Справа № 953/9114/24
н/п 2/953/410/25
03 лютого 2025 року
Київський районний суд м. Харкова у складі судді Вітюка Р.В.
за участю секретаря судового засідання Соломонової К.О.,
позивачки ОСОБА_1 ,
представниці позивацки Могильової І.А.,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача Саніна А.О.
розглянув у м. Харкові в порядку позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на комунальні послуги,
Короткий зміст заявлених вимог
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), в якому просить стягнути з відповідача витрати на комунальні послуги понесені нею за період жовтень 2021 року по вересень 2024 року у розмірі 28 039,31 грн та стягнути судові витрати. Також позивачкою надано попередній розрахунок суми судових витрат, відповідно до якого орієнтовна вартість судових витрат складає 6 400 грн.
Позовна заява мотивована таким:
- позивачка та відповідач є співвласниками (спільна сумісна власність) будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;
- позивачка сплачувала комунальні послуги за період з 07.10.2021 по 13.09.2024 у розмірі 56 078,62 грн. Водночас відповідач участь в утримані будинку не брав і не сплачував комунальні послуги, а тому має відшкодувати 50 % витрат на підставі ст. 322, 369 ЦК України;
- понесені витрати підтверджуються копіями платіжних інструкцій щодо оплати комунальних послуг.
У позові посилається на практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постановах від 13.03.2019 у справі № 521/3743/17-ц, від 19.08.2020 у справі № 703/2200/15-ц, від 01.09.2020 у справі № 352/2163/13-ц, від 15.04.2021 у справі № 638/5001/17.
24.12.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Могильової І.А. надійшла відповідь на позовну заяву, в якій остання просить задовольнити позовні вимоги.
У відповіді на відзив зазначила таке:
-посилання відповідача на те, що він не проживає у будинку за адресою: АДРЕСА_1 з тих причин, що йому чинять перешкоди не відповідає дійсності, оскільки він сам не бажає всилитись до нього;
-висновок Верховного Суду щодо застосування ст. 360 ЦК України не відповідає дійсності, оскільки у постанові від 15.04.2021 у справі № 638/5001/17 відсутня відповідна позиція;
-посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц є помилковим, оскільки у ній розглядались інші правовідносини, зокрема, щодо стягнення за надані комунальні послуги, а не стягнення регресної вимоги за такими послугами.
30.01.2025 від представниці позивачки через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення, в яких остання зазначила, що висновок Верховного Суду, який висловлений у постанові від 20.06.2018 року по справі № 725/3790/16-ц є необґрунтований в частині тлумачення Верховним Судом статті 360 ЦКУ та останній є застарілим, а тому не має братися судом до уваги при розгляді справи. Суд має застосовувати останню позицію суду касаційної інстанції, зокрема, викладені в постановах від 13.03.2019 у справі № 521/3743/17-ц, від 19.08.2020 у справі № 703/220/15-ц.
Крім того, представниця зазначає, що в будинку відсутнє централізоване опалення, газопостачанням в будинку здійснюється опалення останнього. Наявність опалення в будинку є підтриманням будинку в належному для проживання стані, без такого опалення в будинку буде неможливо проживати через те, що такий будинок в якому не буде газопостачання взагалі не буде придатним для життя. Окрім газопостачання, опалення будинку також здійснюється за допомогою електропостачання. Опалення будинку є комбінованим (частково за допомогою газопостачання, частково за допомогою підігріву підлоги).
Виклад позиції відповідача
12.12.2024 від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Саніна А.О. через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить позовну заяву залишити без задоволення.
Відзив на позов мотивований таким:
-будинок за адресою: АДРЕСА_1 дійсно належить сторонам на праві спільної сумісної власності у рівних долях. Однак, з 2019 року по теперішній час відповідач фактично не проживає у вказаному будинку, оскільки позивачка створює перешкоди відповідачу у користуванні ним його частиною будинку, що підтверджується рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17.03.2020 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом вселення ОСОБА_2 до останнього, а також наявністю виконавчого провадження № 67094856 та акту виконавця від 16.10.2024. А тому відповідач є звільненим від обов'язку відшкодування ОСОБА_1 витрат за оплату нею житлово-комунальних послуг за період з жовтня 2021 року по вересень 2024 року, оскільки такі ним фактично не споживались через неправомірні дії позивача;
-тлумачення ст. 360 ЦК України вказує, що управління, утримання та збереження спільного майна не охоплює собою житлово-комунальні послуги. Це зумовлено тим, що житлово-комунальні послуги надаються на підставі договору про надання таких послуг. Більше того житлово-комунальні послуги надаються не будинку, як об'єкту права власності, а певному суб'єкту власнику (співвласнику, наймачу, суб'єкту сервітуту тощо) будинку, який проживає в ньому. По своїй суті надання житлово-комунальних послуг, направлене на задоволення потреб власника (співвласника, наймача, суб'єкта сервітуту тощо) будинку і споживаються саме відповідним суб'єктом, а не для управління, утримання і збереження будинку, що перебуває в спільній частковій власності.
10.01.2025 від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якій останній просив позовну заяву залишити без задоволення.
У запереченнях відповідач наголошує на тому, що він не вселився у будинок і не проживає там, відповідно, не споживає комунальні послуги. Крім того, представник відповідача посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.06.2018 у справі № 725/3790/16-ц, в якому розмежовуються поняття утримання будинку та житлово-комунальні послуги.
Процесуальні дії у справі
Суд ухвалою від 07.10.2024 відкрив спрощене позовне провадження у справі, та призначив судове засідання на 04.11.2024.
12.12.2024 від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Саніна А.О. через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву.
24.12.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Могильової І.А. надійшла відповідь на позовну заяву.
10.01.2025 від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшли заперечення на відповідь на відзив.
30.01.2025 від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення.
Судові засідання, призначені на 04.11.2024, 28.11.2024, 04.12.2024 та 09.01.2025 були відкладені за клопотанням представника відповідача.
17.01.2025 у судове засідання з'явилися учасники справи, представниця позивачки просила надати час для ознайомлення з запереченнями на відзив, у зв'язку з чим судове засідання було відкладено до 03.02.2025.
03.02.2025 у судове засідання з'явились позивач, відповідач та їхні представники. Позивачка та її представниця у судовому засіданні підтримала позовну заяву та просила її задовольнити у повному обсязі. Відповідач та його представник у судовому засіданні просили позовну заяву залишити без задоволення.
Фактичні обставини, встановлені судом
Згідно з договором купівлі продажу від 19.10.1990, зареєстрованого в реєстрі за № 1-206 ОСОБА_1 купила жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться у АДРЕСА_1 (а.с.7).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 25.09.2024 власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 (а.с.8).
У рішенні Київського районного суду м. Харкова від 17.03.2020 у справі № 953/23116/19 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/88368437, судові рішення згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень), внесені до Реєстру, є відкритими) встановлено, що ОСОБА_2 , є власником 50/100 частин житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право спільної часткової власності на даний об'єкт нерухомого майна, підтверджується дублікатом свідоцтва про право власності посвідченим державним нотаріусом Харківського обласного державного нотаріального архіву Остапенко Ю.А. від 29.11.2018 року, зареєстровано в реєстрі за № 1-329. Свідоцтво про право власності видано державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори Корнейчук 6.В. 26.06.1993, зареєстровано в реєстрі за № 4-7042. Іншим співвласником 50/100 частин вищевказаного житлового будинку є відповідач, ОСОБА_1 , що підтверджується вищевказаним свідоцтвом про право власності. Указана обставина визнавалась сторонами у судовому засіданні (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Також Київський районний суд м. Харкова рішенням від 17.03.2020 у справі № 953/23116/19 задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , усунув перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення ОСОБА_2 до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Указане рішення залишено без змін постановою Харківський апеляцій суд від 02.12.2020.
З акту державного виконавця вбачається, що в Київському відділі державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження №67094856 на підставі виконавчого листа № 953/23116/19.
Сторони у судовому засіданні підтвердили той факт, що ОСОБА_2 у період за який заявлено стягнення не проживав у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а тому така обставина відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України не потребує доказування.
Відповідно до наданих ОСОБА_1 квитанцій вона сплатила за послуги з постачання газу за період з листопада 2021 року по вересень 2024 року суму у розмірі 29 269,18 грн (а.с. 9 - 23); за послуги з електропостачання за період з листопада 2021 року по серпень 2024 року суму у розмірі 25 351,44грн (а.с. 24 - 39); за послуги з розподілу газу за період з жовтня 2021 року по вересень 2024 року суму у розмірі 703,78 грн (а.с. 40 - 49); за послуги з вивозу сміття за період з жовтня 2021 року по серпень 2024 року суму у розмірі 754,22 грн (а.с. 50 - 64).
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує.
Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).
Верховний Суд у постанові від 20.06.2018 у справі № 725/3790/16-ц (на яку посилається відповідач) сформував висновок, що тлумачення вказаної статті (статті 360 ЦК України) свідчить, що управління, утримання та збереження спільного майна не охоплює собою житлово-комунальні послуги. Це зумовлено тим, що житлово-комунальні послуги надаються на підставі договору про надання таких послуг. Більше того, житлово-комунальні послуги надаються не квартирі, як об'єкту права власності, а певному суб'єкту - власнику (співвласнику, наймачу, суб'єкту сервітуту тощо) квартири, який проживає в квартирі. По своїй суті надання житлово-комунальних послуг направлене на задоволення потреб власника (співвласника, наймача, суб'єкта сервітуту тощо) квартири і споживаються саме відповідним суб'єктом, а не для управління, утримання та збереження квартири, що перебуває в спільній частковій власності.
У постановах Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 521/3743/17-ц, від 19.08.2020 у справі № 703/2200/15-ц, від 15.04.2021 у справі № 638/5001/17 (на які посилається позивач) сформовано висновок, що аналіз наведених норм права (статей 360, 526, 544 ЦК України) дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги регрес). Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
При цьому в залежності від конкретних обставин справи суд касаційної інстанції ухвалював рішення щодо часткового чи повного задоволення регресної вимоги про стягнення за оплачені комунальні послуги іншим співвласником майна.
Так, у справі № 521/3743/17-ц (постанова від 13.03.2019) суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанції про задоволення вимог з урахуванням наявності договору купівлі-продажу квартири та розписки до нього щодо сплати комунальних послуг.
У справі № 703/2200/15-ц (постанова від 19.08.2020) суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення вартості оплачених одним із співвласників комунальних послуг з іншого з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13.03.2019 у справі № 521/3743/17-ц. При цьому у справі № 703/2200/15-ц суд касаційної інстанції не надав окремої оцінки щодо, за які саме послуги стягується заборгованості і щодо проживання відповідної особи.
Предметом розгляду Верховного Суду у справі № 352/2163/13-ц (постанова від 01.09.2020) було стягнення збитків (упущеної вигоди).
У справі № 638/5001/17 (постанова від 15.04.2021) суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції, який частково задовольнив позовні вимоги, виходячи з того, що у спірний період часу відповідач у квартирі не проживав і не користується послугами з газопостачання, водовідведення та водопостачання, а також постачання електричної енергії. Водночас задовольнив вимоги в частині стягнення вартості послуг з теплопостачання та утримання будинку і прибудинкової території, оскільки послугами, вартість яких залежить не від кількості осіб, які ними користуються, а від площі квартири є вказані послуги (з теплопостачання та утримання будинку і прибудинкової території).
Отже, судом касаційної інстанції сформовано висновок щодо застосування статей 360, 526 і 544 ЦК України. Однак, в залежності від конкретних обставин справи, Верховний Суд ухвалював рішення про часткове або повне задоволення вимог.
Суд виходить з того, що "утримувати майно", про яке зазначено у статті 322 і 360 ЦК України передбачає такі заходи, що необхідні для його збереження, запобіганню псуванню, нищенню, тощо, а не всі витрати які можуть здійснюватися в процесі використання такого майна.
Предметом розгляду цієї справи є стягнення витрат на комунальні послуги одним із співвласників з іншого. При цьому інший співвласник не проживав (не користувався) у будинку впродовж строку, за який заявлено стягнення.
Суд виходить з того, що такими витратами є витрати на опалення будинку, оскільки відсутність такого може призвести до його деформації (набирати вологу, сирість, руйнування матеріалів, тощо). Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.04.2021 у справі № 638/5001/17 (також у цій справі задоволено вимогу про утримання будинку і прибудинкової території).
Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, постанови Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 226/942/15-ц від 14.12.2021 у справі № 675/695/20).
Суд відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України враховує саме останній висновок Верховного Суду. При цьому слід зауважити, що висновок щодо застосування норм статей 360, 526, 544 ЦК України у наведених постановах не суперечать одна одній, а висновки до яких вони дійшли по суті позовних вимог залежать від конкретних обставин справи.
Також суд враховую останню позицію Верховного Суду, викладену у постанові 15.04.2021 у справі № 638/5001/17.
За таких обставин, суд зазначає, що позивачка має право на відшкодування витрат на опалення будинку, однак не підлягають відшкодуванню витрати за комунальні послуги, які отримувала позивачка безпосередньо на задоволення своїх власних потреб (приготування їжі, освітлення будинку, користування водою, тощо).
Так, позивачка та її представниця у судовому засіданні зазначили, що для опалення будинку використовується котел, а також будинок опалюється за допомогою теплої підлоги. При цьому позивачка у судовому засіданні вказала, що газ використовується і для опалення будинку і для приготування їжі.
На підтвердження оплати послуг з газопостачання, розподіл газу і електропостачання позивачка надала копії платіжних інструкції про оплату послуг з газопостачання, розподілу та електропостачання. Як пояснила позивачка, оплата за вказані послуги здійснювались не рівномірно (однакова сума за кожний місяць), а такі вона оплачувала по мірі можливості різними сумами (до прикладу: платіжна інструкція № 0.0.3895511899.1 за спожитий газ за 08.2024 - 1 000,15 грн; № 0.0.3880699672.1 за спожитий газ за 08.2024 - 5 155,00 грн; № 0.0.3860144483.1 за спожитий газ за 08.2024 - 4 500,00 грн; № 0.0.3812216044.1 за спожитий газ за 07.2024 - 63,65 грн, та ін.).
Згідно з розділом ІІІ Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної Комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг України № 2496 від 30.09.2015, постачання природного газу, постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором, які є однаковими для всіх побутових споживачів України.
Відповідно до п. 4.5 розділу IV Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 № 2500 розрахунки споживача за цим договором здійснюються за рахунками та/або квитанціями абонентської книжки Постачальника.
Отже, постачальник виставляє рахунок (платіжний документ) споживачу за поставлений природний газ (надані послуги постачання природного газу).
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України показами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд погоджується з доводами позивачки щодо наявності правових підстав (статті 360, 526, 544 ЦК України) позову (щодо заявлених вимог на опалення), в решті вимоги щодо стягнення комунальних послуг в порядку регресу, які споживались виключно позивачкою (вказана обставина не оспорюється) є безпідставними.
Суд також враховує загальні засади цивільного законодавства, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і зазначає, що покладення на відповідача обов'язку зі сплати комунальних послуг, які він фактично не споживав, а споживала тільки позивачка не відповідатиме принципам справедливості та розумності цивільного законодавства.
Водночас щодо витрат на послуги, які споживались для опалення будинку (утримання), то суд зазначає, що позивачка в порядку, передбаченому статтями 76, 77, 78, 79 80 ЦПК України, не надала належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження розміру витрат саме на опалення будинку, оскільки нею надано платіжні інструкції про сплату послуг з газопостачання, газорозподілу та електропостачання у загальному розмірі сплаченому у спірний період.
Водночас належних доказів вартості сплачених послуг саме на опалення (рахунки на оплату постачальника по кожному місяцю, розрахунку, яка кількість спожита саме на опалення, тощо) позивачка не надала. Не надано також доказів того, що опалення забезпечується за рахунок електроенергії (тепла підлога). При цьому сама позивачка зазначає, що газ використовується як для опалення, так і для приготування їжі. Рішення суду не може гуртуватися на припущеннях, а тому у суду відсутня можливість самостійно визначити розмір суми, яка була витрачена позивачкою саме на опалення будинку на підставі наданих платіжних інструкціях, оскільки вони не містять даних щодо конкретного періоду за який здійснено оплату, обґрунтованого розміру витрат, які стосуються опалення.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення вартості послуг, які використовувалися позивачкою для опалення будинку не підлягаю задоволенню, у зв'язку з недоведеністю вартості витрат здійснених саме на опалення будинку.
За таких обставин, суд, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до статті 89 ЦПК України, дійшов висновку про відмову в позові в частині вимог про стягнення половини коштів сплачених комунальні послуги витрачених, у зв'язку з недоведеністю розміру витрат на опалення будинку, а в решті - у зв'язку з безпідставністю.
Висновки за результатами розгляду заяви
З огляду на викладене, позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на комунальні послугине підлягає задоволенню.
Судові витрати
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України та залишає за позивачем сплачений судовий збір за подання позовної заяви.
Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 49, 141, 263 - 265, 354, 355 ЦПК України, суд
У задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на комунальні послуги - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 07.02.2025.
Суддя Роман ВІТЮК