Справа № 529/269/24 Номер провадження 22-ц/814/886/25Головуючий у 1-й інстанції Петренко Л.Є. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
05 лютого 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.
Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.
при секретарі: Коротун І.В.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скарг ою ОСОБА_1
на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 10 вересня 2024 року, ухвалене суддею Петренко Л.Є., повний текст рішення складений - дата не вказана
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних позовних вимог: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», про стягнення заборгованості, -
29.03.2024 ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №4106525 від 30.05.2021 у розмірі 44 850 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.05.2021 з власного волевиявлення, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» відповідачем ОСОБА_1 було подано заявку на отримання кредиту №4106525, який було підписано одноразовим ідентифікатором, направленим за допомогою смс-повідомлення. Таким чином, відповідач ОСОБА_1 уклав договір про споживчий кредит №4106525 від 30.05.2021 з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 10 000 грн. 13.09.2021 на підставі договору відступлення прав вимоги ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги ТОВ «Діджи Фінанс», в тому числі і за кредитним договором №4106525 від 30.05.2021. Відповідач ОСОБА_1 взяті на себе обов'язки за кредитним договором в частині повернення коштів як перед первісним кредитором, так і перед новим кредитором не виконав. Внаслідок цього має заборгованість у загальній сумі 44 850 грн, яка складається із: - заборгованості за тілом кредиту 10 000 грн; - заборгованості за відсотками 33 750 грн; - заборгованості за комісійними винагородами 1100 грн.
Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 10 вересня 2024 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №4106525 від 30.05.2021, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 10 000 грн, відсотків в розмірі 18 750 грн та комісії за надання кредиту - 1100 грн, у загальній сумі 29 850 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» понесені позивачем судові витрати в загальній сумі 4 612,10 грн, які складаються зі сплаченого судового збору в сумі 1612,10 грн та витрат на правничу правову допомогу в сумі 3 000 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання за договором виконав, надав відповідачу кредитні кошти в сумі 10 000 грн. Натомість, всупереч умовам кредитного договору №4106525 від 30.05.2021, відповідач свої кредитні зобов'язання не виконав, суму кредиту, нараховані відсотки у встановлений договором строк не повернув, доказів на спростування вказаного суду не подав. Відповідно до наданого рахунку вбачається, що на картковий рахунок відповідача 30.05.2021 зараховано переказ на картку у розмірі 10 000 грн. Суд визнав таку виписку належним та допустимим доказом, який підтверджує надання відповідачу кредитних коштів від ТОВ «Мілоан».
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості по відсотках нарахованих з моменту 30.06.2021, то суд зазначив, що згідно з договором про споживчий кредит від 30.05.2021 №4106525 кредит надається строком на 30 днів, дата повернення кредиту 29.06.2021. З умовами, передбаченими п. 2.3.1.2, загальний строк кредитування не може перевищувати 60 днів. Отже відсотки, нараховані ТОВ «Мілоан» після закінчення строку кредитування є необґрунтованими, а тому вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 29 850 грн заборгованості за процентами, нарахованими з моменту закінчення загального строку кредитування, а саме з 30.07.2021, є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Суд дійшов до висновку про правомірність дій ТОВ «Мілоан» щодо нарахування заборгованості за комісією, оскільки укладеним кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а правилами надання споживчих кредитів передбачено що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов'язкових платежів.
Враховуючи те, що обов'язку з повернення коштів за кредитним договором від 31.05.2021 №4106525, ОСОБА_1 не виконав, з останнього на користь ТОВ «Діджи Фінанс» підлягає стягненню заборгованість в загальному розмірі 29 850 грн, яка складається з 10 000 грн заборгованості за тілом кредиту, 18 750 грн заборгованості за процентами, 1100 грн заборгованості з комісії за надання кредиту.
В частині вирішення питання про розподіл судових витрат суд першої інстанції визнав, що вимога позивача про стягнення на користь ТОВ «Діджи Фінанс» витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн не відповідає критерію розумності, є не співмірною з ціною позову, виконаним об'ємом роботи та складністю спору, який не є складним та розглядається в порядку спрощеного провадження, адвокат участі в судових засіданнях не приймала, однак були підготовлені та подані до суду відповідь на відзив та додаткові пояснення, у зв'язку з чим суд визнав за доцільне зменшити вказані витрати до 3 000 грн, що відповідає критерію співмірності та справедливості таких витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що копія електронного документа подана у форматі pdf оригіналом не є, у зв'язку з чим ОСОБА_1 було заявлено клопотання про витребування оригіналу кредитного договору №4106525 від 30.05.2021, але відповідачу надіслано ксерокопію пакету документів в паперовій формі, з яких неможливо встановити ознаки електронного документа. Суд першої інстанції не взяв до уваги те, що паспорт споживчого кредиту не є частиною кредитного договору відповідно до ч.2 ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування». Як доказ існування заборгованості та її розміру, позивач не надав жодного документу, виготовленого первісним кредитором, з якого можливо встановити, ні коли виникла заборгованість, ні чи були оплати за кредитним договором, ні строки та розмір нарахування відсотків, ні хто проводив розрахунки, ні будь яку іншу інформацію, яка є необхідною для правильного встановлення розміру заборгованості. Вважає, що судом першої інстанції помилково встановлено, що первісний кредитор ТОВ «Мілоан» виконав умови п.2.1 ч.2 договору про споживчий кредит №4106525 від 30.05.2021, перерахував кошти на картковий рахунок відповідача з поміткою у полі 19 призначення платежу (кошти згідно договору 4106525), але відповідачу кошти з таким призначенням платежу не надходили. Позивач стверджує, що на момент перерахування кредитних коштів була чинною постанова Правління НБУ від 06.22.2019 №127 «Про затвердження змін до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» і платіжне доручення №47527943 від 30.05.2021 було оформлено згідно ч.3.1 Інструкції та у формі наведеній у додатку 3 Інструкції, згідно з вимогами, що викладені в додатку 9 Інструкції, але в наданій копії платіжного доручення №47527943 відсутні поля: код розрахункового документа; дата валютування; дата виконання. З наданого платіжного доручення неможливо встановити хто його видав, хто прийняв для виконання, хто проводив перерахунок коштів, яка установа здійснювала виконання даного платіжного доручення. Згідно платіжного доручення №47527943 від 30.05.2021, доданого до позовної заяви, банком платника є ТОВ «Елаєнс» з кодом ЄДРПОУ 38905934, а згідно платіжного доручення №47527943 від 30.05.2021 наданого відповідно до ухвали суду, банком платника є ПАТ «Альфа-Банк» з кодом ЄДРПОУ 23494714. Тобто, під одним номером та за однією датою видано два різних документа. Довідка від 23.07.2024, видана ТОВ «Елаєнс», не містить інформації про проведення платежу відповідно до платіжного доручення №47527943 від 30.05.2021 та не містить інформації про номер карткового рахунку, ПІП відповідача, назву банку відповідно до ЄДРПОУ. Навпаки, довідка від 06.05.2024, видана відповідачу АТ КБ «Приватбанк», свідчить про те, що кошти з призначенням платежу «Згідно договору 4106525» не надходили, а факт зарахування коштів в сумі 10 000 грн 30.05.2021 з призначенням платежу «Переказ готівки» не є фактом отримання коштів від ТОВ «Мілоан». Зазначає, що позивач не подав жодного належного, допустимого та достатнього доказу для того, щоб довести свої позовні вимоги, підтвердити їх обґрунтованість, або хоча б взагалі підтвердити своє право на подачу даної позовної заяви, також позивач не обґрунтував неможливості подання таких доказів.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 30.05.2021 відповідачем ОСОБА_1 заповнено анкету-заяву на кредит №4106525. У даній анкеті визначено суму кредитування, строк кредитування, сплату комісії за надання кредиту (а.с. 11).
Вказана анкета-заява була погодженою кредитодавцем - позивачем по справі (а.с. 11 зворот).
На підставі вказаної анкети-заяви 30.05.2021 ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Мілоан» електронний договір про споживчий кредит №4106525, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику грошові кошти в сумі 10 000 грн строком на 30 днів 29.06.2021, термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом. (а.с. 19-24).
У відповідності з п. 1.5.2 договору проценти за користування кредитом становлять 3 750 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Пунктом 1.6 договору передбачено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені у пункті 2.2.3 цього договору.
Як вбачається з додатку №1, який є графіком розрахунків, сторони домовилися, що дата повернення кредиту 29.06.2021, розмір кредиту 10 000 грн, проценти за користування кредитом 3 750,00 грн, комісія за надання кредиту 1100 грн (а.с. 23).
Договір про споживчий кредит №4106525, паспорт споживчого кредиту №4106525, який є додатком №2 до вказаного договору, анкета-заява на кредит №4106525 від 30.05.2021 містять інформацію про позичальника, в тому числі РНОКПП, дату народження, місце реєстрації та проживання, номер паспорту.
Відповідно до умов кредитного договору позичальник зобов'язується вчасно повертати кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, визначеному цим договором.
З платіжного доручення №47527943 від 30.05.2021 вбачається, що ТОВ «Мілоан» 30.05.2021 здійснено платіж отримувачу ОСОБА_1 на картковий рахунок НОМЕР_1 в сумі 10 000 грн, призначення платежу: кошти згідно договору 4106525 (а.с. 32).
ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання за договором виконав, надав відповідачу кредитні кошти в сумі 10 000 грн. Натомість, всупереч умовам кредитного договору № 4106525 від 30.05.2021, відповідач свої кредитні зобов'язання не виконав, суму кредиту, нараховані відсотки у встановлений договором строк не повернув, доказів на спростування вказаного суду не подав.
13.09.2021 між ТОВ «Діджи фінанс» та ТОВ «Мілоан» укладено договір факторингу №07Т, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» зобов'язується відступити ТОВ «Діджи фінанс» права вимоги, зазначені у відповідному реєстрі прав вимоги, а ТОВ «Діджи фінанс» зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Мілоан» за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 42-47).
Згідно акту прийому-передачі реєстру прав вимоги від 13.09.2021 до договору факторингу №07Т від 13.09.2021, ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ «Діджи фінанс» прийняло реєстр прав вимог від 13.09.2021, складений за формою згідно із додатком №1 до договору. Кількість боржників 9 315, загальна сума заборгованості 200 189 234,88 грн (а.с. 48).
Також подано копії квитанцій на підтвердження плати згідно договору відступлення права вимоги №07Т від 13.09.2021 (а.с. 34-41)
Із витягу з додатку до договору факторингу №07Т від 13.09.2021 вбачається, що у ОСОБА_1 за кредитним договором №4106525 від 30.05.2021 сума заборгованості на момент відступлення становить 44 850 грн, з яких 10 000 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 33 750 грн - сума заборгованості за відсотками, 1100 грн - за комісією (а.с. 13).
Таким чином, судом першої інстанції визнано, що ТОВ «Діджи Фінанс» наділено правом грошової вимоги до відповідача, а ТОВ «Мілоан» втратило такі права.
Відповідно до п. 6.1 договору про споживчий кредит №4106525 від 30.05.2021, укладеного між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 , цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний, зокрема, через сайт Товариства таабо відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі п. 6.5 договору.
На виконання вимог ухвали суду 01.07.2024 про витребування доказів, ТОВ «Мілоан» надав довідку про надання послуг переказу грошових коштів ТОВ «Мілоан» - ТОВ «Елаєнс». У даній довідці вказано деталі операції, зокрема, дату проведення платіжної операції, призначення платежу, суму такого та платіжний метод, яким є карта MasterCard, номер карти, банк картки отримувача PRIVATBANK (а.с. 159).
Крім того, суд першої інстанції оглянув електронний доказ у форматі PDF, а саме договір про споживчий кредит №4106525, який надіслано в системі «Електронний суд» ТОВ «Мілоан», де у розділі 10 договору «Реквізити сторін» у графі «Позичальник» містяться особисті дані ОСОБА_1 , нижче номер телефону. У верхньому лівому кутку договору наявний одноразовий ідентифікатор U30935, час: 30.05.2021 16:44.
Таким чином, суд першої інстанції визнав, що договір про споживчий кредит №4106525 від 30.05.2021 підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами вказаного правочину.
Відповідно до п.2.1. ч.2 кредитного договору, кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок - тобто, на рахунок, наданий відповідачем для отримання кредитних коштів.
Відповідно до норм чинного законодавства ТОВ «Мілоан» на підставі платіжного доручення №47527943 від 30.05.2021 перерахував ОСОБА_1 кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 в сумі 10 000 грн (а.с. 166).
Платіжне доручення №47527943 від 30.05.2021 містить усі необхідні для перерахування коштів реквізити сторін, дату здійснення операції, платіжну систему, чітке призначення платежу та є первинним банківським документом, та підтверджує надання кредитних коштів позивачем й отримання таких відповідачем на зазначену нею платіжну картку, номер якої вказано у платіжному дорученні. Такі умови перерахування коштів було погоджено сторонами при укладенні кредитного договору.
На виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, 20.06.2024 від АТ «Приватбанк» надійшла виписка за договором №б/н за період 30.05.2021 - 07.06.2021, згідно якої 30.05.2021 на картковий рахунок НОМЕР_2 ОСОБА_1 зараховано переказ в сумі 10 000 грн (а.с. 145).
Згідно з договором про споживчий кредит від 30.05.2021 №4106525, кредит надається строком на 30 днів, дата повернення кредиту 29.06.2021. З умовами, передбаченими п. 2.3.1.2, загальний строк кредитування не може перевищувати 60 днів.
Відповідно до п. 1.5.1 кредитного договору сторони узгодили комісію за видачу кредиту, яка становить 11 % від суми виданого кредиту.
Сторони погодили при укладенні договору, зокрема п. 1.5.1 цього договору сплату комісії за надання кредиту 11 % від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.
Сплату іншого виду комісій вказаним договором кредиту, так і паспортом споживчого кредиту не встановлено.
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статті 634 цього кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Згідно з п. 12 цієї статті електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
За п.1 ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (ст. ст. 1, 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
З алгоритму укладення електронного кредитного договору слідує, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, який використовується позичальником як аналог власноручного підпису), без здійснення входу позичальником на веб-сайт за допомогою особистого кабінету кредитні договори між кредиторами та позичальником не було б укладено. Таким чином, електронний договір, підписаний електронним одноразовим ідентифікатором, вважається укладеним у письмовій формі з моменту його підписання, тобто ведення алфавітно-цифрової послідовності даних (пароль). Водночас такий договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо істотних умов договору.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
Зважаючи на ознаку реальності договору позики, для підтвердження виконання позикодавцем своїх зобов'язань за договором позики недостатньо наявності лише факту підписання такого договору, а судом має бути встановлено наявність факту отримання позичальником грошових коштів та моменту їх отримання (як певний проміжок часу), що є обов'язковою та істотною умовою договору позики (постанови Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №201/410/21, від 05.10.2022 у справі №559/524/15-ц, від 20.02.2019 у справі №629/5364/13-ц).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.06.2021у справі №201/11388/17 зазначено, що у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Верховний Суд наголосив, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаних положень закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 (справа №14-10цс18), від 04.07.2018 (справа №14-154цс18) та від 31.10.2018 (справа №202/4494/16-ц (14-318цс18).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
За приписами частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited проти України», заява №19336/04).
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 22.12.2021 у справі №873/212/21.
Апеляційний суду складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованості за кредитним договором №4106525 від 30.05.2021 у розмірі 44 850 грн.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилом ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 №127/33824/19.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №4106525 від 30.05.2021, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок, зазначений у договорі (а.с. 19-22).
Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Так, згідно п.п.6.1. п.6. договору визначено, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Згідно п.п.6.2. п.6. договору, розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору(офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником через сайт товариства, мобільний додаток або у SMS-повідомленні; з мобільного телефонного номеру позичальника на номер 2277 (вартість відправки SMS-повідомлення для позичальника визначено у правилах). Після укладення цей кредитний договір надається позичальнику шляхом розміщення в особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд товариства направлено позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв'язку, наданими позичальником товариству.
Відповідно до п.п.6.4. п.6. договору, визначено, що укладення товариством кредитного договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання на наслідки.
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний договір прирівнюється до укладених в письмовій формі.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає доведеним, що кредитний договір №4106525 від 30.05.2021 був підписаний позичальником ОСОБА_1 в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора U30935.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження факту перерахування кредитних коштів, що надані розрахунки заборгованості не можуть бути первинними документами, які можуть підтверджувати наявність заборгованості відповідача, то такі доводи не заслуговують на увагу з врахуванням наступного.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов'язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77-ст.80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження виконання ТОВ «Мілоан» зобов'язань за договором про споживчий кредит №4106525 від 30.05.2021 позивачем надано до суду платіжне доручення №47527943 від 30.05.2021 про перерахування на картку платника № НОМЕР_3 грошових коштів у розмірі 10 000 грн (а.с. 32).
Крім того, на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 03.06.2024 (а.с. 134), АТ КБ «Приватбанк» надало виписку по рахунку № НОМЕР_2 за період з 30.05.2021 по 07.06.2021, яка також підтверджує перерахування ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 10 000 грн за договором №4106525 від 30.05.2021 (а.с. 145).
Також, на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 01.07.2024 ТОВ «Мілоан» надало довідку ТОВ «ФК «Елаєнс», якою підтверджено успішність проведення операції з перерахування кредитних коштів (деталі операції): Номер в системі FONDY: 411999736. Номер операції: 9988651b-76c0-49b9-9568-78513c1464e7_ 637579898661198656. Дата проведення платежу: 30.05.2021. Призначення платежу: Кошти згідно договору 4106525. Сума платежу: 10000.00. Валюта платежу: UAH. Платіжний метод: карта MASTERCARD. Статус платежу: approved. Номер карти: НОМЕР_3 . Банк картки отримувача: PRIVATBANK (а.с. 159).
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що у матеріалах справи наявні належні, допустимі та достатні докази на підтвердження факту укладання кредитного договору між ОСОБА_1 та первісним кредитором ТОВ «Мілоан», а також на підтвердження факту перерахування коштів на рахунок відповідача, вказаний при укладенні договору, а також в частині обґрунтування розміру заборгованості за договором.
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Доказів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними грошима відповідачем матеріали справи не містять.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що позичальник (клієнт) ОСОБА_1 взяті не себе зобов'язання за договором про споживчий кредит №4106525 від 30.05.2021 не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування позикою не повернув, унаслідок чого виникла заборгованість.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в частині стягнення з відповідача у примусовому порядку суми заборгованості за договором про споживчий кредит №4106525 від 30.05.2021
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Так, згідно умов кредитного договору, сторони погодили наступні умови: сума (загальний розмір) кредиту складає: 10 000 грн. Кредит надається строком на 30 днів з 30.05.2021 (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 29.06.2021. Загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 4 850 грн в грошовому виразі та 11,401.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтована реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові визначені у п.п.1.5.1-1.5.2 договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 14 850 грн. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та, що кредитодавець і позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі, зокрема позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов'язань. Комісія за надання кредиту: 1100 грн, яка нараховується за ставкою 11.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 3 750 грн, які нараховуються за ставкою 1.25 відсотків від фіксованого залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2, 2.3 цього договору. Відповідно до п.п.2.2.2. договору, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3. договору. Згідно з п.п.2.2.3. договору, проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2. процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п.1.3., запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6. договору. Якщо визначена п.1.5.2. процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п.2.3.1.2. продовжують нараховуватися за базовою ставкою згідно п.1.6. договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов'язань позичальника зі сплати процентів протягом первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк кредитування, що продовжений на стандартних (базових) умовах, це означає, що протягом первісного строку кредитування та/або в період пролонгації на пільгових умовах позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п.1.6. та процентною ставкою визначеною п.1.5.2. договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди позичальника.
Згідно матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 допустив неналежне виконання умов договору, допустила прострочення виконання зобов'язань по договору.
Разом з цим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсотки, нараховані ТОВ «Мілоан» після закінчення строку кредитування є необґрунтованими, а тому вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 29 850 грн заборгованості за процентами, нарахованими з моменту закінчення загального строку кредитування, а саме з 30.07.2021, є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Водночас, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010, згідно яких зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У справі, що переглядається, позичальник ОСОБА_1 не довів належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених укладеним кредитним договором, презумпція правомірності якого не спростована. Відповідач жодним чином не оспорював укладання кредитного договору. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаного.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не виконав зобов'язання за кредитним договором №4106525 від 30.05.2021, а тому з нього на користь ТОВ «Діджи Фінанс» підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 29 850 грн.
05.02.2025 до Полтавського апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 подав клопотання про витребування доказів: додаткову угоду №1 від 05.10.22 до договору факторингу №07Т від 13.09.2021; реєстр прав вимог відповідно до додатка №1 до договору факторингу №07Т від 13.09.2021; звіт про отримані платежі відповідно до додатка №4 до договору факторингу №07Т від 13.09.2021; акт погодження мінімальної ціни відповідно до додатка №3 до договору факторингу №07Т від 13.09.2021; оригінал акта приймання-передачі реєстру прав вимог від 13.09.2021 до договору факторингу №07Т від 13.09.2021.
Згідно ч. 3 ст. 376 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегією суддів Полтавського апеляційного суду відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про витребування вищевказаних доказів з огляду на те, що по справі вбачається, що відповідач подавав відзив на позов (а.с. 68-78), заперечення на відповідь позивача на відзив (а.с. 11-118), в яких суду першої інстанції це клопотання не заявляв. Вбачається, що відповідач заявляв суду першої інстанції інші клопотання, тобто був обізнаний з процесуальними правами і мав можливість заявити вказане клопотання. Крім цього, колегія суддів зазначає, що заявлене клопотання про витребування доказів щодо договору факторингу №07Т від 13.09.2021 виходить за предмет позову, яким є стягнення заборгованості за кредитним договором. Договір факторингу №07Т від 13.09.2021 не оспорений та не є предметом спору.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не отримував грошові кошти за вказаним кредитним договором, то ці доводи не заслуговують на увагу та спростовуються встановленими по справі фактичними обставинами, які викладені вище. Належних, допустимих та достовірних доказів того, що відповідач кредитні кошти не отримував, останній суду не надав.
Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним у справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, № 4909/04, § 58).
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381, 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 10 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 05 лютого 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов