Справа № 758/15408/24
Категорія 35
(ЗАОЧНЕ)
06 лютого 2025 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Будзан Л.Д.,
за участі секретаря судового засідання - Губенко О.М.,
розглянувши в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Сервіс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
До Подільського районного суду міста надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Сервіс Груп» до ОСОБА_1 , в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за період з 01 травня 2021 року по 31 жовтня 2024 року у розмірі 21789 грн 74 коп., 3 % річних у розмірі 48 грн 25 коп., інфляційні втрати у розмірі 136 грн 78 коп.
В обґрунтування заявлених вимог вказує, що позивач є юридичною особою, предметом діяльності якої відповідно до Статуту є надання житлово-комунальних послуг мешканцям будинків та іншим юридичним та фізичним особам, експлуатація та обслуговування житлового фонду внутрішньобудинкових інженерних мереж, систем та обладнання об'єктів соціального побутового призначення, в тому числі технічне обслуговування, реконструкція, капітальний і поточний ремонт, інше. Реалізуючи мету своєї діяльності, позивач добросовісно виконує взяті на себе зобов'язання, забезпечуючи своєчасне та в повному обсязі надання житлово-комунальних послуг. ОСОБА_1 є власником нежилих приміщень АДРЕСА_1 , а відтак і споживачем житлово-комунальних послуг які надає позивач. Відповідачем було одержано вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги від позивача, які були надані йому згідно законодавства, а тому на відповідача як на споживача отриманих житлово-комунальних послуг, покладався обов'язок своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги. Будь яких претензій щодо отриманих послуг, відповідачем не висувалося. Натомість, свої зобов'язання по оплаті отриманих від позивача послуг, споживач не виконав, не сплатив позивачу у передбачені строки та у встановленому розмірі цін споживання послуг, в зв'язку з чим, станом на дату складання розрахунку за спожиті послуги від 31 жовтня 2024 року у відповідача перед позивачем за період з 01 травня 2021 року по 31 жовтня 2024 року виникла заборгованість у розмірі 21789 грн 74 коп. Зважаючи, що на час подання позову, оплату за надані послуги відповідачі не здійснили добровільно, а тому позивачем додатково обраховано 3% річних та інфляційні втрати, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України і загальна заборгованість з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат становить 21974 грн 87 коп., що стало підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 грудня 2024 року, головуючим суддею у справі визначено Будзан Л.Д.
Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 09 грудня 2024 року, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, не заперечувала щодо винесення заочного рішення по справі.
Відповідач, будучи повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов та заяву про розгляд справи за його відсутності до суду не подав.
За змістом ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, повторно у судове засідання не з'явився без поважних причин або без повідомлення причин неявки, не подав відзив на позов, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку із тим, що відповідач своєчасно і належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, не використав наданого законом права на подачу відзиву на позовну заяву, тому суд, відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, вирішити справу за наявними в матеріалах доказами та ухвалити заочне рішення.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач є юридичною особою, предметом діяльності якої відповідно до Статуту є надання житлово-комунальних послуг мешканцям будинків та іншим юридичним та фізичним особам, експлуатація та обслуговування житлового фонду внутрішньобудинкових інженерних мереж, систем та обладнання об'єктів соціального побутового призначення, в тому числі технічне обслуговування, реконструкція, капітальний і поточний ремонт, інше. Реалізуючи мету своєї діяльності, позивач добросовісно виконує взяті на себе зобов'язання, забезпечуючи своєчасне та в повному обсязі надання житлово-комунальних послуг.
ОСОБА_1 є власником нежилих приміщень АДРЕСА_1 , а відтак і споживачем житлово-комунальних послуг які надає позивач, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 403648588 від 13.11.2024.
На підставі розпорядження Подільської районної у м. Києві державної адміністрації № 2159 від 29.12.2007 було затверджено акт Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченої будівництвом І черги житлового будинку по АДРЕСА_1 . Відповідно до додатку до вищевказаного розпорядження №2159 від 29.12.2007 Подільська районна у м. Києві державна адміністрація передала на баланс ТОВ «Житло-Сервіс Груп», як експлуатаційній організації, І чергу житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Відповідачем було одержано вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги від позивача, які були надані йому згідно законодавства, а тому на відповідача як на споживача отриманих житлово-комунальних послуг, покладався обов'язок своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги. Будь яких претензій щодо отриманих послуг, відповідачем не висувалося. Натомість, свої зобов'язання по оплаті отриманих від позивача послуг, споживач не виконав, не сплатив позивачу у передбачені строки та у встановленому розмірі цін споживання послуг, в зв'язку з чим, станом на дату складання розрахунку за спожиті послуги від 31 жовтня 2024 року у відповідача перед позивачем за період з 01 травня 2021 року по 31 жовтня 2024 року виникла заборгованість у розмірі 21789 грн 74 коп.
За змістом статей 322, 360 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом; співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Положення статті 526 ЦК України кореспондують, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно з положеннями ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає: - утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; - купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; - поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:
1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);
2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);
3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);
4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частиною третьою статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Отже, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
При цьому обов'язок по оплаті житлово-комунальних послуг покладається на їх споживача, який є власником майна за яким надаються послуги, або особою, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальні послуги за такою адресою.
Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель зобов'язаний забезпечувати експлуатацію будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд та об'єктів благоустрою, розташованих на прибудинкових територіях, згідно з умовами укладених договорів, стандартами, нормативами, нормами і правилами; вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів.
Суд вважає, що у даному випадку між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини, позивачем надавалися житлово-комунальні послуги, за які відповідач зобов'язаний був сплачувати грошові кошти, а тому факт виконання позивачем своїх зобов'язання щодо надання житлово-комунальних послуг не може ставитись судом під сумнів.
При цьому відповідач від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлявся, доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, останнім не надано.
На підтвердження розміру заборгованості представник позивача надав суду розрахунок, з якого вбачається, що заборгованість з утримання будинку та прибудинкової території, утворилась за період з 01 травня 2021 року по 31 жовтня 2024 року, у розмірі 21789 грн 74 коп., з яким суд погоджується.
Таким чином, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, розрахунок розміру заборгованості, який відповідачем не спростований, суд вважає, що відомості, які вони містять, відповідають дійсним обставинам справи.
Доказів повної або часткової сплати вказаної заборгованості відповідачем суду не надано.
Що стосується заявлених позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 136 грн 78 коп. та 3% річних у розмірі 48 грн 35 коп., суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Оскільки заборгованість відповідача є грошовим зобов'язанням, вимоги про стягнення інфляційний збитків у розмірі 136 грн 78 коп. та 3% річних у розмірі 48 грн 35 коп. є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
За таких обставин, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та враховуючи те, що позивач є виконавцем житлово-комунальних послуг, а відповідач, як споживач послуг, свої зобов'язання зі сплати за надані послуги не виконує, будь-яких доказів на спростування вказаних обставин суду надано не було, суд, приймаючи до уваги положення ст. 625 ЦК України, приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до наявної в матеріалах справи платіжної інструкції № 6726227583 від 13 листопада 2024 року позивачем при зверненні з даним позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 3028 грн.
Із урахуванням наведеного, у зв'язку з тим, що позовні вимоги задоволено у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 грн.
В частині вирішення питання про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов наступного висновку.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов'язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).
Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно зі ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З урахуванням наведеного, оцінюючи об'єктивно як складність цієї справи, враховуючи предмет спору, кількість судових засідань та їх тривалість, а також з огляду на приписи п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме у розмірі 3000 грн., що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг.
На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Сервіс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Сервіс Груп» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01 травня 2021 року по 31 жовтня 2024 року в сумі 21789 (двадцять одна тисяча сімсот вісімдесят дев'ять) грн 74 коп., 3 % річних у розмірі 48 (сорок вісім) грн 35 коп., інфляційних збитків у розмірі 136 (сто тридцять шість) грн 78 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Сервіс Груп» судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Повне найменування сторін по справі:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Житло-Сервіс Груп», код ЄДРПОУ 33739577, юридична адреса: м. Київ, вул. Градинська, буд. 20, оф. 1/1;
відповідач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено 06.02.2025.
Суддя Леся БУДЗАН