Провадження № 22-ц/803/1281/25 Справа № 201/5081/23 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
04 лютого 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого судді: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.
за участю секретаря Піменової М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мельник Г.В. на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Щетілова Ольга Валеріївна, про визнання договору дарування недійсним, -
03.05.2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом. В обґрунтування посилалася на те, що 20.05.2019 року, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3 , 1946 року народження, придбала квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В.
У зв'язку з віком та за станом здоров'я, позивачка і чоловік потребували й потребують постійного стороннього догляду, тому запропонували онукові ОСОБА_1 довічно доглядати в обмін на квартиру. Тому позивачка, за письмовою згодою чоловіка, уклала договір дарування квартири. Від моменту укладення договору дарування вважала домовленість виконаною.
Але відповідач не виконував домовленості, не піклувався про них, не сплачував комунальні послуги за подаровану квартиру, не купував ліки, продукти, а в січні 2022 року взагалі виїхав на постійне місце проживання до Англії, що унеможливило ним виконання домовленостей. З часу укладення договору й до теперішнього часу позивачка і її чоловік продовжують проживати у вказані квартирі, сплачують за комунальні послуги, тобто фактично вона не передала квартиру у дар. Позивачка в силу похилого віку, стану здоров'я на час укладення оспорюваного договору потребувала стороннього догляду і матеріальної допомоги.
Вважала, що укладаючи оспорюваний договір дарування, помилилась щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею і відповідачем, і таким чином є наявні правові підстави для визнання його недійсним на підставі статті 229 ЦК України. Під час укладення оспорюваного договору її позиція не відповідала внутрішній волі та не була спрямована на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування. Вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде здійснювати догляд, не відрізняла укладення договору дарування квартири з договором довічного утримання, тобто помилялася щодо правової природи правочину.
Просила визнати договір дарування недійсним, визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2023 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір дарування від 29.07.2019 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою Ольгою Валеріївною, зареєстрований реєстрі за номером 7665.
Поновлено право власності ОСОБА_2 шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1610,40 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Вважає, що у справі відсутні належні і допустимі докази на підтвердження існування під час укладення оспорюваного договору дарування помилки, а саме, неправильного сприйняття позивачкою ОСОБА_2 фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.
Позивачка 29.07.2019 року передала обдаровуваному квартиру, відповідач ОСОБА_1 як новий власник вступив у володіння квартирою, що підтверджується копією доданої до позовної заяви Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також наданими до апеляційного суду відповідачем копіями платіжних інструкцій на податок на нерухоме майно, сплачений ОСОБА_1 за 2020, 2021, 2022 роки за квартиру адресою: АДРЕСА_2 .
Оспорюваний договір був укладений 29.07.2019 року, з позовом про визнання договору дарування недійсним позивачка звернулася лише 03.05.2023 року, тобто більше ніж через три роки після укладення договору дарування. Судом першої інстанції ні в рішенні суду, ні в ухвалах про прийняття позовної заяви до розгляду і відкриття провадження взагалі не мотивовано поновлення строку на подання позову до суду.
Позивачем не доведено належними і допустимими доказами, що позивачка та її чоловік як на день укладання оспорюваного договору, так і на час розгляду справи в суді першої інстанції потребували стороннього догляду та сторонньої допомоги, що укладаючи оспорюваний договір вона мала на увазі, що укладає саме договір довічного утримання. Так, позивачем на підтвердження своєї позиції надано до суду тільки копію Консультативного висновку ОСОБА_2 з нечіткими печатками лікаря та медичного закладу, без зазначення дати надання такого висновку. Більш того, в зазначеному консультативному висновку взагалі не має рекомендації лікаря про необхідність встановлення ОСОБА_2 догляду або сторонньої допомоги. Не надано позивачем на підтвердження своєї позиції і висновку ЛКК , або акту встановлення догляду за позивачкою чи її чоловіком.
Крім того, мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції зазначає, що позивачка надала суду виписку з медичної картки стаціонарного хворого неврологічного відділення свого чоловіка ОСОБА_3 , який у 2020 році переніс ішемічний інсульт, стан його погіршився у липні 2023 року. Відповідач звертає увагу апеляційного суду, що виписка з медичної карти стаціонарного хворого саме за 2020 рік. Оспорюваний договір дарування був укладений 29.07.2019 року. Вказана виписка ніяким чином не підтверджує того, що в липні 2019 року чоловік позивачки мав такий стан здоров'я, що потребував догляду зі сторони свого онука ( відповідача).
Крім того, доказів погіршення стану здоров'я чоловіка позивача станом на 2023 рік, доказів необхідності в сторонньому догляді чоловіком позивачки також не надано суду. Отже, позивачем не доведено, що за станом здоров'я як на час укладення договору дарування, так і на час розгляду справи в суді першої інстанції позивачка чи її чоловік потребували особливого догляду, сторонньої допомоги. Судом першої інстанції не встановлено який стан здоров'я мала позивачка на день укладання оспорюваного договору, чи дійсно вона потребувала догляду за собою, що і могло спонукати останню укладати саме договір довічного утримання щодо себе.
З самого позову, з копії паспорта ОСОБА_3 вбачається, що місцем реєстрації позивачки та її чоловіка є: АДРЕСА_3 . Суд першої інстанції не звернув увагу на ці протиріччя між документами, доданими до справи і словах самої позивачки щодо місця проживання позивачки та її чоловіка на день укладання оспорюваного договору, так і на час розгляду справи у суді першої інстанції, не надав цьому питанню належну правову оцінку.
Щодо оплати позивачкою комунальних послуг за користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , позивач в якості доказу надала до суду Акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.21-12.04.2023 між ОСББ «НАБЕРЕЖНИЙ КВАРТАЛ 62-А» і 62-02 ОСОБА_4 (платник ОСОБА_2 ).В зазначеному акті немає підпису позивачки ( вказана як платник), яка стверджувала як в позовній заяві, так і на допиті в суді першої інстанції в якості свідка, що саме вона (позивачка) сплачує комунальні послуги.
Не було також встановлено, що саме оспорювана квартира є єдиним житлом позивачки та її чоловіка. Натомість, як вбачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачка на день укладання оспорюваного договору була власницею квартири загальною площею 46,2 м.кв. за адресою: АДРЕСА_4 ; земельної ділянки площею 0,1 га (кадастровий номер 12101000000:04:052:0021); земельної ділянки площею 0,0161 га (кадастровий номер 12101000000:04:052:0022). Крім того, позивачка в 2020 році набула право власності на квартиру загальною площею 78,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_5 .
При цьому, чоловік позивачки ОСОБА_3 на день укладання оспорюваного договору дарування був власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 5,8000 га (кадастровий номер 1224882500:01:001:0242). Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, зазначену земельну ділянку ОСОБА_3 здає в оренду ПП з правом найму робочої сили «ЕНЕРГІЯ» з 08.12.2010 року, тобто отримував і отримує дохід від оренди землі. Крім того, чоловік позивачки ОСОБА_3 на день укладання оспорюваного договору дарування був власником домоволодіння загальною площею 56,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_6 ; власником 1/2 частки квартири однокімнатної загальною площею 31,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_7 ; власником будинку загальною площею 73,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 .
Тобто, позивачка та її чоловік як на день укладання оспорюваного договору дарування, на час розгляду справи в суді першої інстанції, так і на теперішній час, є власниками квартир, будинків, земельних ділянок. Більш того, отримують дохід від здачі в оренду земельної ділянки. Зазначене, на думку апелянта, спростовує твердження суду про те, що подарована відповідачу квартира була на час укладання договору дарування єдиним житлом позивача та її чоловіка, а також твердження суду про потребу позивача та її чоловіка в матеріальній допомозі.
Апелянт вважає, що обставини, на які посилалася позивач в обґрунтування заявлених вимог, які в подальшому нею підтримувалися, не є доведеними належними і достатніми документальними доказами. Матеріали справи не містять переконливих висновків про наявність помилки та неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин оспорюваного правочину, не має і даних, що вплинуло на волевиявлення позивача. Наявні у матеріалах справи документи, на думку апелянта, спростовують посилання позивача на помилку щодо правового характеру і наслідків для сторін оспорюваного договору дарування від 29.07.2019 року.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судове засідання з'явилися представник ОСОБА_2 -адвокат Андрусенко Є.С. та представник ОСОБА_1 -адвокат Мельник Г.В..
Про час та місце розгляду справи сторонни повідомлені належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронних листів та SMS сторонам, а також доставки в електронному вигляді повістки в електронному суді та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.164-165, 177) Також матеріали справи містять заяву ОСОБА_1 про розгляд справи у його відсутність (а.с.170).
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Представником позивача заявлялося клопотання про закриття апеляційного провадження з тих підстав, що по справі ухвалено заочне рішення. Однак таке клопотання колегією суддів було відхилене, оскільки про те, що ухвалене рішення є заочним нічого не свідчить.
Відповідно до статті 281 ЦПК України про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу.
Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Статтею 282 ЦПК України передбачено, що за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.
Згідно статті 283 ЦПК України відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.
Матеріали справи не містять ухвали про заочний розгляд справи та в рішенні суду зазначено загальний порядок оскарження. В рішенні не зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд. Оскаржуване рішення містить помітку як заочне лише під назвою процесуального документу у вигляді рішення. Копія рішення, ухваленого як заочне, не направлялася відповідачеві в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу .
Згідно положень статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив;
позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно витягу із реєстру Дніпровської територіальної громади ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в АДРЕСА_8 . Однак судом першої інстанції на зазначену адресу кореспонденція, в тому числі і копія рішення суду не направлялися, що підтверджується матеріалами справи.
Також матеріалами справи не підтверджується належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, оскільки конверт було направлено на адресу, яку зазначила позивач, а саме: АДРЕСА_9 , без вручення адресатові і зокрема, в судове засіданя на 25 жовтня 2023 року, коли було ухвалено рішення суду, відповідач взагалі не повідомлявся.
Тобто відповідач належним чином не був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, поважність причини не явки не з'ясовувалася, що виключало взагалі можливість ухвалювати заочне рішення.
Таким чином не має підстав вважати, що по справі ухвалено заочне рішення, оскільки воно не містить обов'язкових реквізитів, притаманних заочному рішенню та відсутні умови для ухвалення саме заочного рішення.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не мала вільного і свідомого волевиявлення під час укладання оспорюваного договору дарування від 20.05.2019 року та передачу у власність відповідачу квартири, яка є її єдиним житлом, що свідчить про те, що позивачка не мала наміру дарувати дану квартиру, і що вона, будучи людиною похилого віку, яка за станом здоров'я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, погоджувалася на передачу нерухомого майна у власність відповідача лише на підставі договору довічного утримання, укладаючи спірний договір, помилилася щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між ним і відповідачем, спірний договір дарування спрямований на настання реальних наслідків, однак, не за договором дарування, а за договором довічного утримання.
Проте такий висновок не відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.
Відповідно до вимог статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
За вимогами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Згідно роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнано судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент його вчинення. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним. За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди
Судом першої інстанції встановлено, що 29.07.2019 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В., зареєстрований у реєстрі за № 7665.
На час укладення договору ОСОБА_2 перебувала у шлюбі із ОСОБА_3 , який надав згоду на його укладення, що видно зі змісту договору.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначала, що у зв'язку із віком та станом здоров'я, вона та її чоловік потребували постійного стороннього догляду і уваги та запропонували онукові-відповідачу по справі довічно доглядати їх в обмін на квартиру. По досягненню між ними домовленості вони уклали договір дарування квартири. З моменту укладання договору вона вважала домовленість з їх сторони виконаною. Але з часу укладання договору відповідач не виконував домовленості між ними, не піклувався про них, не платив комунальні послуги за подаровану квартиру, не купував необхідні їм ліки та продукти, а в січні 2022 року виїхав до Англії, що фактично унеможливило виконання між ними домовленостей з боку відповідача. Вони продовжують жити у спірній квартирі, платять комунальні послуги, тобто фактично вона не передала дарунок відповідачу. Вона бажала укласти договір довічного утримання.
Із тексту договору дарування від 29.07.2019 року вбачається, що сторони попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочинів вимог закону, усвідомлюючи природу цього правочину та значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній памяті, діючи добровільно, за відсутності будь-якого примусу, як фізичного так і психічного уклали цей договір. Сторони підтвердили, що укладення цього договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним і усвідомленим. Сторони стверджували, що цей договір не вчиняється внаслідок помилки, обману, насильства, тяжкої обставини, вільне володіння українською мовою дозволяє кожному з них правильно зрозуміти зміс цього договору.
Дарувальник розуміє, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованого вчинення на її користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.(пункти 9,10 договору).
Право власності на відчужувану квартиру в обдарованого виникає з моменту прийняття дарунку. Обдарований свідчить, що дарунок приймає. Прийняттям дарунка вважається одержання обдарованим примірника цього договору після його нотаріального посвідчення( пункти 11,12 договору).
ОСОБА_1 зареєстрував право власності на квартиру 29.07.2019 року, про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Таким чином відповідач прийняв дарунок.
Посилання на те, що відповідач не проживає в спірній кавртирі, не може бути прийнятим до уваги, оскільки власник вправі сам розпоряджатися належною йому власністю на власний розсуд, не проживання його в квартирі не свідчить про те, що договір дарування є недійсним.
На підтвердження проживання позивача та її чоловіка в спірній квартирі та сплату ними комунальних послуг позивач надала акт звіряння взаємних розрахунків за період: 01.01.2021-12.04.2023 року між ОСББ «Набережний Квартал 62А» та ОСОБА_4 (платник ОСОБА_2 ), де зазначено стан взаємних розрахунків. Однак з зазначеного акту не вбачається ким конкретно сплачувалися платежі до ОСББ. Будь-яких доказів про сплату ОСОБА_2 комунальних платежів, платежів за електроенергію, опалення, воду та водовідведення, матеріали справи не містять.
Відповідно до платіжних інструкцій фактичний платник ОСОБА_1 сплатив податок на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 за період 01.2020 року -12.2020 р.; 01.2021-12.2021;01.2022-12.2022.
За інформацією Підгородненської міської ради від 23.10.2024 року згідно реєстру територіальної громади та паперової картотеки ОСОБА_2 ,1948 року народження зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 у період з 12.09.2006 року по теперішній час.
Така ж адреса зазначена нотаріусом при укладанні договору дарування та при видачі нотаріально посвідченої довіреності ,виданої від імені ОСОБА_2 ОСОБА_5 ..
ОСОБА_2 зверталася за медичною консультацією саме до Підгородненської амбулаторії загальної практики сімейної медицини, де отримала консультативний висновок, що в сукупності підтверджує місце проживання ОСОБА_2 в АДРЕСА_3 .
Представником відповідача надано заяву ОСОБА_6 , яка проживає в кв. АДРЕСА_10 та є сусідкою мешканців квартири АДРЕСА_1 , де вона зазначає, що ОСОБА_2 не мешкає за адресою квартири АДРЕСА_1 , на жодній із зустрічей мешканців будинку ОСОБА_2 не було, в чаті мешканців будинку она також не значиться.
За інформацією директора ОССБ «Набережний квартал 62А» від 27.01.2025 року ОСОБА_2 ніколи не користувалася квартирою АДРЕСА_1 .
Таким чином доказів того, що позивач проживає у спірній квартирі не надано, як і не надано доказів того, що спірна квартира є єдиним житлом позивачки та її чоловіка. Натомість, надані відповідачем докази нічим не спростовані.
Посилання на те, що позивач фактично не передала дарунок відповідачу є безпідставним і спростовується встановленими обставинами та наданими доказами.
На підтвердження стану здоров'я позивачем надано виписку із медичної карти ОСОБА_3 від 13.07.2023 року, де зазначено, що ним в 2020 році перенесено ішемічний інсульт,04.07.2023 року погіршився стан, поступив на стаціонарне лікування.
Також надано копію консультативного висновку Підгородненської амбулаторії відносно ОСОБА_2 без зазначення дати надання такого висновку та він не містить рекомендації лікаря про необхідність встановлення ОСОБА_2 догляду або сторонньої допомоги.
Будь-яких інших документів із медичних закладів, які б свідчили про незадовільний стан здоров'я позивачки та її чоловіка на час складня договору не надано. Доказів того, що позивач на момент укладання оспорюваного договору потребувала за станом здоров'я стороннього догляду не надано.
Також позивач посилалася на те, що вона з чоловіком потребували матеріальної допомоги. На підтвердження цієї оставини матеріали справи не містять ніяких доказів.
Разом з тим, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 належить на праві власності за договором дарування від 24.01.2024 року квартира в АДРЕСА_11 ; за договором дарування від 23.06.2009 року квартира АДРЕСА_12 ; квартира АДРЕСА_13 , зареєстрована 18.09.2020 року; земельна ділянка площею 0,0161 га на підставі договору купівлі-продажу від 28.05.2021 року; земельна ділянка площею 0,1 га на підставі договору купівлі-продажу; земельна ділянка площею 5,85 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ,зареєстрована 21.12.2022 року.
ОСОБА_3 -чоловікові позивачки належить на праві власності земельна ділянка площею 5,8 га з 28.12.1999 року, яка передана в оренду ПП «Енергія»; домоволодіння АДРЕСА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 17.08.2010 року; 1/2 частка квартири АДРЕСА_14 на підставі свідоцтва про право на спадщину вд 07.09.2007 року; будинок АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 11.05.2006 року.
Посилання на те, що у зв'язку із віком та станом здоров'я позивач та її чоловік потребували постійного стороннього догляду і уваги не може бути прийнятим до уваги, оскільки сам по собі факт похилого віку ОСОБА_2 не свідчить про укладення нею договору дарування під впливом помилки.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 04 травня 2020 року у справі № 633/268/17 (провадження № 61-37599св18).
Наступна зміна рішення позивача або ставлення до його наслідків після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки у позивача станом на момент укладення оспорюваного правочину. Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність.
Зміна намірів щодо відчуження майна після укладення договору дарування не може свідчити про помилку стосовно правової природи договору під час укладення такого правочину. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 447/2297/19.
За встановлених обставин ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема, що на час укладення оспорюваного договору дарування вона мала намір укласти інший договір- договір довічного утримання, що вона помилялася стосовно правової природи укладеного нею правочину і така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення та існували обставини, які зумовлюють визнання договору дарування недійсним.
Укладаючи цей договір, вона усвідомлювала його істотні умови і правові наслідки його укладення, а відтак відсутні підстави для визнання договору дарування недійсним.
Посилання на те, що спірний договір дарування, укладений ОСОБА_2 в супереч її волі, оскільки вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, а тому договір дарування має ознаки недійсності, є необґрунтованими.
За таких обставин відсутні підстави для визнання спірного договору дарування недійсним. Вказаний договір дарування посвідчено та зареєстровано у встановленому законом порядку, а відповідачем зареєстровано право власності на квартиру, отже, у результаті вказаних дій дарувальником було втрачено, а обдаровуваним безоплатно набуто право власності на спірну квартиру.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією,викладеною в постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16-ц (провадження № 61-13359св19).
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про те, що є підстави для визнання договору дарування недійсним.
Позивач зазначла, що з часу укладання договору дарування відповідач не виконував домовленості між ними. Однак до суду із зазначеним позовом звернулася лише 03.05.2023 року. Проте колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог по суті спору, а тому питання щодо строку не обговорюється.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки апеляційним судом встановлено неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального та процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то є підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 368, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвокат Мельник Г.В. задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2023 року скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Щетілова Ольга Валеріївна, про визнання договору дарування недійсним відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 06 лютого 2025 року.
Судді: