання.
Позивач ОСОБА_2 в обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 31.07.2003 по 18.06.2023 постійно проживала без реєстрації в АДРЕСА_1 (надалі - кімната). 19.06.2023 між ТОВ «Керуюча компанія «Будсервіс» та ОСОБА_3 укладено типовий договір 03/23 найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду, згідно якого ОСОБА_2 отримала в найм у безстрокове користування кімнату та зареєструвала своє місце проживання в кімнаті. 21.06.2023 ОСОБА_2 звернулася до Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради із заявою стосовно приватизації кімнати, згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Листом Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради від 27.09.2023 №657-08, ОСОБА_2 відмовлено у задоволені заяви, оскільки позивачем не подано документів, які підтверджують її проживання у кімнаті гуртожитку сукупно п'яти чи більше років. З метою реалізації права на приватизацію житла позивач звернулася до суду з даною позовною заявою в якій просить суд встановити факт, що ОСОБА_2 , проживала постійно за адресою; АДРЕСА_1 , з 31 липня 2003 року по 18 червня 2023 року без реєстрації місця проживання.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 11 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Волошин Ілля Васильович, подали апеляційну скаргу, якою просить скасувати судове рішення через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права.
Вказує, що суд не надав належної оцінки доказам по справі.
Зокрема, проігнорований судом акт ТОВ "Керуюча компанія "Будсервіс" від 20.06.2023, згідно якого свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 підтвердили обставину постійного проживання ОСОБА_2 у кімнаті з 31.07.2003 по 18.06.2003 без реєстрації.
Зазначає, що судом надана неправильна оцінка оборотним відомостям РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" та ТОВ "Рівнетеплоенерго" за якими ОСОБА_7 сплачувала комунальні платежі за надані послуги з 2011 року та 2009 року відповідно.
Та обставина, що ОСОБА_8 була зареєстрована у кімнаті гуртожитку до 2022 року, ніяк не спростовує того, що ОСОБА_2 проживала там з 2003 по червень 2023 року без реєстрації місця проживання.
Вважає, що суд безпідставно не взяв до уваги пояснення свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які підтвердили обставину фактичного проживання ОСОБА_2 в кімнаті гуртожитку з 2003 по червень 2023 року.
Крім того, згідно виписки від 31 липня 2003 року №519 із протоколу №6 спільного засідання адміністрації і профспілкового комітету ВАТ "Рівненський комбінат будматеріалів" 30.05.2003, згідно якої паспортисту ВАТ "РКМБ" ОСОБА_2 виділено кімнату № НОМЕР_1 , площею 14 м2 в гуртожитку по АДРЕСА_2 .
Комунальна установа "Трудовий архів Рівненської міської ради" надала відповідь від 31.07.2024 №116/01-18 на адвокатський запит, згідно якої документи профспілкового комітету ВАТ "Рівненський завод будматеріалів" відсутні, тому надати інформацію, що стосуються ОСОБА_2 неможливо.
Проте документи в архів не були передані не з вини позивачки, а покладення обов'язку довести обставини наявності оригіналу документу 2003 року було надмірним тягарем для неї, оскільки оригінал виписки позивачці не надавався.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що на підставі рішення №708 від 25.02.2004 «Про прийняття в комунальну власність гуртожитків по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 », - гуртожиток на АДРЕСА_2 прийнято в комунальну власність міста Рівне.
19.06.2023 року між ТОВ «Керуюча компанія «Будсервіс» та ОСОБА_3 укладено типовий договір 03/23 найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду.
Згідно витягу з реєстру Рівненської територіальної громади №2023/004572349 ОСОБА_2 зареєстрована 19.06.2023 року за адресою АДРЕСА_4 .
З відповіді Департаменту Інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради №657-08 від 27.09.2023 року убачається, що ОСОБА_2 повідомлено, що вона не має законних підстав на приватизацію кімн. АДРЕСА_1 , оскільки документи які нею надані не підтверджено проживання в гуртожитку сукупно п'ять і більше років.
Позивач зазначає, що підставою для вселення в гуртожиток є виписка (з відміткою згідно з оригіналом) від 31.07.2003 року №519 із протоколу №6 спеціального засідання адміністрації і профспілкового комітету ВАТ «Рівненський комбінат будматеріалів» згідно якої паспортисту ВАТ «РКМБ» ОСОБА_2 виділено кімнату №7 площею 14 кв.м. і гуртожитку по АДРЕСА_2 .
Відповідно до ст.6 ЖК України, жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому законом порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.
Відповідно до ст. 127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.
Статтею 128 ЖК України передбачено, що порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім'ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток. Жила площа у спеціальних гуртожитках для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз, надається в порядку, що визначається відповідними органами місцевого самоврядування.
На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку (ст. 129 ЖК України).
Згідно статті 130 ЖК України порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості користування жилою площею в гуртожитку, який підлягає передачі у власність територіальної громади, визначаються законом.
Місцевий суд встановив відсутність ордеру та договору найму житла, що не спростовано позивачкою, тому дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки право на проживання у кімнаті гуртожитку з 2003 року не доведено.
Щодо копії виписки від 31.07.2003 року №519 із протоколу №6 про виділ кімнати АДРЕСА_5 паспортисту ВАТ «РКБМ» ОСОБА_2 , то такий доказ не є достатнім, оскільки стаття 128 ЖК Української РСР передбачала, що жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.
Отже, ордер на жилу площу в гуртожитку може бути видано лише за спільним рішенням адміністрації та відповідного профспілкового комітету підприємства, установи, організації, і цей ордер є єдиною підставою для вселення в жиле приміщення.
Статтею 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-IV, який набрав чинності з 15.01.2004, було передбачено обов'язок громадянина України, який постійно або тимчасово проживає в Україні, зареєструвати місце проживання протягом 10 днів після прибуття до нового місця проживання.
З відповіді Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області на запит сторони відповідача №161-08 від 02.04.2024 року повідомлено, що за адресою: АДРЕСА_4 , була зареєстрована ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 18.09.2003 року та була знята з реєстраційного обліку 31.01.2022 року (згідно повідомлення про смерть).
Такий факт також ставить під сумнів доводи позивачки, що вона як паспортист підприємства отримувала право на проживання у спірній кімнаті, оскільки згоду від власника гуртожитку могла мати лише ОСОБА_11 , тому й була зареєстрована.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Враховуючи викладене слід погодитись з висновком місцевого суду про недоведеність позову.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).
Керуючись ст.367, ст.374, ст.375, ст.382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Волошин Ілля Васильович, залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 06 лютого 2025 року.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.
Ковальчук Н.М.