Справа №:755/13125/24
Провадження №: 2/755/2861/25
"27" січня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Гаврилової О.В.,
за участю секретаря - Зілінської М.В.,
учасники справи:
позивач - не з'явилась,
представник позивача - адвокат Кухаренко О.В.
представник відповідача Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації та третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації - Мухамов А.І.,
відповідач - ОСОБА_1 ,
представник відповідача - адвокат Новохатько В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування розпорядження, -
До Дніпровського районного суду міста Києва звернулась представник позивача ОСОБА_2 з позовом до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування розпорядження.
Згідно заявлених вимог, позивач просить суд визначити незаконним та скасувати розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 18 червня 2024 року за № 407 «Про визначення способів участі батьків у вихованні дітей», за яким визначено участь батька ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у формі спілкування з малолітнім сином: щонеділі - з 10:00 години до 13:00 години, перші два місяці в присутності матері ОСОБА_2 ; надалі щовівторка та четверга - з 18:00 до 20:00 години та щонеділі - з 10:00 години до 13:00 години, без присутності матері дитини.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що з 13 вересня 2013 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 червня 2023 року. У шлюбі народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач посилається на те, що після народження дитини відносини між сторонами погіршились, відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, участі у вихованні та спілкуванні з сином не брав з листопада 2021 року. 08 квітня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір між батьками про проживання, виховання та сплату аліментів на дитину, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев'янко О.В. та зареєстровано в реєстрі за 227. Відповідно до пункту 15 вказаного договору батько має право на спілкування та особисте виховання дитини, а також на зустрічі з дитиною у присутності матері. Вказаний договір є дійсним та виконується батьками. Жодна із сторін не скористалася правом на розірвання договору або внесення до нього змін, а тому він є чинним та підлягає виконанню обома батьками. З огляду на укладення між сторонами вказаного вище договору, позивач вважає, що у органу опіки та піклування були відсутні повноваження на вирішення питання про встановлення способів участі батька у вихованні дитини, а Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації перевищила свої повноваження на винесла на розгляд комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації 12 червня 2024 року питання про встановлення способів участі батька у вихованні сина. 18 червня 2024 року було прийнято розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації за №407 «Про визначення способів участі батьків у вихованні дітей». З розпорядження вбачається, що керуючись статтею 158 СК України, порядком провадження органом опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою КМУ від 24 вересня 2008 року №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», розглянувши заяви громадян та надані ними документи, враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 12 червня 2024 року протокол №6: Визначити участь батька ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у формі спілкування з малолітнім сином: щонеділі - з 10:00 години до 13:00 години, перші два місяці в присутності матері ОСОБА_2 ; надалі щовівторка та щочетверга- з 18:00 до 20:00 години та щонеділі - з 10:00 години до 13:00 години, без присутності матері дитини. Позивач зазначає, що оскаржуване розпорядження суперечить інтересам дитини та прийняте без урахування усіх обставин, які мають істотне значення, а саме: не враховано наявність нотаріального посвідченого договору про участь батька у вихованні дитини, який не розірваний, не оскаржений та є дійсним, не вивчено умови життя батька дитини, його ставлення до батьківських обов'язків, не взято до уваги відносини сина та батька, не враховано ставлення дитини до батька, не досліджено стан здоров'я дитини, не запропоновано участь психолога щодо налаштування відносин між дитиною та батьком; оскаржене розпорядження не відповідає дійсності, членами комісії, як колегіального органу, не було отримано та не було вивчено повну та достовірну інформацію, яка необхідна для прийняття об'єктивного, неупередженого рішення, не досліджено документи та суть справи, не вчинено дій щодо дослідження психологічного стану дитини, встановлений графік і порядок зустрічей батька з дитиною матимуть негативний вплив на нормальний розвиток дитини, її психічний та фізичний стан.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 серпня 2024 року відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання. (т.1 а.с.76-78)
12 вересня 2024 року до суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником - адвокатом Новохатько В.В., в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. У відзиві зазначено, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 червня 2023 року шлюб між сторонами розірвано, від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 08 квітня 2023 року сторони уклали нотаріально посвідчений договір між батьками про проживання, виховання та сплату аліментів на дитину, в якому сторони домовились, що до досягнення дитиною десятирічного віку дитина буде проживати з матір'ю. Дитина проживає з мамою, як і зазначено в договорі між батьками. Сплата аліментів та додаткових витрат на дитину не оспорюється сторонами та підтверджується долученими до відзиву доказами. Отже, ОСОБА_1 виконує договір між батьками, не оспорює його чинність та не звертався до суду з проханням розірвати договір. Після укладання Договору між батьками позивач приблизно рік не чинила перешкод у спілкуванні батька з сином, але в подальшому це змінилось. ОСОБА_1 вважає, що позивач налаштовує сина проти спілкування з ним, а також такому налаштуванню дитини проти батька сприяє її матір - бабуся, яка проживає разом з дитиною. Так, з кінця травня 2024 року позивач, в порушення умов договору перешкоджала відповідачу у зустрічах з дитиною. Після чергової відмови у зустрічі відповідач звернувся до Дніпровської районної в місті Києві адміністрації, яка своїм розпорядженням №407 від 18 червня 2024 року встановила режим зустрічей батька з дитиною. Позивач жодного разу не виконала оскаржуване розпорядження, не дає можливості відповідачу приймати участь у вихованні сина, встановленого розпорядженням графіку не дотримується, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з позовною заявою про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні сина та встановлення графіку зустрічей з дитиною. На думку сторони відповідача, у справі, що розглядається не порушене право позивача. За доводами відзиву, законодавством встановлена варіативність вирішення спірного питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування, а ОСОБА_2 має захищати свій інтерес під час судового розгляду у справі про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні сина та встановлення графіку зустрічей з дитиною, а не ініціювати окрему судову справу щодо оскарження рішення органу опіки та піклування та розпорядження. Також зазначається, що позивач не довела наявності окремого спору, а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності, у зв'язку із чим позов не підлягає задоволенню. Також у відзиві зазначається, що у договорі між позивачем та відповідачкою певний час та дні для зустрічей не визначені, тому позивач звернувся до суду для їх визначення. Пункт договору, про те, що «Батько має право бачитись з дитиною у присутності матері дитини» не містить імперативної заборони для батька бачити свою дитину без присутності матері, а передбачає це саме як право. Оскільки дитина ще маленька, то відповідач не проти бачитися з сином у присутності матері дитини, проте в подальшому відповідач хотів би мати можливість проводити з ним час без присутності позивача. Також відповідач вказує на те, що позивач не зазначає, яку саме процедуру не було дотримано комісією. На засіданні комісії була присутня матір дитини та її адвокат, які надали і письмові пояснення. Відповідач надав докази сплати аліментів та додаткових витрат на дитину, що також було враховано. Висновок був наданий на підставі дослідження обставин, що призвели до виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини, а також на підставі наданих документів. Тому відповідач вважає, що розпорядження №407 від 18 червня 2024 року було прийняте відповідачем 1 з дотриманням Порядку №866. Цей Порядок не містить вимог обов'язкового залучення психолога для встановлення графіку зустрічей дитини з батьком. Також відповідачем у відзиві надана критична оцінка наданому позивачем висновку, який не можна вважати висновком експерта. За доводами відповідача, позивач помилково трактує поняття зустрічей у присутності матері дитини як «зустрічі за згодою матері дитини». На думку відповідача, поведінка позивача спрямована на те, щоб унеможливити або обмежити участь батька у вихованні власного сина, що не відповідає справжнім інтересам дитини, його психоемоційним потребам та шкодить здоровому розвитку дитини. Крім того, у відзиві надана критична оцінка як доказам знімкам екрану телефону з листуванням сторін, а також документам, складеним іноземною мовою, без належного перекладу українською мовою. (т.1 а.с. 98-113)
