28.01.2025 Справа № 363/2483/20
28 січня 2025 року Вишгородський районний суд Київської області в складі головуючого судді Баличевої М.Б., секретаря Василенко Г.В., за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції), представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 (в режимі відеоконференція), третьої особи ОСОБА_8 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрій Вікторович про визнання договору купівлі - продажу на будинок та земельну ділянку недійсним,-
02.07.2020 року представник ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області із вищезазначеним позовом, у якому просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку від 25.04.2017 р. за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В., зареєстрований в реєстрі за № 3081, скасувати державну реєстрацію права власності на вказаний будинок за ОСОБА_3 , визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25.04.2017 р. за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0838 га (кадастровий номер земельної ділянки 3221882401:05:231:0018), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В., зареєстрований в реєстрі за № 3079, скасувати державну реєстрацію права власності на вказаний будинок за ОСОБА_3 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у квітні 2017 року ОСОБА_1 , познайомившись із ОСОБА_9 , домовились про надання їй грошових коштів у борг на півроку в сумі 8000 доларів США на умовах оплати 3% в місяць за користування коштами та під заставу будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , які на праві власності належали їй та її дочці ОСОБА_8 (2/3 частини). Кошти були необхідні Позивачці для закриття кредитного договору №1612001/000-КФК/14 підписаного з ТОВ «ФК «Народна позика» на загальну суму 300 000 грн. від 16.12.2016 строком на пів року, за не виконання зобов'язань якого ТОВ «ФК «Народна позика» мало право на звернення предмету застави, а саме квартири належної ОСОБА_1 та ОСОБА_8 на праві власності, тобто ОСОБА_1 перебувала під впливом тяжкої для неї обставини. Під час зустрічі 25.04.2017 р. у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплуна Ю.В., останній повідомив про необхідність підписання замість договору застави - договору купівлі-продажу вказаної нерухомості, який після повернення боргу мали анулювати. Нотаріус Каплун Ю.В. вже мав готові екземпляри вищевказаних договорів купівлі- продажу та висновок про оцінку будинку та земельної ділянки, проведеної ТОВ «Консалтингова компанія «Центр оцінки». При цьому ОСОБА_9 повідомив, що покупцем буде виступати його товариш ОСОБА_3 , так як, на себе особисто він не може зареєструвати дані об'єкти. У зв'язку з тяжким матеріальним становищем та довірительними стосунками з ОСОБА_9 , Позивачка погодилась на його умови та підписала зі своєї сторони та надала для підпису дочці договори купівлі-продажу будинку та земельної ділянки на умовах, що через 6 місяців вона виплатить ОСОБА_9 суму боргу 8000 дол. США, в тому числі щомісячні 3% за користування коштами, а він перереєструє земельну ділянку та будинок знову на ОСОБА_1 та її дочку ОСОБА_8 25.04.2017 відбулась єдина зустріч ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 у офісі приватного нотаріуса Каплуна Ю.В., в ході якої підписано договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, попередній договір датований 06.04.2017 та отримано в цей же день від ОСОБА_9 раніше обговорені готівкові грошові кошти в сумі 8000 (вісім тисяч доларів США) під 3% від суми боргу щомісяця. Попередньо, а саме 06.04.2017 р. ні ОСОБА_10 , ні ОСОБА_8 не зустрічалась ні з ОСОБА_3 , ні з ОСОБА_9 , жодних попередніх договорів не підписували та грошові кошти від ОСОБА_3 не отримували взагалі. Фактично на момент підписання 25.04.2017 вищевказаних договорів у Позивача не було наміру продавати, а у ОСОБА_3 та ОСОБА_9 не було наміру купувати вказане нерухоме майно, оскільки мова йшла лише про надання коштів в борг. Позивач після отримання в борг коштів на виконання усних домовленостей про сплату процентів за користування коштами сплачувала 3% на банківський рахунок ОСОБА_9 , а також продовжувала користуватись будинком та земельною ділянкою. Проте, вкінці 2017 року, коли Позивачка акумулювала всі кошти та повідомила ОСОБА_9 про готовність повернути борг, ОСОБА_9 сказав, що гроші йому вже не потрібні, тому що нерухомість вже продана третім особам. Встановлено, що нерухомість, яка мала стати заставним майном як гарантія повернення коштів взятих у борг, продана спочатку ОСОБА_3 , а пізніше перепродана ОСОБА_6 . Підставою для укладення договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, які посвідчив 25.04.2017 приватний нотаріус Каплун Ю.В. слугувала оцінка будинку та земельної ділянки, проведена ТОВ «Консалтингова компанія «Центр оцінки». ОСОБА_1 ніякої оцінки не замовляла, нікого на це не уповноважувала. Крім того, спірний будинок в експлуатацію не введений. Старий будинок, який знаходився на цій ділянці, згорів 07.01.2004 року внаслідок перекалу димаря пічного опалення. 30.01.2018 незаконно перереєстрований будинок та земельна ділянка на ОСОБА_3 , під приводом надання ОСОБА_9 грошової позики ОСОБА_1 було продано ОСОБА_6 , хоча вона особисто була неодноразово попереджена з боку Позивача, її доньки та чоловіка про шахрайський шлях заволодіння належного її сім'ї нерухомого майна. Підставою для укладення договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, які посвідчив 30.01.2018 приватний нотаріус Каплун Ю.В. слугувала оцінка будинку та земельної ділянки, проведена ПП «СВ Девелопмент». Однак, допитаний як свідок експерт-оцінювач ПП «СВ Девелопмент» ОСОБА_11 після ознайомлення з матеріалами оцінки вказаної нерухомості зазначив, що він дану оцінку не проводив, підпис на звіті зазначений не його, печатка схожа, але не повністю, а також що підпис керівника ПП «СВ Девелопмент» також підроблена. Вказані відомості підтверджуються матеріалами кримінального провадження №12018100100004249 від 18.04.2018 за ч.4 ст. 190, ч. 1 ст. 358 КК України, яке розслідувалось у СВ поліції №2 Шевченківського УП ГУ Національної поліції в м. Києві, а також у постанові про закриття кримінального провадження підписана слідчим та керівником слідчого підрозділу. Дані обставини свідчать про недійсність правочинів з купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, а перереєстрація відбувалась під впливом обману та з використанням підроблених документів. Враховуючи, що договори купівлі-продажу будинку та земельної ділянки підписані під впливом обману, збігу тяжких обставин, договори були укладені внаслідок значної омани, то вказані договори слід визнати недійсними та скасувати державну реєстрацію даної нерухомості за ОСОБА_3 .
