Справа № 550/1397/24 Номер провадження 22-ц/814/1065/25Головуючий у 1-й інстанції Литвин В.В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
05 лютого 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І., при секретарі судового засідання: Буйновій О.П., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Белей Віталія Миколайовича на ухвалу Чутівського районного суду Полтавської області від 28 листопада 2024 року за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Григорян Діана Гагіківна; приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Табінський Олег Володимирович; приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Мельник Роман Іванович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно отриманих коштів,-
В грудні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Белей В.М. звернувся до Чутівського районного суду Полтавської області із заявою про забезпечення позову по справі №550/1397/24 за позовом ОСОБА_1 - адвоката Белей Віталія Миколайовича на ухвалу Чутівського районного суду Полтавської області від 04 грудня 2024 року за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Григорян Діана Гагіківна; приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Табінський Олег Володимирович; приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Мельник Роман Іванович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно отриманих коштів
Ухвалою Чутівського районного суду Полтавської області від 28 листопада 2024 року, матеріали позовної заяви ОСОБА_1 передано за підсудністю для розгляду до Солом'янського районного суду м. Києва.
З вказаною ухвалою суду не погодився представник ОСОБА_1 - адвокат Белей В.М. подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Чутівського районного суду Полтавської області від 28 листопада 2024 року, а цивільну справу направити до Чутівського районного суду Полтавської області для подальшого розгляду.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що вважає, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права, а висновок про направлення матеріалів до Солом'янського районного суду м. Києва є безпідставним.
Акцентує увагу, що відповідно до ч.12 ст.28 ЦПК України, позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред'являтися за місцем його виконання. Відповідно до положень ч.2 ст.24 ЗУ «Про виконавче провадження», місцем виконання виконавчого документу є місце проживання боржника або місцезнаходження його майна. Зареєстрованим місцем проживання позивача6 є АДРЕСА_1 , що територіально підпадає під юрисдикцію Чутівського районного суду полтавської області.
Зокрема вказує, що відповідно до норм процесуального права позивач скористався правом альтернативної підсудності та звернувся до належного суду за місцем виконання виконавчого напису.
Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін по справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що скарга підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Постановляючи ухвалу суд першої інстанції виходив з положень ст. 27 ЦПК України, зокрема вважав, що в даному випадку позов слід подавати до суду за місцем знаходження відповідача, який є юридичною особою.
Проте, з таким висновком суду колегія суддів не може погодитися виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).
Підстави та порядок передачі справи з одного суду до іншого визначено статтею 31 ЦПК України.
Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: 1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду; 2) після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 3) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу (частина перша статті 31 ЦПК України).
Статтею 32 ЦПК України встановлена недопустимість між судами спорів про підсудність. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
У параграфі 3 глави 2 розділу ЦПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ, зокрема, встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача (стаття 27), підсудності справ за вибором позивача (стаття 28), правила виключної підсудності (стаття 30), підсудності справ, у яких однією зі сторін є суд або суддя (стаття 26).
Положеннями статті 27 ЦПК України визначено загальні положення підсудності справ за місцем проживання або місцезнаходження відповідача. Встановлена ст. 27 ЦПК України підсудність має характер загальних правил і стосується усіх цивільних позовів, за винятком тих, на які поширюються інші правила підсудності.
Цивільним процесуальним законодавством, зокрема, ст. 28 ЦПК України передбачено випадки альтернативної підсудності - підсудність справ за вибором позивача.
Стаття 28 ЦПК України містить перелік цивільних справ, в яких встановлена підсудність за вибором позивача. Тобто останньому надається право вибору підсудності залежно від категорії справи або за наявності інших зазначених у законі умов.
Підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред'явити позов в один з декількох вказаних в законі судів. Така процесуальна пільга встановлена законодавцем для позивачів у деяких категоріях справ з метою зробити судовий захист їх суб'єктивних прав більш зручним.
Предметом даного позову є визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Частиною 12 статті 28 ЦПК України визначено, що позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред'являтися також за місцем його виконання.
Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що за загальним правилом позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Разом з тим, нормами ЦПК України у справах за позовами про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, передбачена альтернативна підсудність, тобто позивач має право за своїм вибором звернутися з позовом до стягувача за його місцезнаходженням або за місцем виконання.
Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Виходячи зі змісту статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" місцем виконання судового рішення є місце провадження виконавчих дій з його примусового виконання. Такі виконавчі дії провадяться за місцем проживання боржника, місцем його перебування, роботи або за місцем знаходженням його майна.
Отже, місце виконання рішення та місце прийняття до виконання виконавчих документів уповноваженим виконавцем можуть не співпадати та є відмінними правовими категоріями.
У пункті 37 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» роз'яснено, що право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.02.2020 у справі № 643/2870/18 оскільки вчинення виконавчого напису нотаріусом є одним з видів позасудового захисту прав кредитора, а безпосередньо виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом відповідно до пункту 2 частини 1статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», кредитор після вчинення нотаріусом виконавчого напису має право звернутися до органів державної виконавчої служби або до приватного виконавця з метою примусового стягнення заборгованості за кредитом.
При стягненні за виконавчим написом нотаріуса боржник не позбавлений права на захист своїх прав. Стягнення провадиться в рамках виконавчого провадження, яке дозволяє боржнику користуватися правом захисту, в тому числі судового. Предметом позову в таких справах є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі.
Таким чином, позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред'явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Згідно із п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У зв'язку з тим, що позовні вимоги стосуються захисту порушеного права споживача ОСОБА_1 , а також те, що в позові було викладено обставини порушення відповідачем і приватним нотаріусом споживчих правовідносин, тому позивачка має право звернутися до суду за зареєстрованим місцем проживання чи перебуванням (ч. 5ст. 28 ЦПК України).
Статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги.
Статтю 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» виключено на підставі Закону № 1871-IX від 05.11.2021, отже за станом на сьогодні законом не передбачений обов'язок особи зареєструвати своє тимчасове фактичне місце перебування, тому висновок судді суду першої інстанції про ненадання позивачкою доказів реєстрації свого фактичного місця перебування є помилковим.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 проживає за такою адресою: АДРЕСА_1 , тому в даному випадку позивач з урахуванням характеру спірних правовідносин має право подати позов за місцем свого перебування, а саме до Чутівського районного суду Полтавської області.
За наведених обставин, оскільки позивач при пред'явленні позову скористався своїм правом вибору підсудності справи, дотримавшись при цьому правил територіальної підсудності, суд помилково вирішив питання про передачу даної справи на розгляд до Солом'янського районного суду м. Києва, тому оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до Чутівського районного суду Полтавської області для продовження розгляду.
Керуючись статтями 367, 379, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Белей Віталія Миколайовича - задовольнити.
Ухвалу Чутівського районного суду Полтавської області від 28 листопада 2024 року - скасувати, а матеріали справи направити до Чутівського районного суду Полтавської області для продовження розгляду справи по суті.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 06 лютого 2025 року.
Головуючий суддя : __________________________ Г.Л. Карпушин
Судді: ___________________ С.Б. Бутенко __ _________________ О.І. Обідіна