печерський районний суд міста києва
Справа № 757/12286/22-к
29 січня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_3 ,
захисника обвинуваченої ОСОБА_4 ,
обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянувши під час підготовчого судового засідання кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369-2 КК України,
На розгляді Печерського районного суду м. Києва перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.10.2018 № 42018000000002503 року стосовно вчинення ОСОБА_5 , злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України та ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 369-2 КК України.
Від захисника надійшло клопотання про повернення обвинувального акта.
В обгрунтування клопотання захисник вказує, що обвинувальний акт не містить конкретного формулювання обвинувачення, зокрема, відповідно до обвинувального акту діяння, які інкримінуються обвинуваченим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , вчинені в період з липня по грудень 2017 року, однак правова кваліфікація діяння не містить посилання на положення Закону України «Про запобігання корупції», що є необхідним для формулювання об'єктивної сторони злочину.
Захисник у судовому засіданні підтримав клопотання, просив повернути обвинувальний акт прокурору, оскільки він не відповідає вимогам КПК України, обвинувачені підтримали думку захисника.
Прокурор заперечував проти задоволення клопотання захисника, зазначив, що підстави для повернення обвинувального акту відсутні.
Суд, заслухавши думку сторін, вивчивши клопотання захисника, приходить наступних висновків.
Статтею 7 КПК України передбачено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься законність, що в силу ч. 2 ст. 9 КПК України передбачає обов'язок прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити, як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Відповідно до ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
У відповідності до п. 3 ч.3 ст. 314 КПК України суд за результатами проведення підготовчого судового засідання повертає обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.
Судом береться до уваги, що обвинувальний акт згідно п.3 ч.3 ст.314 КПК України підлягає поверненню прокурору, не лише у разі недотримання при складанні обвинувального акта вимог ст. 291 КПК України, а і взагалі вимог цього кодексу.
Зокрема, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити, зокрема, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Правова кваліфікація дій особи повинна містити не тільки посилання на окрему статтю та її частину, а й точне формулювання, зокрема об'єктивної сторони та кваліфікуючих ознак.
Відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення щодо особи позбавляє її права на ефективний захист.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність, яке висунуте в порядку, встановленому цим кодексом.
Разом з цим, ч. 1 ст. 337 КПК передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в його межах, крім випадків, передбачених цією статтею.
Отже, розгляд справи без формулювання обвинувачення є неможливим, а винесене рішення буде вважатися незаконним.
У пункті 3 (а) ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути негайно й детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення
Європейський суд з прав людини у п. 59 справи «Матточчіа проти Італії» (рішення від 25 липня 2000 року, заява №23969/94) зазначає, що пункт 3 (а) ст.6 Конвенції вказує на необхідність приділяти особливої уваги до повідомлення особи про обвинувачення; деталі злочину відіграють вирішальну роль у кримінальному процесі, тому що саме з моменту вручення обвинувального акту підозрюваний офіційно повідомляється про фактичні та юридичні підстави для його обвинувачення (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Камасінські проти Австрії» від 19 грудня 1989 року, серія А, №168, п.79). Обвинувачений має бути повідомлений негайно і детально про причину обвинувачення, тобто реальні факти проти нього, які становлять основу обвинувачення, та про характер обвинувачення, а саме правову кваліфікацію цих фактів. У кримінальних справах вимога надання повної та докладної інформації стосовно обвинувачення проти підсудного є суттєвою передумовою для забезпечення справедливого провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» від 25 березня 1999 року, заява №25444/94, п. 51-52).
З огляду на те, що обсяг детальної інформації, про яку йдеться у цьому положенні, змінюється залежно від конкретних обставин кожної справи, у будь-якому разі обвинуваченому має надаватися достатня інформація, необхідна для того, щоб повністю зрозуміти зміст висунутого проти нього обвинувачення з метою підготовки належного захисту. У зв'язку з цим достатність інформації має оцінюватися згідно з пунктом 3 (b) ст.6 Конвенції, який надає кожному право на необхідний час та заходи щодо підготовки захисту, а також у контексті більш загального права на справедливе судове провадження, яке містить у собі пункт 1 ст.6 Конвенції (п.60 рішення у справі «Матточчіа проти Італії»).
Також, як вбачається з позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 24 листопада 2016 року у справі №5-328кс16, важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист.
Як вбачається з обвинувального акту, діяння, які інкримінуються обвинуваченим ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , вчинені в період з липня по грудень 2017 року, однак правова кваліфікація діяння не містить посилання на положення закону, а саме не зазначено редакцію Закону, який діяв на час вчинення інкримінованого діяння, а саме редакцію Закону ст. 369-2 КК України, яка неодноразово змінювалася та редакція Закону «Про запобігання корупції» з посиланням на частини, пункти та підпункти ст. 3, зазначення якого безпосередньо впливає на визначення об'єктивної сторони складу інкримінованого кримінального правопорушення.
При цьому, вказана стаття, у редакції, чинній на момент вчинення інкримінованого діяння передбачала, що зловживання впливом, тобто пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за таку вигоду або за надання такої вигоди третій особі вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п'яти років, або позбавленням волі на строк до двох років.
Поняття «особа, уповноважена на виконання функцій держави» визначалася приміткою до вказаної статті, відповідно до якої, особами, уповноваженими на виконання функцій держави, є особи, визначені в пунктах 1-3 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».
При цьому, відповідно до п. 4 Перехідних положень Закону України «Про запобігання корупції», Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» втратив чинність (крім положень щодо фінансового контролю, які втрачають чинність з початком роботи системи подання та оприлюднення відповідно до цього Закону декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), з моменту набуття чинності новим законом, який регулює дану сферу відносин, тобто з жовтня 2014 року. Відповідно до рішення №2 від 10.06.2016 року Національного агентства з питань запобігання корупції «Про початок роботи системи подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», дія Закону України «Про запобігання корупції» в частині декларування остаточно закінчилася 01.01.2017 року.
Разом з тим, примітка до ст. 369-2 Кримінального кодексу України в частині визначення кола осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та необхідних для встановлення об'єктивної сторони злочину, змінена не була.
Однак в обвинувальному акті сторона обвинувачення визначає осіб, уповноважених на виконання функцій держави на підставі пп. в п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» (в редакції станом на 23.12.2017, Закону України від 14.10.2014 № 1700-VII), що прямо суперечить положенням ст. 369-2 КК України та примітки до даної статті, в редакції, чинній на момент вчинення діяння, оскільки положення вказаної статті, зокрема, примітки до неї, містили бланкетну норму, що відсилала до іншого закону, а ніж вказаного у обвинувальному акті.
Таким чином, погоджуючись з доводами захисника, суд вважає, що обвинувальний акт не відповідає положенням п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки не містить правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, не враховує чинність кримінального закону у часі та допускає розширене тлумачення кримінального закону.
Так відсутність конкретного викладення формулювання обвинувачення в обвинувальному акті може істотно вплинути на права учасників кримінального провадження щодо забезпечення права на справедливий суд та свідчить про порушення права на захист обвинувачених. Надалі це позбавить суд можливості належним чином роз'яснити обвинуваченим суть обвинувачення на виконання вимог ст. 348 КПК України та розглянути кримінальне провадження у його межах.
За таких обставин розгляд справи без належного та чіткого формулювання обвинувачення є неможливим, а винесене рішення буде вважатися незаконним.
Крім цього, суд бере до уваги ту обставину, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.09.2021 року у справі № 752/1293/19-к обвинувальний акт вже повертався прокурору з аналогічних підстав.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20.12.2021 ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 14.09.2021 року у справі № 752/1293/19-к залишено без змін.
Разом з тим, 04.05.2022 року, без врахування недоліків, визначених в ухвалі суду від 14.09.2021, прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 було затверджено новий обвинувальний акт у вказаном укримінальному провадженні № 42018000000002503 від 16.10.2018, який направлено для розгляду до Печерського районного суду м. Києва.
Таким чином, суд вважає наявними підстави для повернення обвинувального акту у даному провадженні, оскільки він не відповідає наведеним вимогам Кримінального процесуального кодексу України, зокрема, п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України.
Враховуючи викладене, обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_5 , ОСОБА_6 необхідно повернути прокурору для усунення недоліків.
На підставі викладеного, керуючись ст. 291, 293, 309, 314, 376 КПК України,
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018000000002503 від 16.10.2018, стосовно вчинення ОСОБА_5 , кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України та ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369-2 КК України, повернути прокурору у зв'язку з невідповідністю вимогам КПК України для усунення недоліків.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва протягом семи днів з моменту її проголошення.
Суддя ОСОБА_1