Справа № 642/2315/12 Номер провадження 22-ц/814/43/25Головуючий у 1-й інстанції Пашнєв В.Г. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
05 лютого 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.
Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.
при секретарі Коротун І.В.
учасники справи:
представник відповідача - адвокат Ашурова А.Р.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава у режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2020 року, ухвалене суддею Пашнєвим В.Г., повний текст рішення складено - дата не вказана
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
19.03.2012 ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь борг у розмірі 550 000,00 грн та сплачений судовий збір при подачі позову у розмірі 3 300,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 06.04.2009 ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 позику у розмірі 250 000,00 грн, яку зобов'язалася повернути до 06.05.2011, про що був складений відповідний договір та акт передачі грошей у присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 12.05.2011 відповідач повторно отримала позику у позивача в сумі 2 600,00 євро, які за її проханням були переведені на рахунок її брата ОСОБА_5 . Цю позику вона зобов'язалася повернути до 12.06.2011. Дотепер відповідач суму позики не повернула, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь борг з урахуванням штрафних санкцій, інфляційних витрат та 3% річних у сумі 550 000,00 грн.
У судовому засіданні 29.05.2012 позивач ОСОБА_1 надав суду розрахунок суми боргу станом на 29.05.2012 року, який приєднаний до метаріалів справи (т.1 а.с. 29-30). Згідно цього розрахунку позивач просив суд стягнути з відповідача: - щодо позики у розмірі 250 000 грн - 1 523 130 грн; - щодо позики у розмірі 2 600 євро - 30 054,48 грн, а всього 1 553 184,48 грн.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 29 травня 2012 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу з штрафами, відсотками та інфляційними витратами у розмірі, розрахованому на дату ухвалення рішення, 1 553 184,48 грн.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 19 березня 2019 року заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду - задоволена, заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 29 травня 2012 року - скасовано, а справа призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження, з викликом сторін.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2020 року позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - залишена без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги не знайшли підтвердження під час судового розгляду, оскільки наявність у позивача боргового документа - розписки від 06.04.2009 та договору позики відповідача свідчила б про невиконання ним взятих на себе зобов'язань, однак, як було встановлено судом, оригінали таких документів у позивача відсутні, що узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом Касаційним Цивільним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі №143/280/17 та від 26.09.2018 у справі №483/1953/16-ц.
Щодо вимоги про стягнення позики у розмірі 2 600 євро, то суд встановив, що квитанції про перерахування вказаної суми на рахунок іншої особи ОСОБА_5 не підтверджують факт отримання ОСОБА_2 коштів у борг і виникнення цього обов'язку з їх повернення на вимогу кредитора, тобто, існування між сторонами договірних правовідносин за договором позики, що, в свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача вказаної суми, що узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 22.08.2019 у справі №61-7418св18. Крім цього, поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов'язання за договором позики, з огляду на вимоги ч. 2 ст. 78 ЦПК України, яка передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, тому суд оцінив надані свідками показання критично.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції була постановлена ухвала від 17.03.2020 про витребування доказів, але у цій ухвалі суд умисне зробив помилку у номері виконавчого провадження. Таким чином було витребуване не те виконавче провадження. У повторному клопотанні позивача про витребування виконавчого провадження було відмовлено. Також вказує, що 29.05.2012 перед ухваленням заочного рішення суду позивач віддав суду оригінали розписки відповідача та договір позики позивача та відповідача, але вже у 2019 році їх в матеріалах справи не було. Після цього відповідач подала клопотання про призначення експертизи відносно розписки, знаючи, що вона пропала з матеріалів справи. На доводи позивача про те, що відповідач 7 років виконувала заочне рішення суду, що свідчить про визнання боргу, суд першої інстанції не звернув увагу. Також вказує, що у матеріалах справи є лист виконавчої служби про те, що відповідач на користь позивача з 10.09.2012 по 08.05.2019, тобто 7 років, перерахувала 41 637,53 грн, що свідчить про те, що вона визнала борг у повному обсязі, але суд не взяв це до уваги. Також суд не взяв до уваги пояснення позивача про те, що оригінали розписки та договору згідно з переліком документів МЮ у першій інстанції зберігаються 3 роки. Позивач не несе відповідальність за їх збереження. У зв'язку з тим, що відповідач 7 років кожен місяць виконувала зобов'язання за виконавчим листом, необхідність у збереженні оригіналів відпала. Крім цього, свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтвердили передачу грошей від позивача до відповідача в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов 10.12.2020 до Харківського апеляційного суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Фоменко П.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 09.11.2020 витребувана дана цивільна справа з Ленінського районного суду м. Харкова (т.2 а.с. 24).
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 23.11.2020 відкрито апеляційне провадження у справі (т.2 а.с. 27).
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 27.11.2020 справа призначена до апеляційного розгляду на 13.11.2021 об 10-30 год (т.2 а.с. 30).
Розпорядженням голови Верховного Суду №14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.
З 05.08.2022 дана цивільна справа перебуває у провадженні Полтавського апеляційного суду (т.2 а.с. 152).
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 19.09.2022 справа призначена до апеляційного розгляду на 05.04.2023 о 10-40 год, з повідомленням учасників справи (т.2 а.с. 153).
У судове засідання апеляційного суду 05.02.2025 року не з'явився позивач ОСОБА_1 . Він належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 16.01.2025 судової повістки у цивільній справі на офіційну електронну адресу у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (т.2 а.с. 252), яка була доставлена 16.01.2025 до електронної скриньки. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 03.12.2024 (про відновлення провадження у справі та призначення справи до апеляційного розгляду на 05.02.2025 о 10-40 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено.Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Крім цього, 03.02.2025 до Полтавського апеляційного суду на електронну пошту надійшло клопотання ОСОБА_1 , в якому він зазначає, що у 2024 його мобілізували до лав ЗСУ і на теперішній час він служить в лавах ЗСУ, у нього немає технічної можливості приєднатися у режимі відеоконференції до розгляду справи, тому просить суд зупинити провадження у справ. До клопотання додав ксерокопію повістки №ДО1628 за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , в якій запропоновано ОСОБА_1 прибути 10.01.2024 о 09-00 за адресою: АДРЕСА_1 .
Колегія суддів апеляційного суду, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі, виходить з того, що додана до клопотання ксерокопія повістки №ДО1628 не є належним, достовірним та допустимим доказом того, що позивач ОСОБА_1 на час розгляду справи дійсно перебуває у лавах ЗСУ. Інших доказів в цій частині позивачем не надано. Крім цього, колегія суддів зауважує, що доцільним є розрізнення перебування особи у військовій частині, що виконує бойові завдання безпосередньо у зоні бойових дій, що реально унеможливлює повноцінну участь такої особи у судовому процесі, та перебування особи у військових частинах, що не беруть участі у виконанні бойових завдань у зоні бойових дій, і відтак не позбавлена можливості повноцінно користуватися своїми процесуальними правами, що узгоджується з позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду від 29.08.2022 у справі №461/5209/19, у постанові від 21.12.2022 у справі №456/2541/19. Оскільки позивачем ОСОБА_1 не надано доказів, які б вказували на наявність правових підстав для зупинення провадження у справі, відсутні підстави для задоволення вказаного клопотання. Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що за час перебування з 05.08.2022 даної цивільної справи у провадженні Полтавського апеляційного суду позивачем ОСОБА_1 подавалися суду: клопотання від 28.03.2023 про відкладення справи розглядом у зв'язку зі смертю його батька (т.2 а.с.158); власноручне письмове пояснення ОСОБА_1 від 08.08.2023 щодо обставин справи з додатками, в якому він просив суд його апеляційну скаргу задовольнити, позовні вимоги задовольнити у повному обсязу (т.2 а.с.168-181); клопотання від 22.09.2023 про ухвалення рішення у справі, виходячи з матеріалів справи, та не затягувати її розгляд (т.2 а.с. 182); заява від 01.08.2023 про розгляд справи 05.08.2024 у його відсутність та пояснення від 01.08.2024 про ухвалення рішення про задоволення позову, але з урахуванням вже виплачених грошей відповідачем за виконавчим листом, та стягнути з ОСОБА_2 на його користь гроші у розмірі 1 519 796,95 грн (т.2 а.с. 206,207), в яких жодного разу позивач ОСОБА_1 не посилався на те, що перебуває за мобілізацією у лавах ЗСУ, служить в лавах ЗСУ. По справі вбачається, що про кожне судове засідання йому було відомо, ним здійснювалися без перешкод відповідні процесуальні дії у справі.
Також 04.02.2025 до Полтавського апеляційного суду на електронну пошту надійшла заява ОСОБА_1 , в якій він посилається на те, що лише у січні 2025 він був ознайомлений з висновками почеркознавчої експертизи, тому доводить до суду, що відповідач ОСОБА_2 підписувала боргову розписку у 2009, коли у неї була пошкоджена рука та пальці, з її слів, було забиття та тріщина в руці та на пальцях, тому розписка була роздрукована на принтері та підписана у присутності 2-х свідків. Виходячи з того, що підпис відповідача у розписці був зроблений під впливом збиваючих факторів, що у даному випадку - природних (забиття та тріщини в руці та пальцях), що вплинуло на підпис відлповідача, виходячи з його права задавати питання експерту, просив суд поставити питання експерту, який виконував експертизу №7596/10473, чи впливає даний факт, а саме збиваючий факт природного походження на підпис у розписці і на результати усієї експертизи.
Відмовляючи у задоволенні вказаного клопотання, колегія суддів апеляційного суду виходить з того, що заява від 04.02.2025 щодо експерта є незрозумілою, вона не містить чіткого клопотання про допит експерта, чи клопотання про проведення додаткової почеркознавчої експертизи. Крім цього, колегія суддів зауважує, що з часу пред'явлення позову 19.03.2012 та до часу відновлення 03.12.2024 апеляційного провадження у справі позивач ОСОБА_1 жодного разу не посилався на обставини вчинення відповідачем ОСОБА_2 травмованою рукою підпису у борговій розписці від 06.04.2009. Позивач ОСОБА_1 не надав і матеріали справи не містять медичних довідок (тощо) про те, що відповідач ОСОБА_2 у 2009 отримала травму руки. У даній справі тричі (22.09.2021, 25.09.2023, 26.08.2024) апеляційним судом призначалася судова почеркознавча експертиза підпису ОСОБА_2 у борговій розписці від 06.04.2009, про що було відомо позивачу ОСОБА_1 , позивач ОСОБА_1 вільно розпоряджався процесуальними правами на свій розсуд, проте, вищевказане питання перед експертизою ним жодного разу не ставилося. Колегія суддів вважає, що обставини щодо травми руки відповідача ОСОБА_2 у 2009, на які посилається позивач у своїй заяві від 04.02.2025, є новими та виходять за межі підстав пред'явленого позову.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що позивач у позовній заяві зазначає, що 06.04.2009 надав відповідачу ОСОБА_2 позику у розмірі 250 000 грн строком до 06.05.2011.
На підтвердження цього факту ним надано до суду копію розписки, засвідченої підписами сторін та підписами свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також копію договору позики (т.1 а.с. 6,7-9).
Крім цього, позивач стверджує, що 12.05.2011 він згідно усного договору позики надав відповідачу ОСОБА_2 у борг 2 600 євро, однак за її проханням перерахував їх на рахунок її брата ОСОБА_5 . На підтвердження цього факту ним надано копії квитанцій №102004712 від 12.05.2011 та №102049467 від 12.05.2011 (т.1 а.с. 10,11).
У зв'язку з порушенням зобов'язання за вказаними договорами позивачем нараховано штраф, інфляційні витрати та відсотки за прострочений строк повернення боргу, які у загальному розмірі становлять 1 553 184,00 грн, та були стягнуті заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 29.05.2012 (т.1 а.с. 29-30).
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 19 березня 2019 року вказане заочне рішення було скасоване та призначено справу до розгляду.
Під час перегляду справи після скасування заочного рішення судом було встановлено відсутність у позивача оригіналів договору позики та розписки, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог про стягнення з відповідача 250 000,00 грн.
Відсутність оригіналів вказаних документів унеможливила призначення почеркознавчої експертизи, про що клопотав представник відповідача, оскільки ОСОБА_2 стверджувала, що на вказаних документах підпис виконаний не нею.
За клопотанням позивача ОСОБА_1 під час судового розгляду були допитані в якості свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Так, свідок ОСОБА_3 суду першлї інстанції показав, що з позивачем знайомий дуже давно, той надавав йому юридичні консультації. За запрошенням ОСОБА_1 приїхав до нього додому, оскільки той попрохав бути присутнім при передачі грошей. Вони разом поїхали в банк, де позивач зняв кошти у сумі 30 000 доларів США. Після чого в центрі міста біля магазину «Дитячий світ» в автомобілі відбулася передача позивачем вказаної суми жінці, про що остання в присутності свідка підписала розписку та договір позики. Пригадати, як виглядала жінка, він не може, оскільки це відбувалося давно, міг би впізнати її по фото.
Свідок ОСОБА_4 суду першої інстанції показав, що дуже давно знайомий з позивачем, колись навчалися разом, потім періодично зустрічалися декілька разів на рік на свята. 06 квітня десять років тому був присутнім при передачі ОСОБА_1 позики. У вказаний день близько 09.00 години приїхав до нього додому, де вже знаходився ще один чоловік. Разом на автомобілі вони поїхали у філію банку, розташовану на вул. Полтавський шлях, де позивач зняв 30 000 доларів США. Після цього ОСОБА_1 зателефонував майбутньому позичальнику та спитав, в якій валюті потрібна сума. З розмови стало зрозуміло, що необхідна позика у доларах США. Після цього вони приїхали до магазину «Дитячий світ», де до них в машину сіла поряд з ОСОБА_7 жінка, яку він представив як подругу своєї дружини, назвав ОСОБА_8 і передав їй кошти - 3 пачки доларів США купюрами по 100 дол. Жінка перерахувала гроші, підтвердила наявність всієї суми, ознайомилась з договором позики та підписала його у двох екземплярах, питань з приводу його умов не задавала, також підписала розписку. Після цього розписку підписали свідки (спочатку ОСОБА_9 ) та повернули її ОСОБА_7 . ОСОБА_10 вийшла з автомобіля та пішла, а вони поїхали. Свідок підтвердив належність йому підпису у розписці.
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено законом чи договором.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У відповідності до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як зазначено у ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13 та від 13.12.2017 у справі №309/3458/14-ц.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15 та від 08.07.2019 у справі №61-20376св18.
Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом позову є стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 550 000 грн. (з урахуванням штрафних санкцій).
Крім цього, у судовому засіданні 29.05.2012 позивач ОСОБА_1 надав суду розрахунок суми боргу станом на 29.05.2012 року, який приєднаний до метаріалів справи (т.1 а.с. 29-30). Згідно цього розрахунку позивач просив суд стягнути з відповідача: - щодо позики у розмірі 250 000 грн. - 1 523 130 грн.; - щодо позики у розмірі 2 600 євро - 30 054,48 грн., а всього 1 553 184,48 грн.
01.08.2024 позивач ОСОБА_1 надав Полтавському апеляційному суду пояснення, в якому уточнив суму заборгованості, яку визначив у розмірі 1 519 796,95 грн, з урахуванням грошей, які виплатила відповідач у розмірі 41 637,53 грн (т.2 а.с. 207).
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч. 1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, на підтвердження боргових зобов'язань, які, як вказує позивач ОСОБА_1 виникли 06.04.2007, останній надав до позовної заяви ксерокопію розписки від 06.04.2009, засвідченої підписами сторін та підписами свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також ксерокопію договору позики від 06.04.2009 (т.1 а.с. 6,7-9).
На підтвердження боргових зобов'язань, які, як вказує позивач ОСОБА_1 виникли 12.05.2011, останній надав до позовної заяви ксерокопії: квитанції №102004712 від 12.05.2011 на суму 1300 євро, які прийнято від ОСОБА_1 для міжнародного бліц-переказу на ім'я ОСОБА_5 та квитанції №102049467 від 12.05.2011 на суму 1300 євро, які прийнято від ОСОБА_11 для міжнародного бліц-переказу на ім'я ОСОБА_5 (т.1 а.с. 10,11).
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що квитанції №102004712 від 12.05.2011 на суму 1300 євро та №102049467 від 12.05.2011 на суму 1300 євро на ім'я ОСОБА_5 не є належними та допустимими доказами виникнення та існування боргових зобов'язань між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відповідності до вимог ЦК України.
В частині боргових зобов'язань, які, як вказує позивач ОСОБА_1 , виникли 06.04.2007 на підставі боргової розписки та договору позики, то колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення боргу у розмірі 250 000 грн (з урахуванням штрафних санкцій на підставі ч. 1 ст. 625 ЦК України), суд першої інстанції виходив з того, що наявність у позивача боргового документа - розписки та договору позики від 06.04.2009 свідчила б про невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, але, як було встановлено судом першої інстанції, оригінали цих документів у позивача відсутні.
По справі вбачається, що дійсно 19.03.2012 до позовної заяви у додатках до позову позивачем надана суду ксерокопія боргової розписки наступного змісту: «Я, ОСОБА_2 , 1971 р.н., що проживає в АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер № НОМЕР_1 , паспорт - серія НОМЕР_2 , виданий Київським МВ РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 30 січня 2006 року, цім актом підтверджую, що отримала у позику від ОСОБА_1 кошти в сумі 250 000 грн. (двісті п'ятдесят тисяч гривень) в день складання цього акта. Акт укладено та кошти передано при свідках. 06.04.2009р., підпис, ОСОБА_2 Свідки: 1. ОСОБА_3 , мешкає за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно протоколу судового засідання Ленінського районного суду м. Харкова від 29.05.2012 у даній справі: «Позивач заявив клопотання про приєднання до матеріалів справи розрахунок боргу. Суд ухвалив: задовольнити клопотання позивача, приєднати до матеріалів справи розрахунку боргу. Головуючий оглядає оригінали розписки відповідача та договір позики позивача та відповідача. Суд переходить до розгляду справи, головуючий оголошує позовну заяву» (т.1 а.с. 36).
Отже, з вказаного протоколу судового засідання від 29.05.2012 вбачається, що дійсно головуючий суддя оглядав оригінали розписки відповідача від 06.04.2009 та договір позики позивача та відповідача.
З матеріалів справи також вбачається, що 12.01.2021 до Харківського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 (т.2 а.с. 46-47), в якій вказано, що у 2019 стало питання про оригінали документів, при розгляді справи у 2012 йому був повернутий оригінал розписки з листом суду, вона в жахливому стані, але у зв'язку з тим, що це є важливим доказом, вважає за потрібне долучити її до матеріалів справи.
У додатках до заяви зазначено: оригінал розписки від 06.04.2009 на 1 аркуші в файлі (т.2 а.с. 46-47). На а.с. 48 т.2 міститься оригінал розписки від 06.04.2009, яка за змістом та формою відповідає ксерокопії, яка додана позивачем до позову.
11.01.2021 до Харківського апеляційного суду (під час апеляційного перегляду цивільної справи №642/2315/12 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського райнного суду м. Харкова від 08.04.2020) надійшло клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Фоменка П.М. про призначення судової почеркознавчої експертизи розписки від 06.04.2009 (т.2 а.с. 104).
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 22.09.2021 клопотання Фоменка П.М., який діє в інтересах ОСОБА_2 , про призначення судової почеркознавчої експертизи - задоволено. Призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити наступні питання: 1. Чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 у розписці (акті) від 06 квітня 2009 року тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою? Проведення експертизи доручити експертам Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса», попередити експертів про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України. Надати для проведення експертизи матеріали цивільної справи № 642/2315/12. Оплату за проведення експертизи покласти на ОСОБА_2 . Провадження у справі зупинити на час проведення експертизи (т.2 а.с. 127-131).
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 01.11.2021 поновлення провадження у справі, справу призначено до розгляду на 24.11.2021 об 11-30 хв. (т.2 а.с. 141).
14.12.2021 до Харківського апеляційного суду надійшло повідомлення про неможливість надання висновку експерта у цивільній справі (т.2 а.с. 148).
Після зміни територіальної підсудності справ, з 05.08.2022 дана цивільна справа перебуває у провадженні Полтавського апеляційного суду (т.2 а.с. 152).
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 19.09.2022 справа призначена до апеляційного розгляду на 05.04.2023 о 10-40 год, з повідомленням учасників справи (т.2 а.с. 153).
25.09.2023 до Полтавського апеляційного суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Фоменка П.М. про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи розписки від 06.04.2009, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 перебуває за межами України у зв'язку зі збройною агресією рф проти України, її адвокат проходить військову службу у лавах ЗСУ за мобілізацією, тому не мають технічної можливості приєднатися у режимі відеоконференції у судовому засіданні, ухвалою Харківського апеляційного суду від 22.09.2021 у даній справі призначена судова почеркознавча експертиза, яка була сплачена відповідачем, але не була проведена у зв'язку з вищевказами обставинами (т.2 а.с. 184).
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 25.09.2023 клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Фоменка П.М. - задоволено, призначено у справі судову почеркознавчу експертизу (т.2 а.с. 188-191).
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 30.05.2024 відновлене апеляційне провадження у справі, станом на 30.05.2024 ОСОБА_2 не надано Полтавському апеляційному суду вільні зразки (оригінали) підпису (не менше 15-25 підписів) та почерку (на 15-20 арк.) як в офіційних, так і неофіційних, різнохарактерних за своїм цільовим призначенням документах, виконаних до квітня 2009. Для надання експериментальних зразків підпису та почерку ОСОБА_2 до Полтавського апеляційного суду не з'явилася. Справа призначена до апеляційного розгляду на 10-40 год 05.08.2024, про дату, час та місце розгляду справи повідомити учасників справи (т.2 а.с. 199).
У судовому засіданні Полтавського апеляційного суду 26.08.2024 відповідач ОСОБА_2 та її представаник - адвокат Зеленцов О.П. заявили клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи (т.2 а.с. 215-217).
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 26.08.2024 клопотання відповідача ОСОБА_2 та її представника - адвоката Зеленцова О.П. - задоволено. Призначено у справі №642/2315/12 судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання: 1. Чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 у розписці (акті) від 06 квітня 2009 року тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою? Проведення експертизи доручено експертам Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса». Попереджено експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків відповідно до ст. ст. 384 - 385 КК України. Надати для проведення експертизи матеріали цивільної справи № 642/2315/12. Зобов'язати ОСОБА_2 надати вільні зразки (оригінали) підпису (не менше 15-25 підписі) та почерку (на 15-20 арк.), як в офіційних, так і неофіційних, різнохарактерних за своїм цільовим призначенням документах, виконаних до квітня 2009 року. Зобов'язати ОСОБА_2 з'явитися до Полтавського апеляційного суду для надання експериментальних зразків підпису та почерку. Оплату за проведення експертизи покласти на ОСОБА_2 . Роз'яснити сторонам наслідки ухилення від участі в експертизі, передбачені статтею 109 ЦПК України, а саме, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Провадження у справі зупинити на час проведення експертизи (ст. 253 ЦПК України) (т.2 а.с. 220-224).
28.11.2024 до Полтавського апеляційного суду надійшов висновок експерта №7596/10473 від 21.11.2024 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі №642/2315/12, згідно якого підпис від імені ОСОБА_2 у розписці (акті) від 06 квітня 2009 року, розташований у рядку «06 04.2009р. ОСОБА_2 », - виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою (т.2 а.с. 238-246).
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 03.12.2024 відновлене апеляційне провадження у справі, справа призначена до розгляду на 05.02.2025 о 10-40 год (т.2 а.с. 247). Судова повістка від 05.12.2024 на ім'я ОСОБА_1 у вказане судове засідання доставлена до його електронної скриньки 16.01.2025 (т.2 а.с. 252).
09.01.2025 по Полтавського апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про направлення на його поштову адресу копії висновку експерта №7596/10473 від 21.11.2024 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі №642/2315/12 (т.2 а.с. 255).
10.01.2025 Полтавським апеляційним судом на зазначену ним поштову адресу ОСОБА_1 направлена копія висновку експерта №7596/10473 від 21.11.2024 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі №642/2315/12 (т.2 а.с. 256), яка згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення доставлена 17.01.2025 ОСОБА_1 .
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21.04.2020, яка є предметом апеляційного перегляду, підставою для відмови у позові ОСОБА_1 про стягнення боргу у розмірі 250 000 грн згідно розписки від 06.04.2009 та договору позики від 06.04.2009 (з урахуванням штрафних санкцій на підставі ч. 1 ст. 625 ЦК України) стало те, що позивач не надав суду їх оригінали. І дійсно, як вбачається з матеріалів справи, лише 12.01.2021 Харківському апеляційному суду позивач ОСОБА_1 надав оригінал розписки від 06.04.2009. Тобто, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі про відмову у позові в цій частині, прийшов до правильного висновку про те, що із-за відсутності у позивача оригіналів боргових документів позов в цій частині не підлягає задоволенню.
Крім цього, колегія суддів, з урахуванням нового доказу у справі, отриманого під час апеляційного перегляду законності і обгрунтованості рішення суду першої інстанції, а саме висновку експерта №7596/10473 від 21.11.2024 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі №642/2315/12, згідно якого підпис від імені ОСОБА_2 у розписці (акті) від 06 квітня 2009 року виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою, що додатково підтверджує відсутність підстав для задоволення позову у цій частині, не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.
Щодо висновку суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення позики у розмірі 2 600 євро, то як правильно встановив суд першої інстанції і колегія суддів з цим повністю погоджується, що квитанції про перерахування вказаної суми на рахунок іншої особи ОСОБА_5 не підтверджують факт отримання ОСОБА_2 коштів у борг і виникнення цього обов'язку з їх повернення на вимогу кредитора, тобто, існування між сторонами договірних правовідносин за договором позики, що, вказує на відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вказаної суми.
По справі вбачається, що позивачем ОСОБА_1 до позову додано ксерокопії 2-х квитанцій про переказ грошей від 12.05.2011 у розмірі 1300 євро кожна, а всього 2 600 євро, на суму 30 054,48 грн (т.1 а.с. 10,11). Ці квитанції дійсно не є борговими розписками у розумінні ст.ст. 1046, 1047 ЦК України, в них вказано, що гроші отримано від ОСОБА_1 (одна квитанція) та від ОСОБА_11 (друга квитанція) для переказу на ім'я ОСОБА_5 (в обох квитанціях), тобто перекази здійснено на ім'я іншої особи, а не відповідача ОСОБА_2 , отже вказані квитанції не є належними та допустимими доказами виникнення та існування боргових зобов'язань між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відповідності до вимог ЦК України, тому борг у розмірі 2 600 євро не є доведеним.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції була постановлена ухвала від 17.03.2020 про витребування доказів, але у цій ухвалі суд умисне зробив помилку у номері виконавчого провадження, таким чином було витребуване не те виконавче провадження, у повторному клопотанні позивача про витребування виконавчого провадження було відмовлено, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції. По справі вбачається, що виконавче провадження було відкрито з примусового виконання виконавчого листа у справі №2-2315/12, виданого 27.08.2012 Ленінським районним судом м. Харкова на виконання заочного рішення цього ж суду від 29.05.2012 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 1 553 184,48 грн. Проте, ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 19.03.2019 заочне рішення від 29.05.2012 було скасовано і ухвалено нове рішення від 08.04.2020 про відмову у позові. Факт часткового виконання відповідачем у примусовому порядку (недобровільному) порядку виконавчого листа не свідчить про визнання відповідачем боргу, а у разі скасування рішення суду законодавцем передбачено поворот його виконання.
Доводи апеляційної скарги про те, що 29.05.2012 перед ухваленням заочного рішення суду позивач віддав суду оригінали розписки відповідача та договір позики позивача та відповідача, але вже у 2019 році їх в матеріалах справи не було, після цього відповідач подала клопотання про призначення експертизи відносно розписки, знаючи, що вона пропала з матеріалів справи, на доводи позивача про те, що відповідач 7 років виконувала заочне рішення суду, що свідчить про визнання нею боргу, суд першої інстанції не звернув увагу, також суд не взяв до уваги пояснення позивача про те, що оригінали розписки та договору згідно з переліком документів МЮ у першій інстанції зберігаються 3 роки, що позивач не несе відповідальність за їх збереження, у зв'язку з тим, що відповідач 7 років кожен місяць виконувала зобов'язання за виконавчим листом, необхідність у збереженні оригіналів відпала, свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтвердили передачу грошей від позивач до відповідача у повному обсязі, то ці доводи також не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки по справі достовірно вбачається, що саме позивач ОСОБА_1 12.01.2021 надав Харківському апеляційному суду оригінал розписки від 06.04.2009. Оригінали боргових документів як підстава задоволення позову повинні надаватися до справи і там зберігатися, позивач повинен був усвідомлювати наслідки відсутності у справі оригіналів боргових розписок (договорів) на час розгляду її по суті 08.04.2020.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 05 лютого 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов