Справа № 531/1728/24 Номер провадження 22-ц/814/852/25Головуючий у 1-й інстанції Герцов О. М. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
05 лютого 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.
за участю секретаря судового засідання Коротун І.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 25 жовтня 2024 року (час ухвалення судового рішення та дата виготовлення повного текста судового рішення не зазначені) у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У червні 2024 року АТ «Акцент-Банк» звернулося до суду із вказаним позовом, просило ухвалити рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на користь Банка заборгованість за кредитним договором № б/н від 05.05.2021 у розмірі 99 309.25 грн за станом на 27.05.2024 та судові витрати у розмірі 3 028 грн.
Заявлені вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за укладеним кредитним договором.
Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 25 жовтня 2024 року відмовлено за недоведеністю у задоволенні позову АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
АТ «Акцент-Банк», в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення районного суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з відповідача на користь банку судові витрати.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначив, що відповідач, підписавши Анкету-заяву, приєднався до Умов і правил надання банківських послуг та зобов'язався регулярно знайомитися зі змінами до них на сайті Банку.
Розрахунком заборгованості підтверджено, що відповідач користувався кредитними коштами, тому ознайомлений з Умовами і правилами надання банківських послуг в Банку та погодився з ними.
Суд безпідставно відмовив у стягненні процентів, оскільки відповідач користувався кредитними коштами, погодився з Умовами і правилами надання банківських послуг, підписавши анкету-заяву, а також підписав паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому чітко обумовлені всі умови кредитування, строки та процентна ставка.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав:
Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що 05.05.2021 ОСОБА_1 підписав анкету-заяву, згідно якої просив відкрити рахунок і надати банківські послуги (а.с.10).
На виконання умов анкети-заяви від 05.05.2021 банк відкрив ОСОБА_1 рахунок № НОМЕР_1 та видав картку № НОМЕР_2 , строком дії до квітня 2028 року(а.с.23).
Згідно з довідкою за лімітами, наданою АТ «АКЦЕНТ - БАНК», ОСОБА_1 за кредитним договором з 05.05.2021 встановлено кредитний ліміт 14 000 грн, який 17.01.2022 збільшено до 29 000 грн, а 29.03.2024 - до 58 400 грн (а.с.24)
Згідно розрахунку, наданого АТ «Акцент-Банк», загальна сума заборгованості за станом на 27.05.2024 становить 99 309,25 грн, з яких: 58 358,03 грн - заборгованість за кредитом; 40 924,22 грн - заборгованість за відсотками (а.с.13-22).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Вказував, що, проаналізувавши надані докази в їх сукупності, дійшов висновку про неоднозначність розміру заборгованості відповідача перед АТ «АКЦЕНТ - БАНК», що міститься у поданих представником позивача доказах, що не дає можливості перевірити правильність розрахунку заборгованості за кредитним договором. Позивачем будь-яких пояснень з цього приводу надано не було.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції частково не відповідає.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним. Якщо сторони в належній формі досягли усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 викладений такий правовий висновок щодо застосування норми права у спірних правовідносинах :
«З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.»
За змістом положень ст.12, ст.13, ст.89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Кожна із сторін зобов'язана довести належними і допустимими доказами ті, обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судоми у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснені учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, при вирішенні цього спору необхідно виходити з того, що Банком суду не надано належних і допустимих доказів про те, що відповідач (позичальник) на час укладення кредитного договору був ознайомлений з Умовами і правилами надання банківських послуг, на які зроблене посилання у позові.
Тобто відсутні докази про те, що сторони у належний спосіб визначили умови нарахування і сплати процентів за користування кредитними коштами, адже сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за невиконання кредитного договору.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року (справа № 393/126/20) викладений такий правовий висновок.
«Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (абзац перший частини першої статті 207 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).
Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
За таких обставин Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вбачає наявні підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19), про те, що паспорт споживчого кредиту є невід'ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.»
Отже, надана у справу світлокопія паспорта споживчого кредита (а.с.11-12) не є доказом укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми.
З огляду на викладене апеляційний суд визнає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог у частині стягнення із відповідача нарахованих відсотків.
Перевіряючи обґрунтованість вимог Банку про стягнення заборгованості за тілом кредита у сумі 58 385,03 грн, апеляційний суд керується такими міркуваннями.
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року.
У підтвердження заявлених вимог Банк надав суду виписку по рахунку відповідача (а.с.13-22), якою підтверджується видача та повернення коштів за укладеним договором.
Достовірність відомостей, зазначених у виписці по рахунку, у порядку, визначеному цивільним процесуальним законом, не спростована.
Дослідивши дані, що містяться у виписці по рахунку, апеляційний суд встановив, що за період з 11 травня 2021 року по 27 березня 2024 року ОСОБА_1 витрачено 132 400 грн 30 коп. кредитних коштів, а повернуто на картковий рахунок 79 414 грн 81 коп.
Отже, враховуючи сукупний розмір витрачених відповідачем коштів - 132 400 грн 30 коп., і сукупний розмір сплачених відповідачем коштів за весь період користування коштами у розмірі 79 414 грн 81 коп., слід визначити заборгованість за тілом кредита у сумі 52 985 грн 49 коп.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року по справі № 545/2248/17.
Зважаючи на встановлене, рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 25 жовтня 2024 року підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні з відповідача заборгованості за тілом кредиту з ухваленням нового рішення в цій частині про стягнення з відповідача на користь банка 52 985 грн 49 коп. заборгованості за тілом кредита.
Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що, звертаючись до суду з позовом, АТ «Акцент-Банк» сплатило 3 028 грн судового збору (а.с.6), за подання апеляційної скарги сплачено 4 542 грн (а.с.87).
Позовні вимоги та апеляційна скарга задоволені на 53,35%.
Таким чином, АТ «Акцент-Банк» має право на стягнення із ОСОБА_1 витрат зі сплати судового збору (за подання позовної заяви та апеляційної скарги) у розмірі 3 028 + 4 542 = 7 570 х 53,35% = 4 038,59 грн
Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» задовольнити частково.
Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 25 жовтня 2024 року скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача заборгованості за тілом кредиту з ухваленням нового рішення в цій частині по суті заявлених вимог.
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (код ЄДРПОУ 14360080, 49074, м.Дніпро, вул.Батумська, 11) заборгованість за тілом кредиту у розмірі 52 985 грн 49 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (код ЄДРПОУ 14360080, 49074, м.Дніпро, вул.Батумська, 11) витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 038,59 грн.
В іншій частині рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 25 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 05 лютого 2025 року.
Головуючий суддя О.А.Лобов
Судді: А.І.Дорош
В.М.Триголов