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 04.08.2020 року по справі відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 18.09.2020 року забезпечено позов, шляхом накладення арешту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,2454 га (кадастровий номер земельної ділянки 3221882401:05:231:0018), яка на праві власності належить відповідачу ОСОБА_6 .
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 08.06.2021 року залучено до участі у вищевказаній цивільній справі, в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплун Юрія Вікторовича.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 23.06.2022 року призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач та її представник в судовому засіданні просили задовольнити позовні вимоги, зазначили, що договори купівлі-продажу укладені під впливом тяжких обставин, вказали, що ОСОБА_1 була введена в оману, помилковість волі на укладення саме договору купівлі-продажу, оскільки не мала наміру на відчуження нерухомого майна, вона думала, що це договір позики. 27.10.2020 року через канцелярію суду подали відповіді на відзиви, в яких вказали, що Позивач спростовує інформацію про зустріч 06.04.2017 з ОСОБА_3 з метою підписання попереднього договору щодо укладання основного договору до 28.04.2017. Так, 25.04.2017 під час зустрічі у нотаріуса Каплуна Ю.В., ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , а також сам нотаріус надали пакет документів на підпис для отримання якомога скоріше грошей в борг, серед яких скоріше за все був і вказаний попередній договір, тому що більше ніяких зустрічей між сторонами не було, в тому числі ні Позивач, ні ОСОБА_8 жодного разу не отримувала від ОСОБА_3 , грошові кошти, бо не мала наміру продавати будинок та земельну ділянку. Разом з тим, Позивач підтверджує отримання грошових коштів в борг від ОСОБА_9 під оговорені проценти. Зазначила про те, що не вона була замовником оцінки нерухомості, а згідно долученої відповіді ТОВ «Консалтингова Компанія «Центр оцінки» встановлено, що замовником проведення оцінки був чоловік на ім'я ОСОБА_12 , з мобільним номером телефону, який відрізняється від особистого номеру телефону ОСОБА_9 лише на дві останні цифри. Щодо постанови про закриття кримінального провадження № 12018100100004249 від 18.04.2018 вказала, що причиною закриття стало закінчення строку досудового розслідування з моменту внесення відомостей до ЄРДР. 01.09.2021 року через канцелярію суду представник подав відповідь на відзив приватного нотаріуса Каплуна Ю.В., в якому зазначив, що Позивач особисто не замовляла оцінку майна, оскільки будинок згорів, то невстановлені особи, що діяли за попередньою змовою з ОСОБА_9 фактично оцінили старий будинок, якого не існує, що підтверджує підроблення документів про оцінку майна. Вказали на помилковість площі земельної ділянки, а саме в договорі купівлі-продажу зазначено 0,0838 га, на справді ж площа складає 0,2425 га.
Допитана позивач в якості свідка ОСОБА_1 в судовому засіданні вказала, що вона уклала договір поруки та не мала намір продавати будинок та земельну ділянку. Вказала, що договір купівлі-продажу вона підписувала, однак це мав бути договір позики. Зазначила, що будинок не могла продати, оскільки він згорів. Попередній договір від 06.04.2017 року не підписувала, кошти не отримувала. 25.04.2017 року вона була особисто присутня при укладенні договору у нотаріуса. Кошти від покупця вона не отримувала, а отримала від ОСОБА_9 . Договір вона не читала, була зовсім інша угода. Її ніхто не примушував підписувати договора, однак вона їх не читала. Це повинен бути договір позики. Від ОСОБА_9 отримала 7 тис. доларів США за продажу будинку- однак це була усна домовленість позики, а 1 тис. доларів США за оформлення. 30.01.2018 року вони домовились, що вона віддасть кошти, але потім з'ясувалося, що вони продали земельну ділянку та будинок. Борг вона повинна була віддати у нотаріуса 30.01.2018 р, але вони все скасували.
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Єлманова В.А. в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позовних вимог. 02.10.2020 року через канцелярію суду подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що 06.04.2017 року між Позивачем, ОСОБА_8 та ОСОБА_3 укладений попередній договір, відповідно до умов якого сторони досягли згоди про відчуження з однієї сторони, а з другої придбання нерухомого майна, за узгодженою ціною та визначений строк (до 28 квітня 2017 року) укласти основний договір. 25.04.2017 року на виконання умов попереднього договору приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. посвідченні договори купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Інформація яку зазначає Позивач, що вона підписала договір під впливом обману спростовується наступним: проведення купівлі продажу супроводжується відповідним оподаткуванням, яке може відбутися тільки на підставі проведеної незалежної оцінки об'єктів нерухомого майна, замовником якої була Позивачка і вона не могла не знати про проведення такої оцінки. Нотаріусом було роз'яснено положення чинного законодавства України та Позивач і ОСОБА_8 знаходились в приміщенні нотаріальної контори і підписали договори купівлі-продажу нерухомого майна власноруч. Що стосується обставини про те, що Позивач та ОСОБА_8 попередньо не зустрічалися ні з ОСОБА_3 , ні з ОСОБА_9 , вказала, що вони заздалегідь зустрічалися і укладали попередній договір, оскільки в іншому випадку у нотаріально посвідченому договорі не було б згадки про проведені попередні розрахунки у рамках погодженої між сторонами вартості нерухомого майна. Вказала, що відповідно до постанови про закриття кримінального провадження № 12018100100004249 від 18.05.2020 року у проведених досудових розслідуваннях встановлено, що у діях ОСОБА_3 та ОСОБА_9 не вбачається складу злочину, оскільки всі дії, які проводилися для укладання договорів купівлі-продажу нерухомого майна ОСОБА_1 та ОСОБА_8 проводилися за погодженням і з дозволу останніх, що свідчить про свідомий намір продати своє нерухоме майно і ретельно готувалися до цього процесу. 06.12.2024 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_5 подала письмові пояснення, в яких зазначила, що впродовж розгляду справи сторона позивача жодних доказів щодо спростування обставин окрім пояснень, що вони з донькою не читаючи підписали документи у нотаріуса, не надали. Освіта та рівень навичок сторони позивача спростовує позицію щодо невміння читати та розуміти прочитане. Факт подальшого укладення основних договорів свідчить про свідомий намір укласти саме договори купівлі-продажу, а не позики під заставу нерухомості. Посилання сторони позивача на укладання та реалізацію договору позики з ОСОБА_9 та укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_3 жодним чином не виключають існування один одного, при цьому факти протиправності мотивів, реалізації договірних відносин жодних чином не доведені стороною позивача та не підтверджені жодними доказами. Постанова про закриття кримінального провадження за відсутність складу кримінального правопорушення, прийнята за результатами досудового розслідування, лише підтверджує відсутність ознак підробки, обману, шахрайства, тощо. Вказала, що звіт про оцінку від 30.01.2018 року ПП СВ «Девелопмент» не стосується оцінки майна, що використовувалась під час спірних правочинів у квітні 2017 року, отже не може бути доказом щодо конкретного предмету позову у даній справі. До предмету позовних вимог відноситься договори купівлі-продажу нерухомості від 25.04.2017 року. Жодних доказів щодо підтвердження наявності в позивачки грошових коштів задля повернення стороною позивача не надано, отже твердження в цій частині не мають жодного належного обгрунтування та документального підтвердження.
Допитаний відповідач в якості свідка ОСОБА_3 в судовому засіданні вказав, що на початку квітня 2017 р. йому запропонували купити будинок та земельну ділянку. Ціна була погоджена та укладений попередній договір та 140 тис. грн. він віддав. Потім був укладений основний договір, у нотаріуса він віддав ще 100 тис. грн. Договори підписали всі сторони. ОСОБА_1 та ОСОБА_8 були присутні, у них була можливість читати ці договори. Ніяких коштів від них він не отримував. В кінці січня 2018 р. йому необхідні були кошти і він продав ОСОБА_6 нерухоме майно за 92 тис. грн. Вказав, що він купив у Філімонових будинок та земельну ділянку, в позику нічого не надавав. Зазначив щодо боргу у ОСОБА_9 йому нічого не відомо.
Представник відповідача ОСОБА_6 - адвокат Капустінська О.Г. просила відмовити в задоволенні позовної заяви. 12.10.2020 року через канцелярію суду подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що ОСОБА_6 є неналежним відповідачем так як в рамках цього позову жодних позовних вимог до власника майна ОСОБА_6 не пред'явлено. Позивач, не читаючи документи, на яких вона ставить підпис у нотаріуса, самостійно повинна нести індивідуальну відповідальність за халатне відношення до вчинення останньою правових дій, що призвели до відповідних наслідків.В матеріалах справи знаходиться попередній договір, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 06.04.2017 року, відповідно до умов якого, сторони досягли згоди, що вони укладають у строк до 28.04.2017 року основний договір купівлі-продажу нерухомого майна за погодженою ціною. З вищезазначеного випливає, що ОСОБА_8 та ОСОБА_1 завчасно мали намір продати своє нерухоме майно на користь третьої особи. На виконання умов попереднього договору 25.04.2017 року між ОСОБА_8 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договори купівлі- продажу земельної ділянки №3079 та житлового будинку №3081, які були належним чином посвідчені приватним нотаріусом Каплуном Ю.В.У слідчому відділі ВП №2 Шевченківського УП ГУНП у м. Києві здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018100100004249, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.04.2018 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 358 КК України за заявою про злочин громадянки ОСОБА_1 18.05.2020 року кримінальне провадження №12018100100004249 було закрито на підставі абз. 14 ч. 1 ст. 284 КПК України. Разом з тим, 05.02.2018 року слідчим СВ Вишгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Лук'янчиков О.В. було повідомлено ОСОБА_6 про наявність кримінального провадження №120181101500000083 від 03.02.2018 року, порушеного за ознаками ч. 1 ст. 358 КК України за заявою про злочин громадянки ОСОБА_8 по одному й тому самому факту, що і відкрито кримінальне провадження №12018100100004249 від 18.04.2018 року, та допитано слідчим ОСОБА_6 в якості свідка. Водночас, за наданою інформацією заступника начальника СВ Вишгородськоговідділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області кримінальне провадження №120181101500000083, яке внесено до ЄРДР 03.02.2018 року, було закрито 15.06.2018 року на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України. Зазначила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_8 мали свідомий намір продати своє нерухоме майно на користь відповідача і як вбачається з матеріалів справи ретельно готувались до цього процесу. А після укладання договорів купівлі-продажу нерухомого майно вирішили будь-яким шляхом повернути його собі. Позивач не наводить в позовній заяві аргументів та фактів, що підтверджує наявність введення останньої в оману для укладення договорів купівлі-продажу. 16.11.2022 року представник подала письмові пояснення, в яких зазначила, що позивачка жодними доказами не підтверджує, що на момент укладення правочинів з відчуження житлового будинку та земельної ділянки, вона помилялася стосовно правової природи укладених правочинів або інших обставин, що мають істотне значення, таких як права та обов'язки сторін. Позивач усвідомлювала істотні умови та правові наслідки, що настали внаслідок укладення вказаних правочинів, зокрема перехід права власності на житловий будинок та земельну ділянку ОСОБА_3 , протилежного нею не доведено.
Третя особа ОСОБА_8 в судовому засіданні просила задовольнити позовну заяву, вказала, що позивач є її матір'ю. Їй зателефонувала мама і попросила закласти будинок та земельну ділянку. Вона дала згоду тільки на договір позики, а після повернення боргу мало відбутися повернення будинку та земельної ділянки. Вказала, що підписала договір на відчуження, однак думала, що на укладення боргу. Це не був продаж, оскільки не було наміру. Їй належить 2/3 частинки будинку та земельної ділянки. Борг мама брала для погашення кредитної заборгованості. Вказала, що вона не підписувала попередній договір 06.04.2017 р. коли вона підписувала, то вона не читала договір, їй сказали, що це позика. Зазначила, що ніякого впливу на неї не було.
Третя особа ОСОБА_9 в судове засідання не з'явився, причини неявки суду невідомі, повідомлявся належним чином.
Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Ю.В. в судове засідання не з'явився, матеріали справи містять його заяву про слухання справи у його відсутність. 12.08.2021 року його представником ОСОБА_13 поданий відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що інформація, яку зазначає позивач, що вона підписала договір під впливом обману спростовується тим, що проведення купівлі продажу супроводжується відповідним оподаткуванням, яке може відбутися тільки на підставі проведеної незалежної оцінки об'єктів нерухомого майна, вона не могла не знати про проведення оцінки її майна, оскільки була замовником зазначеної оцінки як земельної ділянки так і будинку. Зазначив, що нотаріусом було роз'яснено до підписання договорів купівлі-продажу положення чинного законодавства щодо порядку набуття, реалізації та припинення права на землю, порядку укладення договорів купівлі-продажу, відповідальності за порушення законодавства, підстави і наслідки угод недійсними, при роз'ясненні яких були присутні і ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 і підписали договори купівлі- продажу власноруч без будь-яких ускладнень та порушень законодавства України. Вказав, що сторони раніше зустрічалися і підписували попередній договір, оскільки в іншому випадку у нотаріально посвідченому договорі не було б згадки про проведені попередні розрахунки у рамках погодженої між сторонами вартості нерухомого майна. Отже, Позивач і ОСОБА_8 мали свідомий намір продати своє нерухоме майно ОСОБА_3 і готувались до цього. 06.12.2024 року його представник через систему «Електронний суд» подала письмові пояснення, в яких зазначила, що посвідчуючи основні договори нотаріус діяв зазвичай, тобто складав проекти на підставі наданих сторонами правочину документів, усі сторони читали проекти, ознайомлювались з їх змістом. Тобто, що укладався саме договір купівлі-продажу позивачка та її донька достовірно розуміли. Саме ці договори мають обов'язкову нотаріально посвідчену форму, бо позика не має обов'язкової вимоги до нотаріального посвідчення, так застава посвідчується - укладається щодо нерухомості договори іпотеки. Тому усвідомлення та воля щодо укладання саме договорів купівлі-продажу у позивачки та її доньки були наявні, жодних нерозумінь або питань з їх боку не було. Впродовж розгляду справи сторона позивача жодних доказів щодо спростування цих обставин окрім пояснень, що вони з донькою не читаючи підписали документи у нотаріуса, не надали. Освіта та рівень навичок сторони позивача спростовує позицію щодо невміння читати та розуміти прочитане. Факт подальшого укладення основних договорів свідчить про свідомий намір укласти саме договори купівлі-продажу, а не позики під заставу нерухомості. Факт ідентифікації авторства підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_8 на попередньому та основних договорах підтверджено експертно матеріалами кримінального провадження. Отже ОСОБА_1 та ОСОБА_8 мали намір продати належне нерухоме майно. Отже на підставі проведеної відповідної оцінки суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Консалтингова компанія «Центр оцінки» була визначена як підстава оподаткування під час укладення спірних договорів 25.04.2017 р. та відсутність жодних її підробок. Позивачка під час укладення спірних правочинів була повністю дієздатною, діяла розуміючи значення своїх дій, виразила вільне власне волевиявлення. Усі доводи сторони позивача, викладені у позовній заяві є безпідставними, такими, що не базуються на нормах закону, такими, що не відповідають дійсності та такими, що у розумінні ЦПК України не є належними, допустимими, достовірними доказами. Жодного доказу, який би свідчив про порушення порядку укладення спірних договорів (підробку, обман) немає, позивачем не надано.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представників сторін, свідків, дослідивши письмові докази, оцінивши їх у сукупності, суд доходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 в рівних долях, належить квартира загальною площею 465,5 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 01.04.1997 року № 2106 (т. 1 а.с. 88-89).
З довідки № 308 від 25.07.2005 року вбачається, що 07.01.2004 р. виникла пожежа в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Причина пожежі - перекал димаря пічного опалення. Внаслідок пожежі будинок знищено повністю (т. 1 а.с. 29).
З Довідки ТОВ «Кийградсервіс» № 3295 від 05.12.2014 року вбачається, що в квартирі, яка знаходиться в АДРЕСА_2 , зареєстровані та проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 90).
16.12.2014 року між ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» («Фінансова установа») та ОСОБА_1 («Позичальник») укладено кредитний договір № 1612001/000-КФК/14, згідно якого Фінансова установа надає Позичальнику кредит у формі візивної поновлювальної кредитної лінії у національній валюті України на загальну суму 300 000,00 грн. на споживчі цілі (п. 1.1 Договору). Кредит надається Позичальнику строком з 16.12.2014 р. по 16.06.2016 р. з правом пролонгації при належному виконанні Позичальником кредитних зобов'язань за кредитним договором. Строк та умови пролонгації будуть узгоджуватися між сторонами договору (п. 1.2). Позичальник сплачує Фінансовій установі відсотки за користування кредитом за фактичний час користування грошовими коштами з розрахунку 60, 000 відсотків річних (п. 1.3.). В якості забезпечення своїх зобов'язань Позичальник надає в Іпотеку Фінансовій установі нерухоме майно - а саме: двокімнатна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 46,50 кв.м. (п. 1.4.) (т. 1 а.с. 20-23).
06.04.2017 року між ОСОБА_3 («Сторона-1») і ОСОБА_8 , ОСОБА_1 («Сторона-2») укладень Договір, за умовами якого ОСОБА_8 , ОСОБА_1 володіють земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 та бажають продати (передати у власність) Нерухоме майно, а ОСОБА_3 бажає набути у власність Нерухоме майно на взаємоприйнятних і узгоджених умовах. §1 Договору ОСОБА_3 передав ОСОБА_8 та ОСОБА_1 (в рівних частках кожній) гроші в сумі 140000,00 грн., як передоплату за Нерухоме майно. §2 Договору сторони дійшли згоди, що: вони укладуть у строк до 28.04.2017 року в порядку, встановленому чинним законодавством України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, за якими Сторона-2 передасть у власність Стороні-1 Нерухоме майно за узгодженою сторонами ціною 190000,00 грн. При укладенні Договору купівлі-продажу відбудеться зарахування 140000,00 грн.(п. 2.2 Договору). Якщо у термін до 28.04.2017 року Сторона-1 відмовиться від укладення Договору купівлі-продажу, істотні умови котрого викладені у п. 2.1. даного договору, Сторона-2 залишає у себе суму передоплати і Сторона-1 не вправі вимагати її повернення (п. 2.3 Договору). Якщо у термін до 28.104.2017 року Сторона-2 відмовиться від укладення Договору купівлі-продажу, істотні умови котрого викладені у п. 2.1. даного договору, то в такому випадку Сторона-2 зобов'язана негайно, без зволікань, до дев'ятої години ранку шостого березня 2017 року повернути Стороні-1 суму передоплати, а у разі прострочення - також сплатити неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за весь час прострочення (п. 2.4 Договору). §5 Договору передбачає, що ми, особи, котрі підписали цей Договір, повною мірою розуміємо умови і значення цієї угоди, її правові наслідки. Підтверджуємо, що ми діємо добровільно і узгоджено, зміст цього Договору відповідає нашим дійсним намірам (т. 1 а.с. 19).
25.04.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим № 3081 посвідчено договір купівлі-продажу житлового будинку між ОСОБА_8 , ОСОБА_1 («Продавці») та ОСОБА_3 («Покупець»), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та який належить Продавцям на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим 13.08.2004 року ОСОБА_15 , державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори, за реєстром № 5-3349 (§ 2 Договору). Житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,2454 га, кадастровий номер 3221882401:05:2310018 (§ 2.1 Договору). Продаж цей вчиняється за 50000 гривень 00 коп. (§ 4 Договору). Згідно §5.4 договору продавці свідчать та заявляють, що на момент підписання цього договору не існує подій, що створюють загрозу належному виконанню договору (судові справи, майнові вимоги третіх осіб, тощо). Так § 8 Договору передбачено, що до підписання цього документу нотаріус роз'яснив нам, чиї власноручні підписи вміщені під текстом Договору, положення чинного законодавства України щодо порядку укладення і державної реєстрації угод купівлі-продажу нерухомого майна, підстав і наслідків визнання угод недійсними, котрі встановлені ст. 182, 203, 334, 655-688, 673, 674, 678-681, 215-236 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу, а також зміст ст. 172 Податкового Кодексу України (про порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомого майна). § 12 Договору встановлено, керуючись ст. 647 Цивільного кодексу України, Сторони дійшли згоди щодо укладення цього договору в м. Києві. Згідно § 14 договору ми, особи, котрі підписали цей договір, повною мірою розуміємо умови і значення даної угоди, її правові наслідки. Підтверджуємо, що ми діємо добровільно і узгоджено, зміст цієї угоди відповідає дійсним намірам як Продавців, так і Покупця (т. 1 а.с. 14-15).
Крім того, 25.04.2017 року за реєстровим № 3079 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_8 , ОСОБА_1 («Продавці») та ОСОБА_3 («Покупець»), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0838 га, кадастровий номер 3221882401:05:2310018, надану Продавцям для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належить Продавцям на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 195243, виданого 17.11.2006 року Вишгородським районним відділом земельних ресурсів Київської області. Згаданий правовстановлюючий документ зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010634200209. §4 Договору передбачено, що згідно з висновком про вартість майна, складеним Суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Консалтингова компанія «Центр оцінки» від 25.04.2017 року, вартість земельної ділянки становить 163 289 гривень 00 коп. Згідно § 5.6 Договору на земельній ділянці розташований житловий будинок, що належить Продавцям на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим 13.08.2004 року Лавренюк С.М., державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори, за реєстром № 5-3349. § 6 Договору встановлює, що продаж вчинено за 190 000,00 гривень. Розрахунки між сторонами здійснено таким чином: за попереднім договором, укладеним 06.04.2017 року, сплачено 140 000 гривень, решта суми 50 000 гривень сплачується у день підписання цього Договору. Зазначену в цьому Договорі ціну продажу Продавці вважають прийнятною і вигідною, розмір повністю їх задовольняє. § 13 Договору встановлено, що до підписання цього документу нотаріус роз'яснив їм, чиї власноручні підписи вміщені під текстом Договору, положення чинного законодавства України щодо порядку набуття, припинення права на землю, порядку укладення угод купівлі-продажу земельних ділянок, відповідальності за порушення земельного законодавства, підстав і наслідків визнання угод недійсними, котрі встановлені Земельним кодексом України, а також зміст статей 215-217, 223-226, 228-236,377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України, а також зміст ст. 168-172 Податкового Кодексу України (про порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомого майна). Згідно §18 договору Сторони, котрі підписали цей договір, повною мірою розуміємо умови і значення цього договору, її правові наслідки. Підтверджуємо, що ми діємо добровільно і узгоджено, зміст цього договору відповідає дійсним намірам як Продавців, так і Покупця (т. 1 а.с. 16-18).
З листа за вих. № 10-06/19-01 від 10.06.2019 року ТОВ «Консалтингова компанія «Центр оцінки» вбачається, що вони направили Шевченківському УП ГУНП у м. Києві копії документів надані замовником та повідомили дані замовника, які збереглись: ОСОБА_12 та його номер тел. (т. 1 а.с. 24).
31.01.2018 року ОСОБА_3 («Продавець») та ОСОБА_6 («Покупець») уклали договір купівлі-продажу житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на підставі Договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 25.04.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 3081. § 4 Договору встановлено, що продаж вчиняється за 42000,00 гривень (т.1 а.с. 79-80). Дана інформація підтверджується також Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 112226061 від 30.01.2018 р. (т. 1 а.с. 155-156).
31.01.2018 року ОСОБА_3 («Продавець») та ОСОБА_6 («Покупець») уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2454 га, кадастровий номер 3221882401:05:231:0018, надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належить на підставі Договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 25.04.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 3079. § 6 Договору встановлено, що продаж вчиняється за 50000,00 гривень (т.1 а.с. 81-83). Дана інформація підтверджується також Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 112229071 від 30.01.2018 р. (т. 1 а.с. 151).
Матеріали справи містять копії квитанцій на переказ готівки, отримувачем якої є ОСОБА_9 , а платником ОСОБА_1 , з призначенням платежу: ТСО, поповнення карти/рахунку (т. 1 а.с. 25), протокол допиту свідка ОСОБА_9 від 21.06.2018 року (т. 1 а.с. 26-28), звіт про експертно-грошову оцінку земельної ділянки ТОВ «Консалтингова компанія «Центр оцінки» площею 0,2454 га, кадастровий номер 3221882401:05:231:0018 (т. 1 а.с. 30-42), протокол допиту свідка ОСОБА_11 від 14.01.2020 року (т. 1 а.с. 43-44), постанова про закриття кримінального провадження Шевченківського УП ГУНП у м. Києві від 18.05.2020 року (т. 1 а.с. 45-50), витяги з сайту dom.ria (т. 1 а.с. 84-87), Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 174228882 від 10.09.2020 (т. 1 а.с. 91-92), № 218992073 від 04.08.2020 (т. 1 а.с. 157-158), № 218993947 від 04.08.2020 (т. 1 а.с. 159-162), лист Шевченківського УП ГУНП у м. Києві № 351-аз/125/56-2020 від 31.05.2020 (т. 1 а.с. 163), договір про надання завдатку від 08.09.2020 р. (т. 1 а.с. 164).
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1, 2, 3 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно зі статями 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з положеннями частин першої - третьої, п'ятої та шостої статті 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є наступні: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, за змістом частини 1 статті 202 та статті 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків. Тому основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з'ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме.
Правочин є правомірним , якщо його недійсність прямо не встановлено законом, або якщо він не визнаний судом недійсним ( ст.204 ЦК України.)
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Звертаючись до суду із вказаним позовом позивачка, просила визнати недійсним Договори купівлі-продажу з підстав, передбачених статтями 229, 230 та 233 ЦК України.
За вимогами статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
На виконання цих обов'язків суд має з'ясувати у позивача предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). У відповідача суд з'ясовує суть та характер заперечення проти позову й на підставі з'ясованого визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору (предмет доказування).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) вказано, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
За загальним правилом, відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2022 року у справі № 760/21633/15 (провадження № 61-4464св21) зазначено, що «тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України. Подібні висновки викладені у поставах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 753/10863/16-ц (провадження № 61-34575св18, від 20 січня 2021 року у справі № 522/24005/17 (провадження № 5213св20)».
При цьому, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частини першої статті 229 ЦК України).
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належним та допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення відчужувача, і має істотне значення.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок по застосуванню статті 229 ЦК України та вказано, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)».
Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229, статті 230 та статей 203 і відповідної норми ЦК яка стосується конкретного правочину, в даному випадку статті 655 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року № 445/1011/17 (провадження № 61-971св18), Верховного Суду України від 16 березня 2016 року № 6-93цс16 та від 27 квітня 2016 року № 6-372цс16.
З огляду на вищезазначене, перш за все слід визначитися у чому полягає відмінності між цими правовими конструкціями.
Так, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть, а помилка є результатом невірного уявлення про обставини правочину.
При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін, тоді як при помилці обидві сторони можуть невірно сприймати обставини правочину.
Таким чином, встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України. Невірне уявлення стосовно правочину, що вчиняється, яке сформувалося у сторони під впливом обману, стосується більш широкого кола обставин, ніж у випадку застосування ст. 229 ЦК України. Так, обман може стосуватися насамперед як елементів та обставин самого правочину, що мають істотне значення (природи правочину), так і прав та обов'язків сторін.
Обман може відбуватися як у вигляді активної поведінки або повідомлення про будь-які обставини, яких насправді немає (повідомлення недостовірних відомостей про предмет договору, надання підробних документів про право власності на продавану річ, про право на вчинення такого правочину), так і у вигляді свідомого замовчування обставин, які можуть перешкодити укладенню правочину. Суб'єктом введення в оману може бути як сторона правочину, так і третя особа, яка діяла з відома або на прохання сторони правочину.
Судом встановлено, що 16.12.2014 року ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 1612001/000-КФК/14, згідно якого вона отримала кредит в розмірі 300 000,00 грн. В якості забезпечення своїх зобов'язаньвона надає в іпотеку нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 46,5 кв.м.
06.04.2017 року позивачем та третьою особою - ОСОБА_8 06.04.2017 року було укладено попередній договір та в подальшому 25.04.2017 року укладені договори купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку. Згідно попереднього договору параграф 5 - передбачено, що особи, як підписали договір, повною мірою розуміють умови і значення цієї угоди її правові наслідки, сторони підтверджують, що діють добровільно і узгоджено, зміст договору відповідає дійсним намірам сторін. Згідно параграфу 14 спірного договору купівлі-продажу житлового будинку визначено, що особи, котрі підписали договір, повною мірою розуміли умови і значення даної угоди, її правові наслідки. Підтвердили, що діяли добровільно і узгоджено, зміст цієї угоди відповідає дійсним намірам сторін правочину. Згідно параграфу 18 спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки визначено, що особи, котрі підписали договір, повною мірою розуміли умови і значення даної угоди, її правові наслідки. Підтвердили, що діяли добровільно і узгоджено, зміст цієї угоди відповідає дійсним намірам сторін правочину. Отже документально підтверджена воля сторони позивача на укладання спірних договорів.
Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.
Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.
Предметом доказування крім тяжких обставин є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 16.10.2023 у справі № 523/1323/20.
Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.
Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі ст. 233 ЦК України пов'язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.
Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 вересня 2018р. у справі № 712/4728/16-ц (провадження № 61-21177св18), від 07 листопада 2018р. у справі № 216/6077/14-ц (провадження № 61-13459св18), від 05 травня 2020р. у справі № 462/3280/17 (провадження № 61-5148св19), від 12 березня 2021р. у справі № 295/17488/15-ц (провадження № 61-9960св19), від 29 березня 2021р. у справі № 369/13272/18-ц (провадження № 61-19054св20) та від 10 серпня 2021р. у справі № 754/16129/17 (провадження № 61-6436св21), від 23 листопада 2022р. у справі № 522/6715/16 (провадження № 61-546св21), що свідчить про сталість судової практики щодо вирішення питання застосування правового механізму, передбаченого ст. 233 ЦК України.
В суді встановлено, що предметом позовних вимог є договори купівлі-продажу від 25.04.2017 житлового будинку та земельної ділянки кадастровий номер 3221882401:05:231:0018 за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчені приватним нотаріусом КМНО Каплуном Ю.В., також позивачем у предметі позовної заяви зазначені вимоги про скасування державної реєстрації права власності на вказані будинок та земельну ділянку. Позов обґрунтований тим, що спірні договори недійсні через той факт, що вони укладені по підробленим документам (оцінці), на складання яких не було волі позивачці, та договори укладені під впливом обману, збігу тяжких обставин.
Судом встановлено, що до тяжких обставин, для усунення яких необхідно було укладання позивачкою оспорюваного договорів купівлі - продажу нерухомості, позивачка відносить наявність заборгованості за кредитом.
Позивачка вважає, що ці договори купівлі - продажу нерухомого майна повинні бути визнані недійсніми, оскільки на її думку, вона не мала на меті укладати ці договори, підписані договори не були виявом внутрішньої волі останньої, і укладені нею під впливом тяжкої для себе обставини, які полягали в наявності її боргових зобов'язань перед кредиторами. Крім того, позивачка вважала, що «де-факто» зазначені оспорювані правочини, було укладено, в якості забезпечення виконання кредитних зобов'язань позивачки перед ОСОБА_9 .
Проте протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача не надано до суду жодного належного і допустимого доказу, щодо неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором № 1612001/000-КФК/14 від 16.12.2014 року. Твердження позивача, що сума грошових коштів 8000 доларів США була необхідна Позивачці для того щоб не втратити квартиру, тобто ОСОБА_1 перебувала під впливом тяжкої для неї обставини судом не приймаються, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що станом на 25.04.2017 р. кредит нею не був сплачений.
Щодо укладення договору позики, то суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 827 ЦК України (станом на момент укладення договору) за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
Стаття 828 ЦК України встановлює форму договору позички.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять ні розписки про отримання грошових коштів, ні договору позики. З долучених Позивачем до позовної заяви копій квитанцій на переказ готівки, отримувачем якої є ОСОБА_9 , а платником ОСОБА_1 , з призначенням платежу: ТСО, поповнення карти/рахунку суд не має можливості ідентифікувати, що ці кошти були сплачені саме за відсотки за усним договором позики.
Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (в редакції, що діяла на час проведення експертизи) замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб.
В той же час суд зазначає, що згідно з долученого позивачем висновку про оцінку майна, замовником оцінки є саме Позивачка. Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 18.05.2020 року щодо висновків відносно процедури оцінки встановлено, що виїзд на місце розташування об'єктів оцінки не є обов'язковим, документи задля оцінки може надавати будь-яка особа представник замовника, а не обов'язково власник, замовник - власник майна, яке оцінюється. Задля проведення оцінки можуть бути надані документи у вигляді фото через соцмережі. Після оцінки надані документи можуть не зберігатись у оцінювача, обов'язку зберігання немає. Крім того встановлено, що «Окрім того, в рамках кримінального провадження проведено тимчасовий доступ до інформації про місцезнаходження особистих мобільних номерів ОСОБА_1 та ОСОБА_9 а саме: щодо дати, часу і тривалості вхідних та вихідних телефонних з'єднань з посиланням на ретранслятор та прив'язку до базових станій, із зазначенням їх адреси, а також місцеперебування абоненту в момент кожного вхідного та вихідного телефонного з'єднання із зазначенням типу з'єднання, ідентифікатора (IMEI та IMSI), вхідних та вихідних SMS-повідомлень і інформацію про GPRS-трафік, та аналіз отриманої інформації підтвердив, що дійсно ОСОБА_9 та ОСОБА_1 спілкувалися за допомогою мобільного зв'язку та 24.04.2017 року вони перебували за адресою: м. Київ, вул. Пирогова, 2 оф. 151, тобто у місці укладення договору, в якому знаходилася оцінка майна, яка проведена відповідно до отриманої в ході досудового розслідування інформації на замовлення ОСОБА_9 та ОСОБА_1 не могла не знати про проведення даної оцінки майна, так як під час укладення договору нотаріус Каплун Ю.В. зобов'язаний роз'яснювати умови договору та надавати можливість сторонам договору ознайомлюватися з всіма документами, які необхідні для складання договору купівлі-продажу, а документ, який підтверджує вартість майна є обов'язковим для укладення цього договору.
Тобто ОСОБА_1 на момент укладення договору усвідомлювала, що оцінка майна проведена на замовлення іншої особи та не заперечувала проти цього, а тому суд оцінює критично твердження позивача, що вона не давала згоду на проведення оцінки майна, а ОСОБА_9 особисто заздалегідь замовив проведення оцінки нерухомості з метою продажу та без відома власника.
Щодо звіту про оцінку від 30.01.2018 року ПП СВ «Девелопмент» суд зазначає, що він не стосується оцінки майна, що використовувалась під час укладення спірних договорів у квітні 2017 року, отже не може бути доказом щодо конкретного предмету позову у даній справі. До предмету позовних вимог відноситься договори купівлі-продажу нерухомості від 25.04.20217 року.
Матеріалами справи встановлено, що позивачем та третьою особою - ОСОБА_8 06.04.2017 року укладено попередній договір та в подальшому 25.04.2017 року укладені оспорюванні нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу, зареєстровані в реєстрі відповідно за № 3079 та № 3081. Згідно попереднього договору параграф 5 - передбачено, що особи, як підписали договір, повною мірою розуміють умови і значення цієї угоди її правові наслідки, сторони підтверджують, що діють добровільно і узгоджено, зміст договору відповідає дійсним намірам сторін. Згідно параграфу 14 спірного договору купівлі-продажу житлового будинку визначено, що особи, котрі підписали договір, повною мірою розуміли умови і значення даної угоди, її правові наслідки. Підтвердили, що діяли добровільно і узгоджено, зміст цієї угоди відповідає дійсним намірам сторін правочину. Згідно параграфу 18 спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки визначено, що особи, котрі підписали договір, повною мірою розуміли умови і значення даної угоди, її правові наслідки. Підтвердили, що діяли добровільно і узгоджено, зміст цієї угоди відповідає дійсним намірам сторін правочину. Отже документально підтверджена воля сторони позивача на укладання спірних договорів.
Відповідно до § 4, 4,1 договору купівлі-продажу будинку продаж жилого будинку здійснено за 50000,00 грн. Розрахунки між сторонами здійснено повністю до підписання цього Договору відповідно до вимог чинного законодавства. В той же час § 6 договору купівлі-продажу земельної ділянки, продаж вчинено за 190000,00 грн. Розрахунки між сторонами здійснено таким чином: за попереднім договором, укладеного 06.04.2017 року, сплачено 140000,00 гривень, решта суми 50000,00 гривень сплачується у день підписання цього Договору. Твердження, позивача про те, що вона не отримувала грошові кошти від ОСОБА_3 суд оцінює критично.
Таким чином, ураховуючи зміст статей 203, 655 ЦК України, договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет та ціну договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. У разі визнання такого договору недійсним, то такі підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення.
Зі змістом вказаних договорів, нотаріусом було встановлено дійсність намірів сторін укласти саме Договори купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, роз'яснено вимоги законодавства щодо змісту і правових наслідків договорів, а також встановлено відсутність у сторін заперечень щодо умов договорів.
Щодо доводів позивачки з приводу того, що вона не читала договори та не мала наміру продавати вказане нерухоме майно, оскільки мова йшла лише про надання коштів в борг, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.
Принцип розумності - являє собою зважене вирішення питання регулювання правових відносин з урахуванням усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу), з урахуванням накопичених у суспільстві уявлень за даних історичних умов інтелектуальних можливостей, знань, досвіду з метою забезпечення справедливості, балансу інтересів в суспільстві. У доктрині цивільного права зазначається, що закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності обумовлений необхідністю досягнення юридичної рівності та побудовою особистих немайнових і майнових відносин між учасниками цивільного обороту, захисту прав та інтересів контрагентів, а також обмеження їх договірної свободи тощо. Якщо дії особи є розумними і добросовісними, то вона «виважує» власні та чужі інтереси на «вагах» справедливості, тобто обирає справедливу, таку, що у рівній, однаковій мірі враховує і свої, і чужі права та інтереси, межу своєї поведінки.
Підписуючи будь-який документ підписантом повинен бути дотриманий принцип розумності, добросовісності, справедливості, «достатньої обережності» та «належної обачності». В даному випадку Позивач, не читаючи документи, на яких вона ставить підпис у нотаріуса, самостійно повинна нести індивідуальну відповідальність за халатне відношення до вчинення останньою правових дій, що призвели до відповідних наслідків.
Позивачка пред'явивши позов про визнання недійсними оспорюваних правочинів з посиланням на статтею 230 ЦК України, виклала обставини і посилання на наведену правову норму, не наддавши належних та допустимих доказів, які мали свідчити про наявність умислу в діях відповідача, умислу на введення позивачки в оману щодо істотних обставин, що мали значення для укладення договору.
Крім того, суд зазначає, що позивачка не довела належними та допустимих доказами, що вона помилилася щодо предмету укладених договорів, а також те, що вказана помилка має істотне значення, що оскаржувані договори вчинялися позивачкою під впливом обману з боку відповідача, що нею неправильно сприймалися фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення, тобто не довела обставини, на які посилалася як на підставу своїх вимог. Будь-яких доказів вчинення відповідачем психологічного тиску та погроз за для примусу на укладення спірних договорів, матеріали справи не містять. Крім того в судовому засіданні особисто ОСОБА_1 та ОСОБА_8 вказали, що ніякого тиску на них не було. Окрім того, стороною позивача не надано суду доказів та не спростовано той факт, що вона як продавець за вказаними договорами не отримала грошові кошти за продаж відповідної нерухомості. Позивачкою також не надано належних, достовірних та достатніх доказів про те, що договори купівлі продажу були укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.
Враховуючи вищенаведене, в задоволенні позову слід відмовити у зв'язку з безпідставністю позовних вимог.
Керуючись ст. ст.4, 10-13, 258-268, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 07.02.2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 )
Відповідачі: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 )
ОСОБА_6 ( АДРЕСА_4 )
Треті особи: ОСОБА_8 ( АДРЕСА_5 )
ОСОБА_9 ( АДРЕСА_6 )
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрія
Вікторовича (м. Київ, Пирогова, 2, оф. 151).
Головуючий: М.Б.Баличева