11 жовтня 2024 року до суду надійшов відзив відповідача Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, поданий представником - Мухановим А.І., в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. У відзиві зазначається, що 09 квітня 2024 року до Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації звернувся ОСОБА_1 із заявою, в якій просив визначити способи його участі у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . До заяви долучив всі, визначені п. Порядку №866, документи: копію паспорту, копію свідоцтва про народження дитини. В подальшому органом опіки та піклування, відповідно до Порядку №866, враховуючи рішення комісії, винесено розпорядження №407 від 18 червня 2024 року про визначення способів участі батьків у вихованні дітей, яким визначено участь батька ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у формі спілкування з малолітнім сином: щонеділі - з 10:00 години до 13:00 години, перші два місяці в присутності матері ОСОБА_2 ; надалі щовівторка та щочетверга - з 18:00 до 20:00 години та щонеділі - з 10:00 години до 13:00 години, без присутності матері дитини. За доводами відзиву дане розпорядження відповідає нормам діючого законодавства, орган опіки та піклування діяв виключно в інтересах малолітньої дитини. Працівниками Служби було проведено обстеження умов проживання ОСОБА_1 , під час якого з'ясовано, що в квартирі створені належні умови для проведення часу із малолітньою дитиною, ініційовано проведення оцінку потреб сім'ї, за результатами якої складено акт, який підтвердив наявність умов та можливостей батька дитини задовольняти потреби родини. Про подану заяву було проінформовано ОСОБА_2 , яка 30 квітня 2024 року через свого представника - Кухаренко О.В. надала Службі свої письмові пояснення із запереченням подальшого розгляду питання на Комісії, у зв'язку із укладеним договором між батьками про проживання, виховання та сплату аліментів на дитину, посвідчений нотаріусом та зареєстровано в реєстрі за 227, до заяви було долучено ряд документів, у тому числі й копію договору. На переконання відповідача наявність нотаріально посвідченого договору між батьками не є підставою для відмови у розгляді зазначеного питання комісією, тому Службою прийнято рішення винесення заяви ОСОБА_1 на розгляд і вирішення по суті. Безпосередньо на засідання Комісії, Службою надавався висновок, в якому зазначались документи, достатні для вирішення питання, на засіданні брали участь батьки, які надали свої пояснення. Малолітня дитина, через свій вік, до Служби не викликалась. Доказів того, що батько дитини може негативно впливати або становити будь-яку загрозу дитині, на розгляд Комісії подано не було. Рішення було прийнято більшістю голосів, з урахуванням інтересів дитини та у відповідності до чинного законодавства України, з урахуванням рівності прав обох батьків. Однак ОСОБА_2 , отримавши примірник Розпорядження, відмовилась його виконувати. За доводами відзиву, позивач не вказує, які дії призвели до порушення чинного законодавства. Відповідач вважає, що мотивами скасування розпорядження є побоювання позивача її притягнення до адміністративної відповідальності за невиконання останнього. (т.1 а.с.212-219)
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті. (т.2 а.с.1-3)
Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Кухаренко О.В. в судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримала у повному обсязі, просила позов задовольнити, надала пояснення аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві та додатково пояснила, що договір між батьками є дійсним, не оспорений, не розірваний, виконується батьками, тому у орган опіки та піклування перевищив свої повноваження, адже розпорядження прийнято без урахування нотаріально посвідченого договору між батьками, не взяті до уваги відносини, не ініційовано внесення змін або розірвання договору. Також зазначила, що дитина з півтора року вільно спілкується та могла висловити свою думку на комісії, проте дитиною заслухано не було. Також до вирішення питання не було залучено психолога. При цьому, визначений графік не відповідає ступеню прив'язаності дитини до кожного з батьків, адже батько завжди бачився з дитиною в присутності матері. Наразі дитина позитивно налаштована до батька, усної домовленості щодо побачень з дитиною позивач завжди дотримувалась. На переконання сторони позивача, деталізацію побачень батька з дитиною треба було вирішувати або шляхом внесення змін до договору, або шляхом його розірвання, а чинність договору виключає наявність спору.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Новохатько В.В. в судовому засіданні просили в задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача надала пояснення аналогічні доводам, викладеним у відзиві та додатково пояснила, що в позовній заяві не заявлено вимог до відповідача ОСОБА_1 , позивачем оскаржуване розпорядження не було виконано жодного разу, вона не скористалась своїм правом, визначеним ч.3 ст.159 СК України, на подачу заяви про зупинення виконання розпорядження. Зауважила, що договором не обумовлений конкретний графік побачень, закріплено лише право, а не обов'язок та зазначила, що при розгляді заяви ніяких порушень допущено не було. Підкреслила, що в ситуації, яка склалась між батьками, позивач сама вирішує дозволити побачення чи ні. Також зазначила, що стороною відповідача не було залучено психолога через відсутність доступу до дитини.
Відповідач в судовому засіданні пояснив, що до березня 2024 року позивач виконувала договір, відповідач бачився з дитиною по неділях, інколи по вівторках та четвергах, в подальшому позивач повідомляла про неможливість побачень через зайнятість тощо. Зауважив, що до засідання комісії він не бачив дитину п'ять місяців. Останні два місяці відповідач бачиться з дитиною кожної неділі, але цього не достатньо. Вважає звернення із заявою до служби досудовим врегулюванням.
Представник відповідача Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації та третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації - Мухамов А.І. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Надав пояснення аналогічні доводам, викладеним у відзиві та додатково пояснив, що умови договору суттєво звужують права батька, за невиконання договору не встановлена і не передбачена відповідальність. Зауважив, що Порядком не передбачено рекомендування батькам ініціювання внесення змін до договору, чи розірвання останнього. Зазначив, що суперечності між батьками не повинні стояти на заваді спілкуванню з дитиною. Додатково зауважив, що позивач не подавала заяву про залучення психолога.
Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Як убачається з матеріалів справи, з 13 вересня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 червня 2023 року (т.1 а.с.18-21).
Від шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с. 17)
08 квітня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір між батьками про проживання, виховання та сплату аліментів на дитину, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев'янко О.В., зареєстровано в реєстрі за №227 (далі - договір). (т.1. а.с. 22-24, 159-162)
Відповідно до п. 15 договору, кожен із батьків має право проводити час разом з дитиною та відпочивати разом з нею як на території України так і за її межами (у разі відпочинку з батьком - у присутності матері дитини). Батько має право бачитись з дитиною у присутності матері дитини.
В п. 19 та 20 договору сторони підтвердили, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності з їх справжньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається ними без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, вони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать їх особисті підписи на договорі. Батьки підтверджують, що домовились і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов договору.
За згодою сторін в період дії договору зміни та доповнення до нього вносяться шляхом укладання додаткового договору, посвідченого нотаріально. Таким же шляхом договір може бути розірвано. Одностороння відмова від виконання договору або одностороння зміна його умов не допускається. При відсутності домовленості між сторонами питання зміни чи розірвання цього договору вирішується в судовому порядку. (п. 21 договору)
09 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою, в якій просив призначити йому години спілкування з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мотивуючи тим, що після розлучення мати дитини не в повній мірі дозволяє йому бачитись та спілкуватись з сином. (т.1 а.с.221)
До заяви було долучено копію паспорту заявника та копію свідоцтва про народження дитини. (т.1 а.с.222-223)
24 квітня 2024 року працівниками Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації було проведено обстеження умов проживання ОСОБА_1 , про що складено Акт обстеження умов проживання №48 від 24 квітня 2024 року. (т.1 а.с.224)
Цього є числа було складено Акт №404 оцінку потреб сім'ї/ особи за місцем проживання ОСОБА_1 і висновок до Акту (т.1 а.с.225-230).
30 квітня 2024 року до Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації надійшли письмові пояснення ОСОБА_2 , підписані та подані її представником - адвокатом Кухаренко О.В., в яких ОСОБА_2 просила не передавати питання про встановлення способів участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дитиною на розгляд Комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, у зв'язку із укладеним договором між батьками про проживання, виховання та сплату аліментів на дитину, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев'янко О.В. та зареєстрований в реєстрі за №227. Також просила роз'яснити право ОСОБА_1 на вирішення питання органом опіки та піклування про встановлення способів участі батька у вихованні сина після розірвання вказаного вище договору. (т.1 а.с. 231)
12 червня 2024 року Службою у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації було складено висновок про участь батька у вихованні дитини до розгляду на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини. (т.1 а.с.233)
На засіданні Комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, оформленому Протоволом №6 від 12 червня 2024 року було заслухано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , головуючим на комісії було внесено пропозицію щодо годин спілкування з малолітньою дитиною та більшістю голосів визначено години спілкування батька з малолітньою дитиною. (т.1 а.с.234-235)
18 червня 2024 року Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією винесено розпорядження №407 Про визначення способів участі батьків у вихованні дітей, яким визначено участь батька ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у формі спілкування з малолітнім сином: щонеділі - з 10:00 години до 13:00 години, перші два місяці в присутності матері ОСОБА_2 ; надалі щовівторка та щочетверга - з 18:00 до 20:00 години та щонеділі - з 10:00 години до 13:00 години, без присутності матері дитини. (т.1 а.с.232)
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. (ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками (ч. 2 ст. 7 СК України).
Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства (ч.1 ст. 9 СК України).
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті (ч. 1 ст. 157 СК України).
Таке спільне вирішення питання є нічим іншим, ніж домовленістю, зафіксованою у певній формі.
Частиною 4 ст. 157 СК України передбачено, що батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню».
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (ч. 1 ст. 628 ЦК України)
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (абз. 1 ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).
У цілому значення договору для учасників сімейних відносин має таке ж саме як і для учасників цивільних відносин. Зокрема, що стосується його обов'язковості (ст. 629 ЦК).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).
Отже, договір у сімейних відносинах (вчинений з дотриманням форми із визначенням усіх істотних умов) є обов'язковим для його учасників. Відхилення від його виконання (чи невиконання) повинно мати негативні наслідки для порушника.
У питання виховання дитини СК України на першому місці передбачає домовленість сторін. (ч. 1 ст. 157 СК України)
І лише у наступних статтях мова йде про орган опіки (ст. 158 СК), суд (ст. 159 СК). При цьому вирішення органом опіки та піклування питання участі у вихованні дитини можливе тільки тоді, коли між батьками є спір. Тобто немає домовленості, зафіксованої в належній формі.
За змістом ч. 1 ст. 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
В цілому до інших обставин, що мають істотне значення, слід віднести й інформацію про наявність між подружжям договору про участь у вихованні дитини.
Положеннями статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини визначений Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок).
Пунктом 73 Порядку визначено, що у разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини один із батьків, що проживає окремо від дитини, подає службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (в разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини.
Працівник служби у справах дітей проводить бесіду з батьками, у разі можливості з іншими родичами дитини, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи щодо забезпечення проведення оцінки потреб батьків з метою встановлення здатності матері, батька виконувати обов'язки щодо виховання дитини та догляду за нею. До уваги беруться ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров'я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.
Після з'ясування обставин, що призвели до виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини, служба у справах дітей складає висновок.
Участь у вихованні дитини та у разі потреби порядок побачення з дитиною того з батьків, який проживає окремо від неї, встановлюються рішенням районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади з урахуванням висновку служби у справах дітей.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.
Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Виходячи з наведених вище положень діючого законодавства України, як договір між батьками, так і розпорядження є обов'язковими для виконання.
При цьому, якщо керуватися логікою норм ст. 157-159 СК України, то на перше місце поставлена домовленість батьків, які за взаємною згодою визначили для себе і для дитини найсприйнятливі умови.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , при зверненні із заявою до Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, не повідомив про наявність договору між батьками, допустивши недобросовісну поведінку.
При цьому ОСОБА_1 спершу погодився на укладання договору з визначенням права батька бачитись з дитиною у присутності матері, а потім звернувся до органу опіки та піклування для встановлення графіку побачень, за яким спілкування з дитиною в присутності матері визначені лише в перші два місяці, чим значно розширені права батька по відношення до досягнутій маж батьками домовленості.
З наведеного вбачається, що оспорюване розпорядження суперечить укладеному між батьками договору та порушує права позивача, передбачені договором.
При цьому ОСОБА_2 було повідомлено Службу у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про наявність укладеного між батьками нотаріально посвідченого договору, копія якого була долучена до письмових пояснень, що як убачається зі змісту Протоколу №6 від 12 червня 2024 року, залишилось поза увагою Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації при винесенні розпорядження.
Отже при розгляді питання про визначення способів участі батька у вихованні дитини були проігноровані інших обставин, що мають істотне значення, якими є існування між батьками певної домовленості.
При цьому, в п. 21 договору батьки обумовили в період дії договору, за згодою сторін, внесення до нього змін та доповнень, а також можливість розірвання договору. Визначили, що одностороння відмова від виконання договору або одностороння зміна його умов не допускається. Та встановили, що при відсутності домовленості між сторонами договору, питання зміни чи розірвання цього договору вирішується в судовому порядку, що повною мірою відповідає положенням ч. 2 ст. 651 ЦК України.
За встановлених судом обставин, жоден із батьків (сторін договору) не ініціювали внесення змін до договору або його розірвання, як за згодою сторін, так і в судовому порядку.
Зверненням із заявою до Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві ОСОБА_1 фактично уникнув процедури внесення змін у договір, його розірвання.
Що стосується доводів сторони відповідача ОСОБА_1 про не заявлення до нього у позові жодних вимог, з чого випливає неналежність останнього як відповідача, слід зазначити, що у справі за позовом одного з батьків про визнання незаконним рішення органу опіки та піклування про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні того з батьків, хто проживає окремо від неї, належними відповідачами є: особа рішення якої стосується (той з батьків, для якого визначено способи участі у вихованні дитини та спілкуванні) та орган опіки та піклування, рішення якого оскаржується (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року в справі № 757/39693/20 (провадження № 61-13261св21), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року в справі № 462/4724/20 (провадження № 61-19935св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2023 року у справі № 756/19799/21 (провадження № 61-12450св23).
Щодо інших доводів сторін, викладених у заявах по суті справи та усних поясненнях, суд зазначає, що у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року (заява №63566/00) «Пронін проти України» (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року) зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на викладене вище, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_2 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування розпорядження, оскільки сторони в належній формі дійшли згоди щодо участі батьків у вихованні дитини та спілкуванні з нею, орган опіки та піклування при винесенні розпорядження не врахував інших обставин, що мають істотне значення - наявність договору між батьками, фактично нівелював домовленість між ними, звузивши права матері та розширивши права батька. При цьому обраний позивачем спосіб захисту є ефективним та не суперечить закону.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з кожного з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі по 605,60 грн.
Враховуючи наведене та керуючись статями 3, 15, 16, 628, 629, 638, 651 Цивільного кодексу України, статтями 7, 9, 157, 158 Сімейного кодексу України, Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, статтями 2-5, 8, 10, 12, 13, 76-83, 89, 141, 209, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (місцезнаходження: м. Київ, бульвар Івана Котляревського, буд. 1/1, ЄДРПОУ: 37203257), ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (місцезнаходження: м. Київ, Харківське шосе, буд. 4-А, ЄДРПОУ: 37397237), про визнання незаконним та скасування розпорядження - задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 18 червня 2024 року № 407 «Про визначення способів участі батьків у вихованні дітей», яким визначено участь батька ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 605,60 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 605,60 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст рішення суду складено 06 лютого 2025 року.
Суддя: