04 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 915/1819/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
відповідача - Махнової О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОТОРГ-ДОН"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 (судді: Савицький Я. Ф. - головуючий, Колоколов С. І., Принцевська Н. М.) і рішення Господарського суду Миколаївської області 05.06.2024 (суддя Ржепецький В. О.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Агротрейд Плюс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОТОРГ-ДОН"
про стягнення попередньої оплати, штрафних санкцій, інфляційних втрат і 3 % річних,
У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Агротрейд Плюс" (далі - ТОВ "Компанія Агротрейд Плюс") звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОТОРГ-ДОН" (далі - ТОВ "ТЕХНОТОРГ-ДОН") про стягнення 2 317 464,00 грн попередньої оплати, 1 244 827,37 грн пені, 79 809,65 грн - 3 % річних, 183 664,80 грн інфляційних втрат.
Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу від 04.10.2022 № 17354/38715660 щодо поставки оплаченого позивачем товару.
ТОВ "ТЕХНОТОРГ-ДОН" у відзиві на позов заперечило проти його вимог, посилаючись зокрема на неукладення договору купівлі-продажу, визначеного позивачем як підставу для стягнення спірних коштів, належним виконанням відповідачем умов договору, укладеного сторонами у спрощений спосіб, з посиланням на те, що товар знаходиться в місці поставки та готовий до видачі, про що покупця було повідомлено у листах від 29.09.2023, 23.10.2023.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 05.06.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "ТЕХНОТОРГ-ДОН" на користь ТОВ "Компанія Агротрейд Плюс" 2 317 464,00 грн попередньої оплати та 34 761,96 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 244 827,37 грн пені, 79 809,65 грн - 3 % річних та 183 664,80 грн інфляційних втрат відмовлено за необґрунтованістю.
Аргументуючи судове рішення про задоволення позову в частині стягнення попередньої оплати, місцевий господарський суд виходив із встановлених обставин тривалого невиконання відповідачем обов'язку з поставки вже оплаченого товару за договором, який було укладено сторонами у спрощений спосіб шляхом надсилання відповідачем позивачеві рахунку та його оплати позивачем.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 рішення Господарського суду Миколаївської області 05.06.2024 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції переглядав рішення місцевого господарського суду лише в частині задоволення позову про стягнення попередньої оплати, оскільки сторони не оскаржували рішення в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог. За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився з мотивами місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення з відповідача спірної суми попередньої оплати.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, ТОВ "ТЕХНОТОРГ-ДОН" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.20274 і рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.06.2024 у цій справі в частині часткового задоволення позовних вимог ТОВ "Компанія Агротрейд Плюс" щодо стягнення з ТОВ "ТЕХНОТОРГ-ДОН" 2 317 464,00 грн попередньої оплати та 34 761,96 грн витрати зі сплати судового збору, ухваливши в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимоги про стягнення суми попередньої оплати відмовити у повному обсязі.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження, скаржник посилається на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 905/2245/17, у постанові Вищого господарського суду України від 23.03.2010 у справі № 60/145-09 щодо застосування частини 2 статті 530, статей 663, 693 Цивільного кодексу України.
Зокрема, за доводами відповідача, відсутні підстави для стягнення спірних коштів попередньої оплати, оскільки позивачем не вчинено дій щодо отримання товару, а тому у відповідача відсутнє прострочення з поставки товару. Крім того, на думку скаржника, позивач надав до суду документ - договір купівлі-продажу від 04.10.2022 № 17354/38715660, що містить ознаки підробки. Проте суди попередніх інстанцій при розгляді цієї справи не надали жодної належної оцінки таким діям позивача, хоча, як вважає скаржник, така поведінка сторін спору обов'язково має бути оцінена судом.
ТОВ "Компанія Агротрейд Плюс" у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти її задоволення, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені у справі рішення та постанову залишити без змін як законні та обґрунтовані.
Від ТОВ "Компанія Агротрейд Плюс" надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представників товариства.
Від ТОВ "Компанія Агротрейд Плюс" також надійшла заява про розподіл судових витрат, в якій позивач просив стягнути з відповідача судові витрати, які позивач сплатив та має сплатити у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, а саме 2 422,40 грн витрат зі сплати судового збору та 186 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Водночас заяву товариство просило розглядати за відсутності його представників.
ТОВ "ТЕХНОТОРГ-ДОН" подало клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
Предметом позову у цій справі є вимоги ТОВ "Компанія Агротрейд Плюс" про стягнення з ТОВ "ТЕХНОТОРГ-ДОН" 2 317 464,00 грн попередньої оплати, 1 244 827,37 грн пені, 79 809,65 грн - 3 % річних, 183 664,80 грн інфляційних втрат.
Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, позовні вимоги задовольнив частково, а саме стягнув з відповідача на користь позивача 2 317 464,00 грн попередньої оплати, відмовивши у решті позовних вимог.
Як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник не погоджується з ухваленими у справі судовими рішеннями лише в частині задоволення позову про стягнення попередньої оплати. В іншій частині судові рішення скаржником не оскаржені, тому колегією суддів не переглядаються.
Попередні судові інстанції установили та це підтверджено матеріалами справи, що між ТОВ "ТЕХНОТОРГ-ДОН" (постачальник) і ТОВ "Компанія Агротрейд Плюс" (покупець) було укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом виставлення постачальником рахунку на оплату замовлення фактичної оплати покупцем цього рахунку, відповідно до якого відповідач зобов'язався передати у власність позивача товар, а позивач - прийняти та оплатити його.
Відповідно до наявного у матеріалах справи рахунку від 04.10.2022 № 1021624 на оплату за замовленням ТОВ "ТЕХНОТОРГ-ДОН" зобов'язалося передати ТОВ "Компанія Агротрейд Плюс" товар - Амофос 10:46, біг-бег 900 кг на суму 2 317 464,00 грн, у т.ч. ПДВ 386 244,00 грн.
Позивач згідно з платіжними інструкціями про безготівковий переказ в національній валюті від 05.10.2022 № 733, від 07.10.2022№ 739 перерахував відповідачеві попередню оплату товару на загальну суму 2 317 464,00 грн.
Однак, як установили суди та це підтверджено матеріалами справи, відповідач не поставив позивачеві оплачений товар у зв'язку з чим позивач у листі від 11.08.2023 № 11/08-23/3 вимагав відповідача повернути кошти за такий невідвантажений товар у сумі 2 317 464,00 грн.
З огляду на відсутність реагування відповідача на цей лист, 28.08.2023 позивач знову надіслав відповідачеві претензію з вимогою щодо повернення коштів за непоставлений товар у строк протягом 3-х банківських днів із моменту отримання цієї претензії.
Відповідач у листі від 29.09.2023 № 4055 підтвердив отримання платежу, здійсненого позивачем за вказаними платіжними інструкціями, та пропонував отримати товар на умовах самовивозу зі складу постачальника; у листі від 23.10.2023 № 4089 відповідач також запропонував позивачеві отримати товар зі складу у м. Дніпро.
Оскільки товар було оплачено позивачем, проте не поставлено його відповідачем, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача попередньої оплати за непоставлений товар. Відповідач зазначав про наявність підстав вважати, що саме позивачем допущено прострочення кредитора, оскільки позивачем не вчинено дій щодо отримання товару. При цьому, відповідач посилався на свої листи від 29.09.2023 № 4055 та від 23.10.2023 № 4089, скеровані позивачеві.
Попередні судові інстанції, урахувавши зокрема положення статей 3, 202, 207, 526, 530, 532, 629, 655, 662, 664, 693, 712 Цивільного кодексу України, статей 181, 193 Господарського кодексу України, дослідивши обставини справи і наявні у ній докази дійшли висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення спірної суми попередньої оплати за встановлених фактичних обставин тривалого невиконання відповідачем обов'язку з поставки вже оплаченого товару. У цьому контексті суди звернули увагу на те, що двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Зокрема, з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату. За обставин, що склалися у цій справі, та зважаючи на положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, попередні судові інстанції дійшли висновку про те, що продавець у наведеному випадку мав вчинити дії, які би недвозначно свідчили про виконання ним наведеного в статті 662 Цивільного кодексу України обов'язку, та ефективно призвели би до реалізації мети укладеного між сторонами договору.
Господарські суди попередніх інстанцій установили, що позивач направляв відповідачеві вимоги про повернення коштів за непоставлений товар і вони були залишені без задоволення відповідачем. Натомість, як з'ясували суди, замість повернення спірних коштів продавець у листах повідомив позивача щодо місця знаходження товару. При цьому, за висновком судів першої та апеляційної інстанцій, повідомлення продавцем покупця про місцезнаходження товару майже через рік після його повної оплати протирічить принципу добросовісності, який визначений статтею 3 Цивільного кодексу України одним із фундаментальних засад цивільного права. Водночас у матеріалах справи немає доказів обізнаності покупця з інформацією про місце зберігання товару безпосередньо після досягнення згоди щодо всіх істотних умов договору або в розумні строки після його укладення, що, в свою чергу, як зазначили суди, передбачено положеннями статей 532, 644 Цивільного кодексу України. Тобто матеріали справи не містять доказів інформування відповідачем позивача протягом майже року з моменту отримання відповідної оплати товару про готовність товару до передачі покупцеві у належному місці. Разом з тим судами були відхилені як недоведені та необґрунтовані твердження відповідача про неприйняття позивачем товару.
Добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту (постанова Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, на яку послався місцевий господарський суд).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 зазначено, зокрема, що принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов'язань.
Отже, згідно з позицією Верховного Суду, добросовісністю визнається обов'язок сторони вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
Зважаючи на викладене, попередні судові інстанції визнали обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення попередньої оплати в сумі 2 317 464,00 грн за непоставлений товар.
Згідно з положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як уже зазначалося, на обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилався на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України і з цієї підстави було відкрито касаційне провадження.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваної прокурором постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Разом із тим зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Водночас підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови, саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на постанову Верховного Суду від від 22.08.2018 у справі № 905/2245/17, в якій досліджувалося питання стягнення вартості неповернутої зворотної тари за укладеним між сторонами у справі у письмовій формі договором поставки, оскільки у справі, що розглядається, та в зазначеній скаржником справі, суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах; аргументи скаржника у цій частині фактично ґрунтуються на власних запереченнях висновків судів, покладених в основу судових рішень про часткове задоволення позову та стосуються виключно незгоди з встановленими судами обставинами справи, однак з огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції переоцінка доказів та встановлення по новому обставин справи не належить до повноважень Верховного Суду.
Водночас висновки у вказаній скаржником справі та у цій справі, в якій подано касаційну скаргу не можуть вважатися у наведеному випадку подібними через те, що такі висновки у зазначеній справі виокремлені скаржником із контексту судового рішення, при цьому не ураховані викладені в судовому рішенні правові позиції Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією з фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, в тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України (постанови Верховного Суду від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22, від 16.01.2024 у справі № 910/14543/20, від 14.04.2020 у справі № 904/3507/19).
У цій справі, що розглядається, суди, серед іншого, урахували вказані висновки та установили, що фактичні обставини справи свідчать про повну оплату покупцем товару та тривале невиконання продавцем обов'язку з його поставки. Наразі має місце одночасне утримання продавцем як сплачених коштів за непоставлений товар, так і самого товару, що у наведеному випадку не відповідає загальним засадам цивільного права, зокрема принципу добросовісної поведінки сторони у зобов'язанні.
Посилання скаржника на постанову Вищого господарського суду України від 23.03.2010 у справі № 60/145-09 не беруться до уваги, оскільки за змістом частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, натомість постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики у розумінні вказаної правової норми.
Інші постанови Верховного Суду не визначені скаржником як підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Водночас колегія суддів зазначає, що у справах № 925/577/21, № 924/471/21 спори стосувалися стягнення штрафних санкцій за договорами підряду; ці справи відрізняються від справи, що розглядається, оскільки за змістовим, суб'єктним і об'єктним критеріями спірні правовідносини в ній та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів та неоднакове матеріально-правове регулювання правовідносин у цих справах.
Щодо посилань скаржника на подання позивачем до суду документа, на думку скаржника, з ознаками підробки (договір купівлі-продажу від 04.10.2022 № 17354/38715660), то колегія суддів їх відхиляє, оскільки вони не впливають на правомірність висновків попередніх судових інстанцій, зроблених за наслідками дослідження наявних у справі доказів та оцінки доводів сторін і покладених в основу оскаржених судових рішень про наявність підстав для часткового задоволення позову про стягнення попередньої оплати. Суди першої та апеляційної інстанцій під час вирішення спору у цій справі установили обставини укладення між сторонами у справі договору поставки у спрощений спосіб шляхом надсилання відповідачем позивачеві рахунку та його оплати позивачем та тривалого невиконання відповідачем обов'язку з поставки вже оплаченого товару за таким договором.
Зважаючи на викладене, доводи скаржника про неврахування висновків, викладених у вказаних постановах Верховного Суду та Вищого господарського суду України, є безпідставними.
Колегія суддів зазначає, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
Разом із тим, посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ТЕХНОТОРГ-ДОН" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 і рішення Господарського суду Миколаївської області 05.06.2024 у справі № 915/1819/23.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОТОРГ-ДОН" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 і рішення Господарського суду Миколаївської області 05.06.2024 у справі № 915/1819/23 